Директор УНИ "Физико-технический факультет" Филипп Кузнецов: Вопрос ядерного оружия пока не следует актуализировать, хотя есть желание

Тут готують майбутніх науковців та працюють над важливими проєктами, зберігаючи потенціал країни в галузі фізики та ядерних технологій.

Як факультет справляється з викликами, чи є проблеми з фінансуванням та набором студентів та чи має Україна можливість відродити свій ядерний потенціал у майбутньому – читайте в інтерв’ю виданню "Думка" з директором навчально-наукового інституту "Фізико-технічний факультет" ХНУ імені В. Каразіна Пилипом Кузнєцовим.

Які ґрунтовні дослідження та розробки реалізовувались до початку повномасштабного вторгнення?

- Не можна говорити, що до війни було ґрунтовно, просто зараз трошки змінився масштаб і виникли деякі переорієнтації у зв'язку з теперішніми обставинами. Але, звісно ж, до війни фізико-технічний факультет був одним з провідних, які працюють в різноманітних галузях науки. Це і супроводження ядерного паливного циклу, і фізика керованого термоядерного синтезу, і фізика елементарних частинок. У нас є кафедра медичної фізики та біомедичних нанотехнологій. Тобто інститут покривав широкий спектр питань, якими наші науковці опікувалися. І по кожному з напрямків у нас були дуже потужні результати. Я можу сказати, що наразі ми намагаємось зберегти школи, а в деяких напрямках навіть розвиватися.

Наскільки тоді був значним попит на дослідження в галузі фізики? Чи збільшився він після початку великої війни?

- Стосовно попиту можу сказати, що дійсно війна трохи переорієнтувала напрямки, якими опікується держава. Звісно, що наразі ми повинні витрачати більше коштів на оборонні напрямки, на напрямки, які забезпечують нашу енергетичну незалежність. Я можу сказати, що наразі Україна генерує 52% електроенергії за допомогою атомних електростанцій, тому це також сфера безпеки держави. Тобто цей попит повинен апріорі бути, але, звісно ж, ми стикаємося з об'єктивними обставинами війни: ми бачимо скорочення кількості вступників, ми бачимо дійсно деяке скорочення фінансування. Однак з іншого боку, оскільки держава не має можливості, скажімо так, фундаментально фінансувати, ми намагаємось знаходити альтернативні джерела. Це і міжнародні гранти, і колаборації з провідними науковими установами світу. У нас ще до війни з ними склалися дуже гарні партнерські стосунки. Шляхом цих партнерських відносин ми маємо можливість і дотепер залишатися на високому рівні.

Скільки до великої війни на факультеті налічувалося студентів та науковців?

- Ну, дивіться, я можу так сказати. Я також є випускником фізико-технічного факультету. Коли я вступав на перший курс, був великий конкурс, охочих було понад сто осіб, я дуже хотів потрапити на факультет. Люди старшого покоління розповідають, що і це, як то кажуть, не межа – були й більші конкурси, тому раніше було трошки по-іншому. Зараз ми знаходимось у ринковій економіці, коли ми всі боремося за вступників, тому проводимо дуже багато роботи з молоддю для того, щоб популяризувати цей напрямок, для того, щоб молодь розуміла, що це перспективно вкладати свої інвестиції в технологію, у високотехнологічну сферу, знати фундаментальні закони фізики, які дозволяють потім перетворити це на якісь технологічні рішення. Це все дуже цікаво.

Нещодавно я прочитав статтю Залужного, де він каже, що переможе той, хто буде мати технологію. Так от, я думаю, що наша держава повинна вкладати в технології та фізико-технічний факультет, це School of Physics and Technology, англійською мовою, тобто школа фізики й технології. Ми поступово переходимо від фізики, коли в нас є фундаментальні якісь знання, до її трансформації в технології. І ось коли цей процес активізувати, тоді у нас виникатимуть нові рішення, нові можливості в соціальній, оборонній, енергетичній сфері. Усе це керується технологіями. Тому я думаю, що наше суспільство прийде до того, що такі напрямки повинні бути фінансовані, повинні бути фундаментально підтримані державою. Сьогодні, на мою думку, це найважливіше. Це і є шлях до перемоги.

Які збитки спричинили російські обстріли будівлі фізико-технічного факультету в П’ятихатках?

- Збитки суттєві, вони були оцінені близько 300 мільйонів гривень лише на відбудову будівлі, уже не кажучи про те обладнання, яке було втрачено. У нас була дуже велика втрата й прямі влучання в кафедру медичної фізики та біомедичних технологій, в їхню інфраструктуру. З іншого боку, після стабілізації ситуації ми вжили дуже багато заходів для того, щоб те обладнання, яке збереглося, евакуювати в безпечні приміщення. Не будемо конкретизувати, але ті люди, які залишилися в Харкові, яким потрібно працювати на установках, зараз працюють. Ми навіть місяць тому робили день відкритих дверей, де була можливість подивитися, на яких саме установках працюють науковці.

З іншого боку, звісно ж, наш фонд обладнання потребує значного оновлення. Чимало обладнання сьогодні вже потребує модернізації. Це окремий напрямок нашої діяльності. Я тут бачу можливість зараз для інфраструктурних проєктів. Думаю, що тут також нам повинні допомагати наші європейські, міжнародні партнери. Наразі маю декілька прикладів, коли ми отримували навіть після війни нові контакти, зверталися до колег, які працюють в цих чи інших сферах, і навіть маємо навіть позитивні кейси, коли обладнання доставляється саме до Харкова, і в людей була можливість працювати безпосередньо в Харкові. Ми адаптуємось: хтось також їде до лабораторій, так званих центрів спільного користування, де є можливість попрацювати на експериментах в інститутах партнерів, так само й для студентів є можливість поїхати на стажування на цих установках. У фізиці високих енергій, у фізиці керованого термоядерного синтезу є навіть міжнаціональні проєкти, коли інвестують цілі держави в ці проєкти. Відповідно, українські науковці так само працюють у цих проєктах на частковій зайнятості, але науковий процес йде, і я можу сказати, що навіть зараз ми розвиваємось. Ми вже пройшли той нижчий щабель, коли нам було реально дуже тяжко, і зараз ми вже думаємо про майбутнє, думаємо про те, яким чином нам працювати далі.

Чи було втрачено унікальне обладнання?

- Дійсно, там були у нас унікальні установки, які розроблялися ще за радянських часів, це були дуже потужні установки. З одного боку, ці установки, я думаю, уже не запрацюють у майбутньому, але, я ж кажу, що з іншого боку, можна зараз орієнтуватися на нове обладнання. Тобто це наша нова задача, перспектива – оновлювати фонди лабораторних робіт і наукового обладнання. Це та робота, яку ми зараз проводимо.

Чи вплинула втрата обладнання на можливість здійснювати наукову або навчальну роботу?

- У процесі навчання наші студенти вже на третьому курсі починали працювати з науковими групами. Сьогодні такої можливості для експериментаторів немає, однак у нас є й потужні теоретичні групи. Я є представником теоретичної групи, і можу запевнити, що для теоретика потрібно мати олівець та папір – більше нічого не потрібно. Від експериментального обладнання ти не залежиш, можеш будувати теорії лише за допомогою олівця та папірця. Звісно, експериментальні групи знаходились та знаходяться в дуже складному положенні, але, на жаль, до всього звикаєш і, в принципі, адаптуєшся до тих умов, в яких знаходишся.

У нас є кафедра матеріалів реакторобудування та фізичних технологій. Цього року в університеті вона обійняла перше місце за рейтингом природничих кафедр. Тобто не зважаючи на те, що в них багато експериментальної роботи, вони все одно залишаються в топі й, відповідно, розв’язують свої задачі різноманітними способами. Буває навіть так, що працюють на установках влітку, а взимку експериментатори обробляють дані, тобто, адаптуються до обставин. На жаль, я кажу, що ми тут в Харкові трошки вже навіть коли йдуть якісь вибухи, не так реагуємо, як нормальна людина. Існує навіть термін "researchers at risk”, тобто робота в складних умовах.

На жаль, ті, хто обрали для себе Україну, як майбутнє, ті, хто залишились на місцях, не мають іншої можливості, і навіть в таких складних умовах вчені, скажімо так, мобілізуються, і навіть за таких складних умов результати перевершують себе. Тому я бачу майбутнє дуже позитивно, і думаю, що наша фізична наука, природничі напрямки та й вся наука в Харкові взагалі буде розвиватися. До речі, Микола Федорович Шульга, академік Національної академії наук, царство йому небесне, завжди мені казав, що він порівнює теперішню ситуацію з ситуацією післявоєнною, коли в Радянському Союзі був пік на розвиток, і держава інвестувала дуже в різні напрямки, тому що війна закінчилася й почався стрімкий розвиток. Він казав, що коли війна закінчиться, я бачу, що буде потужний розвиток України. Я теж у це вірю, і над цим ми всі працюємо, щоб як тільки закінчиться війна, як тільки ми потрапимо в нормальні умови, щоб у нас був бум розвитку. Думаю, що Україна дуже перспективна в цьому напрямку.

Чи ведуться розмови про відновлення будівлі фізико-технічного факультету після завершення війни?

- Університет зараз подає проєкти з відновлення. Не буду зараз розкривати деталі, але навіть подали конкурси на відновлення. Я бачу це відновлення в комплексному вигляді, тому що не можна робити проєкт локального характеру. Університет – це, можна сказати, містоутворююча структура, у нас студентське місто. Тому якщо буде університет, буде й місто. Однак досвід закордонних вищих навчальних закладів говорить про те, що дуже зручно утворювати наукові центри поза межами міста. Такі наукові центри можуть містити цілу інфраструктуру. Це може бути, наприклад, організація у формі наукових парків. Це велика перевага нашого університету, що ми маємо мультидисциплінарний характер, адже ми можемо об'єднувати біологів, хіміків, фізиків для того, щоб працювати разом. Можу відмітити, що всі наукові проєкти не тільки фізичні: додається чимало різних дисциплін. Такий міждисциплінарний характер активно розвивається в усіх напрямках, тому університет в цьому сенсі має унікальне положення, бо є всі наукові школи, вони не знищені, є молоді науковці, які активно працюють, і ми маємо можливість організовувати такі команди для розв’язування різноманітних питань. Я думаю, що ця перевага може бути імплементована в майбутньому щодо відбудови. Кажуть, що університет – це будівля, але університет – це в першу чергу люди. Але, звісно, інфраструктура повинна бути. І ця інфраструктура може включати різноманітні навчальні корпуси, наукові лабораторії, університетську клініку, гуртожиток, місця відпочинку. Тобто ця відбудова повинна відбуватися в комплексі. Якщо ми візьмемо, наприклад, наукове селище П’ятихатки, там повинна будуватися не тільки навчальна будівля, але цілий ряд будівель повинен будуватися в комплексі. Ми над такими проєктами думаємо, і ми такі проєкти подаємо.

Які наукові проєкти наразі має факультет?

- У нас на факультеті є чотири таких великих напрямки. У нас є потужна кооперація з ядерним напрямком, ми є представниками Європейської мережі ядерної освіти, у нас проєкти з матеріалознавства, з ядерних технологій. Окремим напрямом є фізика керованого термоядерного синтезу – кафедра фізики плазми та прикладної фізики. Там у нас керує академік Ігор Гаркуша, і дійсно у нас є проєкти Eurofusion, проєкти з діагностики високотемпературної плазми, дуже цікаві напрямки в цьому аспекті. Є кафедра біомедичних нанотехнологій, і там у нас зараз дуже цікавий проєкт з ядерної медицини. Ми зараз активно розвиваємо цей напрямок, він дуже соціально важливий, тому що ми знаємо, що ракові захворювання – це біч нашого тисячоліття. Розвиваємо також новітні методи діагностики ракових захворювань на основі радіоізотопів, які використовуються для лікування раку та діагностики ракових захворювань. Ці методи зараз активно використовуються в Європі, ведеться дослідження нових ізотопів, і, відповідно, наші науковці так само приєднуються до цього напрямку.

Ми будемо отримувати обладнання, будемо переходити спочатку до досліджень, а потім вже і до клінічної практики. У нас є, як я вже казав, потужні теоретичні групи, які займаються фундаментальною наукою. Це і стандартна модель, і фізика високих енергій, тобто це окремі напрямки, наприклад, колаборація з ЦЕРНом, ну і, відповідно, детектори. Тобто можу сказати, що інститут дійсно займається великою кількістю різноманітних проєктів. Можна виділяти якісь проєкти, наприклад, Plasma Spin Energy – проєкт, який отримав фінансування від уряду Німеччини на 2,5 мільйони євро. Тобто є флагманські проєкти, а є більш поточні проєкти. Можу виділити також освітні проєкти, які зараз фінансуються Європейською комісією. Вони також важливі, оскільки наша освітня компонента також повинна відповідати сучасним стандартам, і ми щороку оновлюємо відповідно курси, дисципліни, вносимо те, що зараз на порядку денному в науці, тобто багато проєктів по кількості реалізовується, навіть ось так, щоб сказати, що щось одне виділити дуже складно.

Чи вистачає наявного фінансування факультету?

- Тут двобічна ситуація: з одного боку, кількість ставок в університеті пропорційна кількості студентів. Що менше ми маємо студентів, то й, відповідно, менше ставка у нас залишається. З цього боку дійсно природничі напрямки не є дуже популярними. У нас більшість схильна йти на психологію, економіку. З іншого боку, у нас дуже непогане фінансування наукових, як я вже сказав, проєктів. Тут ми трошки тримаємо баланс. Тобто це така собі британська модель: у нашому інституті більше наукової роботи, вона наразі складає основне наше навантаження, а відповідна навчальна робота проводиться не з такою великою кількістю студентів, але ці студенти мотивовані, вони працюють, ми навіть зараз збираємося офлайн в безпечних приміщеннях університету, тому що без спілкування навчити фізика дуже складно, але з іншого боку, я ж кажу, ми адаптуємось до всіх ситуацій, але я проводжу лекції з теоретичної механіки в аудиторії, і студенти приходять, бо група невелика, але всі в Харкові, і відповідно ми збираємось для того, щоб комунікувати, для того, щоб залишати якість освіти на високому рівні. Тому оцей баланс перекривається шляхом великої кількості наукової роботи, з погляду фінансування.

Людина може працювати на якусь долю ставки як викладач, на якусь долю ставку як науковець, і таким чином компенсувати надлишок наукової роботи, не дуже великою кількістю освітньої роботи. Зараз навіть у Міністерстві обговорюється закон про те, що зараз всі ми - науково-педагогічні працівники, а ось тепер Міністерство нас буде поділяти на педагогічних працівників та науково-педагогічних працівників. Тобто педагогічний працівник – це така людина, яка лише займається викладанням, і вона не дотична до наукової роботи. Не знаю, до чого ця реформа призведе. Можливо, якась логіка в цьому і є, коли викладач займається суто освітньою компонентою, то не треба, мабуть, його називати науково-педагогічним працівником, а можна залишити просто педагогічним працівником.

Який тип фінансування наразі переважає: підтримка держави чи міжнародних організацій, фондів?

- Кількість поточних проєктів МОН, в нас кожного року, на жаль, скорочується. Для цього є й об'єктивні причини, оскільки ми не подаємо стільки проєктів, скільки подавали до війни, тому що колектив сильно "порідів”. Ми трошки згрупувалися, тому менше надсилаємо заявок. З іншого боку, у нас виходить дуже непогана підтримка з європейського боку, тому тут також ми себе компенсуємо і тримаємо на балансі. Я бачу, що зараз держава, шукає можливості для того, щоб фінансувати пріоритетні для держави замовлення. Відповідно, у нас виграють такі проєкти, які підпадають під цю пріоритетну тематику. Це іноді бувають проєкти з більшим фінансуванням, ніж поточні проєкти МОН. Тому загальна тенденція до скорочення є, але з іншого боку, активні колективи, ті, які активно займаються своїм напрямком, знають та знаходять інші джерела, не державні.

У мене є один дуже цікавий кейс, коли фінансування було не коштом Сполучених Штатів. У нас є, наприклад, донори Сполучені Штати, Європейський Союз, скажімо, держава Україна в тому чи іншому ступені. Але є цікаві випадки, коли проєкти будуть фінансуватися за допомогою так званих хедж-фондів, які також зацікавлені в тому, щоб Україна не стояла на місці. Це взагалі окремий напрямок, він не дуже розповсюджений, але такі кейси вже з'являються: коли саме такі маркет-фонди хочуть розвивати якісь соціально-важливі проєкти, то вони також інвестують. Тому якщо є гарна ідея, колектив, який цю ідею може реалізувати, то знайти фінансування завжди можливо за бажання. Але треба шукати. Знаєте, відповідають тим, хто стукається. Якщо нікуди не стукатись, то результату не буде.

Скільки людей наразі налічує колектив фізико-технічного факультету? Наскільки він зменшився з початку повномасштабного вторгнення?

- Я можу сказати, що зменшився значно. Однак коли були вибори директора, коли колектив мав підтримати або не підтримати мою кандидатуру на цей пост, нас зібралось понад 120 осіб. Це включно з науковцями, педагогами, допоміжним персоналом, лабораторіями, майстернями і так далі. Тобто це понад 100 осіб. У кожного з цих працівників своя історія. Хтось в Україні, хтось за межами, хтось має якісь особливості. Однак колектив тримається, а всі ті, хто хочуть працювати, мають і завдання, і роботу.

А щодо студентів? Чи зменшується ця кількість студентів, які хочуть вступати на факультет?

- У нас на перший рік війни набір був менше ніж 10 осіб, тому що було зовсім тяжко. Однак відносно нульової відмітки, коли у нас був ось цей набір, з кожним роком він потихеньку збільшується. Того року ми набрали близько 20 осіб, що, я вважаю, у сучасних умовах непогано. Це, в принципі, також результат нашої роботи. Подивимося, яким буде набір цього року. Цікаво, що в Харкові цього року фізику складає на дві тисячі осіб більше, ніж того року. Тобто, якщо того року те, що мені надходили цифри, що тисяча осіб складало НМТ з фізики, то цього року складає близько 3 тисяч осіб. Це навертає на думку, що, можливо, у суспільстві є якась зміна парадигми.

У мене є кейси, коли студенти приходили з упередженням, що фізика дуже складна наука там і так далі. А потім після того, як вони прийшли до нас, поспілкувалися, ми розказали, що це наука про природу, про те, що нас оточує, вони зрозуміли, що вона не може бути нецікавою. Так, дійсно, треба розбиратись, працювати, але це дуже цікаво. Коли ти занурюєшся в цю атмосферу науки, з нею не буде нецікаво. Я з дитинства як захворів на це, так і дуже цікавлюсь сьогодні: беру якісь книжки, читаю щось нове і думаю, що це дійсно така природа багатогранна. Завжди можна дізнатись щось нове. Бути науковцем, людиною, яка досліджує об'єкти, які її оточують, - це дуже цікаво. Я завжди кажу своїм студентам: ніколи не робіть те, чого ви не хочете, бо результату ж тоді не буде. У мене був викладач Ігор Миколайович Адаменко, він казав: "Я вас навчу, тільки якщо ви захочете. Якщо ви не захочете, якби я не танцював, що б я не робив, результату не буде”. Тому якщо людина зацікавлена, то йдіть до нас і ми будемо вчити.

Чи припускаєте Ви, що школярі бояться працювати в науці, оскільки існує упередження про низькі заробітні плати у науковців?

- Така парадигма також існує. Ми це неодноразово обговорювали на наших зустрічах: коли людина дізнається, яка офіційна зарплата у науковця, може скластися враження, що це не є перспективним. З іншого боку, гроші, на мою думку, трохи другорядна історія у сенсі того, що коли ти професіонал у своїй галузі, у тебе не буде стояти питання про гроші: у будь-якому випадку ти будеш затребуваним на ринку праці. Дійсно, іноді ринок праці насичується та конкурентність підвищується, ми це бачимо в ІТ-напрямку, коли на теперішній час середньостатистичний ІТ-вець може бути залежний від того, чи приймуть його на роботу, чи ні. Але якщо людина є професіоналом, вона буде отримувати велику зарплатню та буде затребувана в тій чи іншій галузі. Є дуже багато можливостей, де заробити. Це можуть бути прикладні проєкти, це можуть бути й проєкти фундаментального характеру. А один науковець може працювати не на одному проєкті, а на кількох одразу. Якщо в людини вистачає хисту, можливостей та сил, то, у принципі, питання грошей буде відходити щонайменше на другий план. Ми працюємо на те, щоб наші науковці залишались в країні, хоч і є можливість працевлаштування за кордоном. Звичайно, там науковець – більш цінна робота, ніж в Україні. Так само, як і медики. Коли ми чуємо, скільки отримує медик за кордоном, ми вважаємо це визнанням того, що медики потрібні, що науковці потрібні, що вчителі потрібні і так далі.

Я думаю, що Україна прийде до того, що в нас будуть конкурентні заробітні платні, але сьогодні допомогти треба самому собі. Ті науковці, які беруть участь в активних групах, у них з цим немає проблем. Навпаки, є об'єм коштів, який треба використати для того, щоб розв’язати ті задачі, які запропоновані в межах цих грантів або наукових проєктів, тому й треба долучати студентів, тому що зараз немає такого, що науковець – це одна людина. Усі працюють в групах, тому що вирішуються складні задачі, групи бувають дуже великі, залучаються до цих груп студенти, долучаються молодь, тому що вони активні, вони більш ефективні у своїй роботі, з іншого боку вони навчаються, тому я не бачу складнощів з погляду на фінансування.

Чи розвивається наука в Україні загалом?

- Нічого не стоїть на місці, ми трошки простимулювалися з тією жахливою ситуацією, яка зараз у нас в країні, з цією загарбницькою війною. Але я ж кажу, що нічого не стоїть на місці. Ми розвиваємося і, як я вже казав сьогодні, я думаю, що в нас буде дуже яскраве майбутнє.

Чи є в України потенціал на відновлення власного ядерно-паливного циклу найближчими роками?

- Наразі це дуже складна задача, ядерно-паливний цикл включає велику кількість компонентів: це і збагачення, і видобуток і так далі. Україна з погляду потенціалу має можливість розвивати цей ядерно-паливний цикл, з іншого боку, це пов'язано з заходом технологій до нашої держави. Сьогодні, я думаю, що навіть угода про корисні копалини – це також питання технологій. Якщо в Україні будуть технології, то ми зможемо і зробити, щоб цей ядерно-паливний цикл був замкненим. Однак наразі у нас в проєкті добудова двох блоків АЕС.

До речі, Українське ядерне товариство налічує понад 3 тисячі осіб, враховуючи, що всього в Європейському ядерному товаристві 14 тисяч. Тобто ви розумієте, що дуже великий внесок роблять саме українські науковці. Ми – потужна ядерна держава, у нас є чому повчитися, у наших партнерів нам є чому вчитися. Усі ці напрямки будуть розвиватися. У нас також стоїть питання про введення в експлуатацію малих модульних реакторів. Це так звані нові реакторні технології, які активно зараз розвиваються, у світі зараз будуються такі нові модульні реактори. Україна також декларує про те, що такі модульні реактори будуть з'являтися в нашій країні. Ну а ядерні технології не тільки пов'язані з енергетичними джерелами, вони можуть бути й соціального напрямку: це ядерна медицина та різноманітні інші соціальні аспекти. Тому я думаю, що Україна завжди була й буде ядерною державою, і цей напрямок буде розвиватися дуже активно й потужно. У нас є все для цього.

Чи реалістично з фахового погляду відновити ядерний потенціал України?

- Я думаю, що наразі мова про це не йде, хоча є ентузіасти, які думають, що Україна могла б відновити свій ядерний потенціал. Однак, на мою думку, наявність чи відсутність цієї зброї це не буде вирішальним аргументом у війні або вирішальним аргументом у нашій безпеці. Україна дійсно підписала Будапештський меморандум, ми провели денуклеаризацію нашої країни, були вивезені були всі боєголовки. З іншого боку ми повинні розуміти, що вони потребують обслуговування і, відповідно, зараз це питання не стоїть на порядку денному. Подивимось, що буде в майбутньому. На мою думку, Україна повинна розвивати мирний атом та мирні ядерні технології, а питання ядерної зброї наразі не слід актуалізувати, хоча є бажання. Зрозуміло, що суспільство відчуває деякий дисонанс, що ми віддали ядерну зброю, а тепер страждаємо від цього. Це дійсно не дуже добре, але все ж таки я за мирну науку. Дуже багато читав про людей, які були залучені в ядерні програми, а потім зрозуміли, що вони накоїли, коли було так багато смертей, під час Хіросіми і так далі. Тобто це трошечки відкидає на другий план, тому що ми, науковці, ми працюємо заради заможного майбутнього, а не заради того, щоб знищити все навколо. Тому я думаю, що питання складне, але будемо дивитися.

Але теоретично, якби була політична воля, чи можливо це було б в контексті наявності ресурсів, науковців, технологій?

- Можливо все те, що ми можемо уявити. Якщо буде воля – буде й справа. Звісно ж, технології наразі не в відкритому доступі, тому тут дійсно повинно бути якесь рішення на вищому рівні. Якщо таке рішення буде підтримано, то Україна готова це приймати. Я думаю, що наші школи потужні. Я бачу це по тих внесках, які ми показуємо в ядерній науці, і взагалі в ядерній галузі в цілому. Я думаю, що все можливо.

Які проєкти з розвитку мирного атому могли б допомогти Україні у подальшому розвитку в різних галузях?

- У процесі денуклеаризації наша країна отримала надсучасний підкритичний ядерний реактор, який також знаходиться у нас в Харкові. Відповідно, цей реактор є дослідницьким, але одним з його напрямків є, наприклад, напрацювання медичних ізотопів. Ринок медичних ізотопів дуже постраждав у зв'язку з санкціями проти російської федерації, тому що рф була одним із вагомих постачальників медичних радіоізотопів у світі. Сьогодні існує така прогалина в цій галузі. Мені здається, що Україна могла б активізувати напрямок напрацювання медичних радіоізотопів. Існує дуже широка лінійка: ті, які вже безпосередньо використовуються в клінічній практиці, ті, які зараз знаходяться на базі в розробці. Є навіть такий цікавий напрямок, як тераностика, тобто це радіоізотопи, які можуть виконувати як діагностичні, так і терапевтичні компоненти, тому, я думаю, що в цьому напрямку може бути дуже багато цікавих проєктів. Відповідно, ми могли б вийти на цей ринок, тому що наразі ми закупляємо такі радіоізотопи, наприклад, в Польщі, на Полатомі, де аналогічний реактор напрацьовує медичні радіоізотопи. Тому чому б не зробити це на національному рівні. Такий проєкт може бути реалізований. Це такий, скажімо, соціальний аспект нашої роботи.

Які проєкти хотілося б втілити найближчим часом у рамках наукової роботи?

- Наразі у нас дуже багато проєктів, і я дуже хотів би, щоб вони всі реалізувалися, щоб вони дійшли до свого логічного завершення. За результатами кожного проєкту ми можемо продовжувати розвиватися. Хочеться, щоб скоріше закінчилася війна, щоб ми повернулися до нормальної роботи, а після цього вже ми все подолаємо, все зробимо і відповідно відновимось. Коли буде мир, тоді ми вже будемо реалізовувати наші напрямки та буде все добре.

Читайте також: Ректорка ХНУ імені В. Каразіна Тетяна Кагановська: Точні науки – основа майбутнього