Як Москва знищила четверту східнослов’янську ідентичність

Билинний спадок зазвичай ділять на кілька циклів. Один — "київський", про богатирів та ратні подвиги. Другий — "новгородський", про побут, купців та заможність. Та якщо Ілля Муромець загине у герці з монголами на ріці Калці, то купцеві Садку не залишить шансів Москва.

Новгородська Республіка проіснувала три з половиною століття. Сягала від Білого моря до Волги, від Балтійського моря до Уральських гір. Одна з небагатьох земель, що зуміла уникнути монголо-татарського плюндрування. Саме тут існувало віче — реальна форма середньовічної демократії, коли на всі ключові посади людей обирали, а не призначали.

Капітал був основою влади, а не навпаки. В якийсь період це призвело до зародження протоолігархів, що вони лобіювали свої креатури на чільні посади. Водночас Новгород не мав родимих плям абсолютизму: влада була складною системою стримувань та противаг між виборним князем, архієпископом, посадником, тисяцьким і старостами. Віче розв’язувало питання війни та миру, долю законів, обсяг податків та визначало, хто очолюватиме республіку.

Новгород був справжнім торговим "вікном у Європу", що його було прорубано задовго до Петра. Саме тут могла з’явитися четверта східнослов’янська ідентичність: укупі з сучасними Україною, Білоруссю та Росією. Якби не Москва.

За причину для першої московсько-новгородської війни стала спроба Новгороду запросити єпископа з Києва, який на той час у церковному питанні орієнтувався на Константинополь. Тому Іван Третій звинуватив новгородців у зраді й 1471-го року розбив їхні війська у битві на ріці Шелонь та захопив місто.

Протягом наступних семи років Москва поступово урізала незалежність Новгорода. Судові функції перекочували до завойовників, частина земель була відторгнена на користь загарбників. 1478-го року частина новгородської еліти проголосила Івана Третього господарем міста, створивши передумови для нового завойовницького походу. Того ж року незалежний Новгород зазнав краху.

Вічовий дзвін було вивезено до Москви. Віче скасовано. Прибічників незалежності переселили, відправили в монастирі або вбили. Місто стало частиною Московського князівства. Втім, 90 років по тому, 1570-го року, підозри Івана Грозного щодо "пропольських" настроїв у місті стали причиною чергового походу на Новгород. У результаті місто грабували шість тижнів.

У російських підручниках історії ці процеси називають "приєднанням".

Новгород щез. Нині це невеликий за значенням обласний центр. Жодних амбіцій. Жодної ідентичності. Від колишньої величі лишися тільки стіни.

Історичні паралелі умовні, але наочні. Апетити імперій завжди зростають. Будь-яке порубіжжя — у зоні ризику. Зміну орбіти сприймають як загрозу. Претензію на самостійність — як причину для війни. Недоліки демократії — продовження її переваг. Закриті структури здатні користатися слабкостями відкритих. Деякі війни програють назавжди.

Іноді краще вчитись на чужих помилках.

Джерело – Фейсбук Павла Казаріна