Архітекторка Ольга Клейтман: Ніхто з молодої команди Фостера навіть не захотів приїхати в Харків

Нещодавнє призначення на посаду головного архітектора Харкова Антона Коротовських розпочало нову хвилю обговорення архітектурного ландшафту міста та можливостей його відбудови.

Про те, чому Харкову потрібна візія перед розробленням нового Генерального плану, які вразливі сторони є у співпраці міськради з фундацією Нормана Фостера, чи доцільною наразі є реконструкція "Вічного вогню”, Держпрому та інших пам’яток архітектури міста в інтерв’ю виданню "Думка" розповіла харківська архітекторка, відома своїм проєктом реконструкції Саржиного Яру, керівниця архітектурної студії SBM Studio, засновниця ГО "Крізь війну" Ольга Клейтман.

За що Ви любите Харків?

- Хто сказав, що я його люблю? От я, наприклад, бачу дуже багато бігбордів у Харкові. Там написано, що Ігор Терехов пишається бути харків’янином. Ну, схоже, що і любить Харків. Таких бігбордів про мене немає. Взагалі-то я дуже люблю подорожувати, працювала в різних містах. Мені подобається Київ, Черкаси, Львів. І, в принципі, полюбила Харків тільки тоді, коли на нього напав ворог, і ставлюся до нього, як до хворої дитини, яка потребує більшої уваги. Зараз дійсно я можу сказати, що я люблю Харків. Не знаю, як це буде далі, чесно.

У нещодавньому інтерв’ю новий головний архітектор Харкова розповів про розробку нового генплану міста разом з фундацією Нормана Фостера. На Вашу думку, це популізм чи необхідний крок?

- Я дійсно 9 місяців працювала з групою Нормана Фостера у складі команди харківських архітекторів. Досі не соромно за це, тому що ми вважали за свою місію донести команді Нормана Фостера, що таке Харків, які в нього проблеми, який в нього клімат, географія. Ми багато чого дізналися й самі під час роботи, це теж цікаво. Дуже класний проєкт зробив Макс Розенфельд разом з Ільченко. Вони зробили ментальні райони, яких виявилось у нас біля сотні. Я вважаю, що ця мапа повинна бути просто у мера на стіні, щоб йому простіше було працювати з громадою, тому що ми себе не ідентифікуємо з Шевченківським або Київським районом міста. Ми кажемо: "Я з Москалівки, Іванівки тощо". Так це працює – треба працювати саме з лідерами думок цих ментальних районів, і тоді можна буде якось розвивати місто і співпрацювати з містянами так, як вони б хотіли того.

По Фостеру. По-перше, ніхто з його молодої команди навіть не захотів приїхати сюди, тому вони нічого не бачили. Цей, скажімо так, "секс по телефону” не дає тих результатів, на які, я думаю, сподівається наша міська влада. Однак, може, й гарно, що не дає, оскільки це великий популізм зараз вважати, що ми будемо знати, чим буде жити місто після війни, хто тут буде жити, з чого буде складатися бюджет міста, як люди тут будуть заробляти гроші, хто ці люди. Цього не знає ніхто, тим паче Фостер та його команда, яка навіть жодного разу сюди носа не засунули.

Те, що вони пропонували під час нашої роботи з ними, було дуже далеке від наших реалій та сприймалось нами, як деякий колоніалізм. Вони не сприймали від нас жодних запитів, а просто нав’язували свої рішення. Там були маразматичні рішення, які ми, до речі, побачили потім в результатах проведених конкурсів. Ми бачили, як наші вже застарілі 75-річні будівлі без жодної інклюзії зашивають склом, додають їм якихось красот у нашому кліматі, коли у нас температура від -35 до +40. А на те, щоб це зробити, витрачається купа грошей. Для чого? Щоб врятувати будівлю, в якій людина на візку не може заїхати в санвузол, тому що він на 10 см вищий? Що ми робимо, для чого? Я не розумію. Скажімо так, хай вони бавляться цим, але це ніяк не впливає на розвиток Харкова та його майбутнє.

Тобто співпраця з Фостером наразі є неефективною для міста?

- Просто ніякою. Фостер – дуже багата людина. Якби він нам дав дронів, він би допоміг нам. Хоча я не за те, щоб все на дрони перераховувати. Це теж неправильно. Має бути баланс, звісно, але є пріоритети.

Як Ви ставитесь до ідеї зведення у майбутньому мережі п’ятиповерхових будинків з інфраструктурою в Харкові?

- Цій ідеї десь вже років 50. У Франкфурті заборонено будувати будинки вище, ніж 6 поверхів. Є тільки район, де дозволено будувати хмарочоси, а взагалі-то є обмеження. Я не розумію, що в цій ідеї нового. Але тут ми маємо іншу проблему – не в тому, якої поверховості потрібна забудова, а тому, що нам взагалі зараз жодної забудови не потрібно. До війни ми вже побудували набагато більше, ніж потрібно. Тоді люди не знали, куди вкладати гроші, тому вкладали їх у цеглу, у квартири, які потім будуть здавати й дуже гарно жити на пенсії. Люди знають, що розраховувати на нашу державу не можна, пенсії не буде, треба щось робити з цим. А зараз для них це тягар, тому що в Харкові зараз вважається великою вдачею здати квартиру за те, щоб людина сплачувала комунальні послуги. Ми розуміємо, що зараз будувати ще будинки, хоч вони які прекрасні б не були: 5 поверхів, 3 поверхи, з інфраструктурою, без неї – це тягар для міста та людей, які будуть це купувати, якщо вони взагалі будуть це купувати. Якщо ввечері зараз вийти на вулицю, у нас по три вікна в кожному будинку горить, усе інше – порожнє.

Що можна зробити для покращення наявної забудови Харкова та її заселеності?

- Взагалі-то є схема. Я так розумію вона працює, але зараз теж стала корумпована. Є така історія, коли на вторинному ринку людина може обрати собі квартиру, отримати ваучери та купити її. І це нормально. Я вважаю, що те, що набудовано: ЖК "Люксембург” та іше, там дуже багато стоїть порожніх будинків, які можна було б викупити у забудовника, тим самим допомогти девелоперам і надати можливість людям, які втратили житло в результаті російської агресії, отримати своє житло. Не треба нічого будувати. Увесь світ вже зрозумів, що будувати нове – це просто вуглецевий слід. Ми й без того маємо зараз дуже великі проблеми з екологією, з війною, а ми ще починаємо думати про те, щоб знову виробляти цемент, робити плити, знищувати дерева і так далі. Для чого, якщо у нас цього повно і воно порожнє? Навіть якщо зараз буде спроектовано найкращий будинок – для чого?

Чи доцільною є наразі розробка проєкту "Наукового парку" на місці ринку "Барабашово"?

- Взагалі-то на "Барабашово” непогано було б щось зробити, щоб люди не були вимушені їхати в центр на роботу. Раніше "Барабашово” реально давав можливість людям, які жили на Салтівці або на ХТЗ, можливість мати роботу на "Барабашово”. Цей ринок давав можливість розвантажити центр.

Зараз студентське містечко з нуля на місці "Барабашово” – це наступний популістський проєкт ні про що. Наприклад, той самий університет Каразіна має перелік нерухомості на 19 сторінок. Усе це їм треба утримувати. Університет Бекетова теж має дуже багато нерухомості. Хто і навіщо буде знаходитись у тому парку, коли ми маємо поважні виші, яким по 200 років та які мають дуже багато всього. Вони що, туди переїжджати будуть? Як це буде відбуватись? Ми покинемо все те, що у нас вже є? Університет Каразіна вийде з Круглої площі, вони заберуть усіх студентів та переїдуть туди чи як? Хто буде там навчатися, які виші туди приїдуть – структура взагалі не зрозуміла.

Усе одно я вважаю, що треба рухатись у напрямку того, що в нас є щось, і ми повинні це ефективно використовувати. Зараз люди не будують нові квартири купувати для того, щоб їх здавати, а шукають людей, які будуть хоча б платити комунальні за їхні квартири. Зовсім в іншому напрямку треба думати – як ефективно використовувати те, що є.

Як Ви ставитесь до ідеї головного архітектора Харкова про те, що великі торгівельні майданчики, на зразок "Барабашово”, перенести за місто?

- Взагалі ніяк не ставлюся. Ми постійно думаємо, де витратити гроші. Давайте думати, де їх заробити. Давайте щось побудуємо, щоб там можна було використати те, що є. Щоб можна було заробити гроші, а не витратити. Це історія про те, що місто Харків не було на дотаціях. Воно завжди щось виробляло, досліджувало, когось навчало. У цьому напрямку й треба думати. Наприклад, минулого року наша влада теж показувала такий проєкт – будуємо розважальний торгівельний центр біля метро "Вокзальна” на 27 тисяч кв. м. Ми будуємо ще один центр, щоб витратити гроші. Де люди повинні взяти ті гроші, щоб прийти туди, у той торгівельний центр? Чому ми постійно думаємо не в ту сторону?

Я вважаю, що ринок "Барабашово” в якийсь момент врятував місто. Але коли почався коронавірус, уже продажі дуже зменшились. До цього продажі зменшились, коли відвалились Бєлгород, Курськ і так далі. Потім Донецьк, Луганськ відвалилися як території, які споживали цей продукт. Потім почався коронавірус, а потім Інтернет-продажі. Вони теж дуже підірвали цю історію, тому що дуже багато людей і дуже багато бізнесів користуються Інтернет-магазинами. Тому я вважаю, що це все ж таки дорога в одну сторону.

Чому в місті так багато хаотичної забудови? Наприклад, житловий будинок за колесом огляду в Центральному парку. Що з цим можна зробити?

- До генерального плану в нас повинна бути візія. Якби архітектора у нас не призначали, а, як має бути згідно з законодавством, у нас був би конкурс, і кожен, хто бачить себе на цьому місці, презентував якусь візію, харків’яни могли б почути, що саме ця людина хоче зробити. Тоді, якби хтось з цих людей був обраний на цю посаду, він би працював у цьому напрямку. Тоді можна було б сказати, що це вписується в візію, а це не вписується в візію. І це повинна бути людина фахова, щоб вона могла уявити собі, як це буде виглядати, коли тобі навіть просто приносять тільки якийсь ескізний проєкт.

До прикладу, я довго їздила Клочківською і не розуміла, що будинок, який будується під "Каскадом”, перекриє взагалі найкращий оглядовий майданчик. Вони спочатку спотворили "Каскад", забрали воду, а потім відкрили новий із граніту. Тільки коли його відкрили, ми встали зверху і побачили цей будинок, я подумала: "Ну, я ж могла, коли їздила, зрозуміти, що це перекриє”. Але я не уявила собі цього. Тобто на посаді головного архітектора повинні бути дуже фахові люди, щоб, коли їм на узгодження приносять якісь проєкти, вони могли розуміти, просити зробити візуалізації і подивитись, як це буде, з якої точки як це буде виглядати і так далі. Тобто перевірити всі ці історії. Якщо вже не перевірили та побудували, ну що, ми ж не будемо їх зараз руйнувати? Проїхали, їдемо далі.

Наскільки пріоритетною для міста наразі є реконструкція Держпрому?

- Знаєте, мені теж здається, що навколо Держпрому це дуже гіперболізована історія. Не можна говорити, що Харків – це Держпром. Не треба фокусуватись на одній проблемі. Так, Держпром дуже важливий, треба слідкувати за тим, щоб все відбувалось, як треба. Коли ми дізналися, що немає навіть 3D-сканування будівлі, ми оголосили збір на те, щоб відсканувати, тому що немає креслень фасадів взагалі – вони відсутні. До речі, ми дізналися, що немає креслень фасадів також й колишньої академії Говорова, проспект Свободи, 6. Тому я вважаю, що треба працювати, але це одне завдання. Нічого особливого там немає. Ми також маємо дуже багато інших пам’яток архітектури, про які треба дбати. Я вважаю, що цей інтерес формується штучно, що ми будемо охороняти тільки оцю будівлю і все – більше нічого нас не цікавить. Щодня руйнуються пам’ятки архітектури: треба закривати їм дахи, треба консервувати і так далі. Це теж дуже важливо. До речі, коли говорять про збереження, зберігати треба не тільки фасади, а й слідкувати, щоб не спотворювали інтер’єри, не ставили нові перегородки, не викидали паркет, щоб ліпнина не падала і так далі. Дуже багато аспектів, за якими ніхто не слідкує.

Які архітектурні пам’ятки Харкова потрібно реставрувати в першу чергу?

- Мені здається, всі треба консервувати. Якісно та головне швидко. Тому що, наприклад, ми боролися за будинок шкірвендиспансера по вулиці Благовіщенська, 17. З того часу, як прилетіла ракета 15 березня 2022 року та до консервації перекриття цього даху, пройшов майже рік, тому що почали відповідні роботи в лютому наступного року. У лютому почали, тому що чекали на якісь гранти і не закрили. Зруйновано було все. Стелі були зруйновані, впала автентична ліпнина, піднялася підлога, паркет увесь був спотворений і так далі. Такі пам’ятки теж треба захищати.

Яким коштом можна одразу проводити роботи з консервації об’єктів?

- У нас був такий кейс, що ми хотіли це самотужки зробити. Запросили інженерів, вони зробили технічний висновок: як законсервувати, за допомогою чого. Ми хотіли зробити це волонтерським способом, але нас зупинили та сказали, що нам надають грант, і ми будемо робити. Це був серпень 2022 року. Пройшов сніг, дощ, а потім надали обіцяний грант. Питання у швидкості, скажімо так. Я вважаю, що не стільки зараз відбудовувати треба, скільки консервувати обов'язково. Росіяни хочуть довести, що у нас немає нічого свого, немає власної історії і так далі. Для нас дуже важливо зберегти все, що у нас є. Це найголовніше після захисту наших кордонів.

Як доцільно вчинити з будівлею Харківської ОВА: реконструювати чи повністю перебудувати?

- Скажімо так, це частина ансамблю нашої площі, і звісно, я до неї звикла саме в такому вигляді. Однак якщо буде якась геніальна пропозиція, я думаю, її можна розглянути, тому що тоталітарний ампір, який там є, це не те, що треба цементувати на віки. Тут немає якихось жорстких кордонів. Треба думати. Але на вже проведеному конкурсі, мені здається, нічого революційного запропоновано не було.

Яке Ваше ставлення до ситуації з незаконним будівництвом біля гуртожитку "Гігант”? Як запобігти схожим ситуаціям?

- Наша влада має певну тяглість. Влада зараз – це продовження влади, яка була 10 років тому. 10 років тому вони вважали, що це good, зараз вважають, що це bad. На мою думку, це просто їм хтось щось не заніс, щось вони не поділили, тому зараз собі на допомогу підтягують сили громадськості для того, щоб не дати будувати далі. Думаю, що взагалі-то такого будівництва не можна було дозволяти й 10 років тому, і це треба знести. Але цікаво, що 10 років воно було нормально, а зараз чомусь не подобається. Хоча це ж та сама влада.

Що могло змінитися в стосунках між можновладцями?

- Та щось не поділили. Хтось комусь гроші, може, не заніс.

Чи доречною наразі є реконструкція Вічного вогню по вулиці Університетській?

- Він взагалі був нормальний. Нічого туди не прилітало. Нещодавно я прочитала, що це було зроблено для укріплення схилу. Але ніхто у світі не укріплював схили за допомогою бетонного перекриття, яке навалюється зверху на цей схил. Це просто маячня. По-друге, туди провели газ. Там буде вогнище під 5 метрів, і якщо ви станете знизу, воно буде перебивати вид на нашу Органну залу. А якщо ви станете там, де знаходиться оглядовий майданчик, він буде перебивати вам вид на Благовіщенську церкву. Це недоречний акцент, який просто спотворює весь комплекс, що знаходиться навколо. Тому я взагалі не розумію, як можна було допустити те, щоб там був оглядовий майданчик завжди. Я розумію, що ідеї нашої влади всі з Pinterest, Інтернету. Це не вони самі вигадали, їм це приносять. Потім вони думають, де це розмістити. Я навіть знаю, звідки це вогнище. Воно, здається, у Сіетлі на березі океану було зроблене. Коли навколо океан і немає нічого іншого, таке вогнище – ок. А коли це робиться в історичному центрі – це зовсім інша історія.

Тому оці яйця пасхальні, прив'язані до дерев, оці от всі слоники, зайчики, пасхи московського патріархату і так далі – усе це відволікає нас від головного. Воно наче розважає людей, але дає відчуття, що все добре, хоча все не добре. Ми повинні бути сконцентрованими. Вони кажуть: "У людей повинен бути гарний настрій”. А чого це в нас повинен бути гарний настрій? У нас хлопці гинуть щодня. Їм треба допомагати. Хто ми такі, що у нас повинен бути гарний настрій? Поясніть мені! Ми повинні бути сконцентровані на допомозі та відбитті ворожих атак. Щодня по 300 атак іде, а ми фоткаємось. Цей Вічний вогонь – це нова фотозона для того, щоб 500 людей сфоткалось для Instagram і написали, які молодці зробили нам нову фотозону. Оці акценти, які зараз наявні у нашому місті, вони руйнівні. Замість того, щоб концентруватись і збирати гроші на те, щоб це колись закінчилось, ми фоткаємось та постимо в Instagram. Соцмережі вибухають лайками, усе класно.

Такі ініціативи, вірогідно, створюються міською владою, щоб утримати людей в місті, підтримати їхній моральний стан.

- Що вас більше потішить: те, що ви зможете сфоткатись біля дерева з яйцями або ви, наприклад, допоможете нашому прихистку, приїдете та привезете якісь памперси, або погуляєте з якоюсь бабцею, поговорите з нею, щоб ця людина відчувала себе людиною. Повірте, більше задоволення буде, якщо ви зробите щось корисне, а не сфотографуєтесь з яйцями. Такі речі розбещують наших людей, дають їм зовсім неправильні цілі. Якби влада закликала: "Давайте допоможемо, завтра зберемось і зробимо оце”. Оце була б наснага, дійсно. І це був би гарний настрій, тому що ми щось змінили сьогодні, щось змінимо завтра. До речі, у прихистку, який ми створили та опікуємось три з половиною роки, щонеділі ми щось робимо: посадимо сад, щось пофарбуємо, ще щось. І громада, коли розходиться, у всіх гарний настрій і ніхто не фотографувався.

З людьми треба працювати, говорити їм про те, як важко іншим. Закликати допомагати. І взагалі, коли ти допомагаєш комусь, ти допомагаєш собі в першу чергу. Якщо ти зробив сьогодні щось корисне, комусь допоміг, тоді в тебе гарний настрій. Отак треба людей орієнтувати, а не задоволення, безоплатне метро. Людина повинна зараз сконцентруватись на нашій перемозі, відновленні нашої гідності. Коли нас змушують бігти – це про нашу гідність. Люди, які тут залишаються, не хочуть, щоб хтось керував їхнім життям, не хочуть бути вимушеними переселенцями. Це гідні люди, які обрали Україну. Так дайте їм справу, дайте їм можливість допомогти Україні.

Що може організувати міська влада для того, щоб з користю об’єднати харків’ян?

- Приблизно два роки тому ми написали два листи: один – в обласну раду, один – у міську. Написали, що у нас у прихистку 60 людей, 30 з них – лежачі. Ми їх назбирали впродовж війни. Вони потребують підтримки. Щодня це гроші. Півмільйона на місяць ми витрачаємо. З облради нам відповіли, що у них всього вдосталь, ми можемо цих людей розмістити в інших закладах. А з міської нам відповіли, що ми молодці, гарну справу робимо, але грошей у них нема. Тепер, коли до нас приїжджають іноземці, а приїжджає їх багато, я їм усім показую ці два папірці, і кажу: "Бачите, оці вважають, що все добре, а оці вважають, що не добре, але грошей у них нема”. На інсталяції світлові є, на паски, на квіточки є, а на це нема. У Харкові півмільйона біженців. 130 тисяч з них – це люди старшого віку або з якимись вадами здоров’я. З них ще 30 з чимось тисяч потребує цілодобової опіки. Усього у нас 8 закладів в Харківській області, які можуть надати таку допомогу людям. У цих закладах 3 тисячі місць, і всі вони зайняті. Тобто у нас проблема в 10 разів більша, ніж рішення. От, будь ласка, можна допомагати старим. Розумієте, що люди, які все життя працювали, побудували все, що ми маємо, зараз залишаються без рідних, без свого житла, без допомоги, ліків, без нічого. А ми фоткаємось.

У цій проблемі є дисонанс: з одного боку немає місць для проживання людей, з іншого пустує житлова забудова міста

- Ні, розумієте, 30 тисяч людей потребують цілодобової допомоги. Комусь потрібні памперси, хтось сліпий, комусь ще щось. У нас перебувають люди, які не можуть існувати без допомоги. Їх вивезли з Вовчанська, Куп’янська або ще звідкись. Можливо, ці люди вдома ще якось би існували нормально, адже вони знають, де що знаходиться, а в цих гуртожитках вони одразу помирають, тому що нема кому за ними доглядати. Тому нам телефонують або з 4-ї лікарні, або з центрів, де цих біженців приймають, або з гуртожитків, де вони живуть, і просять, щоб ми забрали цих людей. І так, ми забираємо, але ці люди назавжди з нами залишаються. Просто назавжди.

При цьому жодної фінансової допомоги від влади не надається?

- Жодної. У нас немає жодного фонду, який би нас підтримував. Щомісяця ми спочатку збираємо ці гроші. І ніхто не знає, наступного місяця воно буде чи ні. Але поки все ж таки є. Мабуть, якщо ти робиш якусь правильну справу, то ресурс знаходиться. Мені здається, що ми там будуємо планету нормальних людей. Моя перукарка, наприклад, приїжджає та працює з нашими бабцями. Моя знайома, в якої є багато книжок, приїжджає, привозить туди книжки. Хтось там продукти якісь привозить і ми там збираємось і щось робимо. І тому це громадське суспільство, яке організоване.

У Саржиному Яру є неосвоєні території. Чи можуть там з’явитись нові об’єкти та коли?

- Так, у нас були такі плани, але я так розумію, що треба відмовитись від них, тому що зараз зовсім інші люди працюють з міським ландшафтом. Так сталося, що ми зараз більше працюємо в інших містах: у Черкасах, у Києві. У нашому місті зараз наші знання та вміння не так затребувані, як раніше. Однак у цьому немає нічого страшного, у Черкасах теж дуже цікаво.

У якому сенсі незатребувані? Харків навпаки постійно руйнується, місто потребує відбудови, реконструкції. Як так стається?

- По-перше, те, що зараз будується, це переважно підземні споруди. Конструкторська частина нашого офісу працює над цими підземними спорудами, а для нас, як для людей більш наземних, зараз реальних будівельних майданчиків немає. Тому ми зараз працюємо над метро-проєктами для університету. Вони цікаві, але ми не знаємо, чи колись це взагалі буде будуватись, чи ні. Взагалі-то я вважаю, що під час війни все одно більше треба уваги приділяти війні. Наш офіс відкрився 21 рік тому, і з того часу не зачинявся ані на день: ми працювали 2008 року, під час коронавірусу, і під час війни працюємо, як працювали у Харкові, і продовжуємо цю традицію. Я вважаю, що це дуже важливо. Зараз більше своєї уваги я витрачаю на те, щоб допомагати армії. Ми дуже багато їздимо з лекціями. Складно збирати гроші, складно звітувати, дуже багато витрачається часу на це, але я не бачу нічого страшного. Якщо кожен у Харкові займатиметься підтримкою армії та громадянського суспільства, ми скоріше переможемо і будемо будувати щось корисне, а не вогнище посеред історичної частини міста.

Чи є Ваша ініціатива розбудови Шкільних Хабів у місті гідною альтернативою вже розбудованої системи підземних шкіл та метро шкіл?

- З часів Холодної війни ми маємо дуже багато підземних просторів, які мають класні перекриття та досить застарілу вентиляцію. Кажуть, що під час війни треба розосереджуватись, але коли ви ховаєтесь на станції метро, там одночасно знаходиться три тисячі людей, наприклад. І це норма, тому що ми маємо шість-десять метрів землі над нами, перекриття і так далі. Ідея полягала в тому, щоб, маючи такі простори, використовувати їх для шкільних хабів.

Розумієте, коли для дітей роблять копанку, де перекриття не витримує навіть С-300, там бідні дітки сидять. У них немає ані спортзалу, ані кухні, ані місця побігати, поспілкуватися – лише маленькі кімнатки. Це навчання, про яке не будуть мріяти жодні батьки. А треба зробити так, щоб це була реально крута історія: щоб там були дерева, світловоди, які проводять натуральне сонячне проміння. При цьому там повинна бути сучасна вентиляція, сучасні лабораторії, щоб дітки мали найкращий досвід з хімії, фізики. У цих маленьких школах не можна зробити так, щоб були всі фахівці, і щоб у фахівців були всі потрібні прилади. Вони не можуть зробити їм майстерень, спортзалів і так далі. Усе це треба зробити на високому рівні, тому що у нас є приміщення по 30 тисяч квадратних метрів під землею.

Ми пам’ятаємо, що у нас дуже багато інститутів, університетів зараз працює онлайн, тож ми маємо багато фахівців, які можуть викладати зараз тут під землею. Наприклад, мої діти отримали дуже класні останні два роки навчання, адже їхня вчителька з фізики була доктором наук, а викладачами математики були кандидати наук. Вони не викладали в університеті, а вони викладали в приватній школі офлайн. Тому я вважаю, що ми маємо можливість зараз зробити шкільний хаб, який буде інституцією високого рівня, в якій кожна родина буде хотіти навчати своїх дітей. Наразі ми маємо не комплект вчителів в кожній школі, не комплект учнів. Якщо ж ми це все сформуємо в таку базу, я думаю, це буде дуже круто, і на це ми можемо реально отримати гроші в Європейському Союзі. Тоді жінки будуть залишатись з чоловіками, чоловіки будуть працювати в Харкові, Харків буде повний людей. Тоді ми встоїмо і з часом переможемо.

Чому цей проєкт Шкільних Хабів досі є нереалізованим?

- Мені здається, що треба просто мати більш широкий світогляд, сприймати щось нове. Проблема в тому, що починали вони з ідеї створити бомбосховища для дітей. Коли їм казали, що неможливо навчатися і бігати по 100 разів на день в бомбосховище, то перший рік усі школи все одно витрачали гроші на бомбосховища. Потім дійшло, що треба там навчатися. Тепер ми переходимо на наступний етап, що навчання повинно бути класним, що діти повинні мати можливість поплавати в басейні, пограти в футбол. Вони повинні це все зробити під землею. І ми маємо такі простори.

Чи потрібно вирубати залишки лісу на Журавлівці для його відновлення?

- Ну, там тут більше фахівець Бенгус, і він правильно каже, що там же була монопосадка. А монопосадки дуже вразливі, тому що якщо якась історія стається з якоюсь породою дерева, то вона розповсюджується саме тому, що інших пород не зустрічає на своєму шляху. Тому вона була приречена. Ми дуже багато таких лісів бачимо і в Європі, які отак от вмирають. Так що, то, що там планують посадити різні породи дерев і знищити те, що є, можливо, це й правильно. Я не фахівець з цього питання, але дуже люблю природу в нашому місті. Треба з Бенгусом поговорити, він вам все розкаже.

Як можна зупинити вирубку дерев після "прильотів”?

- Нещодавно були ухвалені правила поводження з зеленими насадженнями. Але я б його назвала, знаєте, як: "Курити не кину, а пити буду". Усе, що вони робили до того – покоси трави та вирубка дерев – усе це залишилось, жодних обмежень немає. Тут ми знову повертаємось до візії. Повинна бути візія розвитку міста, і там повинні стояти пріоритети, що кожне дерево має свій номер, і якщо людина його знищує, вона повинна потім довести, що нічого іншого неможливо було зробити. І так далі. Це все реально справа регуляторна. Якби ці правила були правильно прописані, то вже ми б мали можливість подавати на них в суд. Один раз би засудили, другий раз засудили, а потім вже б подумали.

Яка ситуація з покосом трави у місті?

- Усе дуже погано. Я вважаю, що ці тримери – це дуже страшна річ. Вони просто вирізають усе під коріння. Оскільки у нас, я так розумію, дуже багато людей зараз ховаються від служби в ЗСУ саме на покосах трави, я інколи бачу, як цілий батальйон йде з цими косарками та під корінь знищує траву. І от я кожен раз думаю, скільки б вони гарних речей могли зробити, наприклад, якби вони траншеї копали, а не траву косили. Її взагалі-то треба косити тільки два рази на рік: після того, як визріє насіння, і потім восени – усе. Її не треба косити постійно. Я не кажу про регулярні партерні газони, які дійсно існують. Я кажу про індустріальні газони – узбіччя доріг, схили і так далі. Ви ж бачите, що вони перейшли, викосили в коріння і воно стоїть жовте 3-4 тижні. І після того тільки потроху відростає і перша амброзія відростає. Ми говоримо про це вже 10 років і нічого не рухається далі. Просто правила поводження прописані неправильно. Вони їх прийняли, але там треба розвести партерний газон та індустріальний. Індустріальний потребує покосу 2 рази на рік, партерний, будь ласка – 5 см підтримуйте, як ви хотіли, чи 10 см – не проблема.

Яка ситуація з планом озеленення міста? Чи помітили Ви там також недосконалості?

- Мені здається, що вже десятиріччя ми знищуємо те, залишила нам у спадок радянська влада. Я радянську владу не дуже люблю. Але у нас реально було зелене місто. Усе це ми потроху знищуємо та деградуємо, тому що клімат змінюється. Я з лісниками розмовляла. Ви бачили берези зараз? Навіть у лісах у них стоять сухі верхівки. Рівень ґрунтових вод знизився, а дерева генетично мають певний розмір коріння, і в них більше воно не відростає. Вони висихають саме тому, що пішла вода. Так от, вода пішла і в нас, тому що ми заасфальтували все, зібрали всю дощову воду, відправили її в трубах, і цим деревам немає де брати воду. Вони не ростуть такі, як росли. Коли люди думають, що зараз ми спиляємо, воно відросте – ні, не відросте.

Чи можливою є реалізація проєктів використання харківських річок як транспортних артерій?

- Ні, там не для транспорту. Існує світова тенденція, що річки ми використовуємо як зелений каркас міста. А зелений каркас міста – це історія, коли людина може вийти зі свого будинку та дістатися до своєї роботи, не використовуючи автівку: на велосипеді або пішки по зелених зонах. Це класна історія, її можна зробити. Ми маємо 4 річки, які розташовані дуже симетрично. Раніше ми мали ще три зелені артерії – це був проспект тоді Леніна, проспект Московський та проспект Гагаріна. Вони були всередині, там бульвари були зелені, і тоді можна було пішки пройти з ХТЗ в центр бульваром. Зараз такого немає, вони були знищені. Але річки залишилися. Там є проблеми з тим, що багато підприємств виходить на річку, і вони поставили свої паркани, які перешкоджають пішохідному руху. Однак я думаю, що це якраз стосується візії. Якщо потроху це робити, я думаю, що рано чи пізно ми доб’ємось того, що це дуже класна історія, коли людина може пішки дістатися зеленим коридором куди завгодно. Це класно.

У якому стані харківські річки? Свого часу фонд Нормана Фостера казав про те, що їх треба очищувати.

- Та що вони знають про наші річки? Смішні люди. Вони запропонували зробити пілотну набережну, увага, знаєте де? Там де Коксохім. Там навіть черепахи не живуть, а вони зробити пілотну набережну хотіли. Річками треба займатися, але зараз ситуація з ними вже краще, тому що менше виробництва. Раніше все ж скидали у річки, і було багато виробництв, які користувалися цією водою. Зараз їх менше, тому річки стали трохи чистіші. У них є великий потенціал. Немишля – дуже прикольна річка, мені подобається. Зараз ми теж працюємо над одним проектом. Немишля перетинається з річкою Харків. Таке Т-образне перехрестя в районі вулиці Шевченка та метро "Київська". Отам от можна було б зробити невелику набережну, не бетоновану. Там могли б збиратися люди, які приїхали з Салтівки та ХТЗ, вони перетиналися б у цьому місці, і там можна було зробити якісь кав’ярні, дійсно щось цікаве. До того ж там дуже мальовничі місця, мені подобається.

Чи потрібна в Харкові наразі пішохідна вулиця?

- Звісно, що потрібна, і класно, що про це думають. Рано чи пізно це зроблять, і там є багато ідей: можна напівпішохідні, які там закриваються, наприклад, на якісь дні, і так далі. Можна експериментувати. Знов-таки повертаємось до візії – вона повинна бути проговорена.

Яке Ваше улюблене місце Харкова?

- Мені подобається Римарська. Пам’ятаю, що раніше там завжди були липи. Зараз їх немає. Мені подобається Конторська, Лопанський провулок теж класний.

Яке місце Харкова Ви радите відвідати кожному?

- Ляльковий театр. Я вважаю, що вони найкреативніші. Вони надихають. Кожна їхня вистава – це новий крок у житті Харкова. Коли почалась війна, вони не просто залишились у Харкові, а стали точкою опору. У них у підвалі жили люди, там допомагали армії. Це не просто театр, це серце Харкова. Мені дуже подобається. У них дуже творчий колектив і ляльки такі, яких ніде не було і не буде.

Читайте також: Головний архітектор Харкова Антон Коротовських: Нове житло має бути до п’яти поверхів та з інфраструктурою