Агроном Сергій Авраменко: Частина Харківської області наближається до субтропічного клімату

Війна суттєво змінила агробізнес на Харківщині. На українських територіях аграрії мусять працювати в умовах обстрілів, зміни клімату, низької врожайності та високих податків. На деокупованих територіях борються з суттєвою замінованістю територій, часто ризикуючи власним життям та здоров’ям, не дочекавшись допомоги від гуманітарних організацій і держави. А на тимчасово окупованих територіях аграрії опиняються перед вибором: спалити свої поля, щоб не залишати врожай ворогу, та покинути ці території, чи залишитися працювати, щоб підтримувати односельчан, які не змогли виїхати.

В інтерв’ю виданню "Думка" харківський агроном, доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник Інституту рослинництва імені Юр'єва Сергій Авраменко розповів про те, яким, на його думку, буде врожай 2026 на Харківщині, які виклики доводиться долати аграріям у прифронтовій області, чому організації з гуманітарного розмінування працюють неефективно в умовах значної замінованості та чому аграрії часто самотужки розміновують більше, ніж цілі команди волонтерів, чи вигідно сьогодні бути аграрієм на Харківщині, куди продають зерно та з якими корупційними схемами стикаються фермери, як в умовах Харкова можна вирощувати гранат, інжир, маракуйу та бамбук, а також які звичні для нас культури вже складно вирощувати в нашому кліматі.

Чи висадили ви вже озимі культури?

- Частково.

Скільки ще залишається?

- Справа в тому, що спочатку не всі сіяли так швидко, тому що посуха була і люди чекали, поки підуть дощі. А більшість сіяли в сухий ґрунт. Але ще ж у нас основний попередник – це соняшник. Треба було зібрати соняшник, а потім висівати. Потім почалися ці дрібні, невеличкі дощі, які продуктивної вологи для ґрунту не давали, але й не давали зібрати нормально соняшник. Соняшник вологу в себе увібрав, і тоді треба було кілька днів чекати, поки він висохне. І через це багато ще соняшника незібраного, кукурудзи в полях.

Досі? Навіть у такі дощі та заморозки?

- Так, бували і дуже часто бувають такі випадки, коли соняшник взимку збирають. Якщо затяжні дощі, його збирають взимку, коли вже підмерзне. Або навіть це може бути квітень, навіть наступний рік. Звичайно, там вже якість олії не та, але інакше його зібрати при таких дощах неможливо. Відповідно, соняшник стоїть і не можна посіяти пшеницю. Навіть якщо зібрали соняшник, дощі, які почалися, теж не дають агрегату заходити, щоб посіяти.

На заході України там дощі взагалі не дають висівати, як ніколи. Дзвонять люди звідти, я намагаюсь їм щось підказати, бо їм теж дощі не давали. У нас посуха не давала, а у них – дощі. Тепер вже і у нас дощі не дають.

До якого періоду можна висівати ці озимі культури?

- Оптимальні строки для нашої зони, для сходу України, це вересень місяць – десь з 10 вересня по 5 жовтня. Але це за умови достатньої кількості вологи в ґрунті, якої ані цього року в нашій зоні не було, ані минулого. За таких умов не треба поспішати висівати прямо в пилюку, у сухий ґрунт, бо дехто так думає: ми посіємо все одно вчасно, у строк, і воно буде лежати місяць, два, три, поки там підуть дощі, і все одно ж воно тоді проросте.

Але за той час, поки зерно знаходиться в ґрунті, воно втрачає свої властивості, свої показники схожості, енергії проростання, частково випріває це насіння, тому це дуже поганий варіант, коли сіють в календарні строки, не враховуючи стану ґрунту. У таких умовах краще його висівати в жовтні або в листопаді, а взагалі можна сіяти і до Нового року.

Як це вплине на урожай?

- Вплине. Урожайність буде однозначно менша. Але все одно її потім можна витягнути. У таких умовах або сіяти в оптимальні календарні строки, або сіяти в пізні строки. Наприклад, у листопаді. Урожайність буде все ж таки вища, якщо посіяли в листопаді. Це якщо сухо було. Якщо б це була нормальна кількість вологи, то, звичайно, у вересні був би максимальний урожай. Потім він би знижувався в міру зміщення строків сівби у бік пізніх.

Наскільки я розумію, цього року врожай достатньо низький?

- Так, урожайність погана цього року. Я це прогнозував ще з осені минулого року, потім повторював ще навесні. Деякі аграрії скептично до моїх прогнозів ставилися, казали, що все одно ж будуть дощі і так далі. Справа в тому, що основний чинник – це не просто атмосферна кількість опадів. От ми зараз дивимося – дощ. Але якщо ми копнемо ґрунт, то зараз у нас в Харківській області зволожений шар ґрунту становить десь 30 см, нижче – це абсолютно сухий ґрунт.

Це літо було відносно прохолодним та дощовим. Чи це не найбільш оптимальні показники для врожаю?

- Дощі йшли, але вони були дуже локальними та випадала невелика кількість опадів – по 2-3 мм за раз, і буквально на другий день усе висихало. Коренева система в цей період, влітку, знаходиться десь уже на відстані 10 см і глибше, бо верхній шар повністю пересушений. Випадає 2-3 мм, на 1-2 см тільки промочує – і все. Сонцем воно випаровувалося, потім за 2 дні може бути дощ такий самий, і наче дощі йдуть, а ефекту від них жодного.

Волога має бути в самому ґрунті, де вона накопичується саме під урожай наступного року. Поточні дощі, відлиги, сніг формують те, який врожай буде наступного року. Повинен бути зволожений півтораметровий шар ґрунту. Минулого року такого не було. Максимальне зволоження 70 см десь було. У два рази менше. Цього року повторюється один в один ситуація, як минулого.

Які прогнози на врожай наступного року?

- Такі ж, як і на цей.

Тобто вірогідно, врожай теж буде поганим?

- Якщо буде тільки аномальна велика кількість опадів, в осінній період, у зимовий, в ранньовесняний. Це опадів має бути в два, у три рази більше норми. Таке у нас дуже рідко трапляється. У нас таке було якраз 2022 року, тоді була велика кількість опадів, 2021 рік частково теж, 2023 рік теж велика кількість опадів була. Така от ситуація.

Синоптики прогнозують цю зиму доволі холодною, доволі сніжною. Чи це тоді вплине на врожай?

- В одному зі своїх наступних відео я зроблю свій прогноз, якою буде зима.

Ви можете це спрогнозувати?

- Можу. Справа в тому, що всі оці довгострокові прогнози, ці страшилки, що зима буде холодною, не відповідають дійсності. Будь-яка негативна інформація краще сприймається глядачами. Психологи кажуть, що негативна інформація сприймається в сім разів краще, ніж позитивна. Зараз мені так смішно стає. Осінь досить таки холодна була, тож усі роблять висновок, що і зима буде холодною. Коли весна видається холодна, усі кажуть, що літо теж буде холодне, а тільки спека починається, кажуть, що це аномально, усе згорить і так далі.

Коли я ще був студентом, у нас чудова жіночка агрометеорологію вела. Вона все життя на метеостанції працювала, уже в поважному віці у нас пішла викладати. Теж цікавило питання про прогнози погоди. Вона каже: "Ви просто не розумієте, який це бізнес у людей. Неможливо спрогнозувати прогноз погоди навіть на місяць вперед. Це просто нереально. Якщо ми прогнозуємо прогноз на три дні вперед, його точність – 70%. Якщо на 7 днів прогнозуємо погоду – це 30% вірогідність, а все, що на понад два тижні прогноз, - це просто зі стелі висмоктана інформація".

Як правило, це бізнес у людей, як і гороскопи та інший непотріб. Тобто є організація, яка дає два протилежних прогнози: один каже, що це буде холоднюща зима. Інше крило цієї організації навпаки каже, що буде тепло, глобальне потепління і так далі. Або той, або той виправдовується.

Як ви визначаєте, якою буде ця зима?

- Я погоду оцінюю вже понад 20 років подекадно, причому за кожен місяць подекадно я дивлюся динаміку її зміни кожного року. У мене немає підстав вважати, що ця зима буде холодною. Я пам'ятаю точно такий прогноз був на 2018 рік. Тоді всі засоби масової інформації малювали бурульки, що всі ми замерзнемо, буде 40 градусів морозу, катастрофа буде і так далі. У той рік зими взагалі не було. У мене тропічні рослини всі перезимували. Ані снігу не було, ані морозів не було – нічого. Можна і зараз відкрити прогноз погоди, ці дані зберігаються – точно такі прогнози були.

Тому цього року не буде катастрофічної зими. У нас можна очікувати тиждень-два холодних, морозних, як і минулого року. Може по Харківській області десь до мінус 20-22 вночі опуститься на кілька годин, така температура побуде. Як правило, мінус 10-15 градусів – це тиждень-два тільки триває за всю зиму сумарно.

За цей час не померзнуть озимі культури?

- Ні. За озимими я веду спостереження з 2003 року, як прийшов в аспірантуру. Із цього часу жодного року не було, щоб вимерзли озимі культури. За 20 років вони жодного разу не вимерзали. Єдине, 2023 року вони задихнулися, випріли, тому що був сніг, потім у лютому – на початку березня він відтанув і знову почався морозець. Утворилася крижана кірка, через яку рослини просто задихнулися, тому що кисень не поступав. Але не від морозу. А от таке, щоб від морозу, на моїй пам’яті таких років не було, і я переконаний на 100% і не буде.

Чи є культура, яка влітку цього року неочікувано гарно вродила?

- Якщо говорити за східну частину України, цього року врожай дуже визначався локальними опадами. Дощі смугами йшли. От до Харкова зі сторони західної частини області – більш-менш нормально. Тільки на схід від Харкова, той же Чугуївський район, уже опадів не було і де-не-де вони так і йшли. Є одне і те ж господарство. На одних полях соняшник, наприклад, дав 12 центнерів, на сусідніх полях – 32 центнера. У два рази більша врожайність була, тільки того, що там був один дощ у період наливу, а там його не було.

На сусідніх в сенсі прямо сусідніх, чи в різних куточках області?

- 2-3 км між цими полями. Смугами. Тобто у нас не було таких затяжних дощів от як зараз, наприклад. Він йде зливового характеру: смугою пройшов, от де ця смуга пройшла, там аж потоки, річки стікають із тих полів. От таке було. А сусіднє поле заходиш, абсолютно сухісіньке. Я об'їжджав поля, теж дивився: Коломацький район, пам'ятаю, заїхав – дощ, на силу виїхав. Їду по дорозі до Харкова, заїжджаю, дивлюсь – сухо, як наче нічого і не було.

Саме локальні опади, дощі, визначали урожайність цього року. Це Харківська область, східна частина України. Захід України – там взагалі краса. Вони там на висоті, у них урожайність, дай Боже, нам хоч раз на 10 років таку, як у них. Там ґрунти гірші, ніж наші, але визначає урожайність там кількість опадів. У нас кукурудза 5-6 тонн з гектара – люди кажуть: "Слава Богу, хороша врожайність". А на заході, якщо менше 11 тонн з гектара, то кажуть: "Що ми робимо не так, підкажіть!".

У два рази у нас менша урожайність?

- У два рази, так. Пшениця теж у них там 80-90 центнерів, 8-9 тонн. У нас по цьому року це мало в кого 4 була. Три з хвостиком тонни. У них, рахуймо, у 3 рази більше.

У яких районах Харківської області врожай краще, а де гірше?

- Раніше воно як би так було. Зараз ті ж самі дощі. От взяти Чугуївський район, де дуже гарний ґрунт, район був один із лідерів по урожайності. Цього року ситуація з кукурудзою, з соняшником. Шикарна стояла кукурудза, наче все нормально було. Тільки от теж коренева система росте, пройшла десь ці пів метри, поки був ґрунт зволожений. Потім коренева система впирається в повітряну подушку, у сухий ґрунт – і все. І немає опадів. Захожу на поле, а просто зелена стіна кукурудзи різко починає сохнути, як наче хто паяльною лампою пройшов – повністю сухе листя і вона тільки-тільки починає формувати качани. Відповідно качани були несформовані, зерна мало було і врожайність там ніяка.

Плюс у нас ще ж приморозки сильно пошкодили посіви озимих особливо. У нас було три хвилі приморозків, в окремих районах – чотири. Ці приморозки теж пошкодили посіви озимих, що навіть деякі, у чотирьох господарствах я був, з переляку взагалі ці посіви накрили гербіцидом, повністю їх знищили і пересіяли соняшником. Вони це дарма зробили, але таке було.

Як погана врожайність впливає на продажі?

- У нас, бачите, регіон сам по собі, Харківська область, він для врожаю не надто сприятливий. Та ж сама сусідня Полтавська або Сумська області, там уже можна вирощувати більший перелік культур, наприклад, ту ж саму сою, яка у нас практично не росте. У нас вона росте тільки в дотичних до Полтавської області районах: Валківський, Богодухівський, Краснокутський – оце от невеличкий такий шматочок, де сою можна виростити. Якщо візьмете Чернівецьку, наприклад, область, то там всі на сої сидять, бо це дуже вигідно. У нас би теж воно було вигідно, але у них урожай сої 4-5 тонн з гектара, а у нас – 1,5 тонни з гектара.

А чому так? Немає ґрунтових вод?

- Атмосферна вологість низька у нас, а соя потребує високої атмосферної вологості та достатньої кількості опадів. У нас основні польові культури – це пшениця, соняшник. Уже рідко навіть де трапляється кукурудза. Де-не-де можна побачити горох та ячмінь. Але їхня економіка незначна. В основному це пшениця та соняшник. Тут ми не можемо й нормально сівозміну дотримати – включати інші культури собі в збиток ніхто не хоче. Часто навіть трапляється, що соняшник по соняшнику вирощують декілька років підряд.

У тих регіонах, де більше опадів, там усе простіше. Там можна нормально провести сівозміну, там добра окупність добрив. Тут ми більше вкладаємо в технологію вирощування й менше отримуємо. Скажімо так, прибутковість одного гектара Харківської, Тернопільської чи Хмельницької області в декілька разів відрізняється. А податками давлять однаково, на жаль, і не розуміють, що тут аграрії не отримують і третини того, що отримує Тернопільська, Хмельницька чи Чернівецька область. Харківські аграрії цього і близько не отримують.

Але вдається якось заробляти на цьому в Харківській області?

- Вдається заробляти, але не всім і не завжди. Війна поставила жорсткі умови, де зараз дрібним фермерам вижити дуже складно. Якщо великі господарства, якісь агрохолдинги мають запас грошей, є супутні якісь компанії неаграрні, які можуть підстрахувати, дати вливання грошей, то у дрібних фермерів таких вливань немає. Вони щороку щось заробили, щось проїли, але більшу частину віддали на податки й вклали в землю на добрива, на пестициди, на насіння, на паї людям. Тому така ситуація.

Маленький фермер, це взагалі скільки? Це одне поле чи кілька полів?

- Дрібним фермером я вважаю десь до 300 гектарів землі. Окрім того, мобілізація. Зараз дрібні фермери не мають жодного захисту. От, наприклад, у тебе було 300 гектарів землі, ти мав якийсь комбайн, техніку. Власне, на таких дрібних селянах село й трималося. Тому що їх багато було, вони всі місцеві, вони живуть там і так далі. Мобілізація всіх їх під чисту забирає.

Уявіть: від тебе залежало все. В агрохолдингах вони мають бронь, або велике господарство, якщо вже більше 500 гектарів, більше 1000 гектарів землі, вони можуть забронювати головного агронома, керівника господарства, ще до 50% своїх співробітників. Ці – ні. І от виходить так, що їх мобілізували, вони не можуть обробляти землю, когось попросити – це нереально, адже всі в таких умовах. І тут ти можеш тільки цю землю віддати агрохолдингу. А назад її отримати вже буде складно.

Буває таке, що поля просто пустують через мобілізацію?

- Зараз багато полів не розмінованих. Причому цих полів дуже багато. Ми втрачаємо врожай. Крім того, ці поля є розсадниками різних бур'янів, інфекцій. Усе це поширюється вітром, і тваринами розноситься на сусідні поля. Наслідки ми будемо вигрібати ще дуже довго. І зараз уже прийшли ті бур'яни, яких у нас раніше не було. Наприклад, золотарник канадський. Я його майже не зустрічав, на клумбах, де-не-де його вирощували. Ваточник сирійський з'явився теж. Раніше його не було. Боротися з ними надзвичайно складно.

Звідки ці бур’яни взагалі з’явилися?

- Через повітря здебільшого. Просто коли поле в обробітку, за цим слідкують, вносяться гербіциди і знищуються ці бур'яни. Якщо поле без обробітку, ти туди не зайдеш. Одна рослина з’явиться, дасть насіння, і так от уже за ці чотири роки з’явилися цілі резервації таких бур'янів. Навіть прямо на околиці Харкова вже таке є.

Де саме?

- Наприклад, Елітне, де, зокрема, наші дослідні поля. У нас теж частина нерозмінованих полів дослідних навіть. І от там така картина. Практично будь-яке нерозміноване поле стало резервацією цих шкідливих організмів.

Як можна буде потім вивести ці бур’яни?

- За два-три роки їх не виведеш. Вони зайшли, скажімо, за три-чотири роки, а їх виводити доведеться 20-30 років. Схожість в ґрунті деяких бур'янів зберігається до 70 років. І те, що зараз під час війни посіялося, наші онуки будуть боротися з тими бур'янами, бо воно зійде при них, і це насіння буде порційно сходити при них. Це регулярно треба буде вносити на кожному полі певні гербіциди під певні культури, там свої особливості. Обробіток ґрунту треба буде робити свій. Крім того, фермери змушені розміновувати самі свої поля.

Як самі? Без допомоги ДСНС? Це ж небезпечно.

- Абсолютно. Це небезпечно, але це вже відкрита інформація. Навіть Олег Синєгубов дорікав деяким організаціям, які займаються розмінуванням. Я розумію, про кого саме він казав. Зараз, коли я їжджу по полях, дивлюся – це десятки джипів, мікроавтобусів їдуть на гуманітарне розмінування, які мають 100% бронь, які мають зарплати, дай Боже, кожному. Я бачив, як це роблять.

На день їм дається кілька квадратних метрів всього на всього. Ножничками вони на 10 см підстригли, міношукачем обстежили цей квадратний метр. Потім ще на 10-15 см, ще раз, і так три рази травичку підстригли, обстежили.

Якщо щось у них там запищало, вони просто ставлять там кілочок, вони його не розміновують. Запищав гвіздочок якийсь там чи ще щось таке, вони поставили мітку й потім викликають ДСНС-ників, а ДСНС-ники вже приїжджають, розміновують, якщо там є що розміновувати. Якщо вони там щось випросять у місцевих, якусь там болванку з якогось снаряда, то їм ще премія, вони сфоткаються біля неї і так далі.

І ця от організація, мабуть, найбільш знаменита, от куди не ткни пальцем, скрізь вони – і в Харкові на кожному полі сидять, і вони обирають вздовж доріг місця, щоб їх видно було. Вони звітували минулого року, що за два роки своєї діяльності вони розмінували аж 700 тисяч квадратних метрів території, що дорівнює скільком-то футбольних полям.

Щоб ви розуміли, вони розмінували 70 гектарів за два роки. Це сотні співробітників, це мільйони вливань. Щоб ви розуміли, дрібний фермер, за якого я розказував, 70 гектарів за тиждень сам розміновує. Сам, без нікого.

А яка загальна площа замінованих полів по Харківській області?

- Цієї інформації не скажу, тому що воно змінюється кожен раз, залежно від районів.

Де найбільше замінованих полів у Харківській області?

- Найбільше заміновано там, де заходили кацапи. Там, де заходили вони, практично вся та територія нерозмінована. Це всі райони, які були в окупації – Куп'янський, Ізюмський, Балаклійський. Вважайте, що до самого Харкова вони підійшли. У нас навіть теж, от взяти Елітне, одразу за кільцевою дорогою там нерозмінованих полів велика кількість. Як на Старий Салтів їхати, одразу за кільцевою дорогою наступні ж поля.

Згадані вами організації не опікуються гуманітарним розмінуванням цих полів?

- Те, що я бачу, реально класно працюють саме ДСНС-ники. От мені їх шкода, але це реально герої. Вони реально йдуть, реально на свій страх і ризик, розміновують, конкретно розміновують, вони там і вручну розміновують, і машинами. От ДСНС-ники – це так, я знімаю перед ними капелюха, і це дійсно люди-герої. А всі оці приватні, яких зараз в Україні більше ста, і кожен раз їх більше і більше, я вважаю, це відмивання грошей і допомоги нуль.

Причому, як це ще робиться? Це вже інформація відкрита є. Вони приїжджають до аграрія, який сам розмінував, і вони оформляють, що то вони розмінували, їм скільки-то мільйонів одразу за розмінування, вони пофоткали все – вони розмінували. Це вже є інформація у відкритих джерелах.

І якийсь відсоток з цих коштів вони дають аграрію?

- Аграрію нічого вони не дають.

А який тоді аграрію сенс?

- Ну, може вони там щось йому пообіцяють, я не знаю. Ну, я не готовий вам сказати, тому що це індивідуально буває. На жаль, така от картина складається, що аграрії змушені велику кількість територій розміновувати самостійно. Вони підриваються, навіть після проходу ДСНС-ників підриваються, таке дуже часто буває. І те, в яких умовах вони збирають ці посіви, це просто жах.

От, наприклад, Борова, Борівський район. Я консультував досить велике господарство, за Боровою ще у них там земля була. Влітку ми їздили теж, буквально там між "прильотами". Тобто приблизно нас інформували, о котрій найчастіше бувають "прильоти", вони кажуть: "Ти маєш до восьмої ранку приїхати, ми повинні об’їхати поля та швидко поїхати". Ми бачили навіть, як зі сторони кацапії літаки злітають, точніше слід, який пускає ці КАБи й уходить далі. Там вже знають місцеві, в якому напрямку він летить. Кажуть: "Не хвилюйтесь, це на Донбас летить".

І ми їздили туди, він велику кількість грошей туди вклав, щоб виростити ту пшеницю, соняшник і так далі. І поки ми доглядали, оприскували, сіяли – не чіпали. Тільки заїхав комбайн прибирати – одразу FPV-хами кацапня почали бомбити, і в той комбайн дрон влупив. Вони ж приїхали його тушити місцевими силами своїми, бо там вже, вважай, нікого нема. Потім другий FPV прилітає вже в бак, і той комбайн, як свічка, загоряється. Причому новий, хороший комбайн, імпортний. І згорає ще 250 гектар пшениці від цього ж комбайна. І от уявіть, як після цього іншому комбайнеру сказати або тому ж самому: "Поїхали докосимо, доприбираємо там!".

Тобто росіяни фактично таким чином намагаються знищити наш урожай?

- Вони спеціально. До того ж вони, як бачите, не полювали, коли воно росло, а тільки коли вже достигло. А ти найбільші втрати маєш уже ж під час збирання. Вони хочуть, щоб ти вклав в урожай, і воно там і залишилося. Наші аграрії все одно просто там між цими "прильотами" вже і збивали ті дрони, і якусь частину навіть встигли прибрати. І в Балаклійському районі у них там теж земля є. А там інша проблема – там нерозміновані землі. Там теж доводиться своїми силами розміновувати, і теж були підриви у них. Ну, розумієте, які великі втрати вони несуть: згорів комбайн - мінус 5-7 мільйонів у тебе за кілька хвилин, плюс поле згоріло все. Хто це компенсує?

Держава жодним чином це не компенсує?

- Абсолютно, ні. Ці аграрії мають зобов'язання розплачуватися за паї. А як ти будеш розплачуватися, ти маєш виростити врожай, ти маєш за паї платити. Або, наприклад, нарили траншей, ну, навіть наші військові нарили зараз окопи, трашеї. Я розумію, що це правильно все, але аграрію повинні тоді дати компенсацію, тому що воно ж не на державній землі все робиться, а на приватній, це чийсь пай. Аграрій мусить платити за той пай, а обробляти його не може. Його туди навіть не пускають, він не може туди заїхати обробити цей пай. Але по закону платити ти зобов'язаний пайщику. І нікого не хвилює, що там окопи.

Це зобов'язані платити навіть на територіях, де постійні обстріли?

- Там ситуація змінюється щоразу. Є там підводні камені, є якісь поблажки, щось щоразу змінюється. Але я вам скажу, що ці аграрії, які працюють в зоні проведення бойових дій, або там, де окуповані території, їм дуже складно. А до них одна і та ж вимога. Окрім того, я ще спілкуюся з аграріями, які були в окупації. Ба більше, я їх консультував під час окупації. Вони знаходили, як зі мною зв'язатися. І от що робити? От мені дзвонять з Вовчанського району 2022 року, наприклад. Питають, що мені робити? У мене немає насіння соняшника. Я можу все кинути та поїхати. І все. А що я буду своїм бабусям, дідусям платити, які залишаються на паї? Я маю залишатися, виростити, щоб щось було. Насіння купувати в рашистів я не буду, а тут я його не можу купити. Запчастину навіть – зламалося щось до комбайна, годину їхати до Харкова, але я не проїду ніяк і не дістану.

Я їм рекомендував сіяти своїм насінням, очищати своїм насінням – вони сіяли. Ну, і плюс засоби масової інформації це наскільки розганяли. Якщо ти спалив своє поле – ти герой, не дав рашистам прибрати свій урожай. А якщо ти його зібрав і роздав, заплатив своїм пайщикам, значить ти співпрацював з окупантами. Там багато ситуацій не для преси, і що зараз відбувається – жах. І оці міста та населені пункти, що були в окупації, і які потім ще, дай Боже, вийдуть. От уявіть, зараз там Запорізька, Херсонська область і так далі, які вже тривалий час, три-чотири роки в окупації. Ну ви думаєте, вони не сіють поля? Вони сіють, вони вирощують. Ви думаєте, куди вони його продають? Зрозуміло, що не в Україну. Але там залишилося наше населення. І населенню треба допомагати. У селі хто тобі допоможе? Тільки фермер. Фермер дасть тобі борошна, олії, якусь копійку за твій пай і так далі.

Зараз уже багато і по Харківській області "сидить", деякі "виходять" фермера. Я знаю, що їх посадили, але у мене питання, за що?

Посадили в сенсі до в’язниці?

- Дали строк за співпрацю з окупантами. Приїжджають до тебе на тік окупанти й ставлять свою техніку. Якщо ти не спалив техніку окупантів, якщо ти сам не втік, якщо ти там залишився, значить ти з ними співпрацював. Ти ж надав свій тік для техніки окупантів. А вони ж не питають, можна поставити чи не можна поставити. Це робиться примусово, але цього ніхто не враховує, нікому це не цікаво.

Наскільки це поширена ситуація?

- Поширена. Про це просто не говорять. Є ситуація, коли після деокупації, наприклад, Шевченківський район. Був "приліт" у склад, де зерно було. "Приліт" був під час окупації, потім відбулася деокупація та закрили той склад, те господарство. Керівника посадили за співпрацю, залишились місцеві, які кажуть: "Дайте нам оце зерно, поруч цілий склад. Дозвольте це зерно перевезти при вас, це кілька десятків метрів, щоб воно не текло під дощем, воно ж згниє все, а там десь півтори тисячі тонн зерна. Дайте просто в інший склад перевезти і його ж уже заарештовуйте, щоб воно ціле було". Ні, воно так згнило. Це наші вже не дозволили.

Так, а який в цьому сенс?

- Я знаю особисто аграріїв, які в окупації абсолютно не співпрацювали з ворогом, вони проукраїнські, у них все своє було: засоби захисту, насіння. Жодним чином не російське. Вони в період окупації виростили врожай, прийшла деокупація, а продати врожай ти не маєш права. Певну суму за кожну тонну ти маєш заплатити, щоб тобі дозволили твоє насіння вивезти продати. Аграрії кажуть: "Так я ж не співпрацював, я ж виростив його на українській землі, тільки в вимушеній окупації!".

Це я вам тільки часточку розказав, а те, що реально відбувається, це справді жах. Я ж кажу: дай Боже скоро звільнять Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську області. Ті аграрії, які там залишилися, вони вимушені жити в тих умовах зараз. Але у них просто-напросто повідбирають всю землю, бо вони "співпрацювали з окупантами". Повідбирають всю техніку, бо вони заправляли її окупантським пальним і так далі. Вони у них все заберуть, і ця земля, техніка перейдуть в ті структури, які перейдуть.

Дивно таке чути про аграрну країну. Якщо ж земля не працює, на ній нічого не вирощують, це ж тільки завдає шкоди, чи не так?

- Це ж не держава, це конкретні люди, корупція. Це конкретні люди потребують цієї землі. Земля для них – дзасіб отримання прибутку. Ще до війни були рейдерські захоплення різних господарств, віджимання якісь, і зараз це відбувається. Просто коли в масках, у військовій формі до тебе прилетіло 20 людей і сказали: "Усе, ти сюди не зайдеш". Хто, що – незрозуміло. Це було і в новинах, я не відкриваю жодних секретів. До війни це було, і зараз під час війни це відбувається.

Як вижити фермерам після деокупації, які зараз перебувають в окупації, я не знаю. От просто не знаю. Я знаю, скільки допитів доводилося проходити тим фермерам з того ж самого Вовчанського району, які не співпрацювали з окупантами, які навіть продавали зерно українцю. От взагалі ти з окупантами не співпрацюєш, але стільки треба пройти допитів і довести, що ти не зрадник, і все одно маєш заплатити, щоб ти зерно потім продав.

Не намагалися якось поскаржитися в якісь вищі інстанції, щоб розв’язати це питання?

- Ви ж не знаєте, які інстанції це роблять. Тобто вище, тільки до Президента, хіба що.

Що цього року по цінах на продаж зерна та інших культур? Ціни зростають?

- Проблема у нас теж в Україні, що аграрій не може сам вивезти на експорт своє зерно. Є зернотрейдингові компанії, які диктують свої умови, свою ціну. Саме за безцінь, нижче, ніж його собівартість, приймали зерно 2022 року, коли порти були закриті. Там взагалі продавали його просто, аби воно не згнило. Продавали собі в мінус.

Там питання було таке: ти в великому мінусі будеш чи в невеликому. Тонна пшениці продавалася по 3,5-4 тисячі гривень, а собівартість вирощування була 7-10 тисяч. Коли відкрилися порти, усі сподівалися, що ціна зросте. У нас продавалося ж по 3 тисячі, тільки переїжджали за кордон, ціна зростала до 15-17 тисяч гривень за тонну. Грубо кажучи, у нас купували за 100 доларів – переїхали за кордон 400-500 доларів та ж сама тонна.

І всі ці гроші виручені йшли трейдеру?

- Так, аграрій продав за 100 доларів, а 400 заробив той, хто перевіз його на експорт. Створені такі умови, що сам аграрій не перевезе. Ти мусиш звертатися до трейдингових компаній. Не менш складна ситуація з вивезенням зерна в Європу. Одна справа, коли ти у Львівській області його виростив, і тобі проїхати якісь 200 кілометрів. Інша ж справа – виростити в Харківській області, і тобі 1000 кілометрів його везти. Це логістика, транспорт, пальне. До того ж біля кожного села по два блокпости, ти маєш кланятися кожному, щоб проїхати. Таке собі. Коли відкрили порти, і можна було морем доправляти. Різко підскочила ціна? Ні! В аграріїв теж було питання: ну вже ж відкрили порти, чому не росте ціна? Просто це невигідно для певної касти людей.

Наскільки за цей час зросла ціна на зерно?

- У три рази десь.

Це нормально?

- Це нормально, але ж і засоби захисту рослин, і пальне, і добрива, і насіння - все зросло в ціні. Так, зараз вигідніше, ніж це було в 2022 році, але не настільки вигідно, як це було в 2021 році.

А Харків куди експортує? Це все ж таки в Європу чи морем кудись?

- Як вийде. Зазвичай, це були морські порти. У нас на Маріуполь багато возили аграрії до війни.

А зараз, коли Маріуполь тимчасово окупований?

- На Одесу возять, але ж там теж свої схеми є, там своя корупція є. Коли ти везеш його за тисячу кілометрів, ти тут здав його на аналіз, тобі сказали, що зерно другого-третього класу, а в порту кажуть, що у тебе зерно п'ятого класу. Ти заперечуєш, надаєш довідки, а тобі кажуть: тоді везти назад, продавати по третьому класу. І ти вимушений його продавати по п’ятому класу, щоб не втрачати кошти. Назад його ніхто не везе, тож ти мусиш його продати по ціні п'ятого класу, а це мінус кількасот гривень. У тебе його купують як п'ятий клас, і тут же продають далі, як другий, третій клас. Ці схеми ще до війни працювали. До війни ти міг розвернутися, в інший порт поїхати, а тут зараз не розженешся.

Два порти у нас зараз залишається?

- В основному Одеський зерно приймає. І то його постійно лупцюють, тому там теж таке собі задоволення. Фури ж стоять, деякі мусять тижнями стояти, поки приймуть у тебе те зерно, а по тих фурах теж часто і прилітає.

В Україні залишають якусь частину зерна для себе, не продають?

- Звичайно, є хлібопереробні підприємства. Увесь хліб, що випікається, він з українського ж борошна, з українського зерна. Левова частка продуктів переробки – той же хліб, усі продукти, виготовляються із місцевої продукції. Але все одно переважна більшість вирощеного зерна мусить йти на експорт, тому що в Україні ми споживаємо набагато менше, ніж йде на експорт. Якщо ми будемо тільки всередині все це реалізовувати, в аграрія не вистачить оборотних коштів ані на комбайн, ані на зарплату – ні на що.

Наприклад, Індія тільки відкриває ворота, що приймає горох чи нут, ціна на ці культури різко зростає, вони стають вигідними, аграрії засівають ними велику кількість площ. Але потім Індія закупила, скільки треба собі, й закрила. А у всіх пів України цього нута чи гороху росте, і тоді за безцінь доводиться продавати. У нас найбільш рентабельні культури в останні роки – це соняшник, ріпак, кукурудза, соя.

А пшениця? Здається, що вона завжди була номер 1.

- Не завжди. Усе ж таки соняшники і соя вигідніші. За будь-яких умов практично соняшники та соя вигідніші. У західних регіонах кукурудза вигідна теж. Просто якщо говорити за Харківську область, у нас тільки соняшник №1, після нього пшениця, а там більше нема з чого й вибрати. У деякі роки ріпак міг уродити. Але через посуху його в строки не посієш. Пшеницю можна й пізно висівати, як я сказав, а ріпак – ні. Ріпак – це серпень місяць. У серпні не висіяв, нема вологи – усе. Бо він повинен певну масу наростити до уходу в зиму.

Поговоримо про ваші екзотичні рослини та овочі. Ви ж їх вирощуєте не в промислових масштабах, а в своє задоволення?

- Це просто хобі. Вирощую інжир, гранати, маракуйю, бамбук, хурму.

А бананів немає?

- Банани ще ні. Я вирощую переважно субтропічні фрукти. З тропічних у мене, мабуть, тільки пітахая, драгонфрут. Щоправда, поки що плодоношення ще не було. Там свої моменти. Я намагаюся виростити те, що можна, у зв'язку зі змінами клімату, вирощувати у відкритому ґрунті, з укриттям на зиму або без укриття. Зизифус ще є – китайський фінік. Така от рослина. Це із субтропічних. Азиміна є така теж рослина. Це родич черемої, яка може в наших умовах рости, дуже дорого цінується.

У мене вже є план конкретний, придбана вже ділянка землі, і я хочу в Харкові зробити підземну оранжерею тропічних рослин, щоб можна було там школярів приводити на екскурсію, показувати, розказувати. Такий от проект є, над яким я вже працюю вже не перший рік. Якісь штрихи домальовую, піддивляюсь в інших людей. Якщо він стане реальністю, то там будуть і тропічні фрукти – манго, банани, ананаси.

У Харкові можна буде їх вирощувати, у тепличних умовах?

- Так, це підземна теплиця буде для створення спеціального мікроклімату. Дах тільки над землею буде. Хотілося б, щоб це втілилося.

Що для цього потрібно? Кошти?

- Гроші.

Мається на увазі якесь залучення капіталу? Чи самі будете збирати на це?

- Скажімо так, мій капітал, що був, зараз пішов на фронт. Те, що накопичено було. В основному це зараз мої кошти залучені в цей проєкт. Тобто я це поки сильно не озвучую. Ну друзі мої, знайомі знають за це. Я розумію, що під час війни збирати на щось інше, окрім допомоги армії, воно не дуже коректно зараз.

Але я так розумію, що Ви вже почали втілення проєкту?

- Над проєктом працюю, так. Малюю деякі нюанси, сам намагаюся вирішити деякі моменти. Поки є проєкт. Дасть Бог, війна закінчиться, тоді вже будемо будувати.

Там буде чимало тропічних рослин?

- Так, усі тропічні рослини. Папайя, маракуйя, тільки її тропічні види. Хочеться зробити, щоб це був не бізнес-проєкт, а соціальний. Я ще з дітьми від церкви працюю як волонтер. Зараз приходять діти на екскурсію, я все показую, як зараз ростуть ті рослини, але хочеться створити тропічний куточок, щоб можна було серед зими зайти в тропіки, де все це росте у Харкові. І ти заходиш туди, усе це бачиш, усе це можна зірвати, скуштувати.

Ви казали про зміну клімату. Які рослини, культури, до цього екзотичні для наших широт, скоро можуть стати для нас звичайним явищем?

- Клімат дійсно змінюється. Традиційні культури, які вирощувалися споконвіку, зараз вже стають нетрадиційними. Та ж сама картопля, капуста, наприклад. У місцях, де немає поливу, виростити її практично вже неможливо. Навіть той же самий мій рідний Барвінківський район. Скільки я себе пам'ятаю, змалку в усіх абсолютно картопля, буряки, капуста росли. Зараз це раз у декілька років тільки ти отримуєш. Люди садять зовсім невеличку частку, щоб просто, наприклад, молоду картоплю покуштувати, а на урожай всю закуповують з західних та північних регіонів. Просто банально картопля у нас вже не росте.

У Харкові вже не росте картопля?

- Без поливу – ні. Без поливу нереально її виростити. Особливо два останні роки: у кого був полив – той з картоплею, з капустою, у кого ні – немає картоплі та капусти. Ну, або комусь дощем там якось пощастило.

У той же час якісь, розумієте, нетрадиційні для нашого регіону культури, той же інжир, це вже інформація достовірна, що він може рости спокійно. Коренева система не вимерзає навіть без укриття на зиму. Вимерзає тільки надземна частина. Але зараз я шукаю сорти, які навіть з кореневої системи при повному відмерзанні будуть кореневі порослі давати, а на ці порослі вже утворюються плоди, і вони доспівають до морозів. От вже декілька сортів є, я знайшов, зараз шукаю ще.

Тобто скоро в Харкові поруч з яблуневими, вишневими деревами зможуть рости інжири?

- Так, може.

А хурма?

- Так, хурма також. Минулого року перший врожай вже теж був на Барвінківщині. Я знаю людей, у яких у Харкові вона теж у відкритому ґрунті росте. Звичайно, це має бути затишок. Плюс це пошук сортів. Усе, що нове, неадаптоване, дуже складно знайти. Я коли почав займатися, ні в кого було спитати, тому що такої колекції сортів ні в кого не було в цьому регіоні. На півдні були, в Закарпатті були, але це зовсім інший клімат. У нас – ні. Доводилося закуповувати велику кількість сортів, і з цих сортів визначати ті, що найбільше підходять нашому клімату.

Гранат так само. Поки що гранат можна вирощувати у відкритому ґрунті для декоративних цілей, але для плодоношення ні. Цей тиждень морозів сильних пошкоджує, навіть при укритті. Гранат можна вирощувати контейнерним способом, от як у мене. Тобто в контейнерах, у великих горщиках його вирощувати. На зиму просто його заносить в погріб. Але за 10-20 років, якщо вже у нас не буде взагалі оцих от сильних морозів, тобто якщо це до 10 градусів морозу, то у нас спокійно можна буде багато що вирощувати. І мушмулу можна. Мушмула германська у нас росте, мушмула японська – ні. Фейхоа можна буде вирощувати. Поки що у мене спроби невдалі були. Фейхоа теж пробував, але фейхоа – це не листопадна культура, вічнозелена. З вічнозелених поки що в нашому регіоні це бамбук.

А маракуйя?

- Маракуйя – це така назва. Рослина називається пассифлора, її існує сотні видів. Є декоративні суто види, є їстівні, а із їстівних є комерційні і некомерційні. З комерційних увсім відома Passiflora edulis, яку називають маракуйя. Це фіолетового кольору плоди. Її на шампунях малюють, на всяких йогуртах. Оце Passiflora edulis, або пассифлора їстівна, як її ще називають. Але її вирощувати у відкритому ґрунті нереально, принаймні поки що. Навіть у закритому ґрунті потрібен спеціальний режим під час бутонізації цвітіння. Знижена температура має бути. Вона цвіте в тропіках взимку, коли температура +20 градусів. А у нас, коли вона цвіте,+40 градусів і через це вся зав'язь падає.

Але є види, наприклад, та ж Passiflora incarnata, або, як її ще називають, північна маракуйя, вона у нас росте. Вона не товарний вигляд має зеленого кольору, коли поспіває ще така трошки м'ята стає. Але вона теж смачна, і її реально виростити в наших умовах. Це теж я в відео розказував.

Є там гранаділла, вона жовтого кольору, теж смачна, але гранаділа – це Passiflora ligularis, латина. Просто я називаю латиною, бо українських ще не придумали назв, бо нова ж культура. Так оце, де плоди ligularis називаються, це теж плід Passiflora, але її ще складніше виростити, ніж фіолетову. Є ще Quadrangularis, там є гігантська пассифлора, до кілограма ваги плоди. Я їх навіть не бачив у продажі у нас. У Харкові їх важче виростити. Є бананова пассифора, плоди витягнутої форми й жовтого кольору, через що називають бананова. Ту теж дуже складно виростити. Але якщо щось шукати, то все вийде. Колись і картоплю не вміли вирощувати, і гарбузи. 99% всього, що ми споживаємо, це колись звідкілясь приїхало, важко було адаптувати, люди не знали як, але з'являлися нові сорти, нові технології вирощування, і ці культури залишалися. У нас скоро нікого не здивуєш інжиром, гранатом, маракуйєю. Зараз це екзотіка, але з часом усе зміниться.

Ви виростили свої гранати. Вони ще невеликі були?

- Максимальна вага у мене десь до пів кілограма була. Були величенькі, а були і зовсім маленькі.

Скільки часу минуло від того, що ви почали працювати над вирощуванням гранатів до отримання результату?

- Понад 10 років. По інжиру – понад 15 років. Там багато власних помилок доводиться робити. Чому ж я також і хочу створити підземну оранжерею, окрім того, що це чудовий соціальний проект, він підходить і для досліджень, для адаптації, тому що там можна буде отримати два врожаї за сезон, навіть субтропічних рослин. Тут, якщо я припустився якоїсь помилки, мені треба чекати наступного року, щоб її виправити, а так я можу вирости ще один врожай взимку, наприклад, і вже щось змінити. Наприклад, формувати крону, обрізку робити, бо це теж впливає, сорти підібрати. Усе це можна пришвидшити, якщо ти маєш можливість отримати другий врожай в тепличних умовах.

Ви вирощуєте бамбук. Чи може бути таке, що зі зміною клімату він у Харкові буде рости на ряду з березами, тополями, іншими звичними деревами?

- Зі зміною клімату все це можливо. Бамбук у мене росте без всякого укриття в Харкові, але в затишку. Це я ще пересадив рослину в Барвінківський район, зараз це Ізюмський район, подивлюся, там як, бо там уже менший затишок. У мене часто дублюються умови: і там я дивлюся, на Барвінківщині, і тут, у Харкові. Наче то одна і та ж область, але все ж таки умови відрізняються.

В Ізюмському районі раніше достигання відбувається того ж самого інжиру. Там менше ураження хворобами через меншу кількість опадів. Таке зонування просто. Харківська область особлива тим, що у нас є фактично напівпустельні регіони, а є регіони, де достатня кількість дощів. Це ж західна, північно-західна частина, там переважна частина опадів випадає. Там інші культури вирощують. А якщо взяти південну або південно-східну частину – Барвінківський, Близнюківський, Сахновщанський, Лозівський райони, то там зараз умови, як у районі Азовського моря 10 років тому.

Чи можна назвати це субтропічним кліматом?

- Це не є субтропічний клімат, але вже він наближається до субтропічного. Скоро, може, і буде. Раніше ж Харківська область була лісостепова зона й степова зона. Зараз, фактично, уся територія – уже степова зона.

Що б Вам ще хотілося виростити, можливо, незвичайного в Харкові?

- З того, що я вже почав вирощувати, це така рослина – Asimina triloba або її називають мексиканський банан. Досить складна у вирощуванні, але має дуже смачні, дуже дорогі плоди, їх зараз в Україні практично нереально купити. Тільки по знайомствах. Я от заклав сад, сію азиміною, але кожен саджанець десь 60 євро коштує, бо ці сорти переважно завозяться з Європи. Потім коли, дай Бог, буде підземна оранжерея, то там вже хочу різні тропічні види пробувати, різні сорти. Це папайя, черемоя теж різних видів.

Читайте також: Директор центру зайнятості в Харкові Олександр Котуков: Майбутнє бізнесу – робота в підземних приміщеннях