Економіст Ярослав Романчук: Україна входить в ТОП найгірших країн світу за розміром інфляції

В ексклюзивному інтерв’ю виданню "Думка" Романчук розповів про основні проблеми української економіки, ціну втрачених можливостей, інструменти, які придушують розвиток українського бізнесу, а також оприлюднив основні способи виходу із глибинної суспільної та економічної кризи в Україні.

Повна версія інтерв’ю - на відео. Текстова версія – скорочений варіант, де відображені головні теми.

Чому ви приїхали в Харків?

- Часто буваю, тому що Харків – це місце, де є регіональна політика, Харків – це взагалі одне з найкращих міст України. Враження, що це, як столиця була України. І звісно, тут є і багато громадських діячів, і багато наукових кадрів.

Звісно, коли приїжджаєш в Харків, розумієш, що потрібно робити регіональну політику Харкова для того, щоб було інше сприйняття Харкова не тільки в Україні, а також в Європейському Союзі. Тому що реальність така, що Харків буде межею між світом Європейського Союзу в майбутньому і тим, що залишиться від рашистської російської федерації.

Треба розуміти, що структура капіталу, структура зайнятості, ринку праці Харкова до повномасштабного вторгнення і після війни буде інше. Тому треба розуміти, які тенденції тут будуть, розмовляти з людей, спілкуватися із урядом, із бізнесом, із громадськими діячами для того, щоб вони зробили таку спробу перезавантаження цієї старої політики, модернізації.

Звісно, треба бути готовими до того, щоб потім не треба було витрачати час на програми, на плани, коли вже буде перемога. Це буде день, коли треба буде використовувати, імплементацію робити, а не напрацьовувати документи.

Так що я як науковець, як спеціаліст із регіональної політики, з макроекономіки, важливо для мене бути тут.

Матимете зустрічі з кимось?

- Так. Уже була зустріч з бізнесменами, потім у мене буде зустріч із громадськими діячами Харкова. Тут я мав також лекції в університетах. Так що спілкування дуже продуктивне. Тут є, звісно, та база, яка була в Харкові протягом 25-30 років, що залишиться, що не залишиться. Треба розуміти, які повинні бути стосунки поміж центром, Києвом, і регіонами. Їх треба перезавантажити, тому що справжньої регіональної політики, на жаль, в Україні не було. Вона потрібна буде, коли буде інша ситуація.

Зустрілися вже з бізнесменами. Якщо не секрет, на що скаржаться?

- Звісно, немає розуміння того, що буде робити влада. І не тільки регіональна, а й центральна стосовно регуляторного навантаження, інвестиційної політики, податків. Немає розуміння монетарної політики.

Ми маємо постійно 3-4 проблеми. Перше, центральний уряд створює найбільші проблеми з розумінням того, що є. Регуляторне навантаження, потім податки, потім, звісно, це попит населення і бізнесу став гірше. У цій ситуації треба розуміти, наскільки можна зробити конкурентоспроможність бізнесу кращою в ситуації, коли ще йде війна.

Назвіть найголовніші проблеми економіки України.

- Держава, тому що ми не знаємо, що вона буде робити з регуляторною політикою. Це, звісно, адміністрування податків і зборів, тому що у нас податкове навантаження більше, ніж в країнах. Це мобілізація ринку праці, тому що він не відповідає вимогам ні бізнесу, ні ЗСУ. І, коли ми кажемо про доступ до кредитних ресурсів, також немає цього. Або інвестиції є, або є тоді кредитування.

Невже харківські підприємці не скаржаться на корупцію?

- Корупція — це наслідок. Ми саме зараз робимо антикорупційну платформу України, і треба розуміти, де є джерела корупції. Там, де є дискреція, це суб'єктивна інтерпретація чиновників будь-яких регуляторних норм. Білий бізнес і не білий бізнес. Немає ж закону білий бізнес, так? Або кому треба блокувати ПДВ? Кому робити інвестиційний кешбек, а кому ні. Кому затверджувати інвестиційні плани, а кому ні. Кому там інфраструктурні проєкти робити. Держава в Україні – це 75% ВВП. Це абсолютний...

У нас під час війни регуляторка не стала менша. Я маю питання маю до нашого уряду, суто наукове: чому, яка мета цього навантаження? Чи це ризики для інвестора, чи ризики для виробника, чи ризики для споживача? Немає запитання, тільки інерція совка цього.

Чому уряд обирає робити кешбек, а не зменшувати навантаження?

- Я вам відкрию секрет, таємницю нашу державну. В уряді, в усьому уряді, а уряд, коли я кажу, це не тільки Кабінет міністрів, а також це і Офіс Президента, і всі інші міністерства, немає фахових економістів.

До яких видатків ви відносите Антимонопольний комітет України?

- Ще одна таємниця і ще один секрет взагалі економіки. Треба ліквідувати Антимонопольний комітет, тому що ця структура взагалі не має ніякого впливу на рівень конкурентоспроможності та конкуренції. Чому? Антимонопольний комітет, антитрастовий комітет був створений в 1887 році в Америці як антитраст, щоб регулювати потужний бізнес. У нашому середовищі він перетворився на регулятора малого і середнього бізнесу. І я вам скажу такий секрет.

А мав би великий регулювати?

- Антимонопольний комітет повинен був контролювати принцип рівних можливостей праці на ринку. Він перетворився в джерело або в інститут, який був захоплений потужними структурами для того, щоб робити менше конкуренції. Не більше, а менше конкуренції. У 2020 році я читав доповіді Світової організації антимонопольного цього регулювання. 85% всіх кейсів антимонопольних припадало на дві країни – Росія і Україна. Чому? Тому що коли ви окреслюєте ринок місцем, районом, областю і взагалі втручаєтеся в ціноутворення, втручаєтесь в маркетинг, втручаєтесь в те, що ви обмежуєте, то це взагалі не про антимонопольне регулювання.

Чи є у світі економічні ланцюжки вироблення додаткової вартості, куди ще може інтегруватися Україна?

- Я думаю, що ми тепер в такій ситуації унікальній, де йде китаїзація ланцюжків глобальних цінностей і Європи, і Америки. Ми не тільки кажемо про мільярди, ми кажемо про трильйони доларів. Наприклад, є інформація, що компанія, яка робила телефони Apple, розглядає Польщу як майданчик для того, щоб робити ці телефони. Це мільярди доларів. І таких компаній багато.

Рідкоземельні метали. Нафту маємо, маємо. Газ маємо, маємо. Ми все маємо. Як працюють ці ланцюжки? Найбільші корпорації у світі формують більше 50% світової торгівлі. Як можна туди зайти?

Треба запропонувати найкращу регуляторну і податкову юрисдикцію, де був би фінансовий ринок, де була би інфраструктура, де був би людський капітал, де були би всі чинники, які впливають на рішення корпорацій. Наші конкуренти Румунія, Болгарія, Польща, Чехія, Словаччина. І що ми можемо робити? Які наші переваги можуть бути в цій ситуації?

Які? Людей то немає у нас, варто зазначити.

- Люди можуть бути там, де є найкращі умови для цього.

Що ми можемо запропонувати?

- Ми маємо виграти наших конкурентів за такими показниками, як захист права власності, як фінансова інфраструктура, як інфраструктура фізична, як регуляторка і доступ до капіталу.

Поки що все в яблуко.

- Подивіться, стільки маємо ми накопичених прямих іноземних інвестицій станом на 2025 рік. Ми маємо 1500 доларів на душу населення, це у 8 разів менше, ніж середній показник по Європейському Союзу. Це ми розуміємо, це як діагноз, як не треба робити. І нам треба робити навпаки. І тепер, дивіться, Європейський Союз має потужну проблему з регуляторкою, бюрократією. Це вони визнали в докладі Драгі.

Треба робити всю нашу країну таким майданчиком, такою юрисдикцією, як Тайвань став Тайванем.

Ми можемо бути офшором європейським?

- Не треба офшором.

Чому?

- Офшор – це окрема податкова юрисдикція, котра сприймаєте всіма потужними гравцями на цьому ринку як недружня конкуренція. Ми маємо створити універсальну податкову систему для своїх і для закордонних, щоб у нас ніхто не сказав, що ви дискримінуєте закордонну кампанію або робите дискримінацію через створення спеціальних торговельних виробничих економічних зон.

Робіть, будь ласка, п'ять валют, мультивалютність замість однієї валюти. Тому що у нас гривня – це інструмент, який гальмує розвиток. Він перетворює всю нашу фінансову систему в такий майданчик, синдикат для окремих банків і для уряду. Все. Маємо ситуацію, коли домашні господарства мають на руках 80-100 млрд доларів. Вони не використовують ці ресурси, тому що вони не залучені в нашу економіку. Немає інструментів залучення в економіку. Тому що у нас фінансовий моніторинг, там 100-200 доларів переказ буде – і все, ти будеш доводити, що ти зробив. А це ж люди, це кошти, це потім репутація.

Як ви можете конкурувати, наприклад, з Болгарією, з Румунією, зі Словаччиною, з Польщею? Вони це роблять на іншому рівні. Тому нам треба розуміти, що ми ще не закінчили пострадянський період з цією структурою капіталу, яку ми маємо. Ми повинні зрозуміти вимоги сучасної економіки.

Трошки повернусь до міжнародних ланцюжків. Чи можете ви ці ланцюжки назвати? У який саме ланцюжок, окрім військового виробництва, Україна може вбудуватися?

- ІТ може? Може! Фармацевтика може. Усе, що пов'язано з переробкою сільськогосподарської продукції, може. А сільськогосподарська продукція – це багато речей, зв'язаної з хімією. Інфраструктура та логістика може.

Чи можна зараз бути аграрною державою і жити добре?

- Можна. Наприклад, Нова Зеландія, вона має 60% експорту сільськогосподарської продукції та сировини. Вона має БВП на душу населення 45 тисяч доларів в номіналі і 65 тисяч доларів за купівельною неспроможністю. Вона має диверсифікацію експорту на всі континенти. Як заробляють там? Абсолютно приватна економіка, приватна земля, приватне все. Частина доходів йде з виготовлення сировини. І вони роблять також на експорти. Мають або дивіденди, або зростають ціни на акції.

Чилі. Коли вони використали перезавантаження регуляторне Канади та Америки, вони зробили виробництво лосося, фруктів та овочів, вина. І це зробили потужний експорт. Коли ми маємо сировину, потім з цього можна будь-які продукти робити. Але це може бути джерелом.

Чи Україна може бути аграрною?

- Не тільки аграрна продукція. Це дуже потужний сектор в економіці. Але коли у нас з 41 млрд доларів експорту майже 70% — це аграрна продукція, це мало. А ми можемо більше робити? Можемо. Коли я подивився на долю українського аграрного експорту в світовому експорті продукції, це продукти харчування і також сирова, ми 1,1% маємо.

1,1% світового експорту. Чому так мало? Тому що знову треба робити ефект масштабу, треба бути залученим до ЄС, до інших ринків збиту. І треба знову залучити іноземний капітал. Тоді ми будемо використовувати це. А коли ми маємо такий інституціональний олігархат, або агробаронів...

Чи вимоги МВФ вписуються в концепцію, яку сповідуєте ви, і чи взагалі відповідають інтересам України?

- Насамперед треба зазначити, чиї це вимоги, чиї це пропозиції.

Нам кажуть, що це вимоги МВФ.

- І ви кажіть. Справа в тому, МВФ як кредитор. МВФ потрібно знати, що Україна буде платоспроможною країною. Як це забезпечити? Це повинно бути джерело доходів бюджету і контроль над видатками бюджету. Тому ми маємо стратегію доходів. Це абсолютно руйнуючий документ для України, тому що він передбачає підвищення податків до 39% ВВП. Середній показник у розвинутих країнах 34%.

Ми не можемо з нашим рівнем розвитку мати податкове навантаження 39%. Коли ми подивимося наш рівень, це повинні бути Мексика, Індонезія, Колумбія. Ці країни мають 18-20%. Розумію, у нас війна. Добре. Під час війни. Але коли у нас було до війни 33%, а тепер 39. Треба нашому бізнесу, підприємцям поставити пам'ятники в кожне місце, тому що вони навіть платять. І сама податкова каже, що 95% платежів – це добровільні платежі.

Коли я дивлюсь на цей документ, це дуже погана, некомпетентна, ненаукова праця нашого уряду, тому що він не використовує модель підприємницького зростання.

Значить, судячи з того, що ви сказали, вимоги МВФ не дуже відповідають інтересам країни?

- Ні, абсолютно не відповідають. МВФ це не про реформи. Це як будь-який кредитор, будь-який банк. Він приходить до вас, він дає вам кредитний договір. За цим договором ви платите. Все. Міжнародний валютний фонд був створений як кредитор останньої надії для того, щоб гасити пожежу. Коли пожежа, треба рятувати будь-яку країну.

Наостанок питання. Як вести бізнес в Україні? Важке питання.

- Із мого досвіду, український бізнес – один з найбільших конкурентоспроможних у світі, тому що вони адаптувалися до будь-яких форс-мажорів. Форс-мажори – це регуляторка, форс-мажори – це війна, форс-мажори – це неплатежі, форс-мажори – це інфляція, це девальвація. Стільки було загроз з ліквідації бізнесу, і український бізнес це все переміг, усе пережив.

Для мене взагалі така сила українського бізнесу, стійкість – це приклад того, що українці роблять в Польщі. Коли в Польщі вони зробили 50 тисяч бізнесів, коли заплатили стільки податків, значно більше, ніж отримали українці. У Польщі, де є конкурентне середовище, де є іноземний капітал, вони це зробили. Вони працюють краще, вони знають, як краще робити з клієнтами.

І тому український бізнес має робити одну дуже важливу річ. Коли він інвестує в людський капітал, в робочу силу, інвестує в технології, в маркетинг, у бренди – це супер. Український бізнес за 35 років не навчився інвестувати в уряд. Не в окремий лобізм, а в економічну політику.

Якби вони інвестували кошти у створення умов для провадження бізнесу, у конкурентоспроможність регуляторної, податкової, монетарної системи, якби вони почали формувати партії та рухи, які би їх боронили і перед китайцями, і перед американцями та перед іншими країнами, а не для того, щоб тільки брати з них "відкати" або робити олігархів, тоді б це було супер. Тому треба робити так, щоб 97% українців робили економічну політику для себе. Тоді 3% розпорядників чужого не будуть мати шансів.

Нехай вони з’їжджають. Батальйон "Монако", батальйон "Відень", батальйон "Доха" не повинні бути в Україні. І це буде справжнє диво. Новий захід у нашій країні.

Читайте також: Харківський нардеп Олександр Бакумов: Рада може розглянути законопроєкт про вогнепальну зброю протягом місяця