Звикання до війни

– Ой, ні, у нас знижок уже нема. Навіть для шпиталю. Раніше були, звісно. Але півтора роки – це багато.

Типова моя розмова по телефону останнім часом. Щоб я не закуповувала – сімейні труси чи одноразові бритви, пластикові відра чи побутові драбини, пральний порошок чи туалетний папір.

Сьогодні це були цукерки. Карамель хлопчикам захотілося, до чаю, ага.

Знижок більше немає, соціальні програми згорнулися, і моє улюблене "ви пропонуєте нам працювати в мінус?"

Я не хочу, щоб ви працювали у мінус. Присягаюся. Я щиро хочу, щоби ви взагалі працювали. У воюючій країні.

Добре пам'ятаю березень 2022-го, коли у Харкові було закрито все, чи майже все. Коли корм для собаки можна було здобути, лише ридаючи у слухавку якомусь гуманітарному хабу на Закарпатті. Коли в продуктовий потрібно було займати чергу з ночі, і диво, якщо вхопиш пачку олії.

Я так більше не хочу, правда.

Ну, немає у нас з вами іншої реальності, крім як – допомагати. І брониками, і мавіками, і трусами, і відрами, і цукерками. І півтора року, і п'ять років, і десять разів (не дай боже) знадобиться.

Я ні хрена не розумію ні в бізнесі, ні в бухгалтерії. Можу лише припустити, в яких "мінусах", наприклад, мережа заправок ОККО. Ми з Гектором, коли гуляємо в парку, то паркуємось на одній із них. Там хлопчакам у формі ("ви віськовий?") – кава, чай, хот-дог – безкоштовно. І не впевнена, що на цю "акцію" є обмеження щодо термінів.

Але в мене сьогодні відчуття, що це скоріше виняток. Я ж дзвоню щодня кудись - якомусь виробнику, менеджеру, дистриб'ютору.

І справа навіть не в знижці, хоча, безумовно, я хочу купити більше для пацанів за ці гроші. Мене зачіпає саме цей новий рефрен "ми раніше так, але більше ні, тому що довго".

Півтора роки – це довго, згодна. Мені довго, вам довго. Нестерпно довго для хлопців на передовій. Болісно довго для поранених у шпиталях. Болісно довго для мам, дружин, дітей, які чекають на своїх. Вічність.

І злобища бере, і розпач. І розчарування, і втома. Але бляха, які у нас варіанти? Ну ніяких.

Джерело – фейсбук Анни Гін

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали у розділі Блоги несуть автори текстів.