Сергій Гайдай: Загрози оточення наших сил на Луганщині наразі немає

Загарбники кинули величезні сили, аби захопити всю територію Луганської області. Попри важкі бої та шквальні обстріли українські захисники досі утримують частину Сєвєродонецька, хоча росіяни вихвалялися, що візьмуть місто під контроль за кілька годин. Також їм не вдається перерізати трасу Лисичанськ - Бахмут, щоби оточити наші сили. Ситуація важка, але контрольована, каже голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.

– Про Сєвєродонецьк звучать діаметрально протилежні новини. То ми відбили чи не половину міста, то утримуємо тільки промзону. Що там відбувається насправді?

– По Сєвєродонецьку важка дуже ситуація. Для росіян це (захоплення міста, – ред.) принципово, бо вони вже збрехали, що вони його повністю контролюють, а насправді в місті йдуть бої. Тому вони кидають туди всі резерви і гатять з усього, що в них є. Ситуація достатньо динамічно розвивається.

Пару днів тому спецпризначенці дійсно зайшли і зачистили майже повністю половину міста. Коли росіяни це зрозуміли, то просто почали рівняти його із землею авіаударами та артилерією. Немає сенсу сидіти у якійсь багатоповерхівці і чекати поки все зруйнують повністю.

Тому наші зараз знову контролюють тільки околицю міста. Але бої ще йдуть, Сєвєродонецьк наші захищають, говорити, що росіяни повністю контролюють місто, не можна. І найближчим часом, сподіваюся, що такого і не буде.

Ворог намагається вибити українські сили із Сєвєродонецька (фото: GettyImages)

– Нещодавно ви казали, що з тактичної точки зору важливіше і легше обороняти Лисичанськ. Скільки він може протриматися, якщо із Сєвєродонецька нашим бійцям доведеться відступити?

– Це війна, тут не можна якісь прогнози робити. Єдине, що можу сказати, дивіться: за три місяці вони і Сєвєр ще не взяли, а Лисичанськ знаходиться на горі і його дійсно зручніше захищати. Мені б хотілося, щоби ми протрималися там як мінімум до того моменту, коли приїде достатня кількість далекобійної зброї, щоби ми могли відтіснити їхню "арту" – це для нас головний біль.

– Що з трасою Лисичанськ - Бахмут? Чи ми контролюємо її вздовж всіх ділянок і чи можливо нею пересуватися?

– Траса не контролюється росіянами, але вона обстрілюється дуже потужно. Ми маємо доступ до Лисичанська, кожного дня підвозимо гуманітарні вантажі і намагаємося зараз евакуйовувати людей по 10, по 15, по 20.

– Тобто евакуація досі можлива і вона проводиться?

– З Лисичанська і Гірської громади – так.

– Ми дивимося на карти, як ворог намагається просуватися з кількох боків. Чи бачите ви загрозу оточення наших сил на Луганщині?

– Цього дуже хоче Росія. Я спілкуюся із військовими, зараз загрози оточення немає. Наше командування контролює ситуацію. Так, вона важка, але контрольована.

– Скільки людей залишилося у Сєвєродонецьку та Лисичанську? І чи ви розумієте їхню мотивацію там залишатися попри все?

– Орієнтовно по 15 тисяч, але це дуже грубі цифри. По мотивації треба з кожним окремо спілкуватися. Якась частина – це літні люди, які просто не хочуть нікуди їхати, їхня теза: "ми тут народилися, ми тут і помремо". Якась частина – це безпечні люди, які просто сидять і вважають, що як би там не було, але снаряд, бомба чи ракета саме до них не прилетить. Ну і є невелика частина людей, яка чекає "руській мір".

Тисячі людей відмовляються від евакуації (фото: facebook.com/sergey.gaidai.loga)

– На вашу думку, спроби окупантів повністю захопити Луганщину мають військову мету чи все ж політичну, щоби "продати" своєму населенню хоч якийсь "успіх" у цій війні?

– Виключно політичну. Обіцяв же цей хворий карлик, що вони (бойовики так званої "ЛНР", – ред.) будуть в рамках адміністративних кордонів Луганської області, ну ось вони це і намагаються зробити.

– Скільки загиблих та поранених в області серед цивільного населення з 24 лютого?

– Взагалі не можна сказати, от взагалі. Тут настільки потужні обстріли, що загиблі тижнями лежать, їх навіть не можна забрати і поховати іноді. Були випадки, коли люди, які намагалися вийти і забрати загиблих, самі гинули під обстрілами. Тому сказати, яка кількість людей загинула на сьогодні неможливо, але це тисячі людей.

– Поранених серед цивільних вдається евакуювати чи надають допомогу на місці?

– Знову ж таки, якщо ми говоримо про Лисичанськ чи Гірську громаду, то вдається. У Сєвєродонецьк зараз немає доступу взагалі для евакуації.

– Чи бачите ви принципово інше ставлення окупантів до мирних жителів на Луганщині у порівнянні із тим, що відбувалося під Києвом та у північних регіонах?

– Таких знущань, як в Бучі та Ірпені, напевно все ж таки немає, тому що їм же потім із цими людьми жити, вони ж планують захопити і залишити собі ці території. Але все одно ставлення зневажливе. Особливою жорстокістю відрізняються кадирівці і буряти.

– Що, за вашими даними, відбувається на окупованій з 24 лютого частині області? Окупанти намагаються встановити там свій режим чи це вже випалена земля, яка непридатна для життя?

– На 70% території, яку довелося залишити, вони намагаються встановити свою "владу", збирають та спалюють українську літературу, знищують все, що стосується України, переводять освіту на свій "лнрівський" лад, перереєструють всі підприємства.

Окупанти встановлюють на захопленій території свої порядки (фото: GettyImages)

– Далі "приєднання" до Росії, якісь "референдуми"?

– Думаю, що якщо їм вдасться захопити всю область, то так.

– Наскільки зараз часті випадки колабораціонізму серед представників місцевої влади, які не виїхали на вільну частину України?

– Слава богу, невеликий відсоток. Ми можемо назвати буквально 5-6 людей з тих, хто колись працював головами ОТГ чи сільських рад, а зараз погодився співпрацювати з окупантами. Серед них колишні голови Марківської, Міловської, Рубіжанської та Станично-Луганської громад.

– Серед перебіжчиків здебільшого чиновники, силовики, поліцейські чи просто звичайні громадяни?

– Є потроху всіх.

– Яких збитків зазнали інфраструктура та промисловість на Луганщині через вторгнення російської армії?

– Це так само зараз підрахувати неможливо, але можу сказати, що інфраструктура зруйнована на 100% вся. Все, що стосується газопостачання, електрики та води.

– Скільки часу та коштів знадобиться на відбудову після нашої перемоги, і чи є розуміння де їх брати, можливо хтось із міжнародних партнерів чи інших країн погодився патронувати Луганську область?

– Про кошти зараз зарано говорити, тому що треба провести аналіз всіх руйнувань після деокупації, а потім вже з'ясовувати кошториси. Що стосується термінів: за 7 років можна повністю відновити Луганську область. Багато є наших друзів, які готові допомогти, особливо Балтійські країни, але ми поки що не ведемо ці розмови. Хочеться більш-менш розуміти, як будуть розвиватися події, а потім вже чітко домовлятися.