У Харківській області продовжується контрнаступ і деокупація територій. Одними з перших, хто заходить на звільнені від росіян території, є працівники ГУНП України в Харківській області. Вони ж і стають першими постійними представниками української влади у громадах, що перебували під контролем росіян останні півроку. Працівники поліції із початку вторгнення рф почали виконувати нетипові для себе функції, у тому числі відбивали агресію Збройних Сил росії.

Про те, як харківська поліція проявила себе за 7 місяців війни, про розслідування в Ізюмі, про французьких слідчих, котрі їдуть працювати на масовому похованні, про інші поховання в Харківській області, ставлення росіян до трупів своїх солдат, катування, про військові злочини, а також мету армії путіна – інтерв’ю "Думки" з начальником ГУНП України в Харківській області генералом Володимиром Тимошком, якого призначили на посаду у перші години повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року і під керівництвом якого поліція Харківщини відпрацювала рівно 7 місяців війни.

Поліція на війні

Пройшло рівно 7 місяців із моменту призначення Вас на посаду начальника поліції Харківщини. З такими датами вітають у поліцейських колах?

- Ні. Не можна вітати тільки з однієї простої причини – надто багато біди за ці 7 місяців, надто багато втрат, надто багато горя Україні. Україна плаче всі 7 місяців. Об'єктивно, про яке привітання можна говорити. Вітати будемо один одного у День перемоги. Навіть не у День перемоги, це буде не День перемоги. Я, мабуть, зараз розумію, чому люди після Другої світової війни тривалий час не святкували День перемоги. Тому що це День пам'яті тих, хто загинув. І це правильно. Вони заслуговують, щоб їх пам'ятали, тому що вони померли тільки тому, що вони жили на якійсь території, у даному випадку це територія України, і так розпорядився хтось, що саме на нашій території, яка не заслужила такого ставлення до себе, стільки смертей за цей час. Тому про яке вітання може іти мова.

Я би проміняв ці 7 місяців начальника ГУНП на одну годину, одну хвилину миру. Я би проміняв своє генеральське звання на одну хвилину миру. Я би проміняв свій Орден Богдана Хмельницького на одну хвилину миру. Я би був готовий проміняти все, що відбулося за ці 7 місяців, на одну хвилину миру. Але, на жаль, це неможливо.

Пряме питання: чи ви шкодуєте про те, що погодилися в перший день вторгнення росії очолити поліцію фронтової області?

- Ані на секунду не шкодую! Я фаталіст по натурі. Я вважаю, що якщо керівництво країни тоді вирішило так, якщо я приїхав сюди і так все сталося, мабуть, так має бути. Я харків’янин, для мене це місто дороге, для мене це улюблене місто у світі, для мене це рідні люди. Я знаю, за що я воюю, я знаю, чому я тут.

Дійсно, у мене була, скажімо так, доволі престижна посада в ієрархії правоохоронної системи України взагалі – начальник Управління Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених правоохоронцями та суддями. Це доволі престижна посада. Але я розумів, чому я сюди їду, для чого я сюди їду. Я не ставив будь-яких кар’єрних цілей. Але війна і те, що з 24 лютого відбувається, для будь-якої нормальної людини не ставить якихось кон’юнктурних цілей, не ставить цілей, які до війни можна було назвати амбіціозними, а ставить нормальні цілі. У всіх українців зараз одна мета – перемогти, закінчити війну перемогою, і ніяк по-іншому. Тому я ані на секунду не шкодую, що я ухвалив це рішення.

Володимир Тимошко / Фото: Depo.Харків

Чи знали Ви 23 лютого, що наступного дня почнеться вторгнення?

- Як уся країна, я сподівався, що його не буде. Харків – половина населення має родичів у Білгороді. Білгород – половина населення має родичів у Харкові. У росії достатньо велика кількість етнічних українців. В Україні – достатньо велика кількість етнічних росіян. Але ми різні ментально. Це те, в чому путін помилився: ми дуже різні ментально. Україна та росія – це абсолютно різні країни, це абсолютно різні народи, це абсолютно різні нації.

Але до 24 лютого все-таки залишалася надія на те, що не буде відкритого вторгнення. Я особисто не вірив у це. Я думав, що, можливо, буде загострення на Донбасі. Я думав, можливо, буде вторгнення в регіоні Донбасу. Але я ніколи не думав, що це буде коврове бомбардування, що буде знищуватися мирне населення у багатьох містах, я ніколи не думав і не міг навіть собі уявити, що буде Північна Салтівка, я ніколи не міг припустити, що буде Буча, Ірпінь, Ізюм. Цього ніхто не міг уявити у ХХІ столітті.

Як за 7 місяців проявила себе поліція Харківської області?

- Я пишаюся. Для мене честь у цей період часу очолювати цей колектив. Поліція Харківської області проявила себе з найкращого боку. Якщо до 24 лютого поліцейського або не поважали, або боялися, то зараз поліцейського поважають і в поліцейському бачать людину, що надає допомогу. Зараз поліція в основному на деокупованих територіях виконує функції, що не передбачені законом "Про Національну поліцію".

Хто такий зараз поліцейський для людей в Ізюмі, Куп'янську, Вовчанську? Це людина, через яку йде спілкування із зовнішнім світом. У цих містах після деокупації не було електроенергії, телебачення, радіо, немає зв’язку. Через поліцейського люди на щойно деокупованих територіях дізнаються про те, що відбувається в зовнішньому світі. Поліцейський привозить їм гуманітарку, поліцейський допомагає в абсолютно всіх питаннях, до яких раніше поліція не мала ніякого відношення. Потрібно відновити паспорт – до поліцейського, потрібно відновити техпаспорт на машину – до поліцейського, потрібно сказати, що росіяни щось вкрали – до поліцейського, потрібно розповісти про те, що росіяни скоїли злочини – до поліцейського, потрібно попросити гуманітарну допомогу – до поліцейського. Ми заходимо перші, одразу ж за ЗСУ. І після цього вже заходять інші органи влади.

Зараз ми робимо поквартирний і подомовий обхід на всіх деокупованих територіях, опитуємо кожну людину, яка жила на тій території, фактично проводимо перепис населення. Мета – дізнатися, які потреби є, тому що багато інвалідів, багато людей, які позбавлені абсолютно всього. Робимо облік цих людей і передаємо відомості до військової адміністрації. І вже за тими відомостями, які надає поліція, військово-цивільна адміністрація розсилає гуманітарну допомогу.

Друга мета – дізнатися про те, які злочини були скоєні, щодо кого, ким і коли. Вносимо до ЄРДР усі абсолютно заяви людей, які подаються. Чи то крадіжка речей, чи то вбивство, чи то катування.

Що конкретно для Вас за ці 7 місяців було найбільш важким?

- Найбільш важким за ці місяця було не допустити паніки серед людей у перші дні агресії. Щоб мешканці бачили, що є влада. Тому що багато людей, коли приходить біда, втрачають віру геть в усе. Якщо люди втрачають віру в усе, за цим настають усі найтяжчі наслідки, що тільки можуть бути. Найважчим було довести людям, що потрібно вірити владі, що влада є, що вони не покинуті, що вони не забуті, що допомога буде. Перші дні агресії – з 24 лютого до 1 березня – це найважчі дні. Не спала вся поліція. Один з приводів пишатися поліцією Харківської області, що всі зустріли виклики з честю.

24 лютого о 4:00 я ще не був начальником ГУНП України в Харківській області. О 8:00 я був у кабінеті голови Національної поліції. Єдине, що сказав мені голова Національної поліції: "Харків здавати не можна". Я сказав, що Харків я не здам. І з цими словами я поїхав у Харків. О 13:30 я вже був у службовому кабінеті начальника ГУНП. Коли я приїхав, всім сказав, що Харків здаватися не буде. Усі, хто боїться, або з якихось причин вважає, що не хоче в цьому брати участь, може написати рапорт на звільнення та піти, а ті, що зі мною, мають лишитися. Я пишаюся, що лишилися всі.

Та невелика кількість співробітників поліції, які не з'явилися на роботу 25-27 лютого, були всі звільнені. Це 111 людей із більш ніж 5 тисяч особового складу в усій Харківській області. Із більш ніж 5 тисяч чоловік 111 чоловік – це дуже мало. Тому я пишаюся харківською поліцією.

Керівництво поліції Харківщини у перші дні вторгнення / Фото: Фейсбук

Масові поховання в Ізюмі

Завершилася ексгумація тіл на місці масового поховання в Ізюмі. Які попередні результати вже зрозумілі?

- Прямо зараз зрозуміло наступне: у росіян немає ніяких правил, ніяких обмежень, ніяких стримуючих факторів взагалі. Навіть під час Другої світової війни у німців вони були. Якась була солдатська та офіцерська честь, що все ж таки допускала якусь повагу до противника. Зараз немає ніяких правил, ніяких обмежень. Це реально варварський народ без жодного морального устою, без жодного морального правила.

Вони поводять себе так тільки з українцями?

- Вони так ставлять до всіх. Це справа не в Україні. Вони ненавидять увесь світ. Вони ненавидять за те, що хтось живе краще за них. Вони ненавидять просто за те, що хтось взагалі живе. Це люди, які отримують задоволення від самого факту катування. Вони ж катують не заради отримання інформації, а заради задоволення. Їм цікавий процес. У 99% випадків їм просто цікавий процес. Це підтверджує Ізюм. Вони катували людей, які не могли їм дати жодної інформації. Вони катували їх заради задоволення. Це маніакально. Вони вбивали людей просто тому, що мали таку можливість. Це маніакально. Вони ж убивали людей не тому, що ті вчинили їм щось погане, а тільки тому, що в них була така можливість.

Дуже багато тіл зі слідами насильства. Дуже багато тіл, щодо яких ми можемо говорити, що люди були розстріляні.

Я згадую Катинь, за комуністів це приховувалося дуже довго. Чому? Безпричинне вбивство. Для чого тоді вбили тисячі поляків? Вони хіба готували проти Радянського Союзу якийсь заколот? Ні! Вони загрожували чимось Радянському Союзу? Ні! Вони могли чимось завадити Радянському Союзу? Ні. Для чого їх убили? Їх убили заради задоволення. Просто показати те, що вони можуть. До речі, росія соромиться цього злочину. І це показово.

Як розстріляли тоді поляків, те ж саме зараз відбувається з українцями. Один в один. Це геноцид, чистісінької води геноцид. Це моя думка. Вони вбивають усіх, хто асоціює себе з Україною. Якщо людина називає себе українцем – значить, вона бандерівець. Людина говорить українською мовою – вона бандерівець. Вони відкидають існування всієї української нації, як такої!

Читайте також: Голова Харківської ОВА Олег Синєгубов: За 200 днів війни ЗСУ показали, що вміють бити "другу армію світу"

Чи багато ексгумованих тіл в Ізюмі вже упізнані?

- Не багато. Є частина, яку ми ідентифікували, у яких ми розуміємо прізвище, ім'я, по батькові, але на сьогодні більша частина поки не ідентифікована. Працюють ДНК-лабораторії. Також ми через засоби масової інформації розповсюджуємо контакти, за якими люди, котрі втратили своїх близьких, можуть перевірити, чи їх немає серед ексгумованих тіл. Ми максимально намагаємося встановити всіх.

Масове поховання в Ізюмі / Фото: Юрій Ларін

Чи є в Ізюмі інші масові поховання громадян?

- Поки що говорити про це рано. Ми можемо констатувати це, коли такий факт буде встановлений. У нас є інформація про те, що в Ізюмі ще є місця поховання. Що таке масове поховання у розумінні поліції? Масове поховання – це більше 2 осіб у могилі. У нас є інформація про те, що в районі Ізюма ще знаходиться поховання, в якому знаходиться більше 2 тіл. Однак ми перевіряємо цю інформацію. По-друге, територія масово замінована. Якщо ми завчасно будемо давати якусь інформацію, ми можемо піддати небезпеці журналістів або рідних, котрі захочуть перевірити ці дані, прийдуть і підірвуться. Ми цього не хочемо, тому завчасно нічого не публікуємо. Нам жертви не потрібні. У цій війні й так достатньо жертв, щоб ми ще ризикували життями інших людей.

З'явилася інформація, що над розслідуванням в Ізюмі також працюватиме група слідчих із Франції. Чи це відповідає дійсності?

- Так. Ми, в тому числі поліція, будемо їх супроводжувати. Будемо сподіватися на те, що у зв’язку з роботою цих французів світ більше дізнається про те, які злочини скоєні в Україні, більше дізнається про те, що ті ж злочини, які скоювалися у 1939-1945 роках, скоюються і зараз, що путін і Гітлер – це одна й та ж сама особа, вони нічим один від одного не відрізняються. Ми сподіваємося, що це відбудеться.

Чи встановлені особи командирів росіян чи цивільних осіб, котрі причетні до масових поховань в Ізюмі? Чи готується підозра?

- Ми працюємо в цьому напрямку. Є поняття "таємниця досудового розслідування", я не хочу прикриватися цією фразою. Але цю інформацію можна буде дати тільки після того, як буде оголошена підозра цим особам. У нас є відомості і про військовослужбовців російської федерації, котрі причетні до цього, і про місцевих колаборантів, за показами яких людей кидали у катівні. Усе це в нас є. Ми будемо заявляти про це тільки після того, як будуть оголошені повідомлення про підозру. Це можуть бути і військові, і цивільні.

Слідчі поліції Харківщини на місці масового поховання в Ізюмі / Фото: Юрій Ларін

Деокуповані території Харківської області

Чи є ще масові поховання громадян України в Харківській області, крім міста Ізюм?

- Працюємо зараз на всіх територіях, що деокуповані. Це Ізюм, Шевченково, Куп'янськ, Двурічна, Балаклія, Вовчанськ, Золочівський та Дергачівський райони. На всій території, що деокупована. У нас є дані, що в деяких із цих місць можуть бути поховання наших громадян, які були вбити росіянами у період окупації. Але знову ж таки ми зараз не заявляємо про це тільки з однієї причини – безпека.

Чи є поховання росіян?

- Так, є зараз місце в Харківській області, населений пункт, де знаходиться близько 50 тіл убитих російських військовослужбовців. Ми кожного з них з поля бою забираємо, слідчий відбирає ДНК, щоб у подальшому рідні могли ідентифікувати члена своєї родини і поховати тіло. Ми не варвари, ми будемо відрізнятися від них. Ми не вчиняємо з тілами росіян так, як вони вчиняють з нашими.

Вони не просто часто кидають своїх, вони їх завжди кидають. Це важливо. З 24 лютого ми постійно стикалися з тим, що росіяни кидали на полі бою всіх своїх убитих. У нас одиничні, дуже рідкі факти, коли вони поверталися за своїми загиблими. Як правило, у 99% випадків, це масові випадки, вони покидають своїх убитих. Більше того, вони не хочуть їх забирати собі. Це може бути пов’язане з виплатами, з приховуванням інформації про кількість загиблих, з чим завгодно, але це факт, який у нас чітко доведений. Росіяни своїх убитих з поля бою не забирають!

Які на деокупованих територіях поліція виявляє загальні ознаки перебування росіян?

- Загальна ознака – в усіх районах вони масово грабували. Якщо якась держава хоче захопити територію та приєднати до себе, то вона, напевно, не стане її знищувати, оскільки в майбутньому потрібно використовувати цю територію: заводи, фабрики, адміністративні будівлі тощо. В усіх селах, селищах, містах, які були зайняті росіянами, – масові грабежі та знищення всього, що там є. Складається враження, що вони реально зайшли пограбувати, забрати та піти, як у 13-14 століттях Орда заходила, грабувала та йшла. Орда не ставила собі за мету захопити територію, вони не думали там жити. Те ж саме і зараз. Росіяни знищують усе. Це характерно для всіх територій, де вони були.

Наприклад, Липці – це напрямок Бєлгорода. У Липецькому відділі поліції, коли ми зайшли, там не було жодного стільця. Це можна показати, подивитися. Немає взагалі нічого. Розграбоване геть усе, познімали навіть розетки. І купа сміття.

Ізюм звільняли за два дні. Росіяни були не готові до того, що їх виб'ють із Ізюма. В Ізюмському райвідділі поліції з кімнати відпочинку начальника райвідділу винесли унітаз. Це фото відоме всьому світу. Також немає жодного стільця та столу. Винесли все. Питання: як ви збиралися облаштовувати цю територію та планували на ній жити. Це характерне для всіх: масові мародерства, масові грабежі, масові крадіжки.

Крім цього, у кожному більш-менш великому населеному пункті було від однієї до кількох катівень. Як вони це називають, місця фільтрації. Туди потрапляли всі, хто не сподобався з якихось причин. Це не обов’язково ті, кого підозрювали у зв’язках із ЗСУ або з правоохоронними органами України. Туди могли потрапити за те, що просто не сподобалися комусь на вулиці, хтось "неправильно" подивився, зайшов на територію, де не мав бути. Причини потрапляння туди будь-які, часто навіть побутові.

У кожному з цих місць, як правило, застосовувалися катування. Причому катування серйозні, які застосовувалися нацистами під час Другої світової війни. Це електричний струм, влив на геніталії, виривання нігтів. Є катівні, де напилком спилювали зуби. Цього не робили навіть фашисти.

Незаконна тюрма окупантів у Балаклії / Фото: Юрій Ларін

Якщо брати узагальнено, кого з цивільних убивали росіяни?

- Усіх.

Чи є якась спільна риса у їхніх жертв?

- У тому то й справа, у них абсолютне було безправ’я. Могли бути вбита будь-яка людина. Це міг бути фермер, який не дав техніку. Це міг бути місцевий мешканець, який вийшов на вулицю й не так подивився. Це міг бути місцевий мешканець, якого запідозрили, що в нього рідний у ЗСУ. Це міг бути полонений солдат ЗСУ. Це міг бути, хто завгодно, тому що не було правил і не було порядку.

Чи багато в Харківській області на деокупованих територіях осіб, які зникли безвісти?

- Так, багато. Щодня фіксуємо. Останнім часом взагалі збільшилася кількість заяв про зниклих безвісті. У багатьох людей немає зв’язку з близькими. Багато людей почали заявляти, що їх рідні зникли. За день мінімум десяток заяв про зниклих безвісти, це мінімум. У нас зареєстровано вже більше 1000 осіб, які зникли безвісти з 24 лютого. І зараз ми дуже багато реєструємо.

Наскільки гостро стоїть проблема розмінування території в Харківській області?

- Я думаю, що Харківська область на даний момент - найбільш забруднена у плані мін область в Україні. На жаль, заміноване все повністю. Зараз вибухотехніки і наші, і ДСНС працюють однією командою. Вони насамперед розміновують критичну інфраструктуру: дороги, якими ми рухаємося, приміщення, де знаходяться ДСНС, поліція, лікарні, об’єкти енергопостачання, водопостачання, тому що першочергове завдання – підключити електроенергію.

Вони мінували абсолютно все: від вхідних дверей до адміністративних будівель до вхідних дверей до туалетів. Вони мінують усе, де, на їхню думку, може підірватися людина. У Циркунах були заміновані навіть дитячі ліжка в дитячому садку.

Які найбільш типові військові злочини для росіян у Харківській області?

- Катування та розстріли як мирного населення, так і військовослужбовців.

Як поліція виявляє та бореться з колаборантами, яких в Харківській області виявилася велика кількість?

- Я скажу, що шаленої кількості колаборантів немає. Вони є, але повірте мені, що цю війну ми би вже давно програли, якби кількість колаборантів була більше половини. Їх все одно мало.

По-друге, колаборанти діляться на дві категорії: ідейні й ті, котрі за гроші. Так ось, слава Богу, із 10 колаборантів тільки 1 є ідейним, тобто дійсно вірить у росію, у "руський мир" і все робить із ідейних міркувань. А решта 9 роблять усе за гроші. Це маргінали, люди ущербні в якомусь плані, нижчі прошарки населення. Якщо би прийшли сомалійські пірати, вони би і їм допомагали, якщо би ті платили гроші.

Минулого тижня в Харкові після обстрілу виявили уламки ракети іноземного походження. Чи встановлено, що це за ракета?

- Ми припускаємо, що це дрони, які росія закупила в Ірані.

Іноземне маркування на боєприпасі росіян у Харкові / Фото: Сергій Болвінов

Злочинність у Харківській області

Як ситуація зі стандартною злочинністю в Харківській області?

- Потрібно констатувати з 24 лютого значне зменшення кількості загальнокримінальних злочинів. У березні були дні, коли в Харківській області не було зареєстровано жодного злочину взагалі. Це дуже рідкі дні, але за 30 років незалежності це було вперше. Ми працювали цілодобово завжди. Чому так? Це пов’язано з внутрішнім переміщенням людей. Також потрібно віддати належне, що люди об'єдналися багато в чому. Люди, що раніше могли собі дозволити якісь побутові злочини, їх зараз просто собі не дозволяють. Так ми перемагаємо в цій війні – люди об'єдналися, кількість злочинів стала менше.

До чого слід готуватися харків’янам після мобілізації на росії?

- Ні до чого. Ми до цього вже готові. 24 лютого, коли кожен українець ухвалював рішення, чи здатися, чи прийняти бій, уся Україна прийняла бій. Ми ж не знали, скільки солдатів знаходиться з того боку – мільйон, два чи п'ять. Як це значення має сьогодні? Це що вплине на рішення України захищатися чи ні? Не вплине. Рішення ухвалене і оскарженню не підлягає. А з того боку буде мільйон, два чи три. Важливо не те, наскільки багато людей стоїть навпроти тебе, важливо, хто з тобою знаходиться поруч!

Читайте також: Керівник прокуратури Харківщини Олександр Фільчаков: В Ізюмі ексгумували багато трупів зі слідами катувань