Блакитні душі: як художниця малює українців, вбитих рашистами

Українська художниця Ольга Вілсон з початком повномасштабної агресії Росії проти України 24 лютого почала створювати незвичні малюнки, на яких зображує померлих від рук рашистів українців.

Роботи Ольги швидко набули неабиякої популярності в соцмережах, і близькі загиблих почали звертатися до неї з проханням намалювати портрет своєї рідної людини, передає "Думка”.

Ці ілюстрації художниця об’єднує в серію "Військові записки”. Каже, що ніколи не планувала працювати в подібному стилі, але саме так вона уявляє душі померлих - в мерехтливому блакитному сяйві, поряд зі своїми рідними. Дехто з підписників Ольги пише в коментарях на її сторінці в Instagram, що теж уявляє померлих родичів саме в такому вигляді.

Одну з останніх на сьогодні своїх робіт Ольга присвятила мешканцю Старого Салтову, що на Харківщині, вбитому рашистською ракетою. Кожну свою роботу художниця супроводжує історією, якою поділилися родичі загиблого.

"30 квітня 2022 року на окупованій території смт Старий Салтів не стало мого рідного батька. Мій тато був справжнім героєм. Він допомагав усім сусідам, все життя, хто звертався чи ні. Був позитивним та добрим. Молодим. Йому було лише 51. В нас було стільки планів… Але цей день став фатальним для моєї родини.
В Старому Салтові не було світла, води, продуктів харчування, ліків, лікарні та зв’язку - на той період часу вже три місяці. Старий Салтів став окупованою територією майже відразу. Тато допомагав людям з водою. Також ловив рибу та роздавав людям. Продуктами, що були, щоб в них теж була можливість їсти”, - пише донька загиблого.

"Мій тато кожен день під обстрілами проходив кілометри, щоб зловити зв’язок та подзвонити. З фразою "доню, в мене все добре, за мене не хвилюйся, головне, щоб з вами все буде добре”. Виїхати можливості не було, тількі через окупантську територію, на що тато сказав "я так не зроблю, я потрібен тут, до того ж куди я діну нашу собаку Мілку?”.

В цей найважчій день в моєму житті тато не дзвонив… Я чекала цілий день, дзвонила , знаючи, що не зможу додзвонитися, але… Ввечері мені подзвонив сусід, і сказав найважчі слова, що мені довелося почути за всі 22 роки життя: "Віка, твого тата вбило. Уламками від ракети. Відірвало ноги та через три години він помер”.

Я кричала на всю вулицю не контролюючи свої емоції, адже я навіть не зможу його поховати. Свого рідного тата. Я навіть не знаю де він зараз лежить і як він страждав від кривавих рук окупантів. Його не змогли врятувати. Відвезти до лікарні теж не змогли. Бо нікуди. Селище палало від обстрілів. Тата всі любили. Його поховали сусіди, зробивши самостійно труну. Без священника, без рідних людей. Відспівування пройшло заочно в Вінниці, за сотні кілометрів… Бо я більше нічого не можу зробити… Наразі я навіть не можу приїхати до нього на могилу. А я досі не можу в це повірити. Скільки би свічок я не ставила в церкві та не молилася - цю біль я ніколи не зможу подолати. Майже кожного дня я пишу йому на вайбер, так я з ним говорю. Знаючи, що ніхто мені не відповість. Мій дім, в якому тато зробив все своїми руками теж зруйнований. Таточку, світла пам’ять тобі. Ти найкращий. Мені тебе не вистачає”, - написала донька.

Ще на одній картині художниця зобразила маму і бабусю, що загинула в Ізюмі.

"Вони дають шанс врятуватись своїм дітям, онукам... Вони не хочуть бути "тягарем" в дорозі... Вони залишаються. Але вони не знають як болить у нас на серці, як ця біль розриває на частини... Як ми коримо себе, що не заставили, не навели доказів, коли буле ще не пізно... Нашу маму, бабусю, свекруху забрала війна в місті Ізюм. Зараз місто окуповано. Немає зв'язку... Ми навіть не знаємо де її могила…”, - пишуть рідні загиблої жінки.

З іншої картини на нас дивиться щаслива молода пара, тільки хлопець вже блакитного кольору.

"01.03.2022 Влад разом зі своєю дівчиною Ольгою повертався з тероборони додому, коли пролунав вибух на площі Свободи у місті Харків. Хлопці кинулися в будівлю ХОДА, бо знали, що там є люди. Влад почав розкопувати людей з-під завалів, вони кликали на допомогу. Пролунав другий вибух і хлопці вже самі завалилися, Ольгу змогли врятувати... А тіло Влада дістали тільки через двадцять днів, тому що постійні обстріли міста не дозволяли почати порятунок людей. Можливо, під завалами Влад був живий, але йому не дали шансу врятуватися”, - пишуть близькі хлопця.

Одна з найсвіжіших робіт показує торгівельний центр "Амстор”. Серед клубів диму і попелу від зруйнованої будівлі в небо підіймаються блакитні тіні.

"27.06. Торговий центр у Кременчуці був обстріляний двома далекобійними ракетами (рашистів - ред.). Немає слів, щоб виразити наш сум та відчай. Глибоке співчуття родинам загиблих”, - підписала художниця.

Як повідомляла "Думка”, начштабу харківського спецпідрозділу "Kraken” Костянтин Немічев висловив думку, що терор цивільного населення свідчить про відсутність успіхів у Росії на полі бою.

Читати також: У Циркунах під час російського обстрілу загинули двоє молодих чоловіків – ВЦА