Винищувач літав прямо над нами: директорка харківської лікарні розповіла про перші дні повномасштабної війни

Жили у лікарні, а хворих перевели у коридори.

Медична директорка міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної допомоги Олена Полещук розповіла як організовували роботу наприкінці лютого, передає "Думка”.

"Вранці 24-го всі, хто мав цього дня працювати, були на роботі. Потім приїжджали й інші лікарі, медсестри, санітарки, та вже залишалися жити і працювати тут. Лікарня тремтіла від вибухів, але хірурги продовжували оперувати”, - згадує Олена.

За її словами, у перший же день війни перевірили запаси ліків та медичних матеріалів, забрали залишки зі складів. Потім виписали з лікарні максимально всіх, кого могли, а решту перевели з палат у коридор, дотримуючись правила "двох стін".

Першою пацієнткою того дня була дівчинка 16 років.

"Її привезли одразу до реанімаційної зали. На жаль, врятувати її не було жодного шансу. Лікарі констатували біологічну смерть. Кремезний чоловік, який її привіз, почувши це, схопився за голову, закричав, заплакав та вибіг із лікарні. Це було перше горе, яке ми побачили, якого завдала нам війна”, - говорить лікарка.

Вона згадує, як поранених везли небайдужі містяни, іноді доставляли просто в багажнику автівки: "Було таке, що нам майже одразу привезли 32 пацієнти різного ступеня тяжкості. Всі вони постраждали від осколкових поранень. Їх привозила не лише швидка. Постраждалих везли всі небайдужі на власних авто, а деяких – у багажнику. Працювали дуже швидко. Оглядали, доправляли до операційних”.

Робота медзакладу не зупинялася попри вибухи поряд та авіанальоти.

"Одного разу вночі ракета прилетіла за кілометр від нас. Було таке відчуття, що ліжко підстрибнуло разом зі мною. А було таке, що винищувач літав над лікарнею і бомбив кілометрів за два-три від нас. Хтось бачив його з вікон, хтось просто над собою. Пригадую нашу санітарочку. Вона плаче, говорить: "Він такий великий, так близько, так низько". Тоді не тільки вікна і двері, здавалося, що вся бетонна конструкція лікарні тремтіла”, - розповідає Олена Полещук.

Вона говорить, що у перші дні повномасштабного вторгнення росії було безліч дзвінків.

"Волонтери просто телефонували й питали, що потрібно: медикаменти, перев’язка, їжа? Вони поставили в лікарні дві бочки по 750 літрів і щодня заправляли їх питною водою. У мене навіть зараз мурахи по шкірі. Завдяки їхній допомозі ми могли прогодувати і пацієнтів, і медиків, і їхні сім’ї, що ховалися від обстрілів у нашому бомбосховищі”, - каже директорка лікарні.

Читайте також: Французи передали українським медикам 10 тис. ноутбуків: Скільки отримають харків’яни