"На нас падали дерева і лінії електропередач”: Фельдшер з Харкова розповів про роботу "швидкої” під обстрілами

Рятувати людські життя під постійними обстрілами, незважаючи на вибухи поспішати на допомогу, реанімувати хворого в обстріляній автівці - з такими викликами доводиться постійно стикатися медикам швидкої допомоги, що працюють у прифронтовому Харкові.

Історіями зі своєї практики військових часів поділився фельдшер харківської екстренки Володимир Венцель в інтерв’ю МОЗ, передає "Думка”.

Володимир розповідає, що у військовий час найскладніше було працювати уночі, доводилося їздити без фар та будь-якого освітлення.

"Через блокпости, завали, загорожі. Важко було орієнтуватися. І при цьому у тебе в машині міг бути пацієнт, у якого клінічна смерть, треба реанімувати. А поруч ще й гупає, вибухає щось. Гарячий досвід роботи”, - розповідає Венцель.

Фельдшер згадує, що після початку повномасштабного вторгнення рф медики екстренки фактично жили на роботі, адже викликів значно побільшало.

"Перша зміна на швидкій у мене була 27 лютого, після цього додому я вже не повертався. У всіх нас таке було, що ми жили на роботі та працювали по декілька діб поспіль. У березні почалися масовані обстріли, тож постійно їздили до постраждалих”, - каже Венцель.

Чоловік згадує, що неодноразово доводилось приїжджати на місце обстрілу, забирати пораненого – і неабияк швидко тікати звідти від повторного обстрілу. Також траплялося потрапляти під "прильоти” на місці виклику.

"Тоді нам дали неправильний номер будинку. Тобто приїхали, почали шукати постраждалого. А там уже вибиті шибки, розбиті машини, видно, що десь поруч вибухнуло. Але ніхто не знає, кому викликали швидку. І в цей момент починає прилітати десь метрів за 300 від нас. Забігли в під'їзд, сховалися під сходами, набрали диспетчера. Виявилося, що приїхали не за тією адресою, ще й під обстріл потрапили. Молилися тільки, щоб машина не постраждала. Дочекалися паузи між обстрілами, вибігли і побачили, що заднє скло вибило, машину саму посікло, перебило шнур дефібрилятора. Коли нарешті приїхали за правильною адресою до пацієнта – теж почало десь поруч вибухати. Швидко завантажили його в машину – і тікати. Наш водій – великий молодець, їхав під обстрілами, на нього і дерева, і лінії електропередач падали, а він все об'їздив. Коли виїхали у більш безпечну локацію, там уже надали всю допомогу і госпіталізували пацієнта”, - розповідає Венцель про один з найнебезпечніших викликів.

Іншого разу медики приїхали за одним хворим, а забрали іншого, згадує Володимир.

"Літньому чоловіку стало зле під час обстрілу, коли біг у підвал. Повторював, що повітря бракує. Коли несли його до машини, з одного боку почалися обстріли, з іншого – пожежа. Ледь виїхали. А потім у нього в машині сталася клінічна смерть. Їдеш, реанімуєш хворого з інфарктом – по темряві, через блокпости, а навколо щось гупає, вибухає, падає... Кілька разів проводили дефібриляцію, вливали препарати”, - розповідає фельдшер.

Венцель вважає, що головне у роботі медиків екстренки – це спокій.

"Знаєте, коли їдеш на виклик о другій годині ночі темним містом, навколо щось прилітає, гупає. Пролітаєш крізь блокпости, піднімаєшся на дев’ятий поверх пішки, бо ліфти не працюють, а там тобі кажуть: "Дайте мені якесь заспокійливе”. І таких випадків – безліч. Чомусь завжди на верхніх поверхах…”, - посміхається фельдшер.

Читати також: "Посміхаюсь на зло гадським ракетам”: 19-річний фельдшер з Харківщини розповів про роботу під час війни