Москалевка и Соборка в Харькове. Как народная этимология изменила топонимику

Нерідко це справді так. Крім того, помилка може не сприйматись як така і перетворитися на норму. Це добре помітно в такому явищі, як народна етимологія. Загалом етимологія – це галузь мовознавства, що вивчає первісне значення слова, його походження та історію розвитку.

Наприклад, якщо шановний читач скаже, що знаряддя для письма називається зошитом, бо походить від слова зшити, його можна привітати з успішно здійсненим етимологічним аналізом слова. А якщо той же читач пов’яже значення слова коричневий з назвою такої спеції, як кориця, що має такий же колір, то це можна буде вважати закріпленням успіху, бо саме так і тлумачить ці слова "Етимологічний словник української мови".

Однак далеко не завжди етимологія слова є такою прозорою і так легко визначається. Скажімо, не кожен мовець побачить в українському слові дякувати зв’язок з німецьким danke. Але так і є: етимологічний словник виводить наше (а також польське, чеське, словацьке, білоруське) дякую саме від названого німецького слова. А, наприклад, призьба, як пояснює той же словник, – це те, що при ізбі, навколо ізби. (Ізба – не суто російське слово, як хтось може подумати).

Однак люди нерідко розуміють і тлумачать слова так, як їм це дозволяє освіта, мовний досвід тощо. І тоді говорять про народну етимологію – хибне розуміння походження або значення слова, коли йому через схожість з іншим словом, відомим мовцеві, помилково приписуються значення чи мотивація, аналогічні цьому відомому слову.

Народна етимологія ґрунтується на аналогії. Вона характерна для сприймання незрозумілих слів (іншомовних, застарілих та ін.) і найчастіше трапляється в мові недостатньо освічених людей або дітей, у яких багате асоціативне мислення. Прикладом народної етимології може бути слово вертилятор замість нормативного вентилятор. Така неправильна форма слова зумовлена асоціацією з тим, що вентилятор – це прилад, лопаті якого вертяться.

Автор нерідко чув, як столярний інструмент рубанок називають струганком. Тут теж маємо справу з хибним розумінням значення слова. Мовець вбачає у слові рубанок корінь руб-, як у слові рубати, і, очевидно, вважає це слово неправильним, оскільки рубанком дерево не рубають, а стругають. Але ж слово рубанок походить, як і багато інших назв інструментів, з німецької мови, і його етимологія не має стосунку до рубання. Досить часто доводиться чути, як назву одного із популярних сортів картоплі вимовляють як Білороса чи Біла роза замість нормативного Беллароза, бо так зрозуміліше. Ці та багато інших прикладів народної етимології є помилками.

Однак деякі з них уже не сприймаються як помилки, а фактично стали мовною нормою. Здавалось би, що помилкового у слові пролісок чи в народній назві релігійного свята Маковій? А помилки таки є. Майже кожна людина скаже, що весняний першоцвіт називається проліском, бо росте в лісі. Тобто назва квітки пояснюється асоціацією зі словом ліс. Однак ця асоціація є помилковою, про що свідчить аналіз слова за будовою. У ньому є префікс про-, який насамперед уживається у дієсловах: пройти, прорізати, проколоти, пролетіти. Тому правильна назва рослини – пролізок від дієслова пролізти. Про це ще в ХІХ ст. писав видатний мовознавець і наш земляк Олександр Потебня. Тобто пролісок – це рослина, яка проштрикується, пролазить через сніг чи торішнє листя. Про це в поетичній формі сказав Максим Рильський: "Пролісок пробив листок торішній, аж зачудувалася трава".

На основі народної етимології нерідко ґрунтуються різноманітні звичаї, прикмети, забобони. Наприклад, незрозуміла пересічній людині назва дня святих мучеників Маккавеїв перетворилась на Маковія з відповідною обрядовістю. На свято Маковія (у день св. мучеників Маккавеїв), 1 серпня, на перший, або медовий Спас, заведено їсти коржі з маком. Ці та деякі інші слова (звіробій, кашлюк та ін.) попри помилкове розуміння їхньої етимології набули статусу мовної норми.

Цікаві випадки народної етимології можна знайти в топонімії (у назвах міських об’єктів) Харкова. Усі харківці знають про міфічного козака Харка, який начебто заснував місто, яке мовляв і отримало назву від його імені. Автор не раз чув, як люди старшого віку, причому російськомовні, вулицю Весніна називали на український кшталт Весняна: "Доехала на трамвае до Весняной". Прізвище архітектора Весніна в усному мовленні замінилось, очевидно, звичнішим і зрозумілішим близькозвучним прикметником весняна. Аналогічну ситуацію описала авторова колега й однокурсниця Лідія Удовенко. У її статті йшлося про харківську вулицю Храмова, названу на честь льотчика на прізвище Храмов. Але, оскільки в назві було відсутнє ім’я людини, на чию честь назвали вулицю, більшість містян пов’язували цей топонім зі словом храм.

Про цікавий, хоча й жартівливий приклад народної етимології в топонімії Харкова Л. Удовенко писала, аналізуючи назву району Москалівка в його російськомовному звучанні Москальовка: "Наводимо одне з пояснень назвиська Москальовка в дусі народної етимології: "Назва Москальовка походить від імен двох братів <...> Одного з братів звали Мусій, що значить по-харківськи Моська, другого ‒ Левко, а по-харківськи Льовка. Звідси й назва”. На жаль, такого роду перекази найчастіше оманливі та не мають цінності наукового доказу". Ця ж авторка наводить й інший приклад народної етимології у власних назвах Харкова. Ідеться про відомий будинок Саламандра, якому, "харківці відразу надали <...> паронімічне назвисько Халамандра"(Salamander Халамандро з української мови халамидник = обірванець)". І далі: " <...> відомо, що назвисько Халамандра за наступні 30 років (після заселення будинку 1916 року – Ю.К.) харківці поступово вживали все рідше, аж доки по закінченні Другої світової війни назвисько зовсім зникло з їхнього мовлення".

Ще одною цікавою власною назвою є слово Соборка, більше відоме харківцям старшого віку, в якому відбилась народна назва Сабурової дачі (Сабурки) – місця в Харкові, де ще з ХІХ століття була розташована психіатрична лікарня, яка функціонує й донині на тому ж місці. У писемних джерелах частіше згадується варіант Сабурка, авторові ж в усному мовленні здебільшого траплялась форма Соборка: забрали на Соборку. Очевидно, цей варіант теж можна розглядати з погляду народної етимології, коли мовець "припасовує" слово до більш відомого і зовні схожого. Можливо, появу форми Соборка спричинила певна близькозвучність з відомим усім мовцям словом собор. Зрозуміло, що з собором це місце не має нічого спільного, хоча там і є невелика приземкувата церква, але її аж ніяк не можна назвати собором.

Тож, мабуть, має рацію ШІ, стверджуючи, що помилка не завжди є помилкою. Справді, інколи помилки набувають "почесного титулу" мовної норми, а про "помилки їхньої молодості" можна дізнатись, лише заглянувши до відповідних словників.

Читайте також: Полювання на "аномалії" та романи по 800 грн: топ-5 трендів книжкового ринку в 2026 році