Притулок для криміналу: Де бандити ховалися в Харкові

Захисне спорудження цивільної оборони (притулок) — це споруда, призначена для захисту людей протягом нормативного часу від розрахункового впливу вражаючих факторів ядерної та хімічної зброї та звичайних засобів ураження, небезпечних біологічних агентів, зовнішнього радіоактивного випромінювання та вражаючих концентрацій хімічно небезпечних речовин, що виникають при аваріях на потенційно небезпечних об'єктах, а також від високих температур та продуктів горіння під час пожеж.

Зовсім, здавалося б, нещодавно для звичайного українця таке поняття як "притулок" асоціювалося лише із призабутими та нудними заняттями з "Громадянської оборони". Війна змінила все. Тепер слово "притулок" ми чуємо кілька разів на день. Під час повітряних тривог, коли нам пропонують "перебувати у притулку" чи "залишатися у притулок" у процесі продовження тривоги. Звучить це досить дивно і безглуздо у Харкові, коли під виття сирен у дворах грають діти, а дорослі смажать шашлики. Так, багато харків'ян не дуже "жалують" укриття. Може, тому що не хочеться сидіти в підвалі цілими днями, а може тому, що більшість навіть не знає, де знаходиться найближче укриття, та чи є вони взагалі.

"Притулок" для кожного свій

За більш ніж два роки війни, обстрілів та "прильотів" для мешканців Харкова "притулок" із суто технічного та практичного поняття перейшов у поняття філософське і навіть сакральне. Хтось почувається у безпеці, опустившись у надійне метро чи у підвал біля під'їзду, а хтось їде на дачу чи йде гуляти до парку.

Якщо мирні городяни за такий період так переформатували поняття "притулку", то як до цього належали люди, яким за родом занять доводилося постійно ризикувати як свободою так і життям? Що таке притулок для професійного злочинця? Де шукали спокою харківські злочинці?

"Малина", "хаза", "блатхата", "ямка". Багато хто чув ці специфічні терміни з кримінального життя. Як правило, так називають не місця, де можна сховатися, а місця, де можна відпочити та поспілкуватися з "колегами". У таких "злачних місць" був один серйозний мінус - усі вони були відомі правоохоронцям, і там завжди можна було нарватися на "прийом", тобто незапланований візит людей у формі.

Але в житті кожного професійного злочинця бувають періоди, коли просто необхідно було причаїтися, "лягти на дно".

Липовий гай, Філіпівка, Лиса гора, Москалівка. Ці промовисті харківські топоніми начебто зійшли зі сторінок кримінального роману чи бандитського серіалу. І в таких районах справді було чимало місць, де можна було надійно сховатися. Але наявність на той час досить ефективної служби дільничних інспекторів дуже ускладнювало проживання незнайомого та "непрописаного" громадянина.

Великі райони з приватною забудовою, ділянки, що заросли деревами, погані та вузькі дороги. І ще досить лояльне до криміналітету населення, тобто "міліцію-поліцію" не любили, м'яко кажучи. Так історично склалося, що на околицях у подібних місцях злочинне життя було активнішим. Були райони, в яких досить компактно проживали колишні зеки, багато членів сімей знаходилися в місцях ув'язнення. Там з великим ентузіазмом надавали допомогу у наданні притулку, майже виключалася можливість донесення, у разі появи нових підозрілих мешканців. І дуже часто дільничний інспектор у таких районах був "свій".

У подібному місці на Пилипівці перечікував "складні часи" харківський шахрай Льоша "Лапа". Причому ніхто навіть із найближчих друзів не знав точної адреси. З чуток, хоча цей будинок зовні мав дуже непоказний вигляд, усередині все було обладнане з комфортом. А заднє подвір'я виходило на глибокий і довгий яр.

Найчастіше, ніби на глузування, злочинні притулки перебували в безпосередній близькості від установ МВС. Так, майже до середини "нульових" на розі вулиці Клочківської та Бурсацького узвозу стояли два старі двоповерхові будинки "під знесення", тобто мешканці були відселені. Загалом за триста метрів від міського управління міліції. Присутність поруч Благовіщенського ринку мало на увазі, що нестачі у мешканцях не буде, і кілька квартир надовго обжили бездомні з ринку. А довгожитель "дядько Жора" прожив там п'ять років! Декілька квартир, що більш і менш підходять для житла, пустували. І там завжди можна було знайти притулок та перечекати "складності" будь-якому втікачеві від закону. Але знали про це місце дуже мало хто, та й наявність поряд такого потужного міліцейського начальства відлякувало. Але якщо вдавалося дістатися "до Жори", то там би точно виявили теплий прийом. А місцеві жителі забезпечили б усім необхідним, тож потреби виходити на вулицю не було.

І це дивне місце проіснувало у центрі міста близько десяти років, без жодної перевірки з боку правоохоронців.

Ще далі у своєму нахабстві у пошуку притулку пішли четверо харківських спортсменів, які стосуються "незаконного ігрового бізнесу" міста тих часів. Після серйозної бійки у ресторані "Черемшина", під час якої серйозно постраждали кілька співробітників Жовтневого РВВС, чотирьох учасників бійки оголосили у розшук. Історія замовчує, як їм це вдалося і скільки це коштувало, але вони опинилися у харківському слідчому ізоляторі, засуджені до п'ятнадцяти діб за адміністративною статтею за бродяжництво, причому під чужими іменами! За цей час вдалося залагодити справу із постраждалими патрульними.

Є в цій історії і реальний притулок, "бомбопритулок" часів холодної війни.

Декілька п'ятиповерхівок-сталінок на вулиці Карповській, поряд з Південним вокзалом, спочатку будувалися з добротними та комфортабельними бомбосховищами. У 1990-х обслуговування цих приміщень припинилося, і притулки стали непридатними і були закриті. Усі, крім одного, куди можна було спокійно потрапити із двору. Незважаючи на те, що всередині не було нічого для комфорту, там часто зупинялися на кілька днів охочі сховатись від зайвої уваги. У цьому бомбосховищі залишилося кілька лежанок, щось на кшталт туалету, а хтось дбайливо провів з під'їзду електрику. Знову ж таки, наявність поряд вокзалу, популярного місця серед осіб певного роду занять, зобов'язувало бути це місце безпечним. Серед посвячених це місце називалося просто "бомба". Після того, як у цьому бомбосховищі місцевого п'яницю, який вирішив там заночувати, з'їли щури, вхід заварили.

Ще один своєрідний притулок знаходився в безпосередній близькості від вокзалу та Ленінського РВВС. На розі вулиць Карла Маркса та Червоноармійської, нині Благовіщенської та Котляра знаходилося кафе "Експрес", дуже популярне у представників харківського криміналітету. У цьому закладі любили відпочивати представники злочинного світу, заходили іноді працівники сусіднього райвідділу. "Експрес" – нейтральна територія, де могли ввечері за одним столом сидіти злодій-кишеньковий злодій та опер, який днями ганявся за ним по місцевих підворіттях. Крім центрального входу в кафе можна було потрапити і з двору житлового будинку, як і робили ті, хто не бажав зайвої уваги. Незважаючи на непоказний інтер'єр та посередню їжу, заклад процвітав, а вечорами був аншлаг – майже повністю за рахунок місцевих шахраїв. Тому згодом для підсобного приміщення було куплено квартиру на першому поверсі, що примикала до кафе. Там організували склад, а одну кімнату було обладнано як "кімнату відпочинку". Ось там і могли надати притулок нужденному. Причому сервіс там був на висоті, в "Експресі" навіть у ті часи продавали добрі та екзотичні спиртні напої. У деяких випадках, хоч злочинець і перебував "у бігах", справи вимагали його участі. Ось у цих випадках і згадували про "Експрес". Але такою послугою могли скористатися лише обрані, це коштувало недешево.

Хорошого та правильного притулку всім.