Навіщо Путіну Герої-українці
Імперський Указ
17 липня 2025 року президент рф Владімір Путін посмертно нагородив званням Героя Російської Федерації українця Олексія Береста – Героя України, учасника Другої світової війни, радянського офіцера, відомого тим, що 1945 року під час штурму Берліну разом із підлеглими бійцями підняв прапор Перемоги над німецьким Рейхстагом.
"Путін присвоїв звання Героя РФ посмертно Олексію Бересту – командиру радянських військових, які здійняли над Рейхстагом Знамено Перемоги", - одним із перших повідомило головне кремлівське пропагандистське агентство ТАСС.
"За мужність, відвагу та самовідданість, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, - йдеться в Указі Путіна, - присвоїти звання Героя Російської Федерації Бересту Олексію Прокоповичу (посмертно)".
В інший, а не в нинішній воєнний час ця подія, звичайно, могла б сприйматися відповідно, спокійно, навіть з розумінням, оскільки в ній також можна побачити свою логіку та правомірність.
Бійці розвідгрупи лейтенанта Береста – сержанти Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія – отримали 8 травня 1946 року за свій подвиг найвищі державні нагороди – звання Героїв Радянського Союзу, а їхній командир – той, хто командував підняттям прапора над Рейхстагом, тобто Берест – ні. Чому? Значить, настав час виправити несправедливість, скажуть наші сучасники, бо то був справжній героїзм людини у битві з великим злом – гітлерівським нацизмом.
Водночас сьогодні, під час великої імперіалістичної війни росії проти України, у суспільстві, соцмережах та ЗМІ зустрічаємо багато запитань. Передусім чому після повалення фашизму нагородили саме росіянина та грузина, а українця – ні?
Цілком зрозуміло, що в 1945-му, 80 років тому у сталінські часи, склад розвідгрупи швидше за все підбирався за суворо ідеологічним принципом – "спільної боротьби братніх народів проти німецько-фашистських загарбників". Відтак, за успішно виконане відповідальне конкретне бойове завдання мали б відзначити найвищими нагородами одразу всіх трьох, а не лише двох підлеглих керівника операції. Адже командир групи Берест, старший за званням, брав активну участь в операції розгортання прапора – сам був її безпосереднім виконавцем. Тоді чому тривалий час в СРСР замовчували подвиг лейтенанта-українця? Чому спроби нагородити його пізніше – вже в часи "нової" росії після розвалу Радянського Союзу – не мали успіху.
Хоча в офіційній радянській історіографії вказується, що Прапор Перемоги встановили Єгоров та Кантарія, а факт, що з ними це робив Берест, приховувався, однак в архівах 3-ї ударної армії, до якої належав підрозділ Береста, ім’я офіцера вказується як виконавця операції. Під протокольним армійським документом стоять підписи вищих командирів дивізії. Виходить, маємо факт. Інакше – фальсифікація.
Але це історія. Зараз постає ще одне – більш актуальне і чи не найважливіше запитання. Чому Герой України Олексій Берест отримав давно заслужену нагороду з-під пера російського диктатора, розшукуваного Міжнародним кримінальним судом воєнного злочинця Владіміра Путіна саме сьогодні? На 11-му році розпочатої ним великої війни та на 4-му році повномасштабної збройної навали на суверенну Українську державу.
Історія по-путінськи
Спочатку Путін з високих міжнародних трибун оголошує, що такої держави, як Україна, немає, як і самої української нації. Далі він усьому світові прагне "фахово" довести, що в історичному минулому такої країни на глобусі буцімто ніхто не бачив. Згодом говорить, що Україну як держава все ж таки існувала, але її створив у ХХ сторіччі Ленін. А "Велику Вітчизняну війну" можна б було виграти й без українців. Після цього російський диктатор знову заявляє, що такого народу немає. Або він все ж таки є, та тільки це, мовляв, якесь відгалуження від російського.
Розпочавши війну ще 2014 року та обґрунтовуючи широкомасштабне вторгнення в Україну 2022-го, господар Кремля, у порушення всіх сучасних міжнародних принципів співіснування, програмно оголошує та маніакально повторює про необхідність "демілітаризації та денацифікації" суверенної держави в центрі Європи у XXI сторіччі, повернення земель, які були захоплені в процесі російських імперіалістичних зазіхань.
Іншими словами, довічний правитель рф, на якого МКС видав ордер на арешт за масове викрадення дітей, каже: українці – це різновид росіян, а хто не згоден – буде знищений. На адресу кожного, хто стає на захист України, збереження міжнародного права та гуманістичного світопорядку, з Кремля лунають погрози, включаючи ядерний удар та організацію глобального апокаліпсису.
І тут, у розпал війни на знищення Української держави, Путін раптом присвоює одному з найяскравіших та найвідоміших українців Героя росії.
Хто він – герой двох держав
Олексій Берест народився в селі Горяйстівка Харківської губернії (нинішня Сумщина) 9 березня 1921 року. Це була трагічна доба падіння Української революції та втрати незалежності Української Народної Республіки, яка сталася внаслідок військової агресії ленінської більшовицької росії.
Попереду на українців чекали голод 1921-1923 років під час більшовицької навали, диктатура пролетаріату, червоний терор, розруха, колективізація, Голодомор 1932-1933 років (за деякими даними, до 10,5 мільйонів людських життів), сталінські репресії, нищення українського селянства та інтелігенції, Друга світова війна ("Велика Вітчизняна"), за перемогу в якій Україна віддала 10 мільйонів людей. Словом, попереду були соціалізм та комунізм.
Багато однолітків та сучасників Береста, які народилися в УНР 1917-1921 роках, мали українське громадянство з відповідним записом у паспортах. Це означало чорну мітку та гарантовано обіцяло у майбутньому гоніння з боку червоної росії, переслідування за приналежність до давньої хліборобської нації. Цей факт, за визначенням роспропаганди, означав смертельну небезпеку для імперії у всіх її вимірах.
Родина Берестів мала 16 дітей. Але батьки та половина сім’ї померли, як свідчать дослідники, в роки великого Голодомору – небаченого геноциду, влаштованого сталінським режимом. росія сьогодні ставить пам’ятники Сталіну на окупованих територіях, фактично відроджуючи методи правління "Творця щастя народів". Саме тому не зайве згадати, що комуністична символіка та пропаганда – так само, як і нацистська, – заборонені сьогодні в незалежній Україні законом.
Залишившись круглим сиротою, Олексій виховувався в інтернаті. 1939 року пішов добровольцем до Червоної армії. Далі – понад шість років війни, включаючи фінську, взяття Берліну, участь у штурмі Рейхстагу та підняття прапора Перемоги.
Прапор на руїнах Третього Рейху
30 квітня – 1 травня 1945 року радянські війська продовжували штурмувати Рейхстаг – ключовий символ нацистської Німеччини. Під сильним вогнем, в умовах інтенсивних вуличних боїв з відбірними полчищами СС група з трьох осіб – Береста, Єгорова та Кантарії – долаючи метр за метром, відчайдушно проривалися коридорами та сходами приміщення, щоб встановити прапор на знаковій будівлі Третього Рейху. Військове знамено №5, закріплене за 150-ю стрілецькою дивізією, було розгорнуте над Рейхстагом саме під керівництвом Береста – що й стало символом Перемоги над гітлерівською Німеччиною та звільнення Європи від фашизму.
Були й інші версії цієї історичної події. Називалися інші імена, бо 1-2 травня вже були постановочні зйомки – сталінські пропагандисти хотіли показати світові не виснажених боями, з пропахлими кров’ю та потом гімнастерками бійців, а охайно одягнутих з білими комірцями "справжніх" Воїнів Перемоги.
Але в сучасній історії засвідчено, що встановлення радянського прапора над Рейхстагом було здійснене саме групою Береста. Тому ця вирішальна знакова подія Другої світової війни вже вісім десятиліть асоціюється з цією командою радянських бійців.
Вердикт "Вождя"
Чому ж генералісимус Йосип Сталін не дав зірку Героя лейтенанту Олексію Бересту?
За однією з версій – тому, що Берест був українцем, представником нації, яку, за визначенням багатьох істориків, так ненавидів "Вождь усіх часів і народів". Головну славу, як бачимо, "Мудрий учитель" віддав грузину (як він сам) та росіянину.
Герой з української "куркульської" Слобожанщини для сталінського режиму був зайвим у цій пронизаній легендами історії.
Промовляючи на одному з присвячених Перемозі банкетів у травні 1945 року, Сталін проголосив відомий тост (подаємо мовою оригіналу):
"Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза".
Путін VS Сталін – ?
Указ президента рф про нагородження Береста начебто такий, що суперечить закостенілій сталінській міфології, прокоментував народний депутат України VII-VIII скликань, спікер Форуму Вільних народів Постросії сумчанин Олег Медуниця:
"Всі ми знаємо, що путін прискіпливо вивчає історію. Совєцько-московська історіографія витворила яскраву псевдоісторичну байку, що над підкореним Берліном прапор "перемоги" встановив росіянин Міхаіл Єгоров та грузин Мелітон Кантарія. Це вписувалося у тодішній тренд. Грузин Сталін і російський народ – ось хто виграв війну. Про жертви, участь і перемоги українців воліли забувати. А пізніше роспропаганда швидше змальовувала українців, прихильників незалежності України, як посібників Гітлера і нацистів.
Лише за часів Президента Ющенка історію Олексія Береста було оприлюднено. Тоді ж Президент нагородив його посмертно званням Героя України.
Чому саме зараз путін згадав про нього? "Адін народ" – цю тезу путін впроваджує останніми роками. Саме для легімітизації цієї маячні путін видає подібні укази. Показати, що насправді українці – це росіяни".
Вічний лейтенант
Після Перемоги Берест так і не отримав ні відповідної нагороди, ні звання. Лейтенанта-фронтовика навіть не запрошували до святкувань. Його скромне повоєнне життя склалося драматично. 1953 року був заарештований за абсурдним звинуваченням – за начебто якісь махінації, за нібито бійку з міліціонером. Як наслідок – 10 років радянського ГУЛАГУ. Амністія та реабілітація дозволили зменшити термін ув’язнення, але п’ять років офіцеру-прапороносцю довелося відсидіти.
Повернувшись із пермських таборів, Берест проживав у російському Ростові-на-Дону. Працював на заводі "Ростсельмаш" простим сталеваром.
Трагічна загибель стала ще одним проявом його особистого героїзму. Третього листопада 1970 року на залізничному вокзалі в Ростові він врятував маленьку дівчинку, на яку наїжджав потяг. Встиг відштовхнути її вбік, але сам загинув під колесами локомотива.
Повернення додому
Через 60 років після Вітчизняної війни вже незалежна Україна належним чином оцінила подвиг свого лейтенанта. 6 травня 2005 року за бойову відвагу у німецько-радянській війні 1941-1945 років, особисту мужність та героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом, Указом президента України Віктора Ющенка Олексія Береста було посмертно нагороджено званням Героя України з присвоєнням ордена Золотої Зірки.
25 серпня 2005 року на батьківщині героя – у місті Охтирка Сумської області – був урочисто відкритий пам'ятник видатному земляку. Сьогодні у Вінниці, Києві, Кременчуку, Кривому Розі, Мукачеві, Овручі, Сумах, Шостці є вулиці, названі на честь Олексія Береста.
Герої без майбутнього
На відміну від Олексія Береста, Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія трохи скуштували радянської слави – їх обличчя були в газетах, фото з прапором над Рейхстагом потрапило в підручники. Здавалося, життя героїв мала б скластися тріумфально: нагороди, почесні зустрічі, достаток. Але система, яка створила культ Перемоги, зовсім не прагнула дбати про долі тих, хто її здобув.
Услід за парадами й тостами для сержантів настали сірі будні – із пляшкою горілки, принизливими інструкціями згори та боротьбою за елементарне. Вони стали живими ілюстраціями до красивих гасел.
Історії Єгорова та Кантарії – це не про переможну ходу, а про цинічне забуття, про справжню ціну радянської "слави".
Михайло Єгоров
Сержанта Єгорова разом із Кантарією два роки возили по Радянському Союзу – на бенкети, де вчорашніх фронтовиків змушували підіймати келихи за наказом. Наслідок – алкогольна залежність і деградація. Замість повернення до мирної праці в рідному селі в Смоленській області Єгорову доводилося вислуховувати наполегливі поради вступити до партійної школи. Згодом – головування в колгоспі, невдачі, злидні, стара хата без зручностей та скромна посада постачальника на консервному заводі.
Слава обернулася бідністю. Лише через багато років по війні держава виділила Єгорову житло зі зручностями та телефоном. На прийомі в Кремлі на 20-річчя Перемоги Хрущов, за побажанням ветерана подарував йому омріяний мотоцикл "Урал". А ще через 10 троків Єгоров удостоївся вже "Волги", на якій і розбився, будучи в нетверезому стані. Так закінчилося життя одного з побратимів Береста.
Мелітон Кантарія
Молодший сержант Кантарія завершував свій шлях без житла, без поваги й майже без батьківщини. Внаслідок грузино-абхазького конфлікту 1993 року він був змушений покинути свій дім. Будинок Героя СРСР, як вважається, був знищений разом з фронтовими документами та фотографіями російськими військовими.
Біженець у власній країні, ветеран поневірявся між Тбілісі та Москвою, доводячи чиновникам, що він не самозванець, а той самий Кантарія з фото над Рейхстагом. Документи, нагороди, доказові речі – все було втрачено. На старості він мусив продавати залишки майна та оббивати пороги кабінетів у пошуках матеріальної підтримки. Помер Кантарія в 1993 році, похований у рідному грузинському селі Джварі.
Гришка-рейхстаг
На Указ Путіна в самій рф відреагували неоднозначно. Так, один із місцевих сайтів констатував: президент "посмертно присвоїв звання Героя Росії українцю Олексію Бересту, який керував встановленням прапора 150-ї стрілецької дивізії над Рейхстагом під час штурму Берліну 1 травня 1945 року", а "солдату Григорію Булатову, що першим підняв прапор, влада Росії у званні героя відмовляє".
За однією з версій, 19-річний рядовий Булатов був у складі однієї з груп, які також виконували завдання встановити прапор над Рейхстагом. У званні Героя йому було відмовлено. Він отримав лише орден "Червоного Прапора" та в подальшому все життя прагнув довести свою участь в історичній події. За це його прозвали Гришка-рейхстаг. Не дивно, що пив. Пишуть, що 1973 року повісився в туалеті заводу, на якому працював. Його самогубство, звичайно, не потрапило до підручників. Як і відмова сучасної росії визнати його подвиг – попри журналістські ініціативи.
Бачимо, як Кремль і сьогодні відтворює свої випробувані прийоми. Праведний пафос – для телевізора. Пам’ять – як інструмент гібридної війни. Використання фактів минулого для маніпуляцій. Історія тут – поле бою, а герої – розмінна монета.
Замість епілогу
Путін підписав Указ про нагородження Береста званням Героя росії 17 липня – за два дні до тріумфального бою боксера Олександра Усика (19.07.25) за звання абсолютного чемпіона світу. І це невипадково. На московських телешоу з приводу перемоги українського атлета миттєво зчинився ґвалт: Крим наш – і Усик наш. Словом, "один народ".
Війна триває. Путінська росія сьогодні нищить та намагається захопити Сумщину – споконвіку український край, де народився Берест, де корені того ж Усика. А також – Леоніда Жаботинського, Івана Кожедуба, Сидора Ковпака, Івана Піддубного, Бориса Гмирі, яких імперія Зла вважає "своїми". Тому що – "один народ".
Указ російського диктатора – сигнал. У своєму маніакальному прагненні підкорити якомога більше народів він не знає меж. Там, де чобіт російського солдата – там усе російське.
Світ, якщо не хоче бути знищений, має рішуче реагувати. Несамовитого звіра, який збожеволів, знищують. Інакше він знищить світ. Такі спроби в історії, на жаль, трапляються. Людству, яке хоче жити, не слід чекати.
Читайте також: Спецтрибунал для агресора: міжнародне правосуддя проти РФ
