Начштабу "Фрайкора" Войцеховський: Прорив росіян до школи на Шевченка мав стати початком захоплення Харкова (ЧАСТИНА 1)

27 лютого 2022 року до Харкова прорвалася значна група російського спецназу. Частина із окупантів засіла у будівлі школи №134 на вулиці Шевченка та, вочевидь, очікувала або на підкріплення, або на одночасний штурм механізованими колонами району Північної Салтівки.

Утім, завдяки тому, що на вулиці Шевченка бій прийняли підрозділи 92-ї бригади та добровольці, у тому числі підрозділ "Фрайкор", росіян вдалися знищити. Уже зараз стає зрозумілим, що прорив до будівлі навчального закладу – це була спланована операція, яка зрештою могла стати початком операції із захоплення всього Харкова. Українські Сили оборони змогли переломити задум ворога, внаслідок чого" парадного маршу" окупантів у Харкові не вийшло.

Учасником того бою був Богдан Войцеховський – нинішній начальник штабу підрозділу "Фрайкор". В інтерв'ю виданню "Думка" Войцеховський, який у той день отримав вогнепальне поранення, розповів деталі бою із російським спецназом, перші військові трофеї, а також припустив, чому окупанти проривалися саме на вулицю Шевченка.

У якому форматі зараз існує "Фрайкор"? Чи де досі виключно добровольчий підрозділ?

- Досі добровольчий підрозділ.

Чи це досі можливо? Здавалося, що на сьогодні всі добровольчі підрозділи вже влилися у формальні структури ЗСУ, НГУ, ГУР тощо.

- Більшість об’єднані. Але залишається немало добровольчих підрозділів. "Фрайкор" із них найбільший. Думаю, причини, за якими ми залишаємося, це репутація. Ми зараз проходимо процедуру легалізації як добровольче формування територіальної громади.

Бійці "Фрайкору" 24 лютого о 14:00 на перших позиціях у районі Північної Салтівки / Фото тут і нижче надані Богданом Войцеховським

Чи ти знав, що війна розпочнеться вранці 24 лютого?

- Я знав, що буде щось, але я не знав, що це буде 24 числа конкретно. Особисто я ставив на те, що щось розпочнеться – і ми одразу поїдемо на Донбас. Я дотримувався такої думки по тій причини, що росія зосередила 100 батальйонно-тактичних груп на кордоні, я вважав, що цього в принципі недостатньо, щоб здійснити повномасштабне вторгнення. За результатами так і виявилося. Я вважав, що вони не попруть з усіх сторін. У нас армія 200 тисяч чоловік, плюс, Нацгвардія, плюс, поліція, створювалося ТРО. Плюс, 300 тисяч резервістів. Я був переконаний, що вони не ризикнуть, що це самогубство.

Коли ти побачив, що таки полізли з усіх сторін, що подумав?

- Чесно кажучи, уже 21 лютого, коли путін визнав "лнр" і "днр", уже не було сумніву, що почнеться. Коли це відбулося, ми почали отримувати масову підтримку на наші карти "Фрайкору". Для порівняння за січень і до визнання в лютому, ми зібрали приблизно 40 тис. грн. Цього недостатньо було навіть для того, щоб закупити патрони, які використовувалися для масових вишколів. Ці кошти не покривали навіть третю частину витрат на стрільби. 21 лютого після промови путіна карта для збору коштів "розривалася", полетіли донати. Я одразу вирішив їхати і в банкоматах знімати готівку, тому що в тих сценаріях, які ми малювали у випадку початку війни, світло, банківська система, інтернет, зв'язок мали зникнути одразу. Відповідно, увесь час у лютому ми накопичували ресурси: паливо, воду, їжу. У нас у перші дні, коли це було надзвичайно важливо, не було проблем із паливом.

Читайте також: Офіцер Максим Сорокін: Росіяни відмовлялися вірити, що під Харковом їх штурмують добровольці, а не спецназ ГУР

Безпосередньо в ніч на 24 лютого я не спав, бо моя карта була на збір коштів, а хлопці їздили по повному заправляли машини. Так збіглося. Я засинав десь о 3 годині ночі. А вже майже о 5 ранку – дзвінок Артема "Художника" Азарова, він тоді був черговий на новинах і мав усіх швидко обдзвонити. Він сказав, що все, почалося. І я почув удари по місту.

У кожного все було зібрано: зброя особиста, форма, екіпірування, аптечки. Був у кожного екіпажу перелік, хто і кого забирає, а також точка збору. Мене забрали, ми поїхали на "Перемогу", але навіть не знали, що там очікувати. Сценарії були й такі, що там могли бути росіяни.

Богдан Войцеховський на спостережному пункті на вулиці Світлій

Де ти прийняв перший бій?

- Перший бій я прийняв на 134-й школі. 24 лютого я вперше виїжджав на позиції, нас попросили зайняти позиції на Північній Салтівці, правіше від перехрестя на Циркуни, у районі вулиці Світлої. ЗСУ стояли на перехресті, а флангу не було. У нас лінія насправді немаленька була – приблизно 3 км, а наша група туди зайшла у кількості 20 чоловік, було тільки 3 РПГ. Це перша бойова група, яку ми сформували. Я навіть не пам’ятаю, чи був у нас кулемет Калашникова чи в нас тільки РПК було. Кілька підствольників – і все.

Тоді не довелося зупиняти противника. На щастя, ми добровольчий підрозділ із 2017 року, тому у нас все добре було по екіпіруванню бійців, у нас все добре було по наявності зв’язку, рації, були тепловізори і прилади нічного бачення ще до повномасштабного вторгнення.

Ти розумієш, чому росіяни проривалися саме у 134-у школу? Чи це випадковість?

- Я розумію. 134-та школа знаходиться на вулиці Шевченка. А вулиця Шевченка – це, по суті, основний шляхопровід на Північну Салтівку, загалом на Салтівку. Перекриваєш вулицю Шевченка – і можливості відправляти підкріплення, здійснювати якийсь маневр тощо дуже-дуже ослаблюються. Проблема для росіян виникла в тому, що 92-га бригада дуже швидко погасила їхню колону біля школи. До самої школи вони навіть трохи не доїхали. Вони спішилися, забрали всю зброю, що могли забрати, з "Тигрів". Боєкомплект повністю залишився в "Тиграх". У школі був свій боєкомплект.

Частина трофеїв із російських "Тигрів"

Як думаєш, звідки він там узявся?

- Я думаю, що у період із 24 по 27 лютого його туди заніс хтось.

Це якась диверсійна робота?

- Вхід у школу був відкритий. Ключ у дверях був. Вони не витрачали час на те, щоб виламати двері. Усе одно, щоб виламати двері, потрібно витратити 2-3 хвилини. У таких спецопераціях це проблемна історія. Двері були відкрити, всередині були пакети з їжею і водою. БК, імовірно, був на даху, тому що, коли все горіло, він розривався. Розривалося воно години дві. По-перше, БК, скільки його було використано під час бою і скільки вибухало, він би фізично не вмістився в ці 4 "Тигри". По-друге, у "Тиграх" майже весь БК залишився. Вони не встигли його винести.

Якби в них було 15-30 хвилин до вступу в бій, вони би повністю могли перетягнути все з "Тигрів", заїхали б на задній двір. Друге, вони би кинули мінний шлагбаум, вони би просто мінами перекрили вулицю Шевченка. Якби вони кинули мінні шлагбауми, у нас би не було можливості під’їжджати танками та БТР-ами. Також вони зняли з "Тигрів" кулемети великокаліберні "Корд", але, оскільки наші хлопці забігли безпосередньо у них на спині, вони не встигли банально затягнути "Корди", вони їх на вході кинули. Тобто "Корди" дісталися одразу нам. Це були перші наші трофеї, до сих пір використовуються. Якби вони не кинули їх на вході, а мали час, занесли, виставили на поверхах і перекрили сектори, то підходити було би набагато важче.

Те, як ми це все зробили, робилося на козацькому дусі, на козацькому фарті. Залітали буквально на плечах ворогів.

Читайте також: Харківський волонтер Артем Фисун: Росіяни допустили низку прорахунків перед вторгненням до України

Тобто те, що вони заходили у 134-ту школу, робилося не випадково?

- Не випадково!

Хто вам протистояв у школі?

- Друга бригада ГРУ російської федерації. Це вже встановлений факт. Це спецназ найвищої якості, більше того, вони діяли відповідним чином.

27 лютого 2022 року під час бою з російським спецназом

Це все були офіцери?

- Не всі там були офіцери, були і сержанти. Але це дуже і дуже сильно підготовлені люди. Діяли максимально професійно. Жодних зайвих рухів не було, жодного зайвого пострілу. Вони робили, як тільки з'являлися, пару пострілів – і це завжди було в напрямку бійців, тобто не було ніякої "сомалійської стрільби", це не було якесь стрекотання. У тому випадку, коли мене поранили, ми довгий час думали, що це був снайпер. А це не був снайпер. Це видно по калібру. Це просто настільки влучно стріляла людина. Відстань була досить висока, влучити там було дуже важко, причому незрозуміло навіть, звідки. Схоже, знайшов собі місце десь на даху, пробив дах і стрельнув у дірочку. Усі були дуже майстерні.

Ще була ситуація, була підбита "четвірка", БТР наш. Двоє росіян вирішили пробитися і втекти. Розрядилися в "четвірку" знову, там на той час нікого вже не було. Там почав вибухати БК – і вони під шумок звалили.

Тобто є такі, хто втекли?

- Так. Там потім ловили, але не зрозуміло до кінця, чи то були звідти, чи ні. Але важливий момент: зайнявши школу, в них була можливість недовгий період покинути її, піти у двори. Вони цього не зробили, тому що було завдання – школа. Перекрити шляхопровід.

Але ж у закритому просторі їх без підкріплення чекала неминуча смерть.

- Імовірно, у цей час мала піти піхота на штурм Салтівки. У тому числі і нас відволікти, і їм допомогти, і Салтівку взяти. Якби їм все вдалося, то лінія фронту йшла би не по Північній Салтівці, по околиці, а лінія би йшла по вулиці Шевченка.

Трофейний російський прилад нічного бачення, у який під час бою влучила куля

Чи могли вони використати авіаційний десант біля школи, як це було, наприклад, у Гостомелі?

- Це неможливо. Підліт до Гостомеля – поле, низько летить гелікоптер і сідає. А тут багатоповерхівки. Це неможливо. Версія про повітряний десант на дворі школи відкидається одразу. Це неможливо. Це повне божевілля. Навколо величезна кількість багатоповерхівок. Треба летіти відносно довго по місту. У нас уже тоді по місту було багато де поставлені точки ПЗРК. Після історії з Гостомелем, скрізь, де могли, ставили точки з ПЗРК. Таке би не повторилося. Плюс, ми бачили, де була більшість гелікоптерів зосереджена – десанти були у Каховці і десанти були під Києвом.

Їм на допомогу ніхто не проривався?

- Ніхто. Імовірно, зі сторони ГРУ була операція спланована добре. Проведена так собі, вони зайшли, школа була підготовлена. Але зі сторони просто механізованих частин був повний провал. Ніхто не пішов на штурм Харкова. І всі частини, які були в місті, були розбиті і приречені.

Розкажи детальніше, як ти отримав поранення.

- Ми витягнули все, що тільки можна, з "Тигрів". Під'їжджали машини, ми це вантажили і відправляли машини. Вивозили трофеї. Чого робили? Тому що це трофеї, які прямо на лінії. Ми там були і могли їх забрати, а через 10-15 хвилин усе могло помінятися. Ситуація була вкрай незрозумілою. Відправляли як раз останню машину, вона тільки поїхала, у мене в руках тоді ще був трофейний російський прилад нічного бачення. Його пробило, куля ввійшла мені між ребер. Причому я тоді знаходився, як ми вважали, у безпечній зоні. Я був у бронежилеті, але куля увійшла в заброньовій зоні між ребер. На щастя, увійшла між ребер, кісток не зламала, не відбилася, і вийшла в районі сонячного сплетіння, застрягла у броні на виході. Якби в мене був бронік стальний, а не поліетилен, то вона могла зрикошетити всередину ще раз.

27 лютого 2022 року, поранення Богдана Войцеховського

Читайте також: Гендиректор Олександр Кривоконь: Росіяни скинули на Харківський авіазавод бомби ФАБ-500

Може, це був постріл не зі школи, а від якоїсь ще російської групи на вулиці Шевченка?

- Була така версія, що це вдалині по вулиці Шевченка хтось міг знаходитися і стрельнув звідти. Але більше все ж схиляємося, що це зі школи.

Якщо я правильно пам’ятаю, то після 27 лютого, коли ви знищили спецназ, почалися масовані обстріли Харкова, в тому числі літаками.

Так. Масово і системно почалися обстріли місто з "Градів". Я в госпіталі був уже 28-го, і центр міста вже крили "Градами". І другий момент: ідея штурму Харкова тоді відпала і вони всі сили рушили в обхід Харкова на Ізюм. Харків тільки постійно обстрілювали. Вони свої колони повели в обхід. Одночасно штурмувати Харків та Ізюм вони не могли.

Наскільки прорив російських спецпризначенців до школи загрожував Харкову?

- Я думаю, у голові тих, хто планував, це була операція із захоплення міста. У них висадка в Гостомелі була операцією по захопленню Києва, а не операцією із захоплення Гостомеля. У випадку Харкова – це перекриття основного шляхопроводу і в теорії штурм Північної Салтівки.

27 лютого 2022 року, Богдан Войцеховський у лікарні

Чи брали ви під час бою у школі полонених росіян?

- 92-га бригада схопила. На самому початку бою взяли водія одного з "Тигрів". Він просто не добіг до школи, його схопили біля автомийки. Цілого.

Чи правда, що росіяни категорично відмовлялися здаватися?

- Не хотіли здаватися. Не хотіли! Імовірно, вони чогось чекали. Щось обіцяли, тому вони відбивалися і тримали кругову оборону.

У них зв'язок був?

- Якийсь мав бути. Супутниковий. Але зв'язок між бійцями був через Baofeng – аналогові, не цифрові рації. Але це не рівень спецназу. У нас ще канали були поряд, ми одну рацію захопили в "Тигрі". Наші налаштування були поряд, тому в їхню рацію я чув наші переговори. Настільки ця рація не є надійною. Це навіть не навмисно було, просто тому, що в нас сусідня частота була і воно підтягувало.

Вечір 28 лютого 2022 року, перед медичною евакуацією, останнє фото з Георгієм Тарасенком

Друга частина інтерв'ю з Богданом Войцеховським вийде незабаром.