Харківський волонтер Артем Фисун: Росіяни допустили низку прорахунків перед вторгненням до України
У Харківській області волонтерський рух виник одним із перших по Україні ще на початку російсько-української війни у 2014 році. Тоді цивільні добровольці взялися допомагати не тільки громадянами, котрі поза власною волею опинилися у зоні бойових дій, але й фактично витягувати на собі забезпечення потреб ЗСУ. У 2022 році, коли в Україну вторглися окупанти, харківські волонтери вже мали достатньо великий досвід та орієнтувалися в найперших потребах на війні.
Уже майже одинадцятий місяць возить допомогу на фронт пісочинець Артем Фисун. Чоловік розпочав громадську діяльність у 2009 році, коли Україна жила мирним життям. Робота почалася на локальному рівні: з власного багатоквартирного будинку, організації пісочинських толок, акцій із захисту довкілля, дитячих заходів тощо. Пізніше Фисун обрався депутатом Пісочинської селищної ради. Із 2014 року він почав волонтерити, допомагаючи українській армії під час війни на Донбасі. Із початком повномасштабного вторгнення – взявся доставляти волонтерську допомогу до підрозділів Сил оборони та громадянам, котрі знаходилися в зоні бойових дій не тільки в Харківській області, але й на Донбасі.
Про перші дні війни та підсумки 2022 року, про найгарячіші напрямки, про гуманітарну ситуацію в Бахмуті та Соледарі, про прорахунки росіян і сильні сторони українців Фисун розповів в інтерв’ю виданню "Думка".
Чим відрізняється ситуація 2014 року від ситуації, що є у волонтерській роботі з початку 2022 року?
- Усе більш масштабне. Якщо волонтерство 2014 року були початком, пробування своїх сил, навіть мала і слабка віра у свої сили, то 2022 рік, коли почалася масштабна війна, я вже був готовий до цього, я вже знав, куди бігти, що брати, кому відвозити, із ким контактувати. Це вже були повністю та завчасно сплановані дії, які приносили конкретний результат. Якщо ці дії порівнювати з 2014 роком, то їх можна масштабувати у десятки разів. Це вже більш потужні сили.
Харківські волонтери / Фото тут і нижче надані Артемом Фисуном
Робота волонтерів стала ефективнішою у 2022 році?
- Звичайно! 100% ефективніше. Плюс, якість підвищилася у тих волонтерів, які вже були із досвідом. Плюс, до всього долучилися й інші верстви суспільства, які почали цей процес волонтерства.
Ти крайній раз виїжджав на Бахмутський напрямок. Як зараз виглядає це місто? Наскільки там важка гуманітарна ситуація?
- Я регулярно виїжджаю у гарячі точки, тому що мені як депутату, активісту, волонтеру цікаво, як ситуація складається зсередини. Тому що коли ти контактуєш напряму з людьми, які там знаходяться в самому пеклі, то краще оцінюєш ситуацію та обстановку. Не виняток Бахмут. Коли я побачив, що там стає гарячіше й гарячіше, я поїхав у Бахмут для того, щоб оцінити особисто всю обстановку. Ситуація критична. Людей залишилося дуже мало, попри те, що пишуть різні ресурсні джерела. У декількох кварталах, де ми були, де стоять багатоповерхівки, там живуть не більше 10-15 людей. Таких кварталів там до 20.
Я не у всіх місцях був. Але там, де був я, ситуація критична, однак не катастрофічна. Там працює гуманітарний центр, у якому є "Старлінк", у якому є генератор і цілодобовий інтернет. Туди люди в будь-який момент можуть прийти, ті, котрі не бояться вилізти з погребів. Там зараз аналогічна ситуація із березневим Харковом. Люди деякі сидять по два місяці в погребі, не виходячи на двір. У нас такі випадки теж були. Зрозуміло, що для цих людей це вже складна ситуація, вони не підуть ні в який гуманітарний центр і не виживуть. Але є там більш-менш активні, які менше бояться, і вони допомагають іншим.
У мене була розмова з такого типу людиною. Я йому кажу: чого ви не виїжджаєте, ми, коли почалася війна, одразу забрали документи, цінні речі та виїхали. А він каже: "І що, телевізор залишили?" Так, залишили телевізор, забрали тільки гроші та документи. А він питає: "А що, холодильник теж залишили?" Тобто людям важко відірватися від якихось матеріальних цінностей, які вони накопичили за все своє життя, і усвідомити, що їхнє життя цінніше за всі ті цінності.
Читайте також: Капелан о. Максим Стрихар: У мене дуже негативні прогнози щодо суспільства
Де зараз найгірша ситуація з тих місць, де ти був?
- Я туди не доїхав, тому що там прострілюється, ворог на відстані 30-50 метрів. Це на тій стороні Бахмута, що за мостом. Але перед мостом я був. Із бінокля нас бачили. Найгірша ситуація – це Бахмут, Соледар, тому що його рівняють із землею. У Соледарі поливають не тільки всіма можливими гарматами наших захисників, там ще й у додаток до всього накривають фосфором. Артилерійські обстріли не припиняються ні на хвилину.
Що зараз найбільш потрібно і цивільним, і військовим у зоні бойових дій?
- Я би не поєднував усіх разом, тому що це різні цільові аудиторії. Якщо брати цивільних людей, то це, звичайно ж, моральна і гуманітарна підтримка. Якщо це стосується військових, то це люди, які мотивовані, вони знають, що вони роблять, вони фахівці своєї справи, і їм потрібні тільки набої вчасно підвозити та підносити. Ну, і звичайно ж, моральна підтримка, її ніхто не відміняв. Тому що люди, які знаходяться на передовій по року і не бачать своїх родин, не можуть обійняти свою дитину на Новий рік, що можуть собі дозволити інші, то, звичайно, воно впливає на психологічний стан. Плюс, коли ти бачиш, що в тебе гинуть побратими або отримують поранення, коли це все на твоїх очах відбувається, це теж дуже сильно впливає. Тому моральна підтримка дуже потрібна. Просто посидіти, поспілкуватися. Нехай людина просто виговориться, душу свою виллє тобі, поділиться своїми якимись враженнями, нехай ти і матимеш від того невеличкий тягар. Утім, потрібна моральна підтримка, ми всі люди. Але в першу чергу снарядів. Усі хлопці кажуть: нам побільше давайте снарядів, ми будемо відбиватися від ворога.
Людям же потрібна гуманітарна допомога. І до цього ще й одежа потрібна. Зараз потужні морози. Буржуйками вони забезпечені. Просять дуже сильно ліхтарики, свічки. Це як розхідний матеріал, який швидко випаровується і зникає.
Які є суто зимові запити?
- Завжди військовим потрібен теплий одяг. Тому що той, що видається, його недостатньо. Хлопці, знаходячись на позиціях, не мають можливості відвідати душ чи ванну. Часто в цьому одязі вони проводять тиждень-два-три, поки не поміняються. Їм треба міняти хоча би спідню білизну.
Із цивільними людьми ситуація також дуже складна. Насамперед виїхали ті, хто за Україну, тому що вони розуміли, що їхнє життя наражається на небезпеку в першу чергу. На другому місці підприємці, активний прошарок суспільства, які щось мають за спиною, тому що в першу чергу у них будуть "віджимати", ми ж розуміємо реалії русні. Вони хочуть катувати, убивати і красти, тут немає нічого дивного. І залишаються там ті, хто чекають на "руській мир", такий прошарок суспільства є, або ті, хто знаходиться під їхнім інформаційним впливом, або ті, хто не має можливості виїхати. Я бачив таких людей, що матір лежача, син сидить біля неї і каже: "Ми нікуди не поїдемо". Ці люди навіть не усвідомлюють, що наражають своє життя на небезпеку, тому що це війна і там у будь-який момент може прилетіти.
Яка зараз ситуація з покупкою і постачанням дронів "Мавік"? Виглядає так, що зараз цей процес ускладниться.
- Я не хочу влазити у якісь суперечки і скандали, тому що вони виснажують нашу енергію і не дають ніякого позитиву. Я вважаю, що свою енергію маю формувати на якомусь позитиві, на конкретних речах. Наприклад, знайти тепловізор чи "Мавік". Якщо мені боєць скаже, що йому потрібен "Мавік", значить, я повинен зробити будь-що , але знайти цей "Мавік". Згоден, що мені виставляють певні перепони, але ми все одно знаходимо свої можливості.
Зараз на Бахмутському напрямку і Соледарі дуже просять тепловізори, нічники і "Мавіки". Чому? Тому що це ефективна і якісна зброя, якою можна робити групою 3-5 людей дуже класні речі на війні.
Читайте також: Заступник міністра оборони Ганна Маляр: Ми не повинні бути в ілюзіях через успіхи на Харківському напрямку
Хто допомагає тобі як волонтеру?
- Добрі люди (сміється).
Який головний підсумок 2022 року для тебе?
- Чесно скажу, що я підсумків ще ніяких не підводив, тому що на цей час я бачу, що ми тільки втратили, із масштабною війною ми втратили. Якщо, наприклад, на 24 лютого 2022 року у нас лінія фронту була по лінії розмежування, то зараз це вже інша лінія, і вона не на нашу користь. Я думаю, що потрібно просто продовжувати працювати. Я буду проводити підсумки, коли ми Донецьку область повернемо.
Російське військо намагалося увірватися до Харкова у парадній формі, однак було розбито. Вони розраховували на те, що їх зустрінуть із радістю?
- Це дуже класна історія. Я аналізував сам для себе і зробив такі висновки. По-перше, наша Дергачівська тероборона віджала "КамАЗ" плит, які можна вставляти у броніки. У росіян там ще була "парадка". Крім цього, за моєю інформацією, у школі в Харкові (на вулиці Шевченка – ред.), яку наші хлопці відбили і де спалили Росгвардію, знаходилися шеврони російські і так званої "хнр", газети були. Це означає, що якась сука здала повністю цю школу. Якийсь щур спеціально готувався до здачі Харкова і в цій школі облаштовували диверсійний осередок. Вони ж не просто їхали саме в цю школу. За моєю інформацією, яку передавали хлопці, котрі брали участь у тих бойових діях, у тій школі був схрон диверсійних загонів, тому вони і проривалися в цю будівлю. Вони в цій будівлі мали намір влаштувати штаб і потім у подальшому організовувати інші захоплення території Харкова. Але щось у якийсь момент пішло не так, тому що, за моєю інформацією, у деяких кабінетах харківської адміністрації були такі ж шеврончики і георгіївські стрічки. Це означає, що ті люди, які сиділи в тих кабінетах, були готові до приходу "руського миру" і були готові його зустрічати з прапорами.
У чому росіяни прорахувалися щодо харків’ян і українців загалом?
- Якісно спрацювала наша розвідка. І ще ніхто не думав, що ми будемо захищатися. Ніхто не думав, що українці будуть за свою країну вбивати, а не вмирати. Із старого нав’язаного стереотипу "наша хата скраю, я нічого не знаю" ми переросли в українців, котрі живуть за принципом "моя хата з краю, я ворога з рушницею першим зустрічаю". Це добровольці "Фрайкору", "Нацкорпусу", який переріс у "Кракен", бійці Нацгвардії, 92-а бригада, яка має зброю. Крім цього, за 9 років війни ми отримали досвід, ці люди взяли зброю і стали захищати свою країну.
Читайте також: Начальник поліції Харківщини Володимир Тимошко: Росіяни роблять із українцями те, що зробили з поляками в Катині
Крім цього, певні прорахування є і з боку русні. Нам на користь зіграв "совок". Із давніх-давен у "совку" велося так, що, умовно, норми надою доводили до куратора, збільшуючи у десятки разів. Це нам зіграло повністю на руку: до путіна доходила інформація, що, якщо вони зайдуть до Харкова, то тут їх зустрічатимуть з російськими прапорами. Тому вони і заводили сюди Росгвардію за підтримки спецназу, які мали розганяти тут мітинги. Тому вони і везли сюди щити з палицями тощо. Вони думали, що українці – це малороси, які будуть хороводи водити по колу і танцювати перед росіянами з проханням не заходити сюди. А ми, харків’яни, вчинили інакше: показали ворогу, що будемо його вбивати. Це зробило дуже серйозний перелам не тільки у свідомості самих українців, але й у свідомості росіян, які вже не зможуть цього розповідати своїм дітям.
У школі на вулиці Шевченка, а там бої точилися за кожен поверх, наші хлопці пропонували росіянами здаватися. А ті відповідали, що "ми хохлам ніколи не здамося". Першій і другий поверх наші захопили, коли росіян загнали на третій поверх, надійшов наказ нашим звільнити приміщення і вийти. Наші викотили танк і з танку відпрацювали. Русня почала вистрибувати у вікна, наші їх просто добивали.
Чим зараз українці відрізняються від росіян?
- Тут як приклад можна навести дві картини нашого художника з Чугуївщини Іллі Юхимовича Рєпіна. Перша – це українці, образ яких відображений у творі "Козаки пишуть листа турецькому султану", де ми можемо побачити гумор, норов, позицію і сміливий, насмішливий погляд до ворога, пронизливий і досвідчений погляд. До речі, ми можемо побачити у цьому творі червоно-чорний прапор, який там зображений. І друга картина – це росіяни з картини "Бурлаки на Волзі", де вони тягнуть цей корабель по суші, по піску. Я у школі не міг зрозуміти, для чого вони тягнуть цей корабель, пітніють, падають. А зараз, коли почалася війна, я бачу, як вони йдуть стадом, намагаються напасти на Бахмут, і лягають там цілою ковдрою, трупами. Я розумію, що вони не здатні піднятися, як це можуть зробити українці, проявити свою силу волі, силу духу, щоб відстояти свої права.
Чи був у тебе комплекс, що ти нібито робиш менше, ніж потрібно для перемоги?
- Я чесно скажу, він мене завжди переслідує. Мені завжди здається, що я роблю менше, ніж потрібно. Це мене переслідує постійно. Я намагаюся знаходити якісь нові речі, які допомагають вдосконалювати свою роботу і збільшувати її, масштабувати. Я думаю, що добре, що є цей комплекс. Якби його не було, ми би не могли ставати більш ефективними.
А вигорання за ці майже 11 місяців у тебе були?
- У мене за 10 з половиною місяців вигорання не було, тому що ніколи було вигорати. Але була накопичена втома, яку треба було десь направити, замінити якимось здоровим відпочинком. Оскільки відпочивати теж не було часу, я намагався поєднувати речі. У мене була поїздка у Польщу, я взяв із собою родину, дружину і дитину, яким фактично не приділяю уваги під час війни, тому що фізично не вистачає часу, і ми виїхали в Польщу, поєднали роботу з відпочинком. Але завезли три тепловізори. Я кожному роздав по тепловізору, щоб не було питань до нас на кордоні. Паралельно з тим ми забрали машину, привезли її хлопцям. Такі речі я намагаюся поєднувати. Плюс, ще зустрівся з людьми і домовився про подальші плани у підтримці наших військових.
Як змінилися спроможності українців допомагати і волонтерам, і людям у зоні бойових дій за 2022 рік?
- Багато українців переосмислили свою систему цінностей. Вони зрозуміли, що матеріальні цінності – це тимчасові цінності, і коли ти можеш втратити одразу все, ти готовий віддати більше. Тому так, є певне зменшення активності, зараз уже не так допомагають, як раніше, але все одно, якщо в тебе є певний авторитет, довіра, тобі обов’язково допоможуть, якщо ти бачиш якісь потреби у військових.
Чи можеш дати дефініцію, хто такий волонтер?
- Волонтер – це особлива людина з добрими якостями, для якої важливіше більше, ніж він сам, навколишнє оточення.
Чи планують після війни волонтери йти в політику?
- Я думаю, що вони про це тільки зараз думають і мислять, але це не на часі. За моїми спостереженнями, зараз дуже активно виринають різноманітні боти і починають робити якісь закиди у цьому напрямку. Але хто буде проводити вибори у війну? Ніхто не знає, коли вона закінчиться. Якщо по Буданову, то так, треба вже готуватися до виборів (сміється). Але фактично, я думаю, ми не готові ще до виборів, як би зараз не намагалися перехопити важелі впливу на владу або самі важелі влади. Я теж бачу і відчуваю ці тенденції. Утім, переконаний, що це не на часі зараз.
Що ти першим зробиш після нашої перемоги?
- Після нашої перемоги першим? Напишу книжку, напевно. Вона в мене вже майже написана, але її ніхто поки не читав, тільки окремі уривки я давав людям деяким. Частково вона вже є. Але це про інші події, про початок, а зараз уже стільки нових подій відбулося, тому, я думаю, вона буде доповнена. Я свідомо ставлю перед собою таку задачу і мету, щоб її реалізувати, і навіть готовий про це публічно заявити.
Читайте також: Активіст Вадим Поздняков: Серп і молот залишається на фасаді мерії в Харкові, і це багато про що говорить
