Активіст Вадим Поздняков: Серп і молот залишається на фасаді мерії в Харкові, і це багато про що говорить
Активіст Вадим Поздняков очолює громадську організацію "Декомунізація. Україна", що займається перейменуванням топонімів і демонтажем радянської символіки. Незважаючи на те, що чоловік асоціюється з Харковом, його організація надсилає десятки звернень до громад на місцевості по всій країні і може похвалитися низкою переміщених одіозних символів доби комунізму й тоталітаризму.
В інтерв'ю виданню "Думка" Поздняков розповів про те, чому мер Харкова Ігор Терехов гальмує дерусифікаційні перейменування, яку негативну роль в процесі деколонізації громадського простору України відіграє український Мінкульт під керівництвом Олександра Ткаченка та чи багато в Харкові лишилося "вати".
Чим займаєтеся ви та ваша організація?
- Займаємося повним очищенням України від наслідків комуністичної і російської імперської окупації. Власне, намагаємося прибрати всі символи, які нагадують про той період, до музеїв або просто геть, перейменувати всі вулиці, які носять імена російських чи комуністичних діячів, і замінити це все нашими символами і нашими назвами вулиць. Тобто щоб це не були якісь безликі Вишневі і Трояндові вулиці. І решті-решт з часом замість російських і комуністичних пам’ятників там, де треба, хочемо, щоб з’явилися наші. Бо під пластом окупаційної історії насправді ховаються дуже відомі наші діячі, яких затулили російськими. Хоча в нас історія не менш цікава. І ми мали вже давно це зробити.
Яка кінцева мета вашої діяльності?
- Повне очищення України від російських і комуністичних вулиць і пам’ятників.
Вадим Поздняков і орден Леніна на стіні в мерії Харкова / Фото: Фейсбук
Цей процес ви бачите в розрізі декомунізації чи і в розрізі деколонізації?
- І деколонізація теж. Я зараз не розділяю практично ці поняття. Просто декомунізація всередині ширшого процесу і є лише одним відгалуженням. Якщо ми просто прибираємо суто комуністичні назви вулиць і пам’ятники, ми не позбудемося всього. Тому зараз іде процес повного очищення. Все, що є російське, повністю вилітає геть.
Декомунізація трошки відрізняється від дерусифікації тому, що в нас же були ще й місцеві колаборанти-комуністи, які прислужували радянському режиму. Це були й етнічні українці, вони іноді були катами не меншими, ніж росіяни. Їх ми теж прибираємо. Тому декомунізація трошки не тотожна дерусифікації.
Яка, на ваш погляд, ситуація з дерусифікацією Харкова?
- Все дуже погано! За цей час, поки Терехов нічого не зробив після тих чотирьох перейменувань, дуже багато громад, які навіть відверто саботували всю роботу, вже встигли ожити, провести громадські слухання, винести це все на виконком і проголосувати потім на сесіях. Тобто Терехов дуже довго "телиться". Але в нас насправді ще дуже багато таких міст, як Харків. Але Харків вирізняється тим, що тут – одна з найбільших, якщо не найбільша, кількість вулиць, що необхідно перейменувати. Більше, ніж у Києві, більше, ніж у Дніпрі, більше, ніж в Одесі. Причому в Харкові менше вулиць, ніж у Києві, але в Харкові потрібно перейменувати більше, ніж у столиці. Це теж показовий момент. Трохи більше 500 вулиць треба перейменувати в Харкові. За кількістю об’єктів, які необхідно демонтувати, Харків теж на першому місці.
Читайте також: За чим насправді ностальгують любителі СРСР
Чому цей процес гальмується?
- Власне кажучи, ми вийшли на довоєнний ритм життя. Якщо на початках щось десь познімали та позносили і навіть міська влада щось познімала трохи, то зараз все знову зупинилося. У мене таке відчуття, що знову тему хочуть забалакати і не сильно цим займатися. Коли був емоційний стан величезної ненависті до москалів у Харкові на самому початку, то тоді це питання просувалося. Зараз воно стало, і мені це дуже не подобається.
Я думаю, що частину вулиць точно буде перейменовано, але це питання в Харкові буде відбуватися "з боями", зі скандалами. Бо я вже бачу, що різноманітні Пушкінські, Лермонтовські, Єсенінські тощо вулиці Терехов перейменувати відмовляється. Вони кажуть, що перейменують близько 400 вулиць, а у списку, який зроблений нами з Марією Тахтауловою, більше 500 вулиць, тобто 100 вулиць кудись випало, і це насправді дуже багато.
Із пам’ятниками, я думаю, буде така сама ситуація. Різні Пушкіни, Ломоносови, купу інших пам’ятників, які стоять у Харкові, ніхто не чіпає. Із Харківської міської ради, коли ми скандал підняли з цими серпами і молотами, головний герб складно технічно зняти, але будемо чесними, ті герби, які на фасаді, які просто позакривали, зняти можна. На один герб можна приділити 20-30 хвилин, щоб його зачистити. Такі ж серпи і молоти були на фасаді головних управлінь СБУ та МВС, їх зачищали буквально за добу, а їх там штук 40 було, напевно. Так що технічно це доволі не важко.
Вадим Поздняков і орден Леніна в метрополітені Харкова / Фото: Фейсбук
Але вони вирішили просто закрити і досі їх не прибрали, серпи та молоти висять просто під тканиною. Бажання немає. Будемо відвертими, ніщо їм не заважало би зробити це просто зараз. Харків – це друге місто в Україні. Навіть якби питання вперлося в отримання дозволів Міністерства культури України, це можна за бажання вирішити за день-два. Це все ж таки не якийсь невеличкий районний центр чи смт, це все ж таки Харків, і такі питання – це питання насправді національного значення. Коли на фасаді міської ради другого за розміром і населенням міста України висить радянська символіка, то це про щось говорить, на жаль.
Чому російські топоніми та пам’ятники токсичні для сучасного Харкова та України?
- Тому що вони прославляють наших окупантів. Декомунізацію мали зробити ще в 1991 році. Символічній простір Харкова до 2015 року фактично нічим не відрізнявся від символічного простору якоїсь там Пензи, Самари, Тольятті чи ще якогось російського міста. Тобто вони були просто ідентичними. Після декомунізації вони трохи змінилися, але все одно дуже багато різноманітних вулиць і пам’ятників, які фактично однакові що в Україні, що на росії. Тобто ти йдеш по Пушкінській у Харкові і так само можеш пройти по Пушкінській десь у Самарі. Ідеш по вулиці Єсеніна в Харкові, яка є в умовному Санкт-Петербурзі.
Щоб ми були дійсно незалежними, ми мали це все відділити і зробити це ще у 1991 році. А так ми знаходилися всі ці роки фактично в одному символічному просторі. Знаходитися в одному символічному просторі з росією, ми розуміємо, що це навіть ментально впливає на людину, у людей виникають думки про якийсь братній народ.
Росіяни з Бєлгорода весь цей час приїздили, і чим для них відрізнявся Харків? По суті нічим: та сама російська мова, російські пам’ятники, російські назви вулиць, російська церква, на жаль. Щоб Харків був справді українським, і не тільки Харків, маємо перейменувати всі російські вулиці, прибрати всі комуністичні пам’ятники, щоб у нас була наша українська церква, а не Московський патріархат. І максимальна популяризація української мови. Тоді це буде справжні за духом і за сутністю українські міста, і ніхто й ніколи не зможе казати, що це один народ, що ми в одному культурному просторі, що ми нічим не відрізняємося. Ми самі частково винні, що це ось так. Якщо у нас у центрі міста більше російських пам’ятників і вулиць, ніж українських, і це в українському місті, то це про щось говорить. Це треба виправляти якомога швидше. Зараз такий час, що ми маємо це зробити максимально швидко.
Вадим Поздняков на громадській акції / Фото: Фейсбук
Які найбільш одіозні топоніми залишилися по сьогодні в Харкові?
- Серед топонімів, напевно, це проспект Героїв Сталінграда, бо де-факто це проспект, який містить у собі ім’я Сталіна. Важко виділить щось, крім Героїв Сталінграда. Є ще з десяток діячів, у кого кров на руках, але вони всі плюс-мінус рівні. Це, умовно, маршал Рибалко, він був головою повітового ЧК в 1920-х роках на Сумщині. Важко виділити, тому що коли будеш говорити про вулиці пушкінські, лермонтовські чи єсенінські, які в центрі, то люди будуть казати, що вони ж нам нічого не зробили, вони ж просто російські діячі, вони ж нікого не вбивали. А мені все ж таки хочеться сказати про тих, у кого на руках кров. Насправді, проспект Героїв Сталінграда, вулиця Маршала Рибалка і тоді низка російських топонімів, які у нас в центрі – по типу Пушкінської, Лермонтовської тощо.
Читайте також: Історик Марія Тахтаулова: Темпи дерусифікації Харкова відсутні
У чому полягає найбільша проблема в перейменуванні топонімів у Харкові?
- Суть у тому, що процедура дуже легка. Терехов мав просто винести або повний список, або пакетами, як в інших регіонах, на громадське обговорення перелік перейменувань. Офіційно мав підписати розпорядження про проведення громадських обговорень. Громадські обговорення мають проводитися 1-2 місяці, і після цього результати мають бути винесені на топонімічну комісію, комісія їх затверджує, а потім на сесії це все приймається.
Але Терехов, по-перше, наплював на цю всю процедуру, коли перейменував перші вулиці. Тоді з патріотичної спільноти багато хто був незадоволений, що Московський проспект перейменували на проспект Героїв Харкова, бо більшість все ж таки пропонувала інші назви: Ізюмський шлях, Чугуївський тракт тощо. Ніхто нікого вирішив не слухати, не проводити публічних слухань.
Формально вони громадські слухання зробили, вони виклали форму, де людина може вписати будь-яку назву вулиці, яку вона сама захоче, і пропозицію з новою назвою. Але це не зовсім вірний формат. Формат правильний, коли іде певний перелік вулиць і люди можуть запропонувати нові назви або обирати серед кількох.
Формально він слухання оголосив кілька місяців тому і формально вони можуть у секретному режимі винести все це на комісію, подати будь-які назви, які вони самі захочуть, і проголосувати. На жаль, у нас проходить цей процес максимально закрито, а зараз він взагалі зупинився. Громадські слухання максимум можуть тривати 2 місяці, а ця форма була опублікована на сайті ще бозна коли.
Хто ззовні гальмує процес декомунізації Харкова?
- Я думаю, що Терехову зараз стало не настільки цікаво, це не приносить йому великих політичних бонусів, тому він зупинився. Я сподіваюся, що якісь зрушення будуть.
Чому на росії без обговорень нищать будь-які пам’ятники, що нагадують про Україну, а в нас навпаки скликаються комісії і процес розтягується в часі?
- Це позиція Міністерства культури нашого. Будемо відвертими, Ткаченко підзатягує процес. Можна навіть не варварським методом, як окупанти, працювати, а просто працювати швидко. У нас доволі великий штат Міністерства культури, він міг би швидко давати дозволи на всі демонтажі, давати методичні рекомендації міським радам. Навіть там, де немає грошей на проведення демонтажів, можна було щось вирішити з державним бюджетом. Зараз військовий стан, зараз максимально важливо повністю очистити нашу країну від цих символів і максимально швидко. Бо я вже бачу, що процес затягується і сповільнюється дуже сильно, у тому числі дуже сильно завдяки ніякій роботі Міністерства культури.
Вадим Поздняков / Фото: Фейсбук
Міністр Ткаченко закликав у Харкові не демонтувати пам’ятники самоуправно та просив активістів чекати на рішення комісій. Як це можете прокоментувати?
- Склад комісій відомий, він доволі специфічний, там є різні захисники Булгакова, різних радянських пам’ятників, є там і адекватні люди. Суть у тому, що процес проходить приховано, таємно від громадськості і дуже повільно. Насправді, туди не залучена більшість людей, які займалися цим процесом усі ці останні роки. Тобто навіть немає профільних спеціалістів, які працювали в Інституті національної пам’яті, немає там якоїсь громадськості. Тобто набрані люди, які плюс-мінус близькі до самого Ткаченка. Це така його власна тусовочка.
Чи є взаємодія вашої організації з міністром Ткаченком і Мінкультом?
- Ніякої, на жаль. Ми надсилаємо звернення до них, але зазвичай приходять якісь абсолютно недолугі відписки. Тобто Мінкульт – це, напевно, одна з найгірших державних структур, які в нас взагалі існують. Мінкульт не змінився після війни взагалі ні на краплину і залишився неефективним динозавром. Так, як працює наш Мінкульт, я взагалі не бачу доцільності продовження перебування на посаді міністра пана Ткаченка. Ткаченко не зміг зробити Мінкульт сучасною українською структурою.
Як війна вплинула на громадську думку?
- Я скажу, що більшість людей, які були "какая разница", все ж почали підтримувати процес. Ті, хто були ярими противниками, ними і залишилися, але частина людей, які казали "витрачайте гроші на щось інше", "яка різниця", "мені лінь міняти документи", все ж таки їм тепер не лінь стало міняти документи. Я скажу, що суттєво зросла підтримка самого процесу. Не на 100% і не на 90%, але відсотків 70 від загального населення України загалом підтримує. А до того підтримувало 40-45%, за власними відчуттями.
Чи можна говорити, що в Харківській області залишається багато проросійськи налаштованих людей?
- На жаль, так. Я можу спостерігати за відео з окупованих Куп’янська та Вовчанська, що таких персоналій у нас достатньо. Я думаю, що такі є і в інших містах, вони просто зараз мовчать і сидять тихо. Звісно що, дуже багато і патріотів, але я не буду заперечувати, що дуже багато вати насправді. Якщо ми хочемо вирішити проблему, то ми не маємо закривати очі на неї. Це є. І коли всі накинулися на Тараса Тополю, який сказав, що на Харківщині – проросійські люди, то все ж таки у нас доволі великий такий прошарок населення. Хтось же голосував за проросійські партії, виходив у 2014 році на проросійські мітинги, і так далі, і тому подібне.
Я можу сказати, що і кількість патріотичного населення у Харківській області збільшилася. Тобто ті люди, які були швидше "болотом", які не могли визначитися, куди воно хилиться, вони все ж таки перехилилися дуже активно і на наш бік. А те, що умовний проросійських прошарок зберігся, то це так. І, я думаю, що нікуди він не дінеться найближчим часом.
Читайте також: Операторка БПЛА харківської "Хартії": Немає часу шукати хороших руських. Одразу погані
Чи знаєте ви, куди подівся проросійський депутат Харківської міськради Андрій Лесик?
- Мені самому цікаво. Із того, що я знаю, що його навіть спецслужби шукали, але щось загубився наш Лесик. Що найцікавіше, він не сплив навіть десь на росії. І Мураєв не сплив теж. Ані Мураєва, ані Лесика не видно увесь цей час.
Вадим Поздняков / Фото: Фейсбук
Як у розрізі всієї України виглядає ситуація в Харкові?
Я не думаю, що зараз хтось може провести адекватне соціологічне дослідження. Стовідсотково, що стало краще, ніж було, але те, що місто проблемне, то це однозначно.
Чи наші західні сусіди ставляться з розумінням до декомунізації та деколонізації України?
- Цей процес вони як раз провели так, як ми мали це зробити. У Польщі, незважаючи на всі їхні моменти, в політиці національної пам’яті нам є чому повчитися. Вони просто все викинули радянське, російське, що можна було, ще у 1990-х. На сході Польщі трошки залишилося монументів, вони зараз усе прибирають до бісової матері, все вичищають. Вони прибрали все російське і радянське, а натомість вони замінили все це польськими монументами. Вони не пошкодували грошей, вони не "яка різниця", вони витратили гроші на політику національної пам’яті, вони витрачають великі гроші на політику патріотичного виховання у своїй країні, і це приносить успіхи. Там насправді доволі велика кількість людей має патріотичні погляди і, якби на них напала інша держава, то вони не були би колаборантами.
Через нашу змарновану політику патріотичного виховання ми бачимо, скільки у нас усіляких покидьків у тому ж навіть Куп’янську, де 16-річні дівчата викидають прапор України з будинку культури.
Коли в Україні впаде останній Ленін?
- Коли ми деокупуємо свої території. Якщо раніше я не включав у статистику пам’ятники, які на території Криму та окупованій частині Донбасу, то тепер ми ж не можемо так само від себе відрізати умовний Мелітополь, Херсон. Ні, тепер ми чекаємо деокупації Криму, Донеччини, і тоді буде все очищено по кордон 2014 року. Ще штук 300 лишилося їх. Це на окупованих з 2014 року територіях в основному. Може, десь ще на заводах стоять, а може вже і ні, я ще не уточняв. Але є трохи зображень цього Леніна, тобто макети радянських орденів. Навіть на станції метро "Героїв праці" у Харкові та всередині Харківської міської ради.
На територіях, що під контролем України і знаходяться у публічному просторі, ленінів уже немає.
Вадим Поздняков і стилізований Ленін / Фото: Фейсбук
Чи полегшилася процедура демонтажу пам’ятників у зв’язку із введенням воєнного стану?
- По-різному. Це залежить від політичної волі. Було, коли процес набрав неймовірної швидкості, Міністерство культури нам відверто "підклало свиню" тим, що воно надіслало методичні рекомендації на всі обласні військові адміністрації з рекомендаціями, що цей процес має узгоджуватися через Мінкульт. І тепер багато громад все узгоджує з Мінкультом. Це дуже-дуже довго. Мінкульт дуже неворухлива структура, яка нам ухвалює процеси місяцями. Тобто купа пам’ятників не демонтовані через те, що Мінкульт досі не дав дозволу.
Але є громади, які кажуть, що політична доцільність важливіша за будь-які процедури, і вони знімають пам’ятники чи якісь комуністичні символи просто тому, що це треба. Не слухають ніякий Мінкульт, чи є десь радянська чи російська символіка, вони її просто беруть і демонтують акуратно. Такого стало більше, коли громади просто беруть і демонтують самі по собі. І діють дуже швидко.
Читайте також: Волонтер Олександр Костенко: Спроба мера Терехова осідлати волонтерський рух – комічна
