Харківська міська влада з 2014 року пручалася процесам декомунізації, тепер мерія планує лише частково підтримати дерусифікацію. Показовим прикладом була історія з судовими оскарженнями перейменування проспекту маршала Жукова на проспект Петра Григоренка, яку затіяв тодішній міський голова Геннадій Кернес. Нинішній мер міста Ігор Терехов, схоже, не думає підтримувати намірів громадськості демонтувати пам’ятники російським культурним діячам та перейменовувати топоніми, названі на честь цих осіб.

Однак процес дерусифікації в Харкові вже розпочався. Так, 11 травня під час сесії Харківської міської ради депутати перейменували проспект Московський на проспект Героїв Харкова, узвіз Білгородський – на вулицю Героїв Рятувальників, Білгородське шосе – на Харківське шосе, а район Московський – на район Салтівський.

Протягом наступних після сесії двох місяців предметної дискусії щодо майбутніх кроків із дерусифікації простору не було. Активісти помічають повну відсутність діалогу між владою і громадою, зокрема, Харківською топонімічною групою, котра активно напрацьовує прийнятні рішення у процесі перейменування топонімів.

Кандидатка історичних наук, дослідниця харківської топоніміки, начальниця Північно-східного відділу УІНП, координаторка Харківської топонімічної групи Марія Тахтаулова в інтерв’ю виданню "Думка" розповіла про старт дерусифікації Харкова, основні виклики та кінцеву мету цього.

Як би ви назвали процес, що зараз триває? Це декомунізація? Деколонізація? Українізація?

- Це питання і філософське, і глобальне в певному сенсі. Декомунізація – навряд, тому що я є прихильницею думки, що в цілому, якщо ми беремо топонімічний простір, ми вже впоралися з викликами і завданнями, що стояли у 2015 і 2016 роках. Те, що ми обговорюємо сьогодні, мабуть, над терміном ще треба працювати. На днях відбулося засідання дорадчого органу при Міністерстві культури та інформаційної політики. Там вони запропонували назвати це "дерусифікацією та подоланням наслідків тоталітаризму". Я погоджуюся, що ми говоримо про ширші, ніж колоніальні, практики. Очевидно, тут ідеться і про дерусифікацію в цілому. Тобто дерусифікація, деколонізація топонімічного простору.

Яка кінцева мета цього процесу?

- Говорячи в контексті топонімічного простору, очевидно, це гармонізація. Тобто повернення до самих себе.

Повернення до назв, які були раніше?

- Це одне. Просто ми не можемо цього зробити скрізь. По-друге, це повернення власної ідентичності.

Що робити з назвами і об’єктами, що виникли за часів імперії? Наприклад, Південна залізниця.

- Це типовий маркер колоніалізму. Треба керуватися в даному випадку здоровим глуздом. Яка вона південна, ми ж розуміємо це добре. Треба визначити "Слобідська" у межах нинішньої географії України, якщо ми говоримо про географію. Не обов’язково до цього прив’язуватися. Там, де ми не повернемося до самих себе, ми мусимо просто керуватися об’єктивною реальністю і здоровим глуздом.

Чи дерусифікація – це елемент інформаційної боротьби?

- Абсолютно точно. І декомунізація теж. Ці процеси лежать у площині інформаційної війни.

Якщо взяти два процеси – інформаційна війна і повернення до самих себе – як знайти баланс між ними? Де має бути межа між історичною правдою та інформаційною боротьбою з окупантами?

- Дійсно, топоніміка – це один із найдешевших способів ведення певної інформаційної політики. Це було визнано ще в пізньоімперські часи. Із кінця 1880-х років використовували топоніміку саме в цьому сенсі. Абсолютно утилітарно до неї підходили за радянських часів. Там були свої герої, які посідали центральні місця, і концентричними колами розходилися по місту.

Золота середина, очевидно, лежить в тому самому плані гармонізації топонімічного простору. Ми маємо розуміти, що в нас є історично сформований ареал міста, тут будуть назви, які формувалися з XVIII століття і далі. У нас є певні історичні пласти, коли Україна як держава відбувалася. Це козацькі часи, визвольні змагання, 20 століття, повинні бути назви і з цього часу. Це один момент. Інший момент – це відображення назв за джерелами номінації. Тобто мають бути назви нейтрально позитивні, тобто ті "гербарії", про які часто кажуть. Це теж може бути на окремих районах малоповерхової забудови. Мають бути й символічні назви, мають бути антропоніми. Хоча для багатьох наших співвітчизників топоніміка – це виключно імена. Дуже часто доводиться пояснювати, що це не зовсім так.

Тут треба усвідомлювати, що нинішній суспільний запит такий, що люди просто не хочуть мати нічого спільного з країною-агресором, країною-окупантом. Можливо, колись через важко сказати скільки поколінь ми зможемо повернутися до діалогу на цю тему. Але нині суспільний запит вимагає відмовитися від згадок країни-окупанта.

Тобто зараз переможе інформаційна боротьба?

- Думаю, що так.

ДЕРУСИФІКАЦІЯ ХАРКОВА

У Харкові уже стартував процес дерусифікації. Чи можна говорити, що цей процес почався вдало?

- Ми можемо аналізувати лише 4 зміни, які відбулися в межах саме цього процесу. Те, що мер взагалі заговорив про те, що це нам потрібно, уже було певним для мене одкровенням. Особливо з огляду на баталії, які ми переживали з 2015 року і далі все, що пов’язано з проспектом Жукова. А тут така ініціатива. Звісно, це мене надихнуло.

Ініціатива – це добре, а що було далі, то вже інша історія. Ми скільки говорили про те, що потрібен широкий діалог із громадськістю, із фахівцями тощо. Легко ознайомитися зі списком комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища. Там переважно чиновники, є кілька істориків і депутати Харківської міської ради. Я не можу сказати, що та комісія володіє повним обсягом інструментарію для того, щоб якісно вести свою роботу.

Другий момент – це пропозиції, які в телеграм-каналі харків’янам пан Терехов запропонував. Чотири назви, жодна з них не відображає історично сформованої топонімії. Там не було ні Чугуївського проспекту, Ізюмського. Не було запиту суспільства, а це були найдраматичніші дні оборони Маріуполя. Ці варіанти так і не розглядалися. Хто і на яких підставах запропонував те, що було запропоновано, мені взагалі не відомо.

Маємо проспект Героїв Харкова. Ми маємо ще Героїв Сталінграда, ще тепер і вулиця Героїв Рятувальників. На мою думку, це збіднює топоніміку. Вона іде шляхом уніфікації, який застосовували більшовики. Вулиця Героїв Рятувальників, мені здається, вже у кількох містах з’явилася. Прошу зрозуміти мене правильно, я не проти героїзації, я проти того, щоб ми отримали шаблонні речі, щоб стало так, що невідомо, чи в Харкові ми, чи в Дніпрі тощо. Тобто відчувався якийсь поспіх із цією ініціативою.

Тут можна вітати Салтівський район, про це говорилося з 2015 року, що потрібно перейменувати. Тоді політичної волі не було, зараз вона з’явилася, що можна тільки вітати. Про решту назв. У Харкові 3 тисячі топонімів, переважно це вулиці, а узвозів – кілька десятків. Не більше. Це теж цікаве явище, і не треба було змінювати тип урбаноніма.

Для чого в Харкові в попередні роки зробили таку велику кількість топонімів із російської мапи?

- Це типова колоніальна практика, коли простір просто маркується. Метрополія маркує простір своєї колонії. Крім того, якщо говорити про суб’єкти російської федерації, це йдеться про ідеологічний конструкт так званої "дружби народів".

Як щодо темпів дерусифікації Харкова?

- Темпи у нас взагалі зараз відсутні. 11 травня відбулася сесія. На сьогодні вже 2 місяці минуло. Були розмови про створення робочої групи на кшталт того, що зробили в Києві. Тобто зібрати експертів, тимчасово, як це було за часів декомунізації. Була розмова, що треба залучити широке коло саме експертів, істориків, філологів, краєзнавців і напрацювати якийсь проект. Зі мною була така розмова, але вона далі нікуди не рухається, тобто ніхто нікого не запрошує до безпосередньо роботи.

Депутатам міськради в Харкові проекти перейменувань пропонуються, як це було 11 травня. Хто відіграє в цьому першочергову роль, хто пропонує ці назви?

- Мені важко відповісти на це питання. Є відділ з питань топоніміки при виконкомі, є начальник цього відділу. Можливо, варто запитати в нього, тому що вони відповідальні за підготовку таких рішень. Писали про те, що на сайті міської ради є якась форма і ці чотири назви, які запропонували, - це лідери за зверненнями харків’ян. Називали цифру ніби у 200 тисяч звернень, я можу помилятися, але дуже велика цифра. Можливо, це так і є. Ні спростувати, ні підтвердити цього я не можу.

Окрім уже перейменованого, що варто ще зробити в Харкові для завершення дерусифікації?

- Нам ще дуже багато треба зробити на цьому полі. Ми підрахували: станом на зараз у місті Харкові 3142 вулиці. 530 – це ті, які, на нашу думку, підпадають під це глобальне визначення дерусифікації та деколонізації. Це майже вдвічі більше, ніж коли робили декомунізацію. Тоді було перейменовано 268 топонімів. Відповідно, роботи дуже багато.

Я не уявляю, як той же відділ з питань топоніміки може це опрацювати. Там, наскільки мені відомо, кілька людей працює. Щоб якісно підійти до питання, треба залучення ширшого кола. Як говорив пан Терехов, географічні назви у пріоритеті. Тобто те, що пов’язано з географією росії. Їх дійсно більшість – 260 із 530. Це дуже широка географія: села, міста, озера, річки, суб’єкти федерації тощо. Там можна мапу вивчати. Це відносно невеликі вулиці, Московський проспект уже ж прибрали. Це те, що знаходить відгук і розуміння, що з цим треба працювати.

Те, що викликає багато дискусій, це питання так званих культурних російських діячів. І Пушкін, і Лєрмонтов, і Некрасов тощо. У першу чергу мер заявив, що Пушкін ні в чому не винен і ми його чіпати не збираємося. Так само, як і бюст, і в’їзд, і станцію метро, і вулицю. Спроби публічної дискусії говорять про те, що більшість людей схильна вважати, що Пушкін впливає і має значення для путіна. Але поки що ця ініціатива, очевидно, блокується.

Тобто для того, щоб нам вийти на якесь рішення, потрібно багато пропрацювати. Станом на зараз та форма, яку ми пропонуємо харків’янам чи взагалі охочим, щоб запропонувати альтернативні назви, назбирала 2 тисячі пропозицій. Я не скажу, що всі вони можуть бути використані, але там є над чим працювати. Відповідно, це одне джерело. Я знаю, що різні професійні спільноти звертаються, різні свої пропозиції надають. Але це велика, системна робота. Тут треба багато різноманітних факторів врахувати.

Тобто потрібно багато працювати і, що важливо, чути. Бо я поки що цього діалогу між владою і громадою не відчуваю.

Міськрада не йде на цей діалог?

- Чим займається Харківська топонімічна група, відомо. Вона час від часу, мало не щотижня, видає інформацію про те, з чим вона працює, що вона може запропонувати. Нічого подібного зі стін мерії або спікерів публічних мерії я взагалі не чула. Після 11 травня заяв про те, що було зроблено, я не чула.

Чи бере участь у цьому процесі Харківська ОВА?

- Із точки зору закону, який нині регулює ці процеси, це Закон України "Про місцеве самоврядування", стаття 37. Там йдеться про те, що сесії міських рад мають право на перейменування. ОДА, очевидно, може сказати своє слово. Вона поки що його не бере, залишаючи це для органів місцевого самоврядування.

Однак у нас інша ситуація – воєнний стан. Я не є юристом-фахівцем, у мирний час я знаю, як це відбувається. А як це відбувається під час воєнного стану, наскільки повноваження начальника ОВА цієї сфери стосуються, треба вивчити. Але в принципі, якщо ми говоримо про постійний процес, це має робити сесія міської ради.

Чи досі стоїть біля будівлі обладміністрації в Харкові пам’ятник російському генерал-губернатору Євдокиму Щербініну.

- Питання в тому, що він фактично поховав автономію слобожанських полків. Він із цією місією прийшов, він її виконав і став генерал-губернатором. У 2004 році інший губернатор Кушнарьов, хоча такої посади в незалежній Україні немає і ніколи не було, вирішив віддати данину пам’яті і встановив цей бюст.

Глибоко поважний мною Маслійчук Володимир Леонтійович цілком схвально говорить про діяльність Щербініна. Але одна справа – дослідження наукове, інша – публічний простір і глорифікація. Так само, як прибирання пам’ятників Леніну та іншим комуністичним діячам, це ні в якому разі не переписування історії, це абсолютно інша площина. Це площина політики пам’яті, а політика пам’яті не дорівнює історії. Якщо пам’ятник такий цінний, його можна перенести в історичний музей.

Обладміністрація якось висловлюється з приводу пам’ятника Щербініну?

- Наскільки я знаю, ні.

Коли буде наступна сесія Харківської міськради? Чи будуть на ній питання перейменування?

- Мені невідомо про це нічого. Говорили, що до наступної сесії будуть напрацьовувати варіанти. Очевидно, що не йде мова одразу про 500 назв чи навіть про 100.

Крім русифікованих топонімів, є пам’ятники, меморіальні таблички. Що робити з цими об’єктами?

- У Харкові, наскільки я пам’ятаю, таких одіозних, як пам'ятник Щорсу у Києві, немає. Дошки є трохи. Це, звісно, має бути демонтовано. У нас є парк радянської скульптури в Сумській області. Туди системно з лівобережної України звозили пам’ятники, які десь залишалися. Усе в цивілізованому вигляді відбувалося. Є бюст Островському біля Муніципальної галереї в Харкові. У принципі, за дуже короткий час це можна було би виправити, було би бажання це зробити.

Була ще історія з серпом і молотом на будівлі Харківської міської ради.

Чи є такі символи, як серп і молот, на будівлях об’єктами культурної спадщини?

- За законом, поєднання серпа і молота підпадає під декомунізацію. Якщо ми говоримо про пам’ятку, яка внесена до реєстру історичних чи архітектурних пам’яток, тут, очевидно, має сказати своє слово суб’єкт охорони культурної спадщини. А це в нас обласна державна адміністрація. В підпорядкуванні Департаменту культури є окрема структура з охорони культурної спадщини, є консультативна рада, усе працює. Вони мають сказати своє слово, в який спосіб це треба демонтувати, передати в музей тощо. На ці питання мусять бути логічні відповіді, тим більше законодавча база існує. Знайшлися ж можливості "замаскувати" серпи і молоти на Харківській міській раді.

Чи буде в Харкові проспект Григорія Сковороди?

- Мені б цього дуже хотілося. Я думаю, що та вуличка Сковородинівська, яка в нас є, вона не відповідає масштабам особистості Григорія Савича. Маємо підшукати щось більш адекватне тому внеску, який Сковорода зробив для Харківщини і Слобожанщини. Я би цього дуже хотіла.

Де він має бути?

- Не всі зі мною погодяться, але я вважаю, що Німецька вулиця, в сенсі Пушкінська, цілком для цього підходить.

Читайте також: Німецький рятувальник Нільс Таль: Росіяни цілеспрямовано знищують школи в Харкові