35-річний мешканець Нюрнберга, колишній боксер і нинішній професійний рятувальник Нільс Таль (Nils Thal) добровільно та за власним бажанням прибув до Харкова на початку травня 2022 року та почав працювати в одній із пожежних частин міста. Протягом двох місяців він встиг зробити чимало: їздив як рядовий рятувальник на пожежі, складав звіти для посольства Німеччини в Україні та міжнародних організацій про російські військові злочини в Харкові, допомагав харківським пожежним освоювати нове обладнання, що надходило з різних кінців світу.

Нільс Таль також намагався проводити власні дослідження за наслідками кожного російського обстрілу Харкова, щоб зрозуміти справжні цілі армії владіміра путіна. Ділячись висновками, німецький рятувальник навіть спеціально завів для журналістів акаунт в інстаграмі та зробив його недоступним для росіян, щоб вони не могли використати матеріали у власних цілях.

Громадянин Німеччини пожертвував своєю відпусткою, щоб спробувати допомогти харків’янам і всім людям, котрі страждають від російського вторгнення. По завершенню 2 місяців роботи в Харкові Нільс Таль розповів про свої враження від українських рятувальників, російських бомбардувань Харкова та ставлення українців та німців один до одного.

Нільс, чи ти знав, куди ти їдеш? Чи знав ти про ситуацію, що була на той момент у Харкові? Чому ти вирішив приїхати саме до Харкова?

- Власне, я знав, що тут відбувається. Для мене це не був сюрприз. Я обрав саме Харків, тому ще це дуже важливе для росіян місто. Уперше інформацію, що величезна кількість російських військових збирається навколо Харкова, я побачив по CNN. У всіх новинах казали, що це, здається, є дуже важливим містом для росіян і вони планують його захопити. Я вирішив, що я маю бути тут, тому що Україна – це Європа, і це перша країна на шляху російських загарбників. Я зрозумів, що я можу допомогти в полі не як боєць, а як пожежний. Тому що я маю професійну підготовку пожежного, я маю професійну підготовку парамедика. Тому я можу щось зробити. Це було лише моє бажання допомогти.

Чому сюди, тому що Харків – це одне з найбільш небезпечних міст і тут більше роботи, ніж в інших місцях. Також я зрозумів, що тут буде велике навантаження на медичну систему. Усім буде потрібна медична допомога, як така. Найімовірніше, госпіталі переповнені. Багато часу та грошей на це буде витрачатися. І я подумав, що якщо я зможу допомогти, це буде дуже добре, щоб зменшити тиск на систему. Чим ближче до лінії фронту, тим буде дорожче допомагати людям, тому я вирішив дістатися якомога ближче до лінії фронту.

Як до твого рішення поїхати до Харкова поставилися колеги? Чи підтримали вони таке рішення?

- Це було приблизно 50 на 50. Половина розуміла, підтримувала, інша половина – підкладали камені під колеса.

Чому?

- Це питання краще задати пожежному департаменту. Я не знаю, чому вони так робили.

Виходить так, що в Німеччині далеко не всі підтримують Україну в її боротьбі з російською окупацією?

- Більшість людей підтримує та розуміє, але також є 20-25%, які точно не визначилися, а решта 20-25% вже зомбовані путінською пропагандою, яка останні близько 20 років просочилася в Німеччину. Путінська пропаганда в будь-яких новинах намагається зробити якусь конспірологічну теорію і таким чином дурити деяких німців. Росія витрачає значні кошти, щоб переконати людей у Німеччині.

Чи знав ти про масштаби цієї війни, що це війна набагато жорстокіша, ніж, наприклад, у Сирії чи Іраку?

- Для нас це війна, а в Росії – це досі "спеціальна операція". Вони не мобілізують те, що вони можуть мобілізувати, хоча в них набагато більше сил, які вони можуть задіяти та одразу вдарити. Але для нас це війна і я розумів її масштаби.

Чому тобі було непросто поїхати в Україну? Пожежний департамент заважав?

- Усе це було непросто тільки через бюрократичні перепони. Мій виїзд затримався на місяць, я планував тут бути із самого початку.

Чи підтримувала родина твоє рішення поїхати працювати в Україну, де триває війна?

- Батько пропонував не їхати до України, а їхати до Польщі, робити щось у Польщі. Пропонував взяти вантажівку, возити якусь гуманітарну допомогу. Однак я вважав, що потрібно їхати саме сюди, тому що саме тут я можу допомогти більше.

Чи є в тому департаменті, де ти працюєш, пожежні, котрі хотіли би приїхати в Україну допомагати?

- Я не знаю таких, хто тут уже був чи ще збирається приїхати. З Нюрнберга я тільки один. У Нюрнбергу підтримують Україну, однак тільки висилаючи якесь обладнання чи екіпірування. Але конкретно інших пожежних не було тут і поки що не буде.

РОБОТА В ХАРКОВІ

Чим ти займався протягом перебування в Харкові?

- Я був у складі пожежної команди, їздив на виїзди, працював як повноцінний пожежний. Також допомагав порадами колегам, допомагав впроваджувати обладнання, якого тут не було до цього. Давав поради, які можуть зробити роботу харківських пожежних більш ефективною без зайвих зусиль. Я також допомагав розібратися з тим, як використовувати спеціальне обладнання для пошуку людей під завалами. Це був американський пошуковий пристрій, до нього була інструкція, ніхто не знав, як ним користуватися. Я допомагав спілкувалися з канадцями, у яких багато досвіду в роботі з цим інструментом.

Протягом тижня я дзвонив до Німеччини, до колег, потім вивчали інструкцію, тестували пристрій з пожежними, в університеті. Потім через тиждень ми сказали, що готові навчати людей роботі з цим пристроєм. Тож я ще навчав людей в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення, які спеціалізуються на пошуку та порятунку постраждалих. Ми розповіли, як цим пристроєм користуватися, і вони поклали його собі в автомобіль і почали використовувати.

Крім цього, я познайомився з народними депутатами Вікторією Кінзбурською та Марією Мезенцевою. Вони приїздили до нашої частини. Я розвантажував гуманітарні вантажі, коли мав вільний час.

Також я робив звіти і фіксував для Організації Об'єднаних Націй, для мого посольства та Міністерства закордонних справ Німеччини військові злочини. Вони дали мені прямий контакт команди розслідувачів ООН, і я почав подавати звіти до Об'єднаних Націй. Також робив доповіді для Національної поліції України. Коли я відсилав інформацію до Об'єднаних Націй, то мені сказали, що дуже дивно, але я був на той час єдиним іноземцем у Харкові, який надсилав ці доповіді.

Яку подію в Харкові ви запам’ятали найбільше?

- Таких було багато моментів. Коли я приїхав, був контрнаступ української армії і було дуже багато нічних боїв. Я спав на 5 поверсі і я бачив бої. Усе літало над дахом, дах будинку хитався, бої були супер-близько. Також, коли я приїхав до Харкова, місто було порожнім, все було порожнім, вулиці були, наче мертві. Нікого не було і я подумав: "Що я тут роблю?" Це було перше враження.

Друге враження було через 3-4 дні, коли ракети літали над дахом будинку, де я мешкав. Літали ракети, вони вибухали приблизно на відстані 100 метрів від даху.

Ти бачив це на власні очі?

- Ні, я відчував тиск, я відчував вибухову хвилю. Одразу з'являвся металічний присмак на язику.

Але найбільш важко було, і тоді я серйозно злякався, коли я не міг знайти бензин. Я їздив від заправки до заправки, і скрізь не було бензину. І коли я заправився, це було величезне полегшення. Я хотів бути готовим до плану В, С і так далі.

Що запам’яталося найбільше в роботі саме харківського пожежного?

- Найбільш запам’яталося, коли ми поїхали після обстрілу "Іскандерами" чи "Калібрами" до одного складу, і ніхто не міг зрозуміти, чому росіяни вдарили саме сюди. Це був перший великий обстріл, який я застав. Ми там всю ніч працювали. Там був великий завал, багато роботи, але ніхто не міг зрозуміти, що росіяни намагалися вдарити.

Я завжди намагаюся вивчити, звідки прийшов удар, як летіла ракета, чому удар прийшовся саме в це місце. Я намагаюся зрозуміти, що вони бомблять, намагаюся завжди провести невелике дослідження. Це був удар по вулиці Киргизькій у Харкові, а за хвилину до цього вони вдарили у школу на вулиці Героїв Праці.

У той день я намагався проводити дослідження. У перерві між пожежами я взяв смартфон і перевірив геолокацію, де ми знаходимося. Я перевірив і побачив, що на протилежному боці вулиці також була школа. До речі, тоді обстрілювали приблизно в один і той самий час, у мене навіть на смартфоні є запис цього удару. Я був на даху і записував. Тоді було дві ракети. Швидше за все, хтось корегував ці удари, тому що їх було би більше. Наступного ранку я побачив у новинах, що на вулиці Героїв Праці була уражена школа і той склад, де ми працювали. Я вважаю, що вони хотіли тоді вдарити й по другій школі, що стояла навпроти складу, тому що в тому складі взагалі нічого не було. Найімовірніше, вони промазали. Можливо, того вечора вони хотіли вразити дві школи. І це було перше, про що я прозвітував своєму міністерству.

Чому ти думаєш, що вони мали бити по школах?

- Школи, як правило, в усіх країнах, коли стаються якісь катастрофи, використовуються як схованки для людей, як місця для збору обладнання, їжі, медикаментів. Тому це їхня ціль, щоб ще більше вразити оборону та місцеве населення.

Чи це тероризм?

- Це дуже безвідповідально з їхньої сторони, вони не поважають правила, їм все одно на все це. Вони роблять тільки те, що буде ефективно для їхньої мети, і їм все одно, до яких жертв це може призвести.

Тоді до яких висновків ти приходиш у своїх дослідженнях?

- Росіяни хочуть забезпечити надійний тил. Їм потрібно багато палива, багато їжі, техніки, тому Харків для них – це ключовий шлях, після якого вони зможуть продовжувати своє вторгнення в Україну. Вони ні перед чим не зупиняться, вони будуть робити все.

Нільс Таль і харківський рятувальник Роман Качанов

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ДСНС України

Яка твоя думка про харківських рятувальників?

- Вони круті. Часом вони навіть забагато круті. Якщо порівнювати харківських і німецьких пожежних, то я би сказав, що ми робимо все більше безпечно і обережно. Швидше за все, через дуже велику бюрократію в Німеччині, нам багато чого забороняється робити на пожежі. У нас дуже багато безпеки, у нас безпека пожежного на більш високому рівні, ніж тут.

У вас дуже багато речей, які, звичайно, треба змінювати. Часом, це якісь основні речі. Наприклад, як використовувати компактний чи розпилений струмінь води для гасіння пожежі. З іншого боку, є ще дуже важливі речі. Наприклад, як харківські рятувальники іноді ідуть на пожежу без захисту органів дихання. Я думаю, що ці речі мають міняти в Києві, тому що місцеві департаменти не можуть поміняти це все самостійно. Київ має робити зміни і в законодавстві.

Ти схарактеризував рятувальників, а як би ти міг коротко схарактеризувати харків’ян?

- Я точно знаю, що харків’яни не вірять німцям. Це те, що я зрозумів після коротких розмов тут. Харків'яни думають, що ми кажемо неправду, що ми не виконуємо свої обіцянки, робимо тільки бла-бла-бла. Але це насправді не так, і я намагаюся цю ситуацію змінювати.

Читайте також: Як вижити у воєнному Харкові: Топ-5 порад