Чи існує харківська або слобожанська мова?

Пригадаймо принагідно, що в 2012 році у семи регіонах України, в тому числі й на Харківщині, російська мова отримала статус регіональної, відповідно до сумнозвісного мовного закону Ківалова-Колісниченка. Згодом рішеннями судів відповідних областей ці постанови були скасовані. Якою ж мовою говорять наші земляки, щодо яких використовується означення "російськомовні"?

А говорять вони таки російською, такою ж, як і мешканці Москви, Рязані, Пензи чи Владивостока. Але російська мова в Україні взагалі і на Харківщині зокрема позначена певними особливостями, як зрештою, свою специфіку має російська мова і в різних регіонах самої Росії.

Сказати, що в Харкові, Одесі чи Дніпрі говорять якоюсь харківською, одеською чи дніпровською мовою – це те ж саме, що стверджувати, буцімто австралійці говорять австралійською мовою, мексиканці – мексиканською, австрійці – австрійською, бразильці – бразильською тощо.

Але ж ні: австралійці, як і англійці, американці, новозеландці, говорять англійською, мексиканці, як і іспанці, кубинці або чилійці – іспанською, австрійці, як і німці, – німецькою, а бразильці – португальською.

Звичайно, ці різновиди мов мають певні відмінності – фонетичні, лексичні чи граматичні – від, сказати б, материкових мов Британії, Іспанії, Німеччини чи Португалії, але при цьому вони залишаються відповідно англійською, іспанською, німецькою чи португальською, хоч і з певною специфікою.

Охочі можуть знайти в інтернеті інформацію про особливості англійської мови в США, французької в Чаді, іспанської на Кубі тощо. Але всі ці матеріали говорять не про самостійні регіональні мови, а про регіональні варіанти основних мов.

Те ж саме можна сказати й про російську мову на Харківщині. За своїм лексичним складом і граматичною будовою російська мова на Харківщині ідентична російській мові в Росії. Однак є й певні регіональні особливості, зумовлені впливом української мови. На фонетичному рівні насамперед слід назвати переважне "гекання", тобто вживання українського фарингального (глоткового) щілинного звука [г] замість нормативного задньоязикового проривного російського [ґ]. Пригадаймо, як головного героя п’єси Миколи Куліша "Мина Мазайло" вчили нормативної російської вимови:

"Мазайло, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:

– Пахнєт сеном над лугами...

Баронова-Козино трошки захвилювалась:

– Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа...

Мазайло

– Над лу-гами...

– Над луґа-ґа!

– Над луга-га!

– Ґа!

– Га!

Баронова-Козино аж вух своїх торкнулася пальцем:

– Ах, Боже мій! Та в руській мові звука "г” майже немає, а є "ґ”".

Крім того, російська мова на Харківщині, як загалом і по Україні, де вона ще використовується, позбавлена таких рис, як "акання", тобто вимови ненаголошеного [о] з помітним наближенням до [а]. Також відсутня редукція ненаголошених голосних – скорочення їхньої вимови порівняно з наголошеними. Можуть спостерігатись порушення правил наголошування слів знову ж таки під впливом української мови: крапива, столяр замість нормативного російського крапива, столяр.

Лексичними особливостями так званої "харківської", а насправді звичайної російської мови є вкраплення слів-українізмів: "Ты уже дома чи нет?"; "Подошел какой-то малой"; "Купи морковки и буряка"; "Спекла паску". Такі українськомовні вкраплення нерідко є складниками офіційного мовлення – освітнього, юридичного тощо, де мовці, на відміну від побутового мовлення, мають послуговуватись українською мовою і можуть просто не знати російських відповідників цих слів чи виразів: "Учительница сказала, что у нас проблеми с розв’язанням задач"; "Мы подадим зустрічний позов". Слова-українізми можуть свідомо вживатись як засіб мовної експресії: "Он попал в такую халепу". (Усі наведені приклади почуті автором у живому мовленні на вулиці, в транспорті тощо).

Російськомовний харківець практично завжди скаже подъезд, а не парадное, бордюр, а не поребрик (це слово з 2014 року взагалі стало мемом і маркером "російськості"), буханка, а не булка хлеба, палка, а не батон колбасы.

Серед граматичних особливостей російської мови "харківського розливу" можна назвати уживання характерних для української мови прийменникових конструкцій: "Пойду до Сережи", "Приехал с Харькова".

Таким чином, немає жодних лінгвістичних підстав говорити про якусь окрему "харківську мову", називаючи так мову, якою послуговуються російськомовні харківці, оскільки названі вище та інші відмінності аж ніяк не "тягнуть" на окрему мову. Точно так же в ширшому контексті немає сенсу говорити про "українську російську мову", оскільки така псевдотермінологічна сполука звучить так же абсурдно, як "німецька польська мова" чи "арабська французька мова". Є звичайна російська мова з певними регіональними особливостями.

Читайте також: Не тремпелем єдиним. Які мовні стереотипи існують щодо харківців