Генерал Володимир Тимошко: 99% харківських поліцейських з першого дня взяли зброю до рук і стали воювати

Офіцер Володимир Тимошко з 24 лютого 2022 року і до листопада 2024 року, у найтяжчі для регіону часи, очолював поліцію Харківщини, пройшовши, як це не дивно, шлях від рядового до генерала поліції. Зараз він обіймає посаду радника голови Національної поліції України.

У інтерв’ю виданню "Думка" генерал Володимир Тимошко розповів про своє призначення на посаду в день вторгнення 24 лютого 2022 року, про видачу зброї людям, про героїчні бої 92 бригади та Національної гвардії, про кількість полеглих поліцейських на Харківщині, про зміни в поліції та про доленосний для Харкова день 27 лютого 2022 року.

Володимир Тимошко – саме та людина, яка очолила поліцію Харківщини 24 лютого 2022 року. Яким був той день?

- Важкий день для всієї держави, для кожної людини в державі, для всіх, хто живе на нашій Батьківщині, від дітей, до людей похилого віку – для всіх. Так само він був важкий і для Харківщини, і для мене особисто також. 24 лютого я прокинувся о четвертій ранку. Була, скажімо так, інформація, на 23-тє більше обговорювалася, що, можливо, буде повномасштабне вторгнення. Сподівалися всі, що цього не відбудеться. Дійсно сподівалися, що вистачить якогось розуму в тих, у кого, як ми знаємо зараз, розуму взагалі ніякого немає, цього не робити.

24 лютого я о 4 ранку прокинувся. О 4:40 в місті Києві пролунали перші вибухи. Я вже, чесно, знав, що не повернуся. Я швидко склав якісь речі, вкинув у машину і заїхав у службовий кабінет Державного бюро розслідувань.

До того ви працювали в ДБР?

- До 23 лютого я працював у Державному бюро розслідувань на посаді керівника слідчого управління Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з розслідування кримінальних правопорушень щодо правоохоронців та суддів. Мені подобалася ця робота. Я не планував щось змінювати, якщо б не було повномасштабного вторгнення.

Приблизно на початку шостого, після п'ятої ранку, мені набрав Денис Анатолійович Монастирський, міністр, який загинув трагічно, ви знаєте, 18 січня 2023 року, і сказав, що почалося повномасштабне вторгнення, що в Харкові відсутній начальник поліції, що він хотів би спитати, чи не поїду я в Харків, щоб очолити поліцію Харківщини. Він знав, що мені пропонує, я знав, що він пропонує. Це моє рідне місто, і як і дуже багато людей в нашій державі, я не міг вчинити інакше. Я, звісно, сказав "так".

Він сказав, їдь на Богомольця до голови Національної поліції. Я швидко поїхав, з проблемами доїхав. Місто вже почало заповнюватися пробкам. Десь о 8-й я вже був у кабінеті голови Національної поліції, у Ігоря Володимировича Клименка. Він був у кабінеті, ще була одна людина, теж керівник, один із керівників нашої держави. Він спитав: ти знаєш, куди ти їдеш? Я сказав, що так, я розумію. Я сказав, що Харків – це моє рідне місто, я повинен бути там.

Він каже, що росіяни вже на Окружній міста і вони, скоріш за все, зайдуть до того часу, як ти приїдеш. Я Ігорю Володимировичу сказав, що я встигну, я доїду. Це правда. Така розмова відбулася.

До речі, хочу подякувати і йому, і Денису Анатольовичу Монастирському за довіру. Знаєте, це честь: 24-го подзвонили не комусь, подзвонили мені. Я попросив у Ігоря Володимировича якесь посвідчення працівника поліції, тому що в мене на той час було посвідчення працівника ДБР. Він викликав підлеглу, сказав, щоб мені видали посвідчення. Вона дуже швидко, за 5 хвилин, зробила посвідчення на посаді помічника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області. Це було перше посвідчення, яке було видане, датоване 24 лютого. Я дуже шкодую, що його не зберіг, коли я здавав це посвідчення, коли отримував нове вже після отримання звання.

Тоді ще не було наказу про моє призначення, мені сказали, що він буде пізніше. Я виїхав на Харків.

Хочу, до речі, подякувати двом працівникам Управління патрульної поліції. Я ніколи не казав, не дякував їм публічно. Вони дуже багато зусиль доклали до того, щоб я доїхав з вулиці Богомольця до Борисполя, тому що весь Київ стояв у тягнучках, неможливо було виїхати. Вони мене кучерями вивезли з Києва на Бориспіль. Вони вже бачили, що я почав по телефону розмовляти з харків'янами, дізнаватися обстановку. Один із патрульних поліцейських каже, давайте я сяду за кермо вашого автомобіля, тому що ви не встигнете, ми можемо вас доправити якомога далі до міста Харків. Цьому посприяв Олексій Білошицький, заступник голови Департаменту національної поліції. Йому також дяка. Цим людям дяка за те, що я прибув до Харкова вже в 13:30. Тобто я в 10 годин виїхав з Борисполя, а в 13:30 я вже зайшов до службового кабінету в Харкові. Так розпочався мій день 24 лютого.

На Окружній уже тоді стояли росіяни…

- Уже на той момент, коли я був у службовому кабінеті, відбулися перші бої на Окружній. І тих росіян, які вийшли о 8 ранку на Окружну, уже Національна гвардія в повний зріст дубасила. Уже бої йшли по всій ділянці кордону. 92-га бригада, Нацгвардія, прикордонники. Із напрямку Золочева це 93-тя бригада, яка, до речі, багато доклала зусиль, щоб втримати ту ділянку фронту. І вони, на жаль, також понесли втрати тоді в цих боях.

Коли мене питають, як виставив Харків, я кажу, що Харків виставив завдяки харків'янам. Майже не було інших військ, крім харків'ян. Була харківська Національна гвардія, були харківські прикордонники, була харківська бригада 92-га. Була артилерія, були харківські керівники, були зведені загони ХНУПС із курсантів і офіцерів, були зведені загони Академії Національної гвардії. Був Інститут танковий. Це всі ті, хто обороняли місто Харків.

Таким був перший день. Найважчий день. Мабуть, більше навіть не в воєнному плані, а, скоріш за все, в психологічному плані. Треба було перелаштовуватися з усвідомлення того, що війна – це неможливо, в те, що вона вже відбувається. І треба було приймати негайні рішення, моментальні рішення. Не було часу на якісь погодження, узгодження, які зазвичай відбуваються в мирний час. Цього просто не було.

У перші місяці повномасштабного вторгнення чи вистачало ресурсів і особового складу? Чи багато було бажаючих?

- Вистачало перш за все бажання. Це точно. Я вам скажу так, я пишаюся Харковом взагалі. Я пишаюся, що я харків’янин. Я пишаюся харківською поліцією. Я це часто кажу і я це аргументую тим, що як раз Харків відстояли харків’яни. Це точно. І харківська поліція доклала до цього значних зусиль. І жоден із підрозділів інших Сил оборони не скаже, що це не так. Тобто у нас в Харкові поліція пліч-о-пліч стояла разом з іншими з першої хвилини. Я пишаюся тим, що 99% поліцейських взяли зброю до рук і стали воювати. У перший же день.

Я коли зайшов у кабінет о 13:30, доповів голові Нацполу, на той час Ігорю Володимировичу Клименку, що я в кабінеті службовому. Він: "Ти де?". Я: "У кабінеті". "Займайся, все!".

Я одразу зібрав усе керівництво харківської поліції. Сказав коротко, що я Харків здавати не буду, я з Харкова не вийду. Хто це розуміє і бажає того ж, залишається зі мною. Хто не бажає цього: боїться, чи не хоче, чи інші причини, покладіть посвідчення на стіл, зброю на стіл, рапорт – і я вас не хочу бачити. Ніхто не написав рапортів про те, що він хоче піти. Жоден! Усі залишилися і не на секунду з того періоди часу, тривалий час, не залишав місто. Я перший раз виїхав за кордон міста з 24 лютого десь, мабуть, у травні.

До того ви були лише в Харкові?

- Я на жодну хвилину місто не залишав. Тим більше, 24-го потрібно було вирішити масу питань. У місті залишилась із правоохоронних органів лише поліція. Нацвардія стояла на Кільцевій дорозі, прикордонники стояли на Кільцевій дорозі, ЗСУ стояли там же. У місті залишалася лише поліція, більше нікого немає.

Десь приблизно 24 числа, коли була інформація, що виходять з міста деякі інші підрозділи, така інформація була, я набрав Ігоря Володимировича, спитав: "Ігорю Володимировичу, може, якась інформація в Києва є про те, чого залишають деякі підрозділи Харків?" Він сказав: "У мене ніякої інформації про це нема, приймай рішення так, як вважаєш за необхідне". Тобто він надав мені, і я йому дякую за це, право приймати рішення самостійно, виходячи з тієї обстановки, яка була. Він мені довіряв, і я пишаюся цією довірою і дякую за цю довіру. Це правда.

Я набрав 92-гу бригаду. Увечері 24 лютого, це був дзвінок десь о 18:00. Ми часто згадуємо цей дзвінок. Я набрав 92-гу, спитав, яка обстановка. "Ми стоїмо по Окружній". Я задав одне питання: "Ви будете триматись чи будете відступати?" Вони сказали, що ми з Харкова не вийдемо, 92-га, ми будемо битись до кінця. Це були слова керівництва 92 бригади. Я ними пишаюся, це мої побратимів, мої друзі вже. Це був комбриг і його заступник Дмитро, із яким я спілкувався у той день.

Я їм сказав, якщо ви залишаєтеся, то я залишаю особовий склад і все залишаю в Харкові. Тому що, якщо ми вийдемо, в Харкові буде паніка, у двохмільйонному місті, у вас порядку не буде, росіяни зайдуть. Вони сказали: будь ласка, залишайся. Це були слова 92-ї. Ви просто залишайтесь, тому що нам треба ваша допомога.

Я кажу, все. Якщо буде зміна обстановки, щоб я мав можливість оперативно приймати рішення належним чином, тому будь ласка, тримайте мене в курсі. І з того часу ми фактично, я дуже довгий час, 15 тисяч дзвінків в день між собою, що у вас, що у нас і таке інше. Тому ми залишились, не виходили. Однак, згадайте, погортайте телеграм-канали того часу, 24-25 лютого, хтось запустив інфу, що з Харкова вийшла поліція, на поліцейських автомобілях їздять ДРГ, стріляєте по поліції.

До речі, це дуже вплинуло на обстановку, у нас були випадки, коли почали відкривати вогонь по поліцейських автомобілях наші ж колеги. Слава Богу, тоді без поранених обійшлося. Однак поліція 24 лютого перекрила всі вузлові, базові, важливі місця в Харкові. Ми взяли під охорону Харківську обласну державну адміністрацію, ми взяли під охорону міську раду, ми взяли під охорону музеї, навіть бібліотеку Короленка, там зберігалося багато цінних речей, музеї.

Під охорону були взяті, зрозуміло, метрополітен, де вже почали ховатися з 24 лютого люди. В подальшому там вже жило 150 тисяч населення. 150 тисяч населення, які проживали, мешкали в метро, я щодня десь по 5-6 станцій об’їжджав, спілкувався зі всіма, із керівництвом станції, з людьми, жодного випадку злочину за цей час не відбулося.

Поки жили люди в метро?

- Так. Про це писати книжки і показувати як приклад, як люди можуть об'єднатися в найтяжчу хвилину. Я вам більше скажу: із 24 лютого до 7 березня я не пам'ятаю, які дні, було 2 доби, коли поліція не зареєструвала жодного кримінального правопорушення за добу. Цього не було в історії України. Я вам кажу чесно, цього не було в історії України. Служба 102 і реєстрація злочинів, повідомлень не припиняла роботу з 24 лютого ні на хвилину.

Треба, до речі, було багато чого зробити 24 лютого, щоб це продовжувало працювати, і ми це зробили. Дівчата зі служби 102, їм низький уклін, якщо будуть дивитися, вони розумнички, вони красуні, вони молодці. Дівчата, це вільний найм, вони не атестовані працівники, вони не в погонах. Вони так само, як і ви, цивільні люди. Вони не припиняли роботу, вони взяли роботу на дім. Ми організували роботу таким чином, що вони з дому продовжували роботу. І от було дві доби, коли ми не зареєстрували жодного злочину. Про що це каже? Люди всі об'єдналися. От реально всі об'єдналися. Тобто не було навіть побутових злочинців. Так, потім пішли факти, якісь вже були розбиті кіоски, ще щось. Це вже все було. Однак реагували.

Випадків мародерства багато було?

- Ні, я ж кажу. От мене часто питають, мародерство. Я кажу, мародерство – це не наша риса характеру, не українська, не харківська, не київська, не сумська, не житомирська. Ми не росіяни, точно не росіяни. У нас не було такого. Мене питають часто, от мародер. Були дуже рідкі, окремі випадки, коли в кіосках, які стояли на околицях міста, були розбиті вікна, щось хтось забирав.

Пам'ятаю один епізод, я фактично жив у машині, я постійно об’їжджав місто. У районі ХТЗ їхав, зупинився – прив'язаний до дерева був чоловіка скотчем. І поруч пацанва наша років по 14-15, чоловік п’ять. Я вийшов, нікого не було, кажу, що відбувається. "Він заліз в кіоск, украв, ми ж нічого не взяли". Вони мені дають цей пакет, в якому лежало декілька пачок, по-моєму, цигарок і пару пляшок пива чи щось таке. І вони дають: "Це ж він забрав, тільки дивіться, ми ж не взяли, ми ж не взяли".

Вони його прив'язали скотчем до дерева?

- Вони скотчем його прив'язали до дерева, віддали мені цей пакет, який вони відібрали у нього. Ну це таке… У мене фотографії десь є. Дорослий мужик, йому було років, не знаю, десь під 50. Я набрав начальнику райвідділу, кажу, терміново групу надішли сюди, пацанів чаєм, кавою напої. А цього давай по всій суворості закону, якщо вже діти ловлять. Ми організували, було посилене чергування. Усіх, кого можливо, поліцейських ми вивели на вулиці. Саме для того, щоб просто вночі їздили з мигалками. Посадили на всі машини, які були у нас обладнані світо-звуковими сигналами, що в народі називають люстра. І щоб вони просто їздили на машинах і показували, що в місті є поліція.

Тоді ж я почав записувати звернення. Перше звернення, якщо пам'ятаєте. Чому? Треба було пояснити харків'янам, що поліція є, ми в місті. Тобто ми нікуди не втекли, ми нікого не кинули. Тому що ця інформація, що поліція втекла – це було на руку ворогу і для ворога. Саме так відбувались перші події.

Як потім розвивалася робота поліції?

- Місто, на жаль, і область не почали жити знову так, як було до війни. Не буде ніколи цього. Той, хто не усвідомив це, а є такі люди, це знаєте хто? Це ті, хто в перші дні, в момент війни виїхав з міста і певний час перебували, наприклад, в західних регіонах держави чи за кордоном, а потім повернулися. От вони пропустили цей момент єднання, що відбувалося в 22-му. І вони в багатьох випадках вважають, що все повернеться і буде так, як раніше.

Ні, не повернеться точно. У ментальному плані, перш за все. Не в плані побуту, не в плані того, що будуть, наприклад, працювати ті ж магазини, які працювати. Ні, не це мається на увазі. Мається на увазі в плані свідомості людей. І відношення взагалі до життя, і відношення до сусіда, і до всього. І змінилась так само і поліція. Я неодноразово казав, поліція до 24 лютого і після 24 лютого – це дві різні структури. Дві різні, не треба порівнювати їх. Зараз також багато хто накладає штампи на поліцію і ще тих, минулих часів.

У цілому, говорю, поліція зараз — це різні органи, ментально різні. Був повністю змінений формат роботи і пріоритети. Уже не було пріоритетів якоїсь статистики, розкриття якихось побутових злочинів. На перше місце вийшло надання допомоги населенню і евакуація населення. Це, безумовно, перший пріоритет був.

Тобто евакуація населення з прифронтових територій, з сірої зони, там де можливо. Плюс розвезення допомоги, їжі, і медикаментів у ті райони, де люди не хотіли виїжджати, бо багато таких є. Люди живуть в "сірій зоні", вони категорично не хочуть виїжджати. Ніхто їх ніколи не покидав. Привозили їжу, привозили медикаменти, і везуть і зараз.

Події вчорашнього дня, коли, на жаль, в Харківській області загинули поліцейські. Дівчина 23 роки, чоловік – це люди, які допомагали. Вони не виїздили виконувати ті поліцейські функції, які притаманні були поліції в 2021-му році. Вони не виконували поліцейські функції, притаманні будь-якій поліції чи правоохоронному органу іншої держави. Тобто це співфункція наша, більш людська, ніж навіть поліцейська. І вони загинули. Оце була орієнтація на цій функції.

По-друге, звісно, я ставив орієнтир – боротьба з колаборантами і людьми, які допомагають Російській Федерації в той чи інший спосіб.

Колаборантів багато було тоді?

- Чесно скажу, я знаю вже статистику відправлення до суду кримінальних проваджень стосовно колаборантів по всій державі. Я пишаюся, що ми були на першому місці. От чесно вам кажу, правильно це, неправильно це, як ці мої слова відгукнуться в головах багатьох людей. Харківська область – ми 2022, 2023, 2024 роках були на першому місці. По кількості колаборантів, яких ми направляли в суд і підозрювали саме поліцейські.

Ми це робили разом зі Службою безпеки України, разом з Державним бюро розслідування. Більш того, ми тих поодиноких, небагатьох поліцейських, які перейшли на бік ворога, самі виявляли і допомагали ДБР їх підозрити і направляти до суду. Це була також моя ініціатива. Я дякую ДБР, що вони зробили роботу класну. І вони вам теж підтвердять. Спитайте, що поліція і я особисто в цьому багато чого допомагав.

Ви пишаєтесь, що був високий відсоток розкриття?

- Ми ставили це за пріоритет. І реально це так. Я навіть сьогодні про це точно не жалкую. Я вважаю, що це було правильне рішення. Чому? Люди, які у нас кожного дня бачать кров, обстріли і смерть, вони мають право не жити поруч зі зрадниками, які наводять на них ракети, як мінімум. І вони мають право спитати в органів влади, що ви робите для того, щоб ми не ходили по дворах або в одні й ті ж магазини, супермаркети з колаборантами, не чули ці призиви до єднання всієї Русі.

Не можна не запитати. Ваше звільнення стало реально несподіваним для багатьох. Чому?

- Вероніка, я вас люблю, поважаю. Перше, це рішення керівництва. Я генерал поліції, я в погонах. Рішення керівництва не обговорюється. Воно прийнято, рішення є. І я, мабуть, вважаю, що це правильно. Так повинно бути. Якщо ти в погонах і починаєш щось обговорювати – з цього починається безлад. Реальний безлад. До речі, у нас зараз багато безладу з'являється, і це не йде на користь держави точно. Єдине, кого це радує, це росіянам.

Я єдиний, мабуть, в історії України начальник поліції, який призначався на посаду таким чином, як я призначався. Я почитав наказ про своє призначення, коли я уже проїжджав Полтаву. Мені начальник кадрів, мій друг, заступник голови Національної поліції скинув у "Ватсап" наказ. Там було написано: призначити помічника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області Тимошка Володимира Володимировича, рядового поліції т.в.о начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області, рядового поліції. Тому що я в цей день був поновлений у поліції. Я ж був звільнений із поліції у 2016 році. Поновився я у званні рядового. Перші два тижні, я вам скажу, поліцією Харківської області керував рядовий. Так, у мене є цей наказ. Я думаю, що він унікальний, чесно.

Я не стояв у черзі на посаду начальника поліції області. Це точно. Я не стояв у чергу на призначення на посаду, яку я обіймав у своїй професійній діяльності. Не було таких випадків, щоб я стояв в черзі за якоюсь посадою. Коли було прийнято таке рішення, я погодився з ним. Я займаюся тією справою, якою займаюся.

Офіційні обґрунтування якісь були тоді?

- Дивіться, знову ж таки, по-перше, правильно, скоріше за все, задавати це питання керівництву, не мені. Дії керівництва, як кажуть, не обговорюються. Є етикет. Ви мене знаєте, як людину етикету? Тому давайте так воно і буде. Це правильно. Будь-яке рішення керівництва не обговорюється. Я 27 жовтня написав рапорт про переведення на іншу посаду. Він був задоволений. 8 листопада 2024-го року стало останнім днем, коли я обіймав цю посаду начальника поліції. Рухаємося далі. Я зараз обіймаю посаду радника голови Національної поліції. Допомагаю Івану Михайловичу Вигівському у питанні, перш за все, військових. Іван Михайлович дуже багато приділяє уваги війні і роботі поліції в передвоєнному стані. Він опікується цим, і треба віддати належне його зосередженості на цих питаннях.

Ви розуміли одразу після поліції Харківщини, яку посаду будете обіймати?

- Ми обговорили зразу, що це буде посада радника голови Національної поліції.

Зараз ви представляєте вже поліцію не на регіональному рівні, а на національному?

- Я обіймаю посаду радника голови Національної поліції, тобто радника Івана Михайловича Вигівського.

Чим саме ви зараз займаєтесь на цій посаді? Які головні виклики на новому місці?

- Я вже два слова сказав про те, чим я займаюся. Це, перш за все, допомога Івану Михайловичу в якихось воєнних питаннях, не військових, а воєнних. У нас, до речі, часто є плутанина "військові-воєнні". "Військові" — це від слова "військо", а "воєнні" — це від слова "війна". Тобто воєнні питання, перш за все. І, мабуть, я б поки зупинився на тому, що я сказав. Є деякі питання, які, мабуть, я не маю права казати, чи недоречно казати зараз ще. Поки так.

Чи відчуваєте ви контраст після Харківщини? Ви знову повертаєтеся до Києва. Контраст в роботі, контраст в житті.

- За Харковом скучаю, чесно.

Харків за вами також сумує.

- Душу вклав. Чесно, це багато хто знає, я не приховую це. Я харків'янином вважаю себе. Я зареєстрований тут, у Харкові. Мої діти зареєстровані тут, моя дружина тут зареєстрована. І я харків'янин душею, мабуть. Я часто буваю в Харкові, приїжджаю, дивлюсь, мені боляче за багато чого. Багато з ким із Харкова спілкуюся, намагаюся допомагати багато кому.

Зустрічаюся з родичами загиблих. Я пам’ятаю про це, тому що пропустив це через душу. Все ж таки, в Харківській області загинуло 28 поліцейських, ще більш 660 поранених поліцейських. Це, до речі, до питання відношення до поліції. Поліція воює, і це правда. І поліція виконує свою функцію. Вони віддають своє життя заради харків'ян і заради населення. Вони віддають своє життя, вони його не шкодують. І було це і в 2022-му році, і зараз це відбувається. Тому я пишаюсь, що я харків'янин.

Зараз би для себе розглядали пропозицію, якщо б вона була, очолити якийсь регіон?

- Я завжди готовий до будь-яких викликів. Нічого не боюсь. Буде на то рішення керівництва, якщо треба буде щось десь підтримати і зробити краще, я це зроблю. Я це вмію і знаю, як це робити. Точно мені на це вистачить хисту і професіоналізму. Що стосується іншого, це рішення керівництва, не моє. Вони приймають рішення, вони відповідають за них.

Зараз дуже багато ворожнечі, особливо розпалюється ворожнеча в соцмережах щодо ТЦК і поліції. У 2022 і 2023 році такого ще не було. Ця тема не була настільки актуальною, як зараз. Яке ваше особисте ставлення до цього?

- 24 лютого 2022 року ввечері в кабінеті, не було як такого кабінету, всі знаходилися в одному кабінеті, я вже розказував. Крім того, ми зайняли кругову оборону кварталу всього повністю. Рота "Схід" поліції зайняла кругову оборону, були розставлені снайперські точки, кулеметні точки. Мені подзвонив чи зайшов хтось сказав: до вас прийшли люди, їх багато. Будівля ГУНП на Жон Мироносиць. Вийдіть, просять вас. Я вийшов до людей, я відкрив двері, побачив перед собою парк, там було десь 500 людей. Це все були чоловіки, вони були на емоціях, вони кричали: "Дайте нам зброю, дайте нам зброю!". Я їм кажу, а чому не ви не в ТЦК? У ТЦК вже все, не видають зброю.

Настільки багато було бажаючих тоді?

- Не просто було багато бажаючих. Ви не розумієте, яка кількість. Я почав видавати зброю 24 лютого. Це була команда і дозвіл міністра, голови Нацполу. Міністр звернувся до всіх видавати зброю. Я почав видавати зброю у приймальні начальника головного управління. Ящики привозили, відкривали і роздавали людям під розпис.

Щоб ви розуміли, як це відбувалося. Була велика кількість людей. Ви можете потім поспілкуватися з тодішнім керівництвом 92-ї бригади, скільки вони мобілізували, точніше, це неправильно було сказано, скільки до них людей прийшло для мобілізації добровольців 24 лютого. Вони укомплектували воєнний штат бригади менше, ніж за півдня. Ви можете поспілкуватися з першим командиром 127-ї бригади, нашої славетної бригади, і знімаю капелюх перед воїнами цієї бригади і керівництвом, вони молодці, це побратими. І нинішньому комбригу "Іспанцю" передаю.

До речі, я коли їхав, мені набрав "Іспанець", наш славетний комбриг 127-ї бригади і спитав: "Володимир Володимирович, куди мені прибути зі своїм людьми, щоб отримати зброю?". Я кажу, я їду до кабінету, чекай мене там. Я приїхав, вони мене чекали у дворі. Олег Черкашин, нинішній комбриг 127-ї бригади. Він отримав першим зброю у мене. Він отримав у мене автомат.

Тобто бажаючих тоді було надбагато, а зараз – ні.

- Перший комбриг 127 бригади скаже, за скільки часу він укомплектував бригаду лише із харків’ян. Там були тільки харків’яни. Він приїхав, якщо не помиляюся, 6-7 березня, сказав, допоможіть мені укомплектувати бригаду, допоможіть, хто чим може. У 20-х числах його бригада в перші бої вступила. Уже укомплектована. Це щоб ви розуміли. От за рахунок цих людей ми утрималися. Ми утримали Харківську область, Харків. За цей рахунок цих людей ми утрималися.

Однак, звісно, є люди, які не мобілізувалися чи не хочуть цього робити. Ви задали питання про хайп в Інтернеті, правильно? Давайте тепер подумаємо, хто цей хайп в більшості робить. Це люди, які на передовій зараз? Ні. Це люди, які в формі? Ні. Це ті ж, хто, як казав, з тих чи інших причин не хоче служити. Є такі люди. Однак, давайте ми спитаємо у тих сотень, тисяч солдатів, офіцерів, які воюють, що вони думають з цього приводу. Я 100% даю, що жоден із них не скаже, що це неправильно. Тобто треба проводити мобілізацію. Вона потрібна. По-перше, тут і правові, і моральні якості перед тими людьми, які воюють. Перед тими ж поліцейськими, які воюють. Вони теж воюють. Якщо ви з якихось причин не хочете служити в ЗСУ, підіть служити в інші підрозділи Сил оборони. Є прикордонники, є Національна гвардія. Давайте казати, вибір є.

Дівчина, яка згинулася вчора в Куп’янському районі, їй було 23 роки. Багато хто гинув у 21, 22, 23. Я не хочу сказати, що всі повинні це робити. Однак, якщо ти вважаєш, що ти не можеш з тих чи інших причин, боїшся, були такі і є, залишається знайти собі службу в тиловому підрозділі.

Будь-яка бригада, яку ви знаєте, робить сама рекрутинг, пропонують інші посади, не тільки в штурмових підрозділах. Я бачив пару днів тому, що "Хартія" оголосила набір юристів. Вони теж потрібні. Ти маєш юридичну освіту, наприклад, будь у "Хартії" юристом. Це не розхожа фраза "захищати Батьківщину – це святий обов’язок". Це правильна фраза, це правильний обов'язок. Ну, так воно і є. У нас всі чомусь часто кажуть про права. Дійсно ми захищаємо права. Однак забувають про те, що є обов'язки.

Що стосується перегинів чи відео, які ми бачили. Чи є вони? Є. Чи є це системно? Ні. Чи є це вказівка? Ні. Чи є це загальна тенденція? Ні. Окремі випадки є, як і завжди були. Чи скоювали окремі правоохоронці злочини до повномасштабного вторгнення? Я вам скажу, скоювали. Я працював керівником, нагадаю вам, управління слідчого управління ДБР по правоохоронцям і суддям. Тобто правоохоронці – це була сферою діяльності. Я, працюючи в Державному бюро розслідувань, займався виявленням фактів злочинів, вчинених поліцейськими.

Ось така доля. А 24 лютого сам став поліцейським. Ну, це правда. Я працював там. І чи були такі факти до повномасштабного? Були. Вони, на жаль, завжди були, є і будуть.

Чи зараз реагує влада на ось ці зловживання?

- От я хотів сказати, реагуємо. І позиція голови Національної поліції точно така ж. Категорично за всіма фактами проводиться службове розслідування. Як це відбувається в житті? Є моніторинг з боку пресслужби і окремих підрозділів поліції всього що є Інтернеті. Усього! Якщо попадається десь відео чи якась інформація про те, що якийсь поліцейський скоїв якийсь злочин чи щось схоже на злочин, реакція йде негайно.

Це службове розслідування в той же день, повірте мені на слово, ніхто не змушує. Проводиться реально об'єктивно. От я вам скажу, до речі, факт, якщо взяти 100% всіх службових розслідувань, які були проведені за відео, підтверджень 10-20%. Це не 100%. Більше того, виявляється, що багато змонтованих роликів, є ролики, створені штучним інтелектом, які закидує Російська Федерація. Бо РФ також намагається зірвати мобілізацію, вкидають і розганяють. Боти розганяють, йде розгонка всього цього такими ж підрозділами розвідки РФ, як і в нас. Тобто вони також це роблять.

Підводячи підсумок, я хочу сказати, чи є проблематика? Є, певна проблематика є. Чи боремося ми з цим? Так боремося. Чи ми заохочуємо це? Ні, це ми не заохочуємо. Чи потрібно проводити далі мобілізацію? Так потрібно, проводити. І я ж кажу, давайте ми в місті Харкові запитаємо у будь-якого з Сил оборони, чи погоджуються вони, що потрібно робити мобілізацію. Вони скажуть, погоджуються, що потрібно робити. Тому що не можуть люди постійно бути на передовій. Це так і це правда.

Чи стало цієї проблематики з ТЦК більше за останній час?

- Я скажу, що ні. За статистикою її більше не стало. Я більше скажу, чого вважається, що більше. Більше розгону йде. Тобто росіянам треба зараз розколоти суспільство і зараз йде дуже багато контенту, який каже, у вас все погано, у вас суцільна корупція, у вас ТЦК вбивають людей тощо. Боти розганяють моментально. Давайте об'єктивно дивитися, хто з них реальний, а хто не дуже реальний.

Накрутка йде. Але більше цього не стає. Відсоток є, дійсно є. І в тому числі дій поліцейських. Однак, до речі, коли саме поліція виявляється, всі матеріали передаються в ДБР. Ми хочемо очиститись від тих, хто може перегинати палицю. Це неправильно навіть сказано, хто вчинює злочини.

У мене жодного було випадку толерантності до злочинів чи правопорушень, вчинених поліцейськими. Жодного! Однак, я ж кажу, треба завжди розуміти, треба об'єктивно проводити розслідування. Бувають багато випадків, коли просто складають враження вини поліцейських, а насправді такого немає.

Як ви зараз оцінюєте роботу поліції?

- Я не голова Національної поліції, правильно? Я радник голови Національної поліції. Оцінювати роботу поліції перш за все має народ. Це об'єктивно і чесно. Я назву вам будь-яку, і буде декілька людей, які скажуть, що це не так чи це неправильно. Тому я б оцінки не ставив. Ані по 10-бальній шкалі, ані по 5-бальній шкалі.

Це можуть робити Іван Михайлович Вигівський, міністр внутрішніх справ Ігор Володимирович Клименко. Це їх функціональний обов'язок. Що стосується мене як людини, просто людини, а не поліцейського, я скажу вам, я завжди пишався і пишаюсь тим, що рівень поваги до поліції в період повномасштабного вторгнення виріс у рази.

Зараз, можливо, він дещо падає як раз за рахунок цієї розкрутки, яку в тому числі росіяни роблять. Однак він не падає катастрофічно, він залишається. І в Харкові поліцейські носять форму, не ховаючись від людей. Це показник. Коли поліцейський надягає форму і не знімає її добу, і керівнику не треба заставляти поліцейського, щоб він носив форму. Ні, він сам носить. Це показник того, що людей поважають. Вони пишаються, що вони в формі. Тому я кажу, що в рази виріс рівень поваги у порівнянні з 2021 роком. Чи є негатив? Є. З ним треба боротися. Ідеалу не буде ніколи.

Повага виникла за рахунок чого? Північну Салтівку хто в більшості евакуював? Ми евакуювали, поліцейські. Ви думаєте, не пам'ятають це люди, які були в метрополітені, що робила поліція і робить? Пам'ятають. У нас народ не дурний. У нас неможливо вийти на вулицю і нарозказувати народу, чого не буде, а вони в це повірять. Ну, не буде. Народ дуже чітко все розуміє. І по керівникам розуміє. Був один, є другий, третій. Того поважаємо, того не поважаємо. У нас народ не дурний. У нас народ розумний, мудрий і сміливий. У нас народ героїчний. Я пишаюсь тим, що я українець.

Назвіть ТОП-3 досягнень, якими ви пишаєтеся!

- ТОП-3 я не скажу. Я пишаюсь тим, наприклад, що ми відстояли Харків. Що 27 лютого був ключовий день, мабуть, найбільш важкий день на Харківщині. Навіть перше місце – це 27 лютого, коли поліція точно відстояла Харків. Коли група ГРУ зайшла, намагалася зайти, моя думка, в приміщенні СБУ, вони знали, що там є зброя. Вони думали, що там немає людей. Вони так думали, що немає, а там знаходився мій спецназ. Ми прийняли бій якраз на ГУНП.

Якби 27 лютого ця розвідгрупа, яка пройшла через Велику Данилівку, піднялася наверх і зайшла до центру міста, зайшла в приміщення і десь би підняла російський прапор, то в Харків була би паніка. 2 мільйони населення, вони би оголосили, що "Харків наш". 27 лютого ще було дуже багато людей. Основна маса почала навіть виїжджати не 24, а десь приблизно 28 і 29 лютого.

Було багато всього, чим можна пишатися, і я пишаюся. Але основне, мабуть, це 27 лютого, коли ми прийняли бій і не пустили руських у Харків. Потім вже їх догнали до школи і цю групу розбили спільно з тими бійцями, які в подальшому стали "Кракеном". Тоді ще "Кракена" не було. І з добровольцями, і зі спецпідрозділом Нацгвардії "Омега", які також там були, і 92 бригада. Але перший бій прийняла поліція – це точно, це правда. І я цим пишаюся.

Якби ми не зайняли кругову оборону урядового кварталу 24 числа, вони би зайшли в Харків, вони би зайняли якесь приміщення. Була би паніка.

Вони заходять на околицю, десь в 100 метрах стоять від Куп’янська і кричать, що ми Куп’янськ взяли. Хоча близько вони до нього не підійшли. Це їх методика: посіяти паніку, оголосити і сказати. Це, мабуть, найбільше, чим я пишаюся.

Завдяки цьому зараз Харків живе і працює.

- Так, тяжко. Так, дуже тяжко. Так, багато крові. Так, з біллю. Але живе. І я точно знаю, що це місто після війни буде квітнути і пахнути.

Читайте також: Керівник групи інструкторів 57 бригади "Моісей": Тактика малих груп дозволила зменшити кількість "трьохсотих"