Лікар-психіатр Роман Ліщук: Путін – антисоціальний психопат, із яким неможливо домовитися

Останні кілька століть Російська імперія та її політичні наступники за будь-яку ціну намагалися втримати Україну у своїй орбіті впливу. Незважаючи на публічне нівелювання ролі українців та приниження цілого етносу, росіяни завжди знали, що російська філологія, церква, наука і техніка значною мірою сформовані вихідцями саме з України. Та й, власне, головний символ влади Русі (а росія – це грецьке прочитання слова Русь) – був і залишається Київ.

На жаль, на росії чудово розуміють для себе значення в широкому розуміння втрати України, тому й називають свої геноцидальні практики в Бучі, Ірпені, Ізюмі, Маріуполі, Сєверодонецьку, Бахмуті та інших містах України – екзистенційною війною.

Про те, чому росія так чинить із Україно, хто такий розшукуваний Міжнародним кримінальним судом владімір путін, які найглибші травми українства останніх двох століть і як із ними боротися, в інтерв’ю виданню "Думка" розповів лікар-психіатр 1 категорії, кандидат медичних наук, викладач кафедри психічного та фізичного здоров’я Львівської медичної академії ім. Андрея Крупинського, керівник відділу психічного здоров'я клініки комплексного протезування ветеранів Superhumans Center Роман Ліщук. Доктор із 2014 року працює із ветеранами, які отримали травми на українсько-російській війні.

Які найголовніші травми українського народу ХХ – початку ХХІ століть?

- Якщо брати ХХ і ХХІ століття, то, на мою думку, це починається з Першої світової війни, коли українці воювали на стороні Австро-Угорської імперії і Російської імперії, вбиваючи один одного. Це є часи революцій, відходи тих чи інших імперій: Російської, Австро-Угорської. Це часи декількох голодоморів. Це Друга світова війна, яка почалася на частині українських земель із 1939 року. Це визвольних рух українців, який тривав до 1956 року. Це вислання величезної кількості тих, хто не погоджується з владою. Не тільки галичан, але і кримськотатарського населення, населення центральних областей, у Сибір. Це сам факт перебування в Радянському Союзі. Знову ж таки техногенні історії, так як Чорнобиль. Перебудова і незалежність. Тому що життя в Радянському Союзі нас рамкувало, що можна говорити, що не можна. Перебудова дозволили будь-що робити, а ми не готові були до вільних бізнесів і відповідальності за себе. Час незалежності зобов’язує щось робити. Ну, і 10-річна війна з 2014 року, яка перевернула долі всього суспільства, всіх його верств по вертикалі і по горизонталі. Ковід, який призвичаїв нас до буденності смертей і важких станів наших друзів і знайомих. Що стосується мене особисто, в перші місяці реагуєш дуже гостро на втрати близьких людей, а через рік це стає якоюсь "формальністю", коли ти вже не маєш емоційного ресурсу реагувати на те, що відбувається.

Чи відповідає дійсності, що останні роки ми живемо в постійному стресі. Які довготривалі наслідки такого впливу?

- Страждає наша віра в безтурботливе життя, страждає наше у великій мірі гормональне здоров'я. Тому що хронічний стрес – це речі, які можуть запускати тривалі захворювання, психосоматичні розлади, розлади, які стосуються нашою імунної системи, які ми так ніби зараз не враховуємо. Автоімунні захворювання.

Із одного боку, це так. Але з іншого боку, і я би на цьому акцентував, ми повинні ставати стресостійкими, ми повинні навчатися тому, як тримати удар. Це є наша інвестиція в те, що ми не зламаємося в майбутньому.

Роман Ліщук / Фото: Думка

Чи у ваші практиці були люди, які усвідомлювали, що триває геноцидальна війна проти українців. Як це впливає на українців в цілому?

- Мені, напевно, щастить, але більшість із мого оточення – це як раз ті люди, які розуміють, що це є геноцид, екоцид, який триває ХХ і ХХІ століття. А війна у гротескній формі показала це особливо. Українське суспільство не завдяки багатьом речам, а всупереч ситуаціям виживає, об’єднується, стає сильнішим.

Якщо завтра завершиться війна, скільки часу займе психо-емоційне відновлення населення України?

- Якщо ці стани профілактувати, якщо опікуватися своїм психічним здоров'ям, то гострі стани можуть зникнути до року часу. Але в принципі наслідки ми будемо пожинати, я думаю, роками чи навіть десятиліттями. Але знову ж, я би апелював до того, що кожен із нас повинен мати відповідальність і докладати зусиль задля свого психічного і тілесного здоров'я.

Щоб профілактувати онкологію, треба ходити з якоюсь періодичність здавати онкомаркери. І так має бути щодо всього. Хочеш бути здоровим, їж корисну їжу і розумій, що гамбургери треба у 30 років зупиняти і переходити на те, що є в бабусі, те, що в усьому світі називається органічним.

Хто постраждав від війни найбільше в емоційному плані?

- Усі! Усі верстви населення, усі соціальні групи постраждали. Є, скоріше, ті, хто більш гротескно постраждав. Це безпосереднє перебування в зоні бойових дій, перебування в полоні, отримання фізичних чи моральних травм, у тому числі катування. Я не думаю, що людина, яка втратила все на Сумщині чи на Харківщині і живе в Польщі, є щасливою від того, що вона перебуває там. Можливо, для частини людей це є той квиток можливостей, коли ти хотів жити десь на заході, але за великим рахунком, страждають усі. Кожен на своєму місці по-своєму виснажується. Ми бачимо це по волонтерських рухах, по безпосередньо армії. Друге питання, що ми вчимося добре, завдяки нашому суспільству, завдяки зовнішній допомозі, яка протягує нам руку.

Є різні шари українського суспільства, які отримали різної сили травму від війни: мешканці, які залишилися на сході України, які переїхали вглиб держави і ті, які виїхали за кордон. Чи буде складно зрештою об'єднати їх в єдине суспільство?

- Чи не є ця фраза роз'єднуючою? Нас завжди ділили на східняків/західняків, на україномовних/російськомовних. Але процес ідентифікації суспільства – це є, знову ж таки, процес. Як би це парадоксально не звучало, завдяки війні наше суспільство пройшло багато етапів об'єднання і набагато швидше, ніж інші цивілізовані суспільства, які витрачали на це десятки, якщо не сотні років.

Тобто не буде важкої роботи, щоб об'єднати тих, хто виїхав і не бачив війни, із тими, хто, наприклад, залишався весь час у Харкові?

- Буде. Надзвичайно важка робота. Але знову ж таки це відповідальність кожної людини – залишитися зовнішньо переміщеним, повернутися на свою землю і починати все з нуля чи спробувати адаптуватися і бути повноцінним членом суспільства, якщо ти лишився, допустимо, в західних областях. Але у великій мірі це ще залежить від тих громад, які приймають, наприклад, внутрішньо переміщених осіб, інтегрувати їх у свої громади. Тому що ми ж розуміємо, що всі наративи, які були багаторічно, вони спливають і вони можуть тимчасово або ситуативно на роз'єднання працювати.

Хто такий путін з точки зору психіатрії і чи можна з ним домовитися?

- Антисоціальний психопат, із яким неможливо домовитися. Його треба побороти. Шкода, що в нас є такий сусід, але досвід останніх років показує, що наше суспільство стає більш зрілим, воно розуміє, що треба будувати свою ідентичність. Я не думаю, що після цього путіна не буде другого, їхня система може вибудовувати такі каральні системи управляння для тих народів, які вони вважають" братніми" або які "повинні" бути у великій Російській імперії. Система їх репродукує. На жаль, він такий жорсткий. Але наше питання – вирішувати своє питання, а не дивитися, як він може з нами дружити чи не дружити. Я думаю, що всі крапки були розставлені 24 лютого 2022 року і повернення до того, що було, немає.

Читайте також: Капелан о. Максим Стрихар: У мене дуже негативні прогнози щодо суспільства