Директорка Департаменту по роботі з ВПО міськради Вікторія Івченко: Ми спостерігаємо стрімкий приріст переселенців у Харкові

Скільки людей потребують поселення у гуртожитки, чи є резерв місць, на яку гуманітарну допомогу можуть розраховувати люди та чому після евакуації варто відразу пройти медогляд, в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Думка" розповіла директорка Департаменту по роботі з ВПО Харківської міської ради Вікторія Івченко.

Скільки зараз на обліку переселенців? Наприкінці вересня – на початку жовтня озвучувалася цифра у 226 тисяч. І, певно, найбільше все-таки людей літнього віку серед них?

– На сьогодні ця кількість сягнула 227 тисяч 236 осіб. І якщо говорити, аналізуючи саму статистику прибуття до Харкова, то щотижня тисяча людей переміщується до міста. Наразі це переважно жителі Харківської області. Всі ми розуміємо, що зона активних бойових дій, постійних обстрілів розширюється. Люди вже не в змозі залишатися в своїх домівках. Звичайно, що вони далі не їдуть (в інші регіони – ред.), вони обирають обласний центр.

Тобто приріст на тисячу на за місяць, а лише за тиждень?

– У нас тільки за вересень прибуло 3204 внутрішньо переміщені особи. На сьогодні – ми говоримо 16 жовтня – прибуло 1514 осіб від початку місяця. Ми спостерігаємо стрімкий приріст. Звичайно, більшість цих людей – це люди старшого віку, особи з інвалідністю, маломобільні, які до останнього чекали, що, можливо, все закінчиться і не буде необхідності переміщатися. Таку статистику ми ведемо і ми це розуміємо. Хочу наголосити, що тільки від початку 2026 року до Харкова приїхало 15 860 переселенців.

Якщо порівнювати: до початку повномасштабного вторгнення, станом на січень 2022 року, кількість ВПО була 91 тисяча "з хвостиком", будемо говорити. І переважно це були жителі Донецької, Луганської областей, з Криму небагато. На сьогодні із загальної кількості понад 93 тисячі – це жителі Харківської області, 47 тисяч – з Луганщини, 48 тисяч – Донецька область. Є також люди, які вимушені були переміститися з таких регіонів, як Сумська область, Запоріжжя. Але найбільше, як ви бачите, наша область. Чому вони не переміщуються далі? Їм ближчий менталітет саме міста Харкова. Вони себе почувають, навіть не дивлячись на ці обстріли, які ми щодня отримуємо від російського агресора, все ж таки ближчими до своєї домівки. І вони чекають, що ось-ось – і буде куди повернутися і продовжувати своє життя.

Серед ВПО маємо 28 900 дітей, понад 14 тисяч – отримують освіту саме в закладах міста Харкова.

Який відсоток людей звертається за поселенням? Як узагалі ситуація з кількістю місць у цих гуртожитках, коли такий приріст переселенців?

– На сьогодні в місті 60 гуртожитків, які визначені, згідно 930-ю постановою Кабінету міністрів України, місцями тимчасового проживання для ВПО. Переважно це гуртожитки державної власності, тобто освітніх закладів. На зараз загалом 11 604 ліжко-місць, будемо говорити так.

Але проживають 7 604, у тому числі 885 діток. Чи є потреба в розширенні? Ми розуміємо, що так, це необхідно. Є і така сумна статистика – навіть якщо брати ті гуртожитки, які були діючими до повномасштабного вторгнення, але були пошкоджені обстрілами і не опалювалися – ці гуртожитки потребують капітальних ремонтів.

Близько 70% переселенців – це літні і маломобільні люди, відповідно, є питання доступності для проживання в цих гуртожитках. Залучаються благодійні організації, міжнародні фонди для того, щоб облаштувати ці місця тимчасового проживання: це і широкі вхідні групи, і пандуси. Наразі це дуже важливо.

Та загалом так, резерв є. Якщо брати останні 15 днів, півтори тисячі людей: на початкових етапах, зазвичай, люди розміщуються у своїх родичів, люди мали якісь свої накопичення і орендують житло, бо воно все рівно, не дивлячись на зростання цін, у порівнянні з іншими регіонами, в нас дешевше. Я нещодавно про це говорила: якщо однокімнатна квартира мала вартість 5,5 тисяч гривень, то наразі це 8-8,5. Це дійсно так.

Люди звертаються, щоб отримати місце в гуртожитку?

– Так. Ті, які вже не спроможні оплачувати. Ми ж розуміємо, коли два пенсіонери отримують мінімальну пенсію, ну, плюс – допомогу на проживання як внутрішньо переміщені особи, то, по суті, їхній сукупний дохід – 10 тисяч гривень. Коли вони мали ці 10 тисяч, а оренда житла коштувала 5 тисяч гривень, то на решту вони якось себе забезпечували – ліки, продукти харчування. У Харкові наразі щодня готують безкоштовну їжу на 59 тисяч людей, у тому числі приходять і внутрішньо переміщені особи. Це, звичайно, є важливою підтримкою, люди мають можливість не витрачати свої кошти на продукти харчування.

Повторюся, якийсь резерв місць є. Ми ж всі розуміємо, що не може такого бути, що люди залишаться на вулиці. Звичайно, їх десь будуть розміщувати. Чи будуть це достойні умови спочатку, ніхто цього обіцяти не може, тому що жоден фонд, донор не дасть коштів, поки не побачить, що в цьому МТП (місце тимчасового проживання – ред.) проживають люди, якої саме категорії, чого саме вони потребують.

Але є вже приклади покращення умов?

– Так, звичайно. Тут же співпрацюють усі дотичні структури: й органи місцевого самоврядування, й органи державної влади, тобто обласна військова адміністрація, Координаційний гуманітарний центр, який налагодив роботу практично з усіма фондами.

У ході моніторингових візитів, коли я виїжджаю, наприклад, у гуртожиток, визначаються потреби – не тільки в побутових якихось речах, а мені керівник МТП говорить, от у мене є третій поверх, можна розмістити близько 50 осіб, але потрібен ремонт – і капітальний, тобто і санвузли, і всі кімнати загального користування, і самі кімнати. Співпрацюємо з різними фондами. Не можу сказати, що це робиться отак на раз-два, ні. Але більшість МТП наразі відповідають вимогам інклюзивності, маломобільні мають можливість там проживати і безперешкодно пересуватися.

Рік тому ми здійснювали моніторингові візити, і у більшості МТП не були дотримані державні будівельні норми. Тобто якщо пандус повинен бути під таким-то кутом, то він був занадто високий, і жодна людина туди не могла б навіть заїхати. Сьогодні ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Це і широкі вхідні групи, і все відповідає державним будівельним нормам, і не тільки на перших поверхах. Це дуже позитивні зміни.

Нещодавно відкрився новий центр для маломобільних, реконструкцію будівлі під який профінансувала гуманітарна місія "Проліска". Там можна розмістити 20, здається, людей. Гарний ремонт, догляд, який буде надавати благодійний фонд. Чи це такий перший приклад, коли, можна сказати, "з нуля" реалізували проєкт?

– Перший, єдиний. Будемо говорити так: це початок. Сподіваємося, що проєкт масштабується, і можна буде зробити такі умови для більшої кількості саме маломобільних. Тому що зараз тільки в місцях тимчасового проживання – 1022 маломобільних особи. Геріатричні пансіонати в місті переповнені. І ми ж не можемо, якщо кімната, наприклад, на 8 ліжок, помістити туди 16 людей, які потребують постійного догляду. Це буде просто неповагою до цієї людини.

Звичайно, в першу чергу держава повинна розуміти, що неможливо все зробити за рахунок громадських організацій. Тобто повинні бути якісь субвенції, державна якась підтримка, щоб громада мала можливість в себе відкрити такий центр для того, щоб внутрішньо переміщені особи і не тільки мали б можливість безкоштовно отримувати сторонній догляд. Прикро, але, на жаль, так і є, багато людей літнього віку, які переміщуються, залишаються зі своїми проблемами один на один. Одне діло, коли діти є поруч, а коли діти або покинули, виїхали за кордон і навіть не цікавляться своїми батьками – як їх вивезли, куди помістили, чим вони харчуються, хто за ними доглядає… І таких випадків безліч.

Нещодавно Харківщину відвідував міністр в справах громад, територій і ВПО Віталій Безгін. Він, зокрема, розповідав про зміни до постанови 841, яка регламентує евакуацію: щоб відповідальність покладалася не тільки на тих, хто евакуює, але й на тих, хто приймає, маючи на увазі тилові області. Бо зараз ситуація така, що регіони, з яких евакуюють, вони ж і найбільше приймають. Чи вірите ви в те, що вдасться трошки зменшити це навантаження на регіон?

– Я на початку проговорила, що наразі найбільше переміщується до міста жителі Харківської області. І далі вони не поїдуть. Вони залишаються тут. Якщо говорити про евакуацію: це серйозний напрямок, люди ризикують своїм життям, особливо дуже сумно, коли приїжджають забирати, а вони кажуть, що ми не поїдемо, є ж і такі випадки. І я дякую всім тим, хто долучається до цього процесу: Червоний хрест, "Білі янголи", "Незламна", "Я врятований".

У Харківській області є два транзитних центри: один – у Лозовій, а другий – у Харкові. Вже у центрі люди мають можливість обрати МТП. На платформі, розробленій БО "Координаційний гуманітарний центр", є перелік вільних місць з фото самої кімнати, умов проживання. Якщо людина вирішує проживати в гуртожитку, то після евакуації її відвезуть туди. Вона не йде пішки туди, не шукає транспорт, а залучаються громадські організації, які допомагають. У транзитних центрах люди отримують певні речі: і ковдра, і одяг, якщо він потрібен, продукти харчування. Тобто людина переміщується до кімнати в гуртожиток з багажем.

Якщо в людей немає бажання переміщатися в інший регіон, якщо вони знають чи думають, що не зможуть там проживати, то як ми можемо їх спонукати? Якщо в них тут більшість односельців, вони знають, в яких районах ті проживають. Є ж такі випадки, коли заселяються до гуртожитку, і просять, наприклад: а можна мені в такий-то гуртожиток, бо там уже мешкає моя кума. Звісно, якщо там є вільне місце, ми ж тільки "за" – щоб люди комфортно почувалися.

Якщо говорити про людей працездатного віку. Які є можливості працевлаштування? Можливо, комунальні підприємства…

– Я не можу сказати про точну кількість, яка працевлаштована, але одразу проговорю, що із загальної кількості ВПО 119 тисяч – працездатного віку. Із цих 119 тисяч близько 10% офіційно потребують працевлаштування. Тобто я не можу сказати, що вони не працюють, десь не підробляють, не можу стверджувати.

До комунальних установ міста – так, звичайно, люди влаштовуються і працюють. Той, хто хоче працювати, той буде працювати. Він іде і влаштовується. Якщо йому необхідно перенавчатися, буде перенавчатися. Є Центр зайнятості, який пропонує ряд навчальних програм, а також можливість отримати і гранти.

Можу навести приклад. В одному із МТП був упроваджений громадською організацією проєкт "Платформа Єднання", прямо там облаштували швацьку майстерню і навчали жінок. І хто захотів надалі працювати саме за цим фахом, отримав роботу, деякі відкрили власну справу. Тому все залежить від бажання.

Хочу уточнити про медичне обслуговування в МТП. Прямо туди приїздять лікарі?

– По-перше, хочу сказати, що з початку повномасштабного вторгнення близько 140 тисяч внутрішньо переміщених осіб отримали медичну допомогу. 107 тисяч – у первинній ланці, близько 32 тисяч – на вторинній ланці. Плюс, забезпечували гуманітарною допомогою, саме медичними комплектами. Їх отримало близько 15 тисяч переселенців, і на постійній основі отримують цю допомогу 1522 людини.

Щодо мобільних медичних груп. Ми вже другий рік робимо такі виїзди. Якщо їдемо в Шевченківський район, то залучаються лікарі саме цього району, і так далі по районах. Люди можуть зробити електрокардіограму, рентген, обстеження легенів, інші обстеження та необхідні дослідження, вакцинацію. Наприклад, перевірити рівень цукру – це дуже важливо. До моніторингу також залучається Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб, обласний фтизіопульмонологічний центр, який забезпечує саме переносне обладнання. Ми дуже їм вдячні.

У цьому році ми здійснили 27 виїздів, обстежили близько 4 тисяч людей, у тому числі 328 дітей. Чи важливо це? Дуже!

Бо не всі просто йдуть в поліклініку?

– Бо не то що не йдуть… Більшості людей, які перемістилися із населених пунктів, де тривалий час навіть не працювала якась амбулаторія чи поліклініка, дуже важливо пройти флюорографію. Ми ж всі розуміємо, що коли люди проживають у скупченні, вони користуються загальними побутовими кімнатами. І я не можу сказати, що це якийсь великий відсоток, де ми дійсно виявляємо відкриту форму туберкульозу, але ці випадки були. Відразу реагували, цих людей пролікувати, і все добре, і діти в безпеці.

Ми приїздимо, щоб люди отримали консультації сімейного лікаря, клінічного психолога, який теж супроводжує нас щоразу, фтизіопульмонолога, все в одному місці, без реєстрації, без черги.

Харків має досвід із модульним містечком, яке відкривали у 2015 році. Житло на кілька місяців, а люди там залишилися на роки, попри вже аварійний стан будиночків. І лише в 2025 його остаточно ліквідували. Як вважаєте, хоч це була така важка історія, зараз такі модульні містечка можуть стати варіантом для розміщення?

– Звичайно, що житло – це одне із першочергових проблемних питань, яке наразі є. Я вважаю, що модульний будиночок – це дуже короткочасне проживання. Він руйнується, люди не можуть його підтримувати і так далі.

Ми ж розуміємо, що повинна працювати система на рівні держави. У людини зруйнований будинок, вона отримала сертифікат і вирішує, де хоче придбати будинок чи квартиру.

На сьогодні діє програма, відповідно до Постанови №1176, житлових ваучерів на 2 мільйони гривень для учасники бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, які перемістилися з тимчасово окупованої території. Як на мене, необхідно вже відходити від лише тимчасово окупованих територій, і додати території, де ведуться активні бойові дії. Розширювати програму, і це тільки на державному рівні. Величезні кошти, але якісь етапи повинні бути, щоб більше людей мали можливість отримати постійне, а не тимчасове житло.

Читайте також: Рієлторка Юлія Парщик: Ціни на квартири у Харкові зростають хвилями – залежно від фінансування єВідновлення