Харків космічний. Перерваний політ

Харків – це місто, яке з самого початку активно долучалося до розвитку космічної галузі. У радянські часи, а згодом і за Незалежної України, Харків не просто готував кадри для космосу – тут формувалися цілі покоління інженерів, науковців, льотчиків та конструкторів.

Вищі навчальні заклади – такі як Харківський авіаційний інститут, Харківський політехнічний інститут, військові академії, училища військових льотчиків – випускали фахівців, які потрапляли на передову космічної гонки.

На Харківщині працювали підприємства, де виготовляли елементи космічної техніки та військових систем, що потім використовувалися в космосі. Тут були і полігони, і аеродроми для випробувань.

Але окрім офіційної історії – є ще й маловідома. І вона починається з імені харків’янина Валентина Бондаренка.

Харків’янин, ім'я якого приховували

Валентин Бондаренко народився 16 лютого 1937 року в Харкові. З дитинства мріяв про небо, навчався в авіаційній школі, згодом – у льотному училищі, де виявив себе як здібний пілот та дисциплінований військовий. Після закінчення середньої школи вступив до Ворошиловградського авіаучилища, навчався в інших училищах військових льотчиків, а в 1960-му – вступив до першого загону радянських космонавтів.

Саме з того моменту, коли у великій секретності формувалася нова структура, ім’я молодого льотчика-харків’янина почало зникати з офіційної історії.

23 березня 1961 року, всього за три тижні до історичного польоту Юрія Гагаріна, Валентин Бондаренко трагічно загинув під час тренування в барокамері. Під час експерименту в кисневому середовищі через необережність сталася пожежа – бинт, змочений спиртом, торкнувся електроплитки. Вогонь миттєво охопив усе – за таких умов навіть найменша іскра стає смертельною. Валентин зазнав тяжких опіків і помер наступного дня в лікарні.

Забутий перший?

Тривалий час смерть Бондаренка залишалася під грифом "таємно". Радянська преса вперше згадала про нього лише 1986 року, коли московський журнал "Огонёк" опублікував відповідну статтю. До того – жодної офіційної згадки, ніде, навіть в енциклопедіях. Бондаренка не було серед загиблих космонавтів – бо формально Валентин "ще не літав".

Уже після розсекречення стало відомо, що він мав високі шанси стати першим. За спогадами його товаришів, а також за деякими рейтингами, які складалися у першому загоні космонавтів, Валентин Бондаренко входив до трійки найімовірніших кандидатів на політ у космос.

Версії загибелі

Офіційна версія загибелі Бондаренка – нещасний випадок. Радянські джерела, включно з дослідниками космосу, які вже писали після 1980-х років, описують загибель як трагічну випадковість, наслідок порушення техніки безпеки. Аналогічної думки дотримувалися і деякі західні історики, які отримали доступ до розсекречених матеріалів.

Утім, в усній пам’яті харків’ян зберігалися інші версії. Уже в 1970–1980-х роках містом ходили чутки: Валентина Бондаренка нібито "прибрали", адже не хотіли, щоб першим космонавтом у світі став українець. У СРСР це була надзвичайно чутлива тема – символом першості мав бути росіянин. І хоча подібні версії не мають документального підтвердження, вони стали частиною міської міфології.

Пам’ять у Харкові

Бондаренко похований на одному з міських кладовищ Харкова. Тривалий час на могилі не було згадки про його причетність до космосу. Лише 1986 року, після першої публікації в "Огоньку", на граніті вибили: "Космонавт". А у 1990-х – з’явився напис: "Від друзів льотчиків-космонавтів СРСР".

У Харкові є меморіальна дошка в школі, де навчався Валентин. А одна з вулиць міста з 2001 року носить його ім’я.

Павло Попович і "расова теорія"

Павло Попович, перший український радянський космонавт, відкрито говорив про ймовірність національного чинника у виборі першого космонавта. У своїх інтерв’ю він зазначав, що у фінальній шістці кандидатів саме він мав найвищі шанси на політ. Але обрали Юрія Гагаріна – молодшого за віком росіянина, за принципом вищої "національної зручності". У мемуарах Поповича фігурує думка, що радянське керівництво орієнтувалося не лише на особисті якості кандидата на політ, а й на політичний символізм.

"Усе вирішувала не лише підготовка, а й те, як людина виглядає на плакаті, - писав Попович. - Хтось мав бути "обличчям радянського народу".

Скільки українців злітали в космос

Україна дала світові багато космонавтів. Дослідники називають різні цифри. Загалом – від 12 до 17 громадян України (включно з народженими в УРСР або українського походження) здійснили космічні польоти. Серед них – Павло Попович, Георгій Береговий, Леонід Каденюк (перший космонавт незалежної України), а також ті, хто працював у міжнародних місіях після розпаду СРСР.

Сучасний контекст: новини космосу

Останнім часом в українських ЗМІ шириться обговорення участі в російсько-американському екіпажі космонавта з українським громадянством. Мовиться про Олексія Зубрицького – уродженця України, який кілька днів тому полетів на Міжнародну космічну станцію у складі екіпажу "Союз МС-25". Цей факт уже викликав багато буремних дискусій в суспільстві.

Космічний корабель стартував вранці 8 квітня з космодрому Байконур у Казахстані.

Того ж дня корабель пристикувався до модуля "Причал" на російській частині Міжнародної космічної станції. Разом із Зубрицьким на борт МКС прибули також росіянин Сергій Рижиков та американець Джонні Кім.

Ситуація стосовно участі Олексія Зубрицького в цьому космічному польоті потребує окремого висвітлення.

Замість епілогу

Історія Валентина Бондаренка – це не лише історія молодого героя, якого забрала система. Це ще й приклад того, як одна людина з Харкова могла змінити хід історії, але так і не отримала визнання за життя. Сьогодні, коли Україна бореться за своє майбутнє, важливо пам’ятати і своїх героїв минулого – особливо тих, про яких довго мовчали.

Читайте також: Ядерна зброя України. Харківський слід