Контрнаступ пліч-о-пліч: Як батько та син звільняли Харківщину від окупантів

У 5 Слобожанській бригаді пліч-о-пліч боронять країну батько та син.

Історію родини захисників розповіли в Східному оперативно-територіальному об'єднанні Національної гвардії України, передає "Думка".

Як зазначили в НГУ, першим до лав нацгвардійців долучився 24-річний Максим Матвієнко. Він став на оборону харківського фронту з перших днів повномасштабного вторгнення рф.

"Навесні мене разом з підрозділом перекинули на Балаклійський напрямок. Все літо лінія фронту майже не рухалася, ми проводили розвідку і постійно перебували у стані бойової готовності", - згадує боєць перші місяці збройного протистояння.

У травні батько Максима, 51-річний Михайло, також приєднався до 5 Слобожанської бригади, щоб проходити службу поруч із сином.

Чоловік каже, що вперше побачив жахіття, які по собі лишають збройні сили рф ще у 1992 році, коли посилював українский кордон під час війни у Придністров’ї.

"Моя служба припала з ескалацією конфлікту у Придністровській війні. Мене як строковика прикордонника відправили посилювати український кордон і тоді вже ми побачили так звані "військові традиції" армії рф, на кшталт захоплення території незалежної країни з уявними цілями. І, звичайно, перетворення його у холодне протистояння. Сценарій в них один", - розповідає Матвієнко старший.

Пліч-о-пліч батько із сином пройшли контрнаступальну операцію на Харківщині. Просування, кажуть, було швидким: Балаклія, Ізюм, Куп’янськ. Потім звільняли Лиман.

За словами нацгвардійців, найбільше приходи українських військових раділи жінки та діти.

"Цивільним ми допомагали, віддавали їм свої продукти. Потім, коли нам було необхідно просуватися далі, місцеві благали нас не йти. Разом з нами до селища приходив спокій. Я пояснював, що ми йдемо далі, щоб їм не довелося переживати окупацію більш ніколи", - ділиться Михайло.

Після звільнення Харківщини, військовослужбовці разом з підрозділом просунулися далі - на Луганщину.

Біля Кремінної Максим Матвієнко дивом вижив та отримав поранення. Машина, яка їхала прямо перед ним, підірвалася на ворожій міні. Захисник допомагав рятувати бойових товаришів з палаючою автівки та сам дістав поранень.

До строю Матвієнко молодший повернувся вже за тиждень. Саме тоді нацгвардійці здійснили чергову спробу взяти Кремінну.

"Тато був у штормовій групі, я – у групі прикриття. Ми один в одного у полі зору. Тут приліт, нас "накривають" з чогось важкого, я бачу як його хлопці та наші – всі падають. У перші миті ти не розумієш, що відбувається з тобою, вибухова хвиля просто збиває з ніг. Я дивлюся у бік, де був тато і бачу, що усі лежать на землі. Я дуже злякався за нього. Того дня нас усіх контузило. За мірками "передку" - це здавалося б обійшлося", - розповідає Максим.

Зараз обидва чоловіки на Харківщині. Вони проходять лікування після бойового травмування.

Читайте також: На Харківщині попрощаються з загиблим на фронті захисником