Поступово периметр зменшувався: Офіцерка Нацгвардії розповіла про бої за "Азовтсаль"
Офіцерка бригади "Азов" Марія поділилася спогадами про те, як оборонці Маріуполя трималися під тиском російських окупантів.
Історію захисниці розповіли в Східному оперативно-територіальному об'єднанні Національної гвардії України, передає "Думка"
Як розповіли в Нацгвардії, Марія виростала на Донеччині.Зі школи вона мріяла стати на захист Батьківщини, так само як і її старший брат. Вступила до лав 12-ї бригади оперативного призначення після випуску з Академії Нацгвардії у березні 2021 року. Звістку про початок повномасштабного вторгнення дівчина отримала пізно вночі 24-го лютого.
"Десь о другій ночі мені зателефонували й сказали: "У нас війна. Їдь до військової частини!" Ми тоді приїхали, і ще пару днів обороняли військову частину, — каже вона.
На той момент дівчина була заступником командира стрілецької роти з конвоювання, екстрадиції підсудних по роботі з особовим складом. За словами захисниці, ситуація стрімко погіршувалася. Основні сили захисників Маріуполя почали концентруватися у металургійному комбінаті "Азовсталь", що став важливим командним та логістичним центром, звідки постачалися боєприпаси, продукти бійцям, які вели вуличні бої, куди евакуювали поранених та загиблих.
"Спочатку ще у нас були запаси, але потім вже почалися проблеми з водою. Однією літровою пляшечкою води на день мились. Ділилися харчами з цивільними людьми, які були також в іншому бункері", - згадує Марія.
Вона зазначає, що окупанти і втрачали величезні людські та технічні ресурси, намагаючись захопити "Азовсталь", поступово периметр навколо промзони зменшувався. Росіяни рівняли місто із землею, разом з його мешканцями.
"Були постійні обстріли. Хлопці виїжджали на завдання, і також вели бої у місті. Моя задача була підтримувати морально-психологічний стан хлопців та дівчат, які знаходились на "Азовсталі". Деякі дуже важко переживали ці травматичні обставини. Найбільше травмувала втрата когось рідних. Я пережила це на собі, коли мого брата було поранено, і спочатку по радіостанції передали що він загинув. Це був, напевно, найважчий момент з мого перебування там, - ділиться Марія..
Вона зізнається, їй дуже пощастило, адже брат виявився живим, і вона отримала шанс його побачити.
"Тоді мій старшина взяв машину, і ми поїхали до мого брата у лікарню. Я зібрала його речі, і в останній момент також взяла свою ковдру. Так боляче було тоді дивитися, коли твоя рідна людина лежить вся у крові! А ти ніяк не можеш допомогти, крім як поговорити! У цей момент не можна показувати свої емоції: плакати чи впадати в істерику. Ні! Йому від цього не стане легше", — пояснює Марія.
Її брата тоді вдалося евакуювати гелікоптером з оточеного міста. Ситуація ставала гіршою з кожним днем, ресурси вичерпувалися. Зник зв’язок. Командування частини прийняло рішення дозволити особовому складу частини, зокрема жінкам, самотужки евакуюватися з Маріуполя, визначивши точкою збору Запоріжжя. Необхідно було зберегти життя особового складу в умовах, коли була вже втрачена надія на проведення деблокади міста. Марія та її три подруги спочатку переховувалися у підвалах, намагалися вижити у неймовірно складних умовах, і врешті скористалися слушною нагодою, аби пішки почати вибиратися з оточення крізь чисельні блокпости російських окупантів: кадировців, вихідців з Бурятії, тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Разом з тим, дівчина каже, що усі випробування загартували її. Вона стільки пережила, проте так само віддана своєму обов’язку та бригаді "Азов":
"Наші військовослужбовці мають унікальний бойовий досвід. Вони навчать вас воювати максимально ефективно. Ті, хто прийде до нас, буде брати участь у штурмових діях, звільняти українську землю до кордонів 1991 року", — впевнена Марія.
Читайте також: У Дергачах попрощалися із загиблим на фронті прикордонником
