Будинок Сурукчі в Харкові: зіркові гості, вершки суспільства і поступовий занепад

У центрі Харкова, на вулиці Садовій, стоїть будинок, повз який легко пройти і навіть не звернути уваги на нього. А дарма. Бо це не просто стара будівля, це місце, де колись врятували голос відомого оперного співака, збиралася інтелігенція і творилася історія медицини.

"Думка" вирішила розповісти історію Будинку Сурукчі – будівлі, яка ніби "зависла" між минулим і невідомим майбутнім.

Як і коли з’явився будинок Сурукчі

Цей будинок – колишня садиба лікаря Степана Сурукчі – "батька" української оториноларингології. Тобто все, що пов’язано з вухами, горлом і носом – це якраз його тема.

Сам будинок з’явився ще наприкінці ХІХ століття. Спочатку ця ділянка взагалі була порожньою частиною території біля вулиці Григорія Сковороди (тодішньої Пушкінської). Потім тут звели одноповерховий маєток для почесного громадянина Харкова Миколи Ващенка. Хто саме його проектував, до кінця не ясно. Найчастіше згадують архітектора Віктора Величка, але є версії і про Юлія Цауне, і навіть про Олексія Бекетова. Коротше, будинок цей з "архітектурною інтригою".

Десь приблизно у 1903 році цю садибу купив Сурукчі.

Хто такий Сурукчі

Лікар Степан Сурукчі був дуже серйозною і розумною людиною. Спочатку він вчився на медика у Харкові, а потім поїхав стажуватися в Німеччину. Там він набирався досвіду і усіляких корисних знань, а також привіз з собою сучасні на той час інструменти і методики лікування у галузі оториноларингології. Паралельно він читав безкоштовні лекції, приймав пацієнтів в клініці університету, а також у Червоному Хресті (безкоштовно).

Бурхливі події в країні, революція, зміна влади не стали на заваді у роботі талановитого лікаря. У 1921 році Сурукчі захистив докторську дисертацію та невдовзі став професором.

Він доклав всіх сил і наполегливість для того, щоб вже наступного року у Харківському медичному інституті почали викладати таку дисципліну, як отоларингологія. Та навіть добився створення окремої кафедри, яку ж сам і очолив.

Творчі тусовки у садибі

І от на початку ХХ століття до харківського лікаря звертається популярний на той час оперний співак Федір Шаляпін. У нього виникли серйозні проблеми з голосом, він уже обійшов купу лікарів, навіть європейських, але результату не було. Йому діагностували дисфонію, яка могла призвести до повної втрати голосу. І тут харківське світило медицини, до якого порадили звернутися друзі, бере і реально допомагає. Голос Шаляпіну таки вдалося відновити. Після цього вони постійно підтримували зв’язок.

Коли Шаляпін приїжджав до Харкова, то заходив у цей будинок "на чай". Тут періодично влаштовувалися творчі вечори, де він співав для друзів і гостей. Оце так рівень "домашніх посиденьок"…

До речі, він був не єдиним "зірковим" гостем. У садибі також співав романси кіноактор, композитор, поет і мега-популярний у ті часи співак Олександр Вертинський. Також сюди приходили митці, лікарі, інтелігенція, коротше там збиралися усі тогочасні "вершки суспільства". Будинок став таким собі культурним і науковим хабом ще задовго до того, як це стало мейнстрімом.

Велику роль у цій атмосфері відігравала і дружина лікаря – Тетяна Іванівна. Кажуть, саме вона була так званою душею компанії.

А ще цей будинок був таким собі "приватним стаціонаром" по-домашньому. Деяких пацієнтів Сурукчі залишав у себе вдома після операцій, щоб доглядати далі.

Будинок після революції

Є дві версії того, що трапилося з будинком після революції 1917-го року. Перша, що Сурукчі сам "подарував" будинок новій владі, а друга, що його ніхто особливо не питав, а будинок взяли і просто відібрали. Як там було насправді, ми навряд чи дізнаємося, але факт у тому, що з того часу садиба стала державною.

Та про лікаря таки "подбали", не залишили на вулиці. Виконком виділив Сурукчі п'ятикімнатну квартиру у центрі Харкова. В постанові було написано таке: "квартира надається для покращення умов наукової роботи професора". (От цікаво, чи не з нього Булгаков писав образ професора Преображенського…)

Тож настали радянські роки і тепер колишня садиба перетворилася на дитячий садочок з яслами. Потім тут працювала бухгалтерія відділу освіти Київського району Харкова. А от про архітектурну цінність будинку якось особливо не думали. Не ремонтували навіть фасад, що вже й казати про капітальний ремонт… Його взагалі тут ніколи не робили. Будинок просто стояв, старів і повільно "помирав".

Архітектура будинку

Сам по собі цей будинок дуже навіть цікавий і гарний. Він хоч і одноповерховий, але не виглядає "простецьким", а дуже навіть витонченим і елегантним. Тут такий собі мікс стилів – щось між неоренесансом і модерном.

Вхід до будинку дуже ефектний – сходи ведуть на невеликий портик із двома колонами тосканського ордеру, а зверху – фронтон. Над самим входом знаходиться декоративний купол з віконцями-люкарнами.

Цікаво виглядав і двір. Колись там була відкрита тераса у формі пів ротонди з мармуровими сходами і сад з трьома мармуровими фонтанами.

На даху будинку стояв маленький ангел із розколотою вазою в руках. За задумом архітектора, це був такий образ професії лікаря.

До речі, цей ангел, на жаль, потім зник.

Будівля на межі зникнення

У 1980 році будівлю офіційно визнали пам’яткою архітектури. Але це їй не дуже допомогло. У 2000-х її просто перестали використовувати. І тут почалася знайома історія "тихого вмирання" – будинок стоїть, але нікому не потрібен, руйнується, і шансів його врятувати з кожним роком все менше і менше.

У 2004 році на будинку з’явилася меморіальна дошка на честь Шаляпіна. Хоча пізніше барельєф зі співаком з неї зник.

Справжній "двіж" почався у 2013 році, коли з’явилася інформація, що будинок можуть знести. Тоді харківські активісти, студенти і митці об’єдналися і почали проводити біля будинку всілякі акції. Там були і концерти, і виставки, і театральні перформанси, коротше люди намагалися привернути увагу як могли, щоб відстояти цю будівлю. І можна сказати, що частково це спрацювало – будинок хоча б не знесли. Але й, на жаль, не відновили.

На кінець 2010-х він виглядав, м’яко кажучи, не дуже: вибиті вікна, напівзруйновані сходи, сміття у дворі. І це при тому, що формально ж цей будинок – місцева пам’ятка архітектури…

Паралельно змінювалися власники, земля переходила від однієї компанії до іншої, а поруч почали будувати житловий комплекс. І от тут знову з’явилося питання, чи не "впишуть" будинок у новобудову або взагалі знесуть "під шумок".

У підсумку вирішили, що будинок таки реставрують і включать до складу нового житлового комплексу.

Що зараз

Реставрацію тоді справді почали, роботи взяла на себе компанія "Житлобуд-2". Однак після старту процес пішов не так швидко, як обіцяли. Ще у 2020 році там виконували підготовчі роботи та деякі відновлювальні роботи, але про завершення реставрації наразі взагалі не йдеться. Бо ж у плани втрутилася повномасштабна війна. І знову стало "не до нього". Тож цей будинок знову знаходиться у "підвішеному" стані.

Чи вдасться врятувати цю історичну харківську перлинку, чи вціліє вона, перебуваючи і без того в аварійному стані під щоденною загрозою ворожих ударів з повітря, не відомо. Хотілося, щоб вдалося зберегти цей невеличкий острівець минулого у центрі міста. Будемо сподіватися, що будинок реставрують і він отримає нове життя. Можливо, стане культурним хабом, музеєм чи чимось іншим. Головне, щоб вистояв і дочекався своєї "черги".

Читайте також: Тюринка: як з’явився найстаріший район Салтівки і що там було раніше