Йшли за ними по п'ятах: У річницю деокупації гвардійці згадали, як гнали окупантів з Харківщини

Бійці підрозділів НГУ згадують, як стрімко розпочався Слобожанський наступ, як тікали окупанти та зустрічали жителі звільнених міст.

Як тривав гучний контрнаступ на Харківщині у вересні 2022 року розповіли у Східному оперативно-територіальному об'єднанні Національної гвардії України, передає "Думка".

Рік тому на Слобожанщині розпочався наступ українських військ. Протягом декількох днів ЗСУ вибили росіян з позицій по Сіверському Дінцю, відкинули їх до кордонів на півночі та на сході Харківської області, очистили Лиманський напрямок на Донеччині та закріпилися на Луганщині у кремінських лісах.

Перші відео, коли українські захисники підіймали національний прапор над звільненими селами, почали з’являтися у мережі 4 вересня 2022 року. Тоді бійці 15 Слов'янського полку та 103 бригади тероборони звільнили село Озерне на Лиманщині.

Позиції російських загарбників починали "сипатися" як доміно. 6 вересня слов’янські гвардійці вже займали позиції у Волоховому Яру на Харківщині, вночі зазнали втрат через авіаудар противника. Офіційні джерела барились з підтвердженнями про деокуповані населені пункти, бо інформація була чутливою для подальшого розгортання наступальної операції, до того ж потребувала верифікації.

"Ми обійшли Балаклію, і почали штурмувати Волохів Яр. Ворог не очікував і не втримався. За перший день вибили його до траси з Харкова на Ізюм, утримували її цілу ніч, і зі світанку до обіду вже повністю взяли населений пункт під контроль", – розповідає командир взводу батальйону спеціального призначення "Донбас" 15 Слов’янського полку НГУ Коготь.

"Дев’ятого вересня вночі отримали наказ рухатися на Куп’янськ. Там знаходилися штаби росіян. Вони розмістились на вулиці елітних 2-, 3-поверхових будинків. Ми спочатку зустріли опір, але потім вони втікали дуже швидко, кидаючи особисті речі, зброю. Під час фільтраційних заходів знайшли склад з гуманітарною допомогою, цілий день роздавали місцевим, ледве встигли, бо вже наступного дня був "приліт" і те приміщення згоріло. Місцеві мешканці дуже раділи, багато почали виїжджати у більш безпечні місця, багато ділилися інформацією про противника", – каже нацгвардієць Коготь.

Підрозділ офіцера 5 Слобожанської бригади Ключа декілька місяців поспіль бився на Балаклійському напрямку, згодом взяв участь у вересневому наступі. Восьмого вересня Сили оборони України звільнили Балаклію.

"Контрнаступ почався абсолютно неочікувано на початку вересня. Ми розділились на три групи та пішли на Балаклію. Пройшли певну дистанцію, далі окопалися, знов зайняли оборону, а ЗСУ пішли вперед аж до Ізюма. Місто було дуже розбите. Бачиш дев’ятиповерхівку розрубану навпіл російською авіабомбою так, що під’їзди склалися. Ніби два будинки, а посередині діра", – згадує офіцер Нацгвардії Ключ.

Побачене його засмутило, але не здивувало: про ставлення росіян до загарбаних територій він все зрозумів ще на позиціях під Балаклією.

"Ми стояли на так званих "таборах", далі починався приватний сектор Балаклії. Шли у наступ багато підрозділів: Нацгвардія, ССО, КОРД, бригади ЗСУ. Ми перевіряли будинки та нежитлові приміщення. Це тривало дві доби. Далі ми рухались до Ізюма. Частина колаборантів самі здавались, і здавали інших, бо їхній "потяг пішов", а також російських військових, які не встигли втекти, або намагалися "залягти на дно", – згадує перші дні у звільненій Балаклії та Ізюмі колишній підприємець, боєць 5 Слобожанської бригади Ара.

Українським захисникам вдалося паралельно розвивати наступ на півночі Харківщини, де діяли підрозділи 3 бригади оперативного призначення "Спартан". Аж до 9 вересня артилерія противника піддавала щоденним обстрілам Харків та його околиці з Цупівки, Козачої Лопані, Циркунів. А вже десятого вересня росіяни кидають добре облаштовані позиції, техніку, боєприпаси: лінія фронту переміщується на лінію державного кордону.

"Ми зайшли в Уди та побачили, що противник покинув все: своїх "двісті", майно, боєприпаси, зброю. Стало зрозуміло, що така тенденція буде далі. Далі рухалися до Куп’янська, звідти до Куп’янська-Вузлового. Я тоді ще був оператором Javelin. Заходили по п’ятах, машини горіли, було багато трупів окупантів. Вирушили до Стельмахівки. З другої сторони річки був вже ворог. Пройшли Новоосинове, Глушківку, Богуславку та закріпились у Новоселівському. Там вже ворог нас намагався штурмувати, але ми не здали жодної позиції", – відтворює події річної давнини командир взводу 3 бригади оперативного призначення "Спартан” Маркер.

"Після Дементіївки вийшли на злагодження. Отримали наказ рухатися на Куп’янськ за штурмовиками "Кракену" та 93 бригади на "Вартах" та БТР. Вразили масштабні руйнування за Куп’янськом. Було багато трупів московитів на розбитих позиціях, у калюжах, багнюці. Стояв страшний сморід всю дорогу. Дійшли аж до Стельмахівки. Там ворог знищив нашу техніку, ми відсікали їхній контрнаступ. Вони намагалися повернути свої позиції. Задіяли танки, артилерію, авіацію. Так ми дісталися Новоселівського", – розповідає командир відділення 3 бригади оперативного призначення "Спартан" Ранок.

Після визволення Ізюма, Балаклії, Куп’янська, Козачої Лопані та інших населених пунктів Харківщини було задокументовано величезне число воєнних злочинів, здійснених російськими загарбниками. Всюди було ексгумовано сотні тіл вбитих українських громадян, чимало зі слідами катувань. Тільки в Ізюмі знайшли понад 400 тіл. Чи не у кожному окупованому місті та селі окупанти облаштовували катівні. Станом на 12 вересня 2022 року було звільнено близько 6000 квадратних кілометрів української території.

Читайте також: Росіяни їхали у центр: Гвардійці розповіли, як боронили Харків у перші дні повномасштабної війни