"Ти визначаєш, хто буде жити": Харківський парамедик про роботу на передовій

На рахунку парамедика НГУ на псевдо Морфін десятки врятованих життів.

Історію медика-нацгвардійця з позивним "Морфін" розповіли у Східному оперативно-територіальному об'єднанні Національної гвардії України, передає "Думка".

Як розповіли в НГУ, Степан на псевдо Морфін – родом з Галичини, народився в Івано-Франківську, але з 2006 року мешкає у Харкові. Тут закінчив Харківський національний медичний університет, одружився, працював ургентним лікарем – травматологом у лікарнях міста та області. У 2020-му році Степан підписав контракт та став до лав 5-ї Слобожанської бригади НГУ.

"Позивний взяв собі Морфін. Це основна дієва речовина знеболювальних препаратів, так вийшло. В армію пішов, бо відчував невідворотність війни, хотів бути готовим до такого розвитку подій, мати необхідні навички та знаходитися у потрібному місці", – розповідає Степан.

Коли чоловік на військовій кафедрі у своєму університеті, їхній викладач, що свого часу служив в Афганістані, розповідав, як за два місяці до радянського вторгнення у цю країну керував розгортанням польових шпиталів на кордоні Таджикистану.

"Запам’ятайте, казав наш полковник, кожна війна розпочинається з цього. Тому, коли я побачив в новинах інформацію про будівлю російських польових шпиталів у Білорусі та росії, зрозумів, що вторгнення неминуче та буде незабаром. Підготував родину та діяв відповідно. Родину вчасно вивіз, комплект необхідних речей зібрав та з машини не виймав", – каже офіцер.

Перші місяці Морфін з підрозділами бригади захищали харківський аеропорт. Вчасно підірвана летовищна смуга не давала змогу ворогу висаджувати літаками десант, тому активні бойові дії наш герой побачив вже на обороні Ізюму, Пришибу та Балаклеї.

Степан завжди надавав медичну допомогу на самих передових позиціях. Тож, Балаклія, Ізюм, Борова, Підлиман стали переможними віхами на шляху до Серебрянського лісу під Кремінною.

"Морфін"озповідає про надважкі умови роботи медичних служб у піщаному лісі, в умовах бездоріжжя та під масованими обстрілами противника. Згадує іноземних інструкторів, які приїхали навчати українських парамедиків, та які не могли зрозуміти, як їхні колеги працюють під обстрілами, надають медичну допомогу під час проведення бою та стабілізують поранених в кілометрі від передової.

"Вони працюють чітко за протоколами. Вони не розуміли, чому ми не можемо іноді добу вивезти поранених, бо дорога прострілюється танками та артилерією", – згадує Морфін.

"Під постійними обстрілами – дуже близько до передової – ми влаштовували бліндажі, у яких можна було стабілізувати поранених. Бо 15 кілометрів, які відділяли нас від великого стабпункту, в у мовах бездоріжжя волонтерський пікап долав за 2-3 години. Якщо не було дощу та взагалі міг проїхати. Найважче у роботі бойового медика – "сортування" поранених. Бо ти визначаєш, хто буде жити. В умовах нормальної, "протокольної" праці ти, можливо, врятував би усіх. Але немає часу та ресурсів, ти розумієш, що за декілька годин, які мінімум відділяють поранених від шпиталю, важко поранені помруть. Тому доводиться обирати тих, хто може продовжувати бій зараз та тих, у кого є шанси вижити за час, який у тебе є, та якого, насправді немає. Гелікоптери на евакуацію прилітають тільки у голлівудських фільмах. Ми тягнемо на руках та автівках по знищених дорогах", – розповідає нацгвардієць.

Чоловік провів декілька важких кількамісячних ротацій на передовій, на його рахунку декілька десятків врятованих життів.

Читайте також: Перевівся зі Львова до Харкова, щоб захищати рідне місто: Історія бійця НГУ