Суд над Росією: Злочинець має бути покараний

Зло має обличчя

80 років тому над Третім Рейхом замайорів чорний прапор капітуляції. Але разом із ним з’явилося нове чудовисько – імперія, що виросла на уламках війни і збудувала свою легітимність на перемозі над нацизмом. Сьогодні ця держава сама топче міжнародне право, знищує сусідню країну і відкрито зневажає світовий порядок. Росія, будучи неспроможною сьогодні перемогти на полі бою, продовжує щодня чинити воєнні злочини в Україні, тримає у страху весь континент, розпалює ядерний шантаж.

Українці чинять героїчний спротив і живуть не лише вірою в перемогу, а й переконанням, що агресор буде зупинений та покараний. Сьогодні вже не йдеться лише про перемогу у війні – йдеться про відновлення самої ідеї справедливості.

Харківський прецедент: вирок у розпал війни

82 роки тому в Харкові пролунав вирок першим нацистським злочинцям. Вперше у світі відбувся відкритий суд над тими, хто чинив воєнні злочини на окупованій території. Це було за пів року до висадки союзників у Нормандії, до створення ООН, до Нюрнберзького трибуналу. Харківський процес став сигналом для людства: навіть під час війни зло може бути назване та покаране.

Сьогодні рашистська путінська Росія нещадно руйнує Харків. Місто знову страждає та знову нагадує: суд над агресором – це не гасло, а історична необхідність.

Харківський трибунал. 1943. Як це було

Грудень 1943 року. У зруйнованому, але визволеному Харкові відбувся перший у світі публічний судовий процес над воєнними злочинцями нацистської Німеччини. Нюрнберг буде лише через три роки. Тоді, у холодному залі Оперного театру на Римарській, тодішня радянська влада вперше задекларувала: за злочини проти людства буде кара.

На лаві підсудних – чотири особи: три німці (офіцери та службовці СС, гестапо, абверу) та один колаборант – громадянин СРСР з Російської Федерації. Їм інкримінували розстріли цивільного населення, масові страти, катування полонених, участь у каральних операціях.

Свідчення свідків шокували – душогубки-газвагени, катування жінок та дітей, живі поховання, розстріли полонених, цивільних у лісосмугах, цілеспрямоване знищення української інтелігенції. Військовий трибунал 4-го Українського фронту діяв жорстко й швидко. Вже 18 грудня вирок було оголошено: смертна кара через повішення. Наступного дня – 19 грудня 1943 року – вирок виконано. Публічно. В центрі міста. На очах тисяч харків’ян.

Цей трибунал мав колосальне моральне й правове значення. Він задокументував: є докази, є свідки, є відповідальність. Це був справжній акт правосуддя, який заклав основу для міжнародного права, що в подальшому вилився у Нюрнберзький процес 1945-46 років.

Але Харків був першим. Першим, хто в післявоєнній Європі сказав: за геноцид – смерть. За війну – суд. За катування – вирок.

Сьогодні, через 80 років, Харків знову – на лінії фронту. І знову під обстрілами, знову серед руїн, знову бореться з тією ж темною ідеологією знищення, яку ніс нацистський режим. Але місто пам’ятає. Пам’ятає справедливість. І вимагає її знову.

Безжальність, що не має меж

Масштаби російських злочинів в Україні вражають навіть тих, хто бачив найгірше. Світ уже почув про Бучу, Ірпінь, Маріуполь, Ізюм, Оленівку. Але це лише верхівка айсберга. Росія системно порушує міжнародне гуманітарне право. Під ударом – мирні жителі, полонені, діти, екосистема цілих регіонів.

Рашистські війська знищили Оленівську колонію разом з утримуваними українськими військовополоненими. Відомі численні факти розстрілів військовополонених на лінії фронту, мирних людей, жорстоких тортур, масового викрадення та депортації та дітей. Росія завдала ударів по Чорнобильській зоні та окупувала ЗАЕС, перетворивши ядерну інфраструктуру на щит для артилерії. Влітку 2023 року була підірвана Каховська ГЕС на Дніпрі – найбільша рукотворна техногенна катастрофа в Європі за останні десятиріччя.

Каховська ГЕС після підриву / Фото з супутника

На Харківщині ситуація не менш кричуща. Росія обстріляла "Джерело нейтронів" – об’єкт ядерної безпеки. У місті та області знищено величезну кількість невоєнних промислових підприємств, під ударами – лікарні, університети, житлові квартали, храми, школи, дитсадки. В області зафіксовано масштабні екоциди – руйнування дамб, забруднення водойм, знищення заповідників та лісів. Це не побічні втрати війни – це цілеспрямована політика знищення.

Історія пам’ятає вироки

Історія ХХ століття засвідчила: жоден диктатор не вічний, а жоден злочин не забутий. Нюрнберзький та Токійський трибунали стали символами торжества міжнародного права. Пізніше справедливість наздогнала організаторів геноцидів у Руанді, на Балканах, у Сьєрра-Леоне.

Ніколае Чаушеску розстріляли власні співвітчизники. Саддам Хусейн був повішений за вироком іракського трибуналу. Слободан Мілошевич помер у камері Гаазького суду. Муаммар Каддафі був убитий під час повстання, а ордер на його арешт уже не встиг знадобитися. Караджич і Младич – засуджені до довічного ув’язнення за воєнні злочини і геноцид.

Ці приклади – попередження. Ніхто не сховається за мандатом чи посадою. Кожне з цих покарань – свідчення того, що світ уміє відповідати на виклик брутального зла.

Трибунал для Кремля: не лише можливість, а обов’язок

Злочин агресії, який скоїло керівництво РФ, вимагає окремої правової оцінки. На відміну від воєнних злочинів, які розслідує Міжнародний кримінальний суд, агресія – це злочин проти миру. Він стоїть вище у ієрархії міжнародного права. Саме тому Україна та її партнери ініціювали створення Спеціального трибуналу для притягнення російського диктатора Владіміра Путіна і всього вищого керівництва РФ до відповідальності.

У 2023 році в Бучі відбувся Перший саміт справедливості. Тоді понад півсотні країн і міжнародних організацій підтримали створення такого трибуналу. Цей саміт мав не лише символічне, а й стратегічне значення: Буча – це точка неповернення. Після побаченого світ не має права мовчати.

Новий Міжнародний саміт у Бучі 31 березня 2025 року ухвалив спільну заяву про необхідність розслідувати кожен воєнний злочин РФ, покарати винних та не допустити повторення трагедій.

Нюрнберзький процес / Фото: Вікіпедія

Трибунал для Кремля – це не помста. Це обов’язок перед пам’яттю загиблих, перед тими, хто вижив, і перед тими, хто ще не народився. Це шанс показати, що міжнародне право – не фікція.

Історія дає шанс, але не чекає вічно

Харків, розстрілюване місто, знову звертається до світу. Тут колись уперше прозвучав вирок нацизму. І тут сьогодні народжується нове прагнення до справедливості. Якщо людство не покарає агресора, воно втратить моральне право називати себе цивілізованим.

Якщо ми не добудуємо систему відповідальності – зло повернеться. Можливо, в іншій формі, під іншими прапорами, але з тим самим змістом. Тому справа трибуналу – це не лише українська справа. Це справа майбутнього.

Бо імперія має бути не лише переможена. Вона повинна бути засуджена.

Світ має назвати зло злом

Кремль хоче безкарності. Його пропаганда виправдовує різанину, його дипломати брешуть на всіх трибунах, його генерали вбивають щодня. Але світ не має права забути. Усі, хто закриє очі сьогодні, завтра дивитимуться на нові Бучі, нові Гази, нові Хіросіми. Кожне зволікання – це ще один удар по правді, ще один шанс для зла.

Світ мусить знову знайти в собі силу сказати: "Досить". Бо мовчання – це співучасть. А безкарність – це запрошення до наступної війни. Історія дала шанс. Його треба використати. Інакше суд над імперією Зла перетвориться на суд над нами – за бездіяльність та слабкість.

Читайте також: "Неслухняні діти" чи цільова аудиторія: Що робити з російською в Харкові