Ця тема постійно використовується в політичних маніпуляціях, довівши свою ефективність в якості інструменту миттєвого спалаху суспільства. Масла у вогонь десятиліттями підливає російська пропаганда, для якої "захист російської мови” – евфемізм, що означає русифікацію, є однією зі стратегічних цілей війни проти українців. Оскільки для Харкова питання російської мови лишається актуальним, розбираємося з мовною ситуацією в місті, згадуємо, чи були в нас гучні мовні скандали, і розмірковуємо про те, як російськомовні українці парадоксальним чином розширюють простір для українізації.

"Бити за російську мову"

Минулого тижня мережею прокотилася заява відомого українського актора, "свободівця" Богдана Бенюка про те, що дітей треба бити різкою за вживання російської мови. "Береш прут. І по сраці прутом, щоб він забув навіки вічні про те, що є російська мова... Воюй із ними, бийся з ними, прутом бий, пляшкою з-під води по голові бий старших", - заявив Бенюк в інтерв’ю.

Його підтримав лідер "Братства" Дмитро Корчинський, який, відповідаючи на запитання журналістки, сказав, що лупцювати за російську мову треба не тільки дітей, а й дорослих, додавши, що всі українці почнуть спілкуватися виключно українською мовою тоді, коли принаймні 10% нашого населення повністю забуде російську і таким чином не зможе підтримувати комунікацію інакше, як державною.

Особливої іронії цим заявам додає те, що і Бенюк, котрий з 1970-х років минулого століття знімався у радянських кінофільмах, зокрема, зіграв роль рядового Кринкіна у останньому фільмі Леоніда Бикова "Ати-бати, йшли солдати", і Корчинський, який у своїй політичній діяльності записував відеоінтерв’ю з незалежними діячами Кавказу, послуговувалися російською мовою, коли це було безальтернативно чи необхідно, і їх за це ніхто не бив.

Богдан Бенюк

Мер Івано-Франківська Іван Марцінків після слів Бенюка навіть запостив в своєму телеграм-каналі опитування про те, чи можна бити дітей за російську мову. Тішить, що здоровий глузд все ж таки не "вийшов з чатику": 46% опитаних вважають, що дітей бити взагалі не можна і 28% - що гордість за мову виховується власним прикладом.

Мовна ситуація в Україні і, зокрема, в Харкові

Згідно з недавнім дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке було проведене взимку 2025 року, абсолютна більшість як україномовних (84%), так і російськомовних (81%) українців вважає, що в Україні немає систематичних утисків або обмежень російськомовних громадян.

При цьому більшість опитаних (81%) стверджує, що російська мова не повинна мати місце в офіційному спілкуванні в Україні. Це говорить про прагнення українців захистити український мовний простір, який за часів Російської імперії, а потім і радянської влади систематично розмивався русифікацією, особливо в обласних центрах. У перші десятиліття незалежної України ситуація з реукраїнізацією просувалася дуже поволі, та врешті-решт суспільний запит і низка законів, що регулювали впровадження державної мови в закладах освіти, культури, адміністративних послуг та бізнесу, привели до домінування української мови в публічній сфері.

Щодо побуту, то, згідно з опитуванням, більшість українців (63%) вдома спілкуються українською мовою, 13% - російською, а ще 19% періодично говорять обома. Після повномасштабного вторгнення 2022 року люди почали активніше переходити на українську, в результаті частка україномовних українців, порівняно з 2020 роком, виросла на 11%.

Щодо Харківщини, то дослідження Державної служби якості освіти України 2023 року говорить, що абсолютна більшість старшокласників, батьків та вчителів вважають українську мову рідною, але до 35-38% школярів все одно спілкуються однаковою мірою як українською, так і російською. За словами мовного омбдусмена Тараса Креміня, українська мова має лунати не лише на уроках, а й на перервах, батьківських зборах, в бібліотеці, спортзалі та бомбосховищі. Він зазначив, що 21 стаття Закону про державну мову передбачає обов’язкове застосування української в закладах освіти.

У той же час голова парламентського Комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак зазначає, що заборонити будь-яку мову меншин, в тому числі російську, в освітньому процесі неможливо, оскільки це буде розглядатися Європейським Союзом як дискримінація.

Тарас Кремінь

Загалом Харків можна назвати толерантним містом, і мовні скандали тут скоріше виняток, хоча й вони трапляються. Багато кого мовне питання миттєво тригерить. Одні з дитинства спілкувалися російською, і навіть під час війни не розуміють, навіщо щось змінювати. Інші просто фізично не можуть чути російськомовну музику або розмовляти з касиром, який звертається не державною, особливо після повномасштабного російського вторгнення.

Так, у вересні 2023 року охоронець в супермаркеті "Метро" відмовився розмовляти з відвідувачкою українською мовою, поводився агресивно і порадив "зняти каструлю з голови”. Відвідувачка виявилася журналісткою Мар’єю Уманською, зняла ексцес на телефон і надала ситуації розголосу в соцмережах. В результаті охоронця звільнили.

У травні 2022 року студентка Каразінського університету Маргарита Федоренко повідомила в соцмережах, що один з викладачів на медичному факультеті протягом двох років читає лекції російською мовою. Після розголосу викладача звільнили.

Такі випадки в Харкові можна назвати поодинокими, але чому? Тому що їх мало чи тому що вони рідко фіксуються і тьмяніють перед щоденними трагічними новинами – питання дискусійне. За інформацією мовного омбдусмена, в минулому році Харківщина була на третьому місці в Україні за кількістю скарг щодо порушень законодавства про державну мову після Києва та Одеської області. Із нашого регіону надійшла 191 скарга. Найчастіше люди скаржаться на відсутність української версії сайтів та інтернет-магазинів, а також російську в рекламі та на вивісках.

Бути українцем

Питання української та російської мов в Україні з одного боку дуже просте, і в побуті роками вирішувалося саме собою навіть в межах однієї сім’ї, де чоловік може говорити російською мовою, жінка – українською, а діти обома. Але коли за справу беруться політики, воно стає дуже складним і вибухонебезпечним.

Якщо в публічній сфері прискорити українізацію адміністративними методами цілком можливо, то в побутовій вони можуть спрацювати лише опосередковано, шляхом розширення мовного простору. Але врешті-решт мова думання і спілкування лишається особистим вибором кожної людини, і якщо уявити, що одного дня величезна кількість людей з якихось політичних чи особистих причин відвертається від державної мови, як після анексії Криму і, особливо повномасштабного вторгнення, багато хто відвернувся від російської, то цей фарш навряд чи буде можливо повернути назад у стан живої качки. Важливо розуміти, що нинішній стан речей в культурній і політичній сфері не обов’язково константа, адже можлива не лише реукраїнізація, а й деукраїнізація, що по факту в нинішніх умовах означатиме русифікацію, яку ми вже спостерігали під час політичних гойдалок "нульових", коли після культурного відродження Помаранчевої революції до влади повернувся Янукович.

Безумовно, захист українського мовного простору є одним з найважливіших питань розвитку держави, і стоїть в одному ряду з обороноздатністю, економікою, територіями та демографією. Найкращим захистом української мови є її експансія. Чим більше людей розмовлятимуть українською, тим кращі позиції вона займає. Але як переконати людей розмовляти державною мовою? Бити їх палицею, як рекомендує Бенюк? Чи багато людей перейшли на українську мову після таких методів? Чи більше зробили це завдяки українському контенту і внутрішній потребі лінгвістично маркувати себе як громадянина своєї країни?

У маркетингу є таке поняття, як "цільова аудиторія". Це, просто кажучи, покупці, люди, котрих треба переконати купити ваш продукт чи послугу. "Покупець – не ідіот, це може бути ваша дружина", - казав американський рекламіст Девід Огілві. Якщо бігати за покупцями з кулаками, то, звичайно, можна одного разу відібрати в них гроші, але навряд чи вдасться щось колись продати їм ще раз.

Російськомовні українці – це цільова аудиторія для експансії української мови, яка "купує" її не тільки через її красу, а передусім через внутрішню згоду з її ідеєю: мови народу, який віками бореться з імперіями за свою державу і культуру, мову предків, мову прагнення до демократичної європейської країни, мову соціальної позиції і в перспективі певного соціального статусу, адже не хибним буде сказати, що й русифікація в УРСР свого часу відбувалася не в останню чергу завдяки тому, що російська мова була панівною в офіційній сфері і фактично безальтернативною в плані розвитку кар’єри.

Методи експансії української мови не повинні бути жорстким, вони повинні бути ефективними, а це не завжди одне й те саме, а іноді навіть і протилежне. Особливо важливе це питання з огляду на перспективу деокупації зайнятих росіянами українських територій, де культурна політика має бути виключно грамотною.

Наостанок хочеться навести недавні слова Леся Подерв’янського, сказані, вочевидь, якраз з цього приводу:

"Брюс Лі колись сказав, що: "Не треба намагатися бути – треба бути". Не варто вдавати із себе те, чого нема.

Лесь Подерев'янський

Для мене не виникало питання: "Хто я?". Хоча родина була російськомовна, тато на половину поляк, на половину росіянин. Але він корінний киянин. Для матері українська рідна, російська теж. Вона двома мовами думає і легко перемикає одну на іншу. Я ріс у двомовному середовищі, вчився в українській школі. Потім ходив і в російську. І не думав про те, що я українець. Не треба думати – треба бути. Українцем. В Україні багато людей, які багато думають, що вони українці. Знову-таки треба бути, а не хотіти бути.

Читайте також: Харківські угоди: Наслідки для України 15 років потому