21 квітня 2010 року в Харкові президент України Віктор Янукович та президент Російської Федерації Дмитро Медведєв підписали договір, що став відомий як "Харківські угоди". Іноді їх називають "Харківським пактом". Цей Документ передбачав продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Криму на 25 років – до 2042 року, з можливістю автоматичного продовження ще на 5 років.

Згідно з попередніми домовленостями, досягнутими далеко до цього, Росія мала повністю вивести свій Чорноморський флот з Криму – його перебування на території суверенної Української держави мало завершитися 2017 року.

В обмін на підписання Харківської угоди Україна отримувала незначну знижку на російський газ з утаємниченими та досить заплутаними механізмами подальших розрахунків.

Через 15 років після підписання цього договору його наслідки та вплив на подальші події в Україні та світі залишаються предметом активного обговорення.

Зміст Харківських угод

Основні положення угоди включали:

• Продовження перебування Чорноморського флоту РФ: Термін перебування флоту в Севастополі продовжувався на 25 років після 2017 року, тобто до 2042 року, з можливістю автоматичного продовження ще на 5 років.

• Знижка на російський газ: Україна отримувала знижку на російський газ у розмірі 30% від контрактної ціни, але не більше ніж $100 за тисячу кубометрів.
• Нові умови постачання газу фіксувалися додатковою угодою до вже існуючого газового контракту 2009 року, укладеного прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та російським "Газпромом".

• Ратифікація угоди парламентами України та Росії.

Ратифікація в українському парламенті

Угоду було ратифіковано Верховною радою України 27 квітня 2010 року в надзвичайно стислі терміни – лише через шість днів після підписання. За неї проголосували 236 із 450 депутатів. Найбільше голосів дали: Партія регіонів – 160, Комуністична партія – 27, Блок Литвина – 20.

Голосування в парламенті супроводжувалося масовими бійками, димовими шашками та іншими інцидентами.

Ратифікація Харківських угод / Фото: ВВС

Політичні та безпекові наслідки

Харківські угоди дозволили Росії легально збільшити військову присутність у Криму, що створило передумови для окупації півострова 2014 року та повномасштабного вторгнення в Україну 2022-го. Вони суперечили базовим домовленостям 1997 року, які передбачали поступове зменшення російського військового контингенту в Криму та його остаточний вивід з території України 2017 року.

Після підписання угод Росія почала нарощувати військову інфраструктуру в Севастополі, перекидати нову техніку, персонал, розширювати сфери впливу через підконтрольні організації та спецслужби.

Пізніше, після 2014 року, українські фахівці неодноразово вказували на ознаки таємного розміщення на російських військових базах у Криму ядерної зброї.

Все це відбувалося на тлі послаблення державного контролю з боку офіційного Києва. Фактично, Харківські угоди відкрили двері для безперешкодної підготовки до майбутнього вторгнення.

2014 року саме сили Чорноморського флоту РФ стали основою для силового захоплення Криму. Під прикриттям флотської інфраструктури було здійснено блокування українських військових частин, захоплення аеропортів, адміністративних будівель, а згодом – проведення псевдореферендуму. Таким чином, Харківські угоди стали частиною стратегії гібридної окупації, яку Росія реалізувала зсередини України руками своєї агентури та військових підрозділів.

Спроби денонсації угоди

Попри одностороннє припинення дії Харківських угод Росією у 2014 році, Україна офіційно не денонсувала ці угоди.

Окремі спроби зробити це тривали з 2013 року, але успіху не мали. Після Революції Гідності та початку агресії РФ у 2014 році питання денонсації знову актуалізувалося. Київ обґрунтував своє бажання денонсувати сумнівний договір тим, що Україна не отримала обіцяної знижки на газ.

Станом на квітень 2025 року Харківські угоди офіційно залишаються чинними в Україні. Незважаючи на численні спроби їх денонсації у 2023-2024 роках, жодна з них не завершилася успіхом.

Кримінальні провадження

У березні 2021 року Генпрокуратура України оголосила підозру у державній зраді експрезиденту Януковичу та колишньому прем’єр-міністру Миколі Азарову за фактом підписання Харківських угод. Слідство встановило, що ці домовленості сприяли нарощуванню військової присутності Росії в Криму, що у подальшому полегшило анексію півострова 2014 року.

У липні 2022 року про підозру у держзраді повідомлено екс-міністру закордонних справ Костянтину Грищенку та екс-міністру юстиції Олександру Лавриновичу. 8 серпня 2022 року про підозру у держзраді повідомили і колишньому міністру оборони Михайлу Єжелю, який також, погодивши підписання Харківських угод, сприяв Росії в окупації АР Крим.

У вересні 2023 року справу Януковича та Азарова було передано до суду. Обом інкримінують державну зраду за попередньою змовою, що завдала шкоди суверенітету та обороноздатності України.

Обвинувачені перебувають за межами України, тому справа розглядається заочно. Українська влада неодноразово вимагала арешту та екстрадиції підозрюваних, однак Росія, де вони переховуються, відмовляється їх видавати.

Реакція в Україні на Харківські угоди

Суспільство й опозиція: це зрада. Угода викликала гостру критику з боку політичної опозиції та громадянського суспільства. Опозиційні партії звинуватили Януковича у зраді національних інтересів. Проти угоди виступили БЮТ, "Фронт Змін", "Наша Україна", "Свобода".

Експертне середовище

Аналітики вказували на невідповідність угоди Конституції. Дехто зауважував, що угода завдала сильної шкоди українській економіці.

Громадські організації. Проти угоди виступили екологічні організації, а також колишні президенти України – Леонід Кравчук та Віктор Ющенко. Ющенко засудив обмін суверенітету на дешевий газ.

Партія регіонів. Представники ПР намагалися виправдати угоду, посилаючись на "неоднозначність" положень Конституції щодо іноземних баз.

Місцеві ради. Західні регіони України засудили угоду. Деякі з рад закликали до імпічменту президента Януковача.

Оцінки істориків та аналітиків

Більшість експертів схильні вважати Харківські угоди помилкою української дипломатії. Їх розцінюють як поступку, яка створила прецедент довгострокового закріплення російської військової присутності в суверенній державі. Деякі українські політики називали ці домовленості "зрадою національних інтересів".

Чому 2010 рік став моментом для підписання

Зміна влади в Україні, перемога Януковича та спроба "покращення відносин" з Росією створили сприятливий ґрунт. Газовий шантаж РФ та слабкість нової адміністрації зробили угоду можливим компромісом.

Читайте також: Харків космічний. Перерваний політ

Чому Харків

Місцем підписання обрали Харків – місто із символічним та геополітичним значенням, близький до кордону з Росією великий промисловий центр, колись сильний зв’язками з Москвою.

У минулому Харків – перша столиця радянської України. Вона була проголошена з допомогою більшовицької червоної Росії (1919) створеним у Курську (1918) "Тимчасовим робітничо-селянським урядом України". Це було зроблене з метою унеможливлення утвердження вже визнаної світом Української Народної Республіки (1917-1921).

Це загалом вписувалося у російську великодержавну колоніальну політику історичного зміцнення "пролетарського" Харкова на противагу "буржуазному націоналістичному", тепер уже, як говорять у Москві, – "нацистському" та "фашистському" Києву.

Таким чином, вибір історичної столиці Слобожанщини місцем підписання Харківських угод у квітні 2010 року міг бути свідомим політичним сигналом – нагадуванням про радянське минуле, коли Україна та Росія були частинами одного державного утворення – СРСР.

Це сприймається як символ повернення під вплив Москви – свого роду історичний рецидив.

Варто нагадати, що сьогодні російський диктатор та міжнародний злочинець Владімір Путін, який 2014 року розв’язав загарбницьку війну проти України, переслідує свою маніакальну мрію – відродити Радянський Союз, створивши нову російську неоімперію.

Пролог до агресії

З погляду сучасних істориків та політичних аналітиків, Харківські угоди стали передумовою посилення російського впливу в Україні. Вони фактично легітимізували тривалу присутність російських військ на території України. Це створило умови для подальшої анексії Криму в 2014 році. Росія активно використовувала свою військову присутність у Криму, зокрема Чорноморський флот, для операцій із захоплення українських об’єктів у Криму. Отже, Харківські угоди можна вважати одним із перших кроків до повзучої окупації.

Історичні паралелі: відмова від ядерної зброї

У цьому контексті Харківські угоди виглядають як друга велика стратегічна помилка України після відмови від ядерної зброї 1994 року. Обидва кроки були продиктовані вірою в "гарантії безпеки" та домовленості з РФ. Обидва стали трагічними. Будапештський меморандум та Харківські угоди не вберегли Україну від агресії – навпаки, розв’язали руки Росії.

Уроки історії та висновки

Харківські угоди – це урок про фатальність компромісів із державою-агресором. Це нагадування про ціну наївності та важливість політичної відповідальності. Це приклад того, як тимчасові вигоди можуть коштувати суверенітету. Головний урок: безпека не продається.

"Маємо те, що маємо"

Загарбницька війна Росії проти України триває 11-й рік. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Росія окупувала до 20% території України.

За цей час ворог завдав понад 12 000 ракетних ударів по території України, спричинивши значні руйнування інфраструктури та численні жертви серед мирного населення.

Станом на квітень 2025 року зруйновано або серйозно пошкоджено понад 210 000 будівель, включаючи житлові будинки, школи, дитсадки, лікарні та інші об'єкти цивільної інфраструктури.

Загальні втрати України неофіційно оцінюються в понад 400 000 військових, які загинули або були поранені, з них близько 46 000 – загиблі. Кількість загиблих цивільних перевищує 12 600 осіб. Серед них – щонайменше 622 дитини, ще понад 1 924 отримали поранення різного ступеня тяжкості (дані без урахування окупованих території, де зафіксувати злочини неможливо).

Ці дані свідчать про катастрофічні наслідки війни для України: значні територіальні втрати, величезні людські жертви та демографічну кризу, колосальні руйнування. За офіційними даними, від початку повномасштабного вторгнення Росія вкрала та примусово вивезла з України щонайменше 20 тисяч українських дітей і щодня продовжує це далі робити. Москва намагається позбавити національної ідентичності та залучати депортованих дітей до війни проти України

Харківський пакт відіграв у цьому свою фатальну роль. У перспективі стало очевидно: ці Угоди стали передвісником національної катастрофи.

Читайте також: Ядерна зброя України. Харківський слід