Кривавий бій, який подарував шанс українському Харкову

Попри гучні заяви, жодного разу росіянам не вдавалося схилити це східноукраїнське місто на свій бік. Харків залишався і залишається під українським прапором. Так сталося і на початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, і під час єдиного за чотири роки війни справжнього штурму міста, який стався 27 лютого 2024 року.

Оборона Харкова

Конспірологічна версія про те, що Харків від самого початку планували "злити", не знаходить жодного підтвердження. Ще за кілька днів до вторгнення до регіону для підсилення прибули деякі військові підрозділи з інших областей. Дислокована на Харківщині 92 бригада не поїхала на Донбас, як планувалося раніше, а була виведена з пункту постійної дислокації на бойові позиції – ближче до можливих шляхів прориву. Хоча все згадане, звичайно ж, не відкидає присутності російської агентури у керівному складі деяких силових структур.

Багато джерел і учасників боїв підтверджують, що в перші дні вторгнення на підступах до міста були спалені колони Росгвардії. У вантажівках були виявлені гумові кийки та залізні щити – явно не зброя для штурмової операції. Російський окупаційний контингент і його командування були переконані, що харків’яни будуть зустрічати армію РФ із квітами, а окупаційним силовикам тільки доведеться придушити нечисленні беззбройні мітинги. Від цього припущення, схоже, й відштовхувалося військове планування "харківської операції" в росіян.

Крім стійкості ЗСУ, ще одним фактором, на який не очікували росіяни, став український добровольчий рух, який відіграв одну з ключових ролей в обороні Харкова у лютому та березні 2022 року.

Попри це, оборона Харкова в лютому 2022 року була не суцільною, мала прогалини. Оборонні порядки складалися з підрозділів регулярної армії, насамперед 92 бригади, які розташовувалися за містом – у полях і посадках. Підрозділів Національної гвардії, строковиків, поліцейських і добровольців, які тримали оборону по периметру міста та займали позиції на околицях.

За словами засновника спецпідрозділу "Кракен", заступника командира полку безпілотних систем "Кракен" Третього армійського корпусу Костянтина Немічева, на той час чи не єдиним активним колективним органом управління та координації спротиву в регіоні залишався Штаб оборони Харківщині, який після вторгнення перетворився на підрозділ "Кракен". Оскільки на той час у Харкові не працювали військкомати, Штаб оборони, на ряду з дислокованими в регіоні підрозділами Сил оборони України, став точкою збору добровольців.

"У перший день вторгнення ми зібрали 600 добровольців, далі ми нарощувалися, через кілька днів у нас вже було 1,5 тисячі, далі – 2 тисячі", - згадує Немічев.

Як росіяни проникли в Харків

Харківські добровольці почали заповнювати позиції по всій Окружній дорозі Харкова. "Станом на 27 лютого 2022 року ми ще не закрили Олексіївку. У цей день, 27 лютого, ворог нащупав стик бригад, росіяни прорвали стик бригад і зайшли в місто саме на Олексіївці", - говорить засновник "Кракена".

Немічев, який тоді здійснював координацію добровольців, говорить, що перші групи російських військових з’явилися в Харків приблизно о 5:00 27 лютого 2022 року. Близько 70 росіян заїхали на цивільних українських фурах, які відібрали в перший день вторгнення на пункті пропуску "Гоптівка", та десантувалися на початку вулиці Клочківської на північному заході Харкова.

За ними з різних напрямків, Олексіївка, Велика Данилівка, Гольфклуб, 17 цвинтар, достеменні маршрути не відомі до сьогодні, поїхала російська легка бронетехніка – бронемашини "Тигр" і броньовані "Камази". Як встановлено за вилученими документами, серед штурмовиків були як бійці 2 бригади ГРУ Міноборони РФ, так і бійці Росгвардії.

Скільки 27 лютого в Харків інфільтрувалося росіян, достеменно невідомо. Немічев називає цифру до 200 осіб. Харківський доброволець, начальник штабу добровольчого підрозділу "Фрайкор", учасник бою у школі №134 Богдан Войцеховський вважає, що в місті було близько ротної тактичної групи російського спецназу.

Точно відомо, що російських колон було кілька і вони, кожна зі своїм завданням, йшли з різних напрямків. Судячи з карти переміщень, штурмовики точно мали план проникнути до центральної частини Харкова та взяти під контроль мерію, облраду, будівлі поліції та СБУ, а також телевежу. Усі своє завдання провалили: були або знищені в різних районах міста, або відійшли після збройного опору.

Одна з колон на броньованих "Тиграх" проїхала з півночі по вулиці Сумській до центру міста, схоже, заблукала, після чого виїхала на вулиці Шевченка, де забарикадувалася у будівлі старої школи №134. Там зав’язався важкий і тривалий бій.

Чому саме школа №134?

Відповідь на це питання невідома. Учасник того бою, доброволець, начальник штабу 225 ОШП із позивним "Гор" називає дві версій. Перша, про неї нібито говорили деякі полонені окупанти: в росіян була інформація, що в цій школі нібито "засіли фашисти" та взяли у заручники персонал школи, тому вони поїхали їх "звільняти". За другою інформацією: російська агентура підготувала у школі схрон.

Інформацію про імовірний схрон підтверджує учасник бою, доброволець, командир бойової зведеної групи Головного управління розвідки МОУ Дмитро Олійник. За його словами, ворог зайшов у відкриті двері школи, не витрачаючи часу на їх виламування, а у школі було дуже багато зброї. "Коли ми піднялися на другий поверх, то та кількість важкого озброєння підтверджувала той факт, що це було заготовлене, що таку кількість неможливо в інтенсивному протистоянні занести сюди. Просто нереально таку кількість вмить занести на собі. Там були важкі кулемети "Корд", були гранатомети, були ящики з гранатами, були міни, був тротил, була вибухівка в ящиках. Я для себе сам не можу дати відповідь, як можна було, коли відбувалися інтенсивні бої, такі ящики занести", - згадує він.

Олійник також припускає, що школа №134 в Харкові була однією з запланованих цілей росіян, оскільки саме в цій будівлі під час нацистської окупації Харкова під час Другої світової війни був штаб Вермахту. Захоплення, хоч і умовного штабу нацистів, повністю вкладається в ідеологічну концепцію росіян, які весь час намагаються щось повторити. "У період Другої світової війни у цій школі знаходився німецький штаб. Саме в цій школі. Навіть є фотографії. Можливо, це для них було символічно. Тут був німецький штаб офіцерів. Вони ж схиблені на датах і символічних місцях. Я думаю, що це якось було взаємопов’язано", - говорить боєць.

Про підготовлений схрон у школі говорить і Войцеховський. "По-перше, однозначно там були якісь припаси їжі та вода. Друге, двері до школи були відкриті, їх не виломлювали. Вони були цілі. Як би там не було, щоб виламати ці двері, треба якийсь період часу. Невеликий, але потрібно витратити", - говорить боєць. Войцеховський називає десантування до школи №134 – "найлогічнішим, що було в діях росіян в той день". Імовірно, школа могла стати опорним пунктом цієї групи російського спецназу в центральній частині Харкова. Інші групи теж могли мати свої цілі, однак їх не захопили та відійшли.

Водночас, Немічев відкидає припущення, що росіяни цілеспрямовано рухалися до школи №134, оскільки там нібито був схрон із боєприпасами. "Ні! Це вигадки. Вони реально просто з "Тигрів" туди натаскали зброю, - говорить він. – Це типова тактика оборонятися в адмінбудівлі. Навколо були тільки приватні будинки".

Версію про те, що росіяни просто заблукали й увірвалися в першу придатну для оборони будівлю, теж не варто відкидати. Остаточної відповіді на це питання нам знайти не вдалося.

Останній штурм Харкова

Росіяни на чотирьох "Тиграх" під’їхали до школи 27 лютого між 8:00 та 9:00. До школи забігло від 20 до 30 російських військових, більшість або навіть усі – спецпризначенці ГРУ МОУ РФ. За ними підійшли бійці 92 бригади на БТР-4Е. Фактично одразу були втрати, ворог підбив українську бронетехніку, там, імовірно, загинуло двоє військовослужбовців. Станом на 9:30 Сили оборони, імовірно, бійці 92 бригади, вже взяли у полон одного росіянина – це був водій бронемашини "Тигр", який не встиг укритися у школі.

"Водій був не спецназівцем, це було видно по ньому. Він зловив панічку від початку бою, він не забіг у школу. Його там зловили під школою. На той момент уже були втрати, був підбитий БТР-4", - говорить Войцеховський. Командир "Фрайкора" Георгій Тарасенко допитував полоненого.

Після 92 бригади в бій вступили добровольці "Фрайкора" та "Азова", поліцейський спецпідрозділ "КОРД", криворізький підрозділ "Омеги" Нацгвардії України та кілька патрульних поліцейських.

Войцеховський, який ще в першій половині дня отримав кулю 5,45 мм у бік та був госпіталізований, згадує, що початок штурму школи був удалим. Бійці зайняли перший і другий поверхи. Однак щонайменше тричі їм доводилося виходити зі школи, оскільки до місця приїздив танк для завдання удару. Причому перший і другий виїзд танка був невдалим, імовірно, гармату заклинило й машина не робила жодного пострілу. Кожного разу підрозділи Сил оборони починали штурм з нуля.

У свою чергу Олійник зазначає, що штурм насправді був достатньо важким, оскільки його кілька разів починали спочатку, а росіяни кожного разу чинили спротив, вели вогонь з крупнокаліберних кулеметів та скидали гранати. До того ж, будівля школи була з меблями, мала велику кількість приміщень, які потрібно було прострілювати. Командир зведеної бойової групи кілька разів пропонував ворожій групі здатися, одна кожного разу отримував грубу відмову. "Ми прийняли рішення далі штурмувати, вже були перші загиблі. На прохання здаватися вони сказали: "Хохлам тут здаватися ніхто не буде". Особисто я ці перемовини вів, вони відбувалися між 2 і 3 поверхами", - згадує Олійник.

На третій раз командир "Фрайкора" Георгій Тарасенко, чоловік загинув у березні 2022 року та посмертно був удостоєний звання "Героя України", особисто подзвонив командирові танкового батальйону 92 бригади Роману Зую. Той на своєму командирському танку приїхав до школи та успішно відстрілявся по ворогу. Обстріл школи вівся з відстані менше 100 метрів. У будівлі почалася пожежа.

Російський спецназ, говорить Олійник, незважаючи на величезну пожежу, тривалий час не покидав школу, не здавався і сидів всередині у протигазах. Коли вже школа палала повністю, від російського загону залишилося приблизно восьмеро бійців. Вони вийшли на дах та почали стріляти з усього, що в них було. Дехто з них стрибнули вниз і загинув.

Під кінець бою важке поранення від масованого російського вогню відчаю отримав і сам Олійник, ще двоє бійці Сил оборони – загинули. Усього під час бою на школі в полон потрапило троє росіян.

Значення бою за школу №134

Усі військові переконані, що, незважаючи на втрати, бій за школу №134 був вдалим. Усього було дві спроби реально штурмувати Харків: перша – нахрапом 24 лютого, тоді колони ворога були спалені, друга – з елементарним, але плануванням 27 лютого.

"Такі втрати в місті не залишилися непоміченими. Я бачив на російських ресурсах, що хтось комусь морди бив за ці втрати. Представники спецназу били армійським. Після цього спроб штурму не було, місто обстрілювали, але спроби прямого штурму – ні. Російське угрупування пішло на Ізюм. Узяти в кільце угрупування на Донбасі було набагато важливіше, ніж намагатися в лоб бити Харків. У них, скоріше за все, була позиція, що якщо впаде Київ, тоді точно впаде і Харків. Якщо впаде угрупування на Донбасі, то точно будуть сили забрати все підряд", - розмірковує Войцеховський.

Войцеховський переконаний, що в разі якісного планування операцію спецназу мали підтримувати російські механізовані частини, однак цього з якихось причин не відбулося. Імовірно, російське угрупування понесло неочікувано великі втрати на кордоні з Україною та під час руху до Харкова.

Через 4 роки після бою у школі Войцеховський переконаний, що росіяни найближчим часом не будуть штурмувати Харків, оскільки мають низку важливіших цілей. "Сценарій штурму Харкова можливий, якщо тільки в нас буде сипатися лінія фронту. А просто планово починати повзучий наступ в сторону Харкова – думаю, ні. Це не відповідає політичним цілям, тому що є території, які вони записали собі в конституцію. І не відповідає військовим цілям. Взяття Харкова принесе перемогу у війні? Ні! Перемогу у війні принесе знищення української армії. Перемогу у війні падіння Києва може принести. Але не взяття Харкова", - підсумовує Войцеховський.

Немічев звертає увагу, що невдача в бою на школі №134 могла призвести до окупації Харкова. "Я вважаю, що це дата, коли ми вибила ворога з міста. Це не просто прорив якийсь. Ворог 27 лютого був у місті. Якщо б ми його тоді не вибили, то все – він би закріпився в Харкові. Ми би втратили місто. Усі вже думали, що Харків втрачено. Але знову ж таки завдяки добровольцям, завдяки тим людям, які взяли до рук зброю, нам вдалося зламати плани росіян", - переконаний він.

У свою чергу Олійник додає, що традиційно росіяни намагаються міфологізувати свої програшні бої. Так, через кілька місяців на прохання РФ був проведений обмін тілами цих загиблих. Пізніше командира російської групи і ще одного офіцера з групи спецназу посмертно нагородили званням "Героя Росії". Крім цього, на честь двох росіян, які загинули під час бою у школі №134, назвали школи в Росії.

"27 лютого Харків поставив крапку в намаганнях ворога окупувати місто, за що я дуже вдячний добровольчому формуванню. У принципі це всі ми і є. Абсолютно вони були впевнені, що Харків їх буде зустрічати з хлібом і сіллю. Ми їх зустріли, як належить, зі зброєю в руках – і ворог був знищений. Я вважаю, що ми маємо боротися до кінця, стояти на своєму. Українська державність і українське майбутнє – за це ми далі будемо боротися", - підсумовує Олійник.

Інших масованих спроб штурмувати Харків росіяни за 4 роки війни не робили. Натомість ворог взяв курс на знищення інфраструктури, енергетики та промисловості Харкова ракетними, бомбовими та дроновими ударами.

Читайте також: Успішний контрнаступ чи ІПСО. Що відбувається у Куп'янську