Заговор научных работников или объективная необходимость: реакция харьковчан на языковые нормы
"Швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся!" Ці слова з оповідання "Салдацький патрет" нашого видатного земляка Григорія Квітки-Основ’яненка спадають на думку, коли читаєш відгуки в соцмережах на матеріали про зміни в українському правописі, про запровадження нових або підзабутих слів чи взагалі про мовні норми і необхідність їх дотримання.
Зараз у соцмережах регулярно з’являються матеріали з підготовки майбутніх абітурієнтів до національного мультипредметного тесту (НМТ) з української мови, де вчителі або викладачі-україністи, тобто фахівці в цій справі, (умовно кажучи, кравці, якщо відштовхнутись від наведеної вище Квітчиної фрази з оповідання) пояснюють давно чинні правила правопису чи граматики або коментують відносно недавні нововведення в редакції Правопису 2019 року.
Здавалось би, добра справа, але вона викликає шквал негативу від людей, м’яко кажучи, досить далеких від теми мовної норми (шевців, якщо продовжувати аналогію з "Салдацьким патретом"). Є брутально лайливі вислови, які не будемо наводити з етичних міркувань, основна думка яких, якщо прибрати нецензурщину: навіщо це треба і де це знадобиться в житті?
Загалом питання навіщо цього вчать у школі і де це може знадобитись, тобто питання обсягу шкільної програми – то окрема тема для обговорення. Наприклад, в одному відео вчителька розповідала про правила милозвучності української мови, зокрема про чергування у/в : День учителя – Дня вчителя.
Це правило відоме здавна, не нововведення. Воно є в усіх підручниках і посібниках. Але роздратована "яжемать" обурюється: "задовбали вже своїми правописами які змінюються кожен день, не хочеться взагалі писати на укр. мові". (Орфографію, пунктуацію і стилістику дописів зберігаємо).
В іншому ролику йдеться про синтаксичний аналіз речення – традиційне завдання зі шкільного курсу української мови. Учителька показує порядок розбору: визначити підмет і присудок, а потім залежні від них другорядні члени речення. Усе – як і десятки років тому. Але людей це обурює: "Для чого забивати дітям голови оцим непотребом? В реальному житті мені це не знадобилося. А скільки всякої ахінеї у наших шкільних програмах!".
Цікаво, що б мало бути в програмах, на думку дописувачки? Очевидно, уміння читати по складах, водячи пальцем по рядках і ворушачи губами, поставити підпис замість хрестика і лічити на пальцях. Хоча з рахуванням на пальцях теж не все так просто. Стецько, герой Квітчиної п’єси "Сватання на Гончарівці", мав із цим великі труднощі: "Та там біда сталася: не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках! Навіщо так багато пальців?"
Нерідко такі "критики", чия грамотність нерідко залишає бажати кращого, вважають вивчення правил і виконання вправ за ними мало не тортурами інквізиції для нещасних діточок: "В кожному відмінку своє написання: окремо, разом, тире, дві крапки, ще щось придумайте!!! Щоб заморочить дітям голову, чи є в світі якась мова з такою дурнею".
І тут "знавці" демонструють кричуще невігластво, змішавши докупи і відмінки, і написання разом чи окремо, і розділові знаки. А діяльність філологів сприймається як якась змова з метою ускладнити життя бідакам і заробити на цьому грошей: "Таке враження, що нашим науковцям немає чим зайнятись. Комусь хочеться захистити дисертації, а страждають діти та вчителі"; "Це ж ці ублюдки ще й гроші отримують за переставляння слів. <...> Та ще й які!!! Особисто знаю, як за трактування слів "пилосос, смоктопил, пиловсмоктувач" диво-чудо отримало звання кандидата наук з немаленькою доплатою".
А що, непогана робота: переставляй собі слова й отримуй грубі гроші. До речі, доплата за науковий ступінь кандидата наук не така вже велика, як комусь видається, і зовсім не компенсує фізичних і моральних зусиль, а також часових і фінансових витрат на написання і захист дисертації.
Частину наших земляків, які звикли називати себе харків’янами, бісить паралельна і така ж нормативна, але більш давня словоформа, як харківці. Багатьом харків’янам, а особливо "харькафчанам" тут ввижається зв’язок з не дуже милозвучним словом харкати чи ще з чимось подібним. Мовляв, а як буде називатись жінка, мешканка нашого міста? Невже харківка? А чом би й ні? Нас же не дивує, що і мешканка Києва, і дерев’яний молоток мають назву киянка. До речі, про нормативність слова харківці говорила доцент кафедри української мови ХНУ імені В. Н. Каразіна Катерина Дюкар у матеріалі " "Харківці", "харків'яни", "харківчани": як правильно називати жителів Харкова".
Сильно дратують людей норми наголошування слів. Зараз цьому приділяють велику увагу, бо завдання на наголос завжди є в тестах НМТ, і такий же великий спротив є правильному наголошуванню: "Чому я маю казати фОльга і жалюзІ, якщо завжди казав фольгА і жАлюзі?".
Хоча для об’єктивності слід сказати, що зміни певних норм справедливо викликають нарікання, бо переучуватись завжди важче, ніж учитись з нуля. Скажімо, доводиться звикати до нового написання багатьох складних слів: було прес-конференція, веб-сайт, екс-керівник, віце-прем’єр, стало пресконференція, вебсайт, екскерівник, віцепрем’єр.
Рекордсменом змін є написання слів з пів. За роки своєї учительсько-викладацької діяльності автор бачив три варіанти написання таких слів: півзошита, пів-огірка, пів-ящика; півзошита, півогірка, пів’ящика і сучасне пів зошита, пів огірка, пів ящика.
Звісно, це створює певні незручності й викликає роздратування, але мова – це живий організм, який розвивається, змінюється, оновлюється, звільняється від невластивого чи нав’язаного їй у попередні періоди. І ті зміни, що трапляються в лексиці, граматиці чи орфографії, є проявом руху й розвитку мови, яка за словами М. Рильського, "живе своїм живим життям".
Тож вивчаймо правила, говорімо й пишімо правильно і не шукаймо в цьому конспірології чи змови філологів.
Читайте також: Чи існує харківська або слобожанська мова?
