Окупована Україна: Хто подає голос з-за спини загарбників

Усі розмови про настрої на окупованих територіях мають один спільний недолік. Ми не маємо звідти притомної соціології
31.08.2022, 16:00 Павло Казарін
Поділитися
Окупована Україна: Хто подає голос з-за спини загарбників
Проросійська акція на Донбасі

Ба більше — її й не буде. В ситуації, коли відвертість карана — частина респондентів, звісно, мовчатиме або відповідатиме ухильно.

Власне, про це також варто пам’ятати, коли ми намагаємося висновувати про настрої на окупованих територіях на підставі соціальних мереж.

Узагальнений образ коментатора з окупованих територій доволі простий. Любить Росію, зневажає Україну, чекає на російські прапори над Хрещатиком. До того ж він віщує крах Євросоюзу, його тішать американські проблеми і засмучують успіхи Ілона Маска. Сперечається агресивно й схильний висловлюватися від імені цілого регіону.

Дослухатися до такого — велика помилка.

Ступінь радикальності людської поведінки в соціальних мережах визначається одним простим чинником. Яка доля чекає на людину, якщо в її регіон повернуться українські прапори? Ті, кому судилося жити на окупованих територіях, сьогодні поділяються на дві групи. Одні вже встигли спалити всі мости з Україною. Інші — ні.

Одні встигли повоювати проти української армії. Послужити в окупаційних адміністраціях. Відзначилися мародерством на Донбасі чи розбудовують кар’єру в кримських органах влади. Інші — живуть у просторі приватності. Не мають жодних справ з адміністративними вертикалями.

Перші чудово розуміють, що в разі повернення України їм доведеться залишити регіон. Над ними тяжіє загроза кримінального переслідування та судових позовів. Перемога України означатиме для цих людей персональну поразку. І тому вони не перебирають висловів, коли дістаються до соціальних мереж. Хизуються непримиренністю й намагаються звучати якомога радикальніше. Російська окупація — це єдиний їхній шанс на власне майбутнє.

З другою групою все інакше. Вони не порушували українські закони. Не порушували присягу — військову або чиновницьку. При тому вони анітрохи не мусять бути затятими патріотами України. Значно важливіше, що в їхньому трибі життя офіційний Київ не знайде жодних ознак злочину.

І саме тому вони значно менш активні в соціальних мережах. Тому що зміна прапорів на півострові чи Донбасі не супроводжуватиметься для них необхідністю тікати до Росії. Хтось із них чекає на повернення України. Хтось просто зосередився на побутовому виживанні. Але їхніх голосів не чути саме тому, що вони не хочуть, щоби їх чули. Вони "пішли під радари" і все, що можуть собі дозволити, — це анонімні акаунти та розмови на кухнях.

Тому вголос від імені окупованих регіонів говорять тільки ті, хто встиг спалити всі мости. Їм нема куди відступати — і тепер вони завзято підтримують Кремль. У них не лишилося альтернатив — і тепер вони погрожують Україні розправою. Помилково вважати їх, всіх без винятку, "ботами". Ці люди просто захищають ту дійсність, в якій відшукали для себе місце. Якщо дійсність зміниться — місця для них вже може не знайтися.

Монополію на публічність вони отримали випадково. Тільки через те, що всі інші змушені мовчати. Проукраїнські голоси на окупованих територіях переслідують, а тому проросійські звучать безальтернативним хором. Тому й не варто сприймати їх за виразників спільної думки.

У цьому й полягає особливість ситуації. Ми не знаємо настроїв окупованих територій. Нам не випадає спертися у цьому питанні на соціологію. Ми не зможемо промоніторити соцмережі. Ми можемо тільки складати прогнози й робити припущення — не більше. Саме тому так смішать будь-які розмови про "закриту соціологію" та "електоральні настрої".

Слово "окупація" містить багато чого. Та чому там точно нема місця — то це щирості.

Джерело – фейсбук Павла Казаріна

Поділитися