Лист Трампу з Харкова

Вашингтон, Білий Дім, пану Дональду Трампу.

Дорогий Дональд. Мене звуть Анна і я пишу цей лист з України, з Харкова, з ванної кімнати, в якій ховаюсь із собакою та папугою від російських ракет та безпілотників. У місті пролунав уже дев'ятий вибух, я рахую.

Так вийшло, що до початку обстрілу я дивилася новини і, тікаючи у ванну, не вимкнула телевізор. Звідси я не бачу картинки, але добре чую звук. Транслюють Вашу промову про чергове відстрочення санкцій. Ще п'ятдесят днів.

Не впевнена, що доживу до цієї дати, тож вирішила написати прямо зараз.

Знаю, що виглядатиму наївно і навіть смішно, ніби дитина, яка відправляє конверт до Лапландії, Санта Клауса. Та й нехай.

Я доросла людина, мені майже 52 роки, і я давно не вірю в чудеса. Але якщо людство навчилося створювати серце на 3D принтері, то чому б не припустити, що президент США прочитає листа звичайної української жінки. Адже це значно простіше.

Я набираю цей текст у телефоні. Однією рукою я глажу собаку, яка страшенно нервує через гуркіт за вікном, іншою друкую. А ще мені доводиться постійно перериватися і дивитися телеграм-канали, в яких повідомляють, куди саме летить російський "шахед". І доки він летить не в мій район, я продовжу.

Дорогий Дональд. Анітрохи не применшуючи Ваших знань в галузі історії, географії та політології, дозвольте мені дуже коротко описати сьогоднішні події очима простого українця – не чиновника, не дипломата, не представника якоїсь партії.

Якщо обійтися двома словами, без усяких хитросплетінь, то нас вбивають. Саме так. І якщо рахувати лише "велику війну", то сьогодні нас вбивають уже 1238-й день поспіль. Ракетами, авіабомбами, безпілотниками. Дітей, жінок, старих та найкращих чоловіків, які захищають свої будинки.

Мені б дуже хотілося розповісти Вам про кожну дивовижну людину, яку довелося ховати за ці 1238 днів, Дональде. Але непристойно забирати у президента стільки часу.

Часу справді мало. Можливо, його немає зовсім – зараз у ТГ-каналі повідомили, що один із російських безпілотників попрямував до мого району.

Але я закінчу, я швидко.

Буквально три короткі пропозиції, які я хотіла б передати Вам від українців. Вибачте, що беру він таку відповідальність.

Перше. Немає і ніколи не існувало жодної причини для російського терору проти моєї країни. Ні історичної, ні географічної, ні політичної.

Друге. Рано чи пізно ми все одно Переможемо.Навіть якщо ще багато хто з нас, включаючи мене, доведеться загинути. Ми така нація, найвища цінність для нас – свобода.

Третє. Ви, як президент наймогутнішої держави, здатні допомогти нам зберегти тисячі життів. Ніпіслязавтра, ні через тиждень, ні через п'ятдесят днів. Сьогодні.

Повірте, це взагалі нічого не коштуватиме. Тому що безцінно. Вийдете в ефір, пане президенте, і скажіть правду. Назвіть жорстоку, жахливу, нічим неспровоковану війну Росії проти України – жорстокою, жахливою, нічим неспровокованою війною. Назвіть брехливий кремлівський режим – брехливим, а військового злочинця путіна – військовим злочинцем.

І світ почне змінюватись.

Мені здається, найголовніша у житті угода – це угода із совістю.

П.С. Я все ще сиджу у ванні, ховаюсь із собакою та папужаємо від російських ракет та безпілотників. Я пишу цей лист із України, з Харкова. У місті пролунав уже сімнадцятий вибух, я рахую.

Джерело – фейсбук Анни Гін

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали у розділі Блоги несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".