Переговори США – Китай. Чи готова Україна до них?

Про що ці переговори?

Перш за все, про те, як уникнути прямого воєнного зіткнення двох гегемонів. Це не Ялта, де Трамп і Сі малюватимуть нові кордони на картах. Це переговори про правила гри в нових торгових, технологічних і логістичних реаліях 21 століття. І обнулення СОТ буде лише одним з перших кроків у цій війні.

Чим це відрізняється від Холодної війни?

Холодна війна передбачала жорсткий поділ світу між двома гегемонами, кожен з яких мав, по суті, необмежені поліцейські функції на ввірених їм територіях. Нинішня ситуація кардинально інша: ні США, ні Китай, як мінімум поки, не хочуть воювати за союзників. Цю прерогативу вони віддають країнам-регіональним лідерам. А відтак, замість детермінованого і жорстко розділеного світу, де маленькими вкрапленнями були країни з руху тих, хто не приєднався, матимемо дуже дифузійний світ з дивними альянсами і подвійними підпорядкуваннями (з однієї сторони країні-гегемону, а з іншої – країні-регіональному лідеру).

Лінії водорозділу

Де-факто, зараз вже почалася війна за країни-регіональні лідери. І на цьому етапі водорозділом між одним та іншим світом будуть не цінності і навіть не економіка (кредити). Маркером приналежності до того чи іншого полюсу буде те, в кого ти купуєш зброю.

Чи готові ми до нових реалій?

Ми входимо в переговори США – Китай, маючи мінусовий баланс в Китаї і мінімально позитивний в США. Я завжди вважав, що опустити настільки низько стосунки з Китаєм є помилкою. Нам необхідно зробити все, щоб наші стосунки вивести хоча б на нейтральний рівень, адже питання закінчення війни тепер вже точно залежатиме від переговорів Пекін – Вашингтон.

Щодо Вашингтона, то тут ми маємо також надсерйозної проблеми. Справа в тому, що наша дипломатія не має системності і діє такими собі кавалерійськими наскоками. Є проблема – приїздить наш десант, проблема зменшується, десант іде назад.

Наведу маленький приклад: три місяці минуло з того моменту, як ми оголосили про заміну нашого посла (відразу хочу віддати велике належне роботі Оксани Маркарової). Ми назвали навіть трьох кандидатів, а одну з них – Ольгу Стефанишину, навіть призначили спецпредставникои Президента у справах США (кажуть, зараз вона готується до роботи в групі щодо безпекових гарантій і має брати там активну там участь). Це все я до того, що пауза затяглася, і нам вкрай важливо почати складну рутинну, послідовну працю, яка є часто невидимою, але яка найкраще сприяє результатам.

Вашингтон – одне з найбільш персоніфікованих міст світу: тут особисті стосунки важать в рази більше ніж в Ер-Ріяді чи Пекіні. А нинішня політика "кавалерійських набігів" є хорошою і показала свою ефективність в кризові моменти. Але зараз потрібно знову бігти марафон. Бо переговори США – Китай – це точно марафон, якщо не тріатлон.

Джерело – фейсбук Вадима Денисенка

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".