Співорганізатор толок Руслан Аксьонов: Із яру Мокрий Жихор на ХТЗ ми підняли майже 7 тисяч мішків сміття

Харків’яни дуже пишаються міськими парками та скверами, особливо – у центрі, й тим, як вони виглядають навіть під час повномасштабної війни. Підтримання стану, регулярне прибирання – заслуга комунальних служб. Водночас не вщухають дискусії щодо непотрібних зараз витрат з бюджету – на закупівлю дерев чи висаджування однорічних квітів.

Проте у місті є зелена зона, до якої майже всім байдуже: яр на житловому масиві ХТЗ, яким протікає річка Жихорець. Його десятиліттями перетворювали на сміттєзвалище місцеві жителі. Волонтери, які вже три роки прибирають цю локацію, зрештою звернулися за допомогою до міської ради.

Співорганізатор толок Руслан Аксьонов в інтерв’ю виданню "Думка" розповів про історію та особливості яру Мокрий Жихор, його відпочинковий потенціал, розчистку русла та схилів і непереборну слабкість людей – смітити знову.

Що це за місцина та як так сталося, що вона перетворилася на мега-смітник?

– У минулому, до того, як почали забудовувати район ХТЗ, це була відкрита місцевість, широка степова балка. Майже без дерев. І цією балкою протікала маленька річка. Називається вона Жихорець. Мокрий Жихор – це назва самого яру.

Ця місцевість уперше була позначена на мапі Харківського повіту 1768 року: річка Жихор, промальована від старої чугуївської траси до селища Жихор. Потім її позначив видатний геодезист і картограф Шуберт. Це найдавніші згадки про неї. Тобто у XVIII столітті ця місцевість мала вже власну назву.

На початку ХХ століття там виникло перше поселення, яке називалося хутір Лосєва. Землевласники там будували собі дачі. Виник цей хутір саме на початку яру і витоку річки Жихорець. Розташувався він біля нинішньої залізничної станції "Лосєве", станції метро "Імені Масельського". Це була найдавніша забудова в межах майбутнього району. Ближче до 1930-х років там почалося нове будівництво: спершу це такі барачні містечка для тракторобудівників, а потім – розбудова селища ХТЗ.

Мені якось вдалося знайти людину, дідусь якої жив у цьому селищі Лосєва. Цей дідусь, коли ще був дитиною, бігав на витік річки Жихорець – там було джерело. Це найперше джерело, саме там починалася річка. І от починаючи з 1930-х, напевне, й бере відлік її трагічна історія. У сам витік річки відвели зливну трубу з тракторного заводу. На мою думку, саме від цього часу змінюється ставлення до неї.

Тобто коли туди почали заселятися люди, вони вже від початку бачили, що це не річка, а якийсь жах, тому що вона вже була брудна. Потім там взагалі побудували дамбу і відстоювали весь мазут, який зливали з заводу. Нові жителі, заводські робітники вже не знали ані назви річки, ані назви яру, і ставилися до них, як до вигрібної ями. Ближче до 1970-х років почалася розбудова метро. Селище Лосєва було повністю знищене, там звели багатоповерхівки, а сам яр від станції метро до проспекту Олександрівського був засипаний. Річку заховали у зливовий колектор. За розповідями місцевих, річка мала помаранчевий колір. Та і до 2000-х років ще була такою.

Але зараз вода на вигляд чиста, як я побачила нещодавно. Бо виробництва, власне, немає вже.

– Так, уже з 2000-х завод не працював в такому обсязі, як за радянських часів, і поступово річка сама очистилась.

Крім того, що вона використовувалася підприємством, ще й люди викидали в яр непотріб. Тобто не бачили взагалі ніякої проблеми, щоб вивезти сміття з квартири після ремонту. Це з великою любов’ю до міста, певно, робилося…

– Ну, певно. Там викидалося сміття зі сторони приватного сектора, але значно в менших обсягах, ніж з селища ХТЗ.

Ви згадали про джерело на початку річки. На скільки мені відомо, на початку повномасштабного вторгнення, коли не стало ніякої води в цьому житловому масиві, люди пішли за нею до яру…

- Я згадав про найперше джерело. Його, на жаль, ми вже побачити не можемо, тому що воно засипане. Джерело, яке тоді дійсно врятувало людей, воно значно нижче за течією, ближче до гаражів каскадних. Це на даний момент найперше каптоване джерело на цій річці.

Пояснимо для тих, хто не знає, що значить каптоване?

– Тобто облаштоване, а не джерело, яке просто тече наче нізвідки. Будуються колодязі, в бетоні, джерело ізолюється від ґрунту, робиться кран, і люди можуть набирати воду.

Коли почалась війна, води не було взагалі ніде. Галина, одна із наших співорганізаторок толок, живе якраз ближче до яру, то, за її розповідями, там були кілометрові черги.

Ви згадали про пані Галину Краснобрижу, вашу однодумицю. Розкажіть, як починалися ці толоки, хто долучався і настільки активно? Три роки вже триває ця робота. Це така діяльність дуже вперта, як б сказала.

– Це потребувало від нас не тільки впертості, але й мотивації. Це взагалі складно дуже. З пані Галиною і її чоловіком Сергієм ми познайомилися десь, напевно, на початку 2023-го року. А до цього я вперше в яр спустився у середині 2021-го року. Побачив його вперше, побачив потенціал цього місця і, звісно, жах, який тоді там творився в яру. Чим ближче було до проспекту Олександрівського, тим жахливіше він виглядав.

Що там знаходили?

– Побутове сміття, будівельне сміття, покришки, все от такого плану. Чого там було найбільше, важко сказати. Напевно, просто всілякого побутового мотлоху. Протягом двох років я намагався якось привернути увагу до цією проблеми, розумів, що один я не подолаю це жахливе сміттєзвалище. І от уже під час повномасштабної війни зустрів однодумців. Наприкінці березня 2023-го року ми провели найпершу толоку.

Що вдалося зробити? Скільки тонн сміття прибрали?

– Тоннами ми не рахували, лічили кількість мішків. Це близько шести з половиною тисяч мішків готового сміття, вже майже сім тисяч. І важкість цієї роботи в тому, що його треба не тільки збирати, а ще й піднімати нагору. Поки воно, навіть якщо вже в мішках, залишається в яру, воно не вважається прибраним.

Куди і хто його потім вивозить?

– Це роблять комунальні служби. Нам від початку толок вдалося налагодити з ними співпрацю, дуже плідну. Це комунальне підприємство "КВЗК" ("Комплекс з експлуатації об’єктів водозниження і зливової каналізації – ред.). Завдяки адміністрації району вдається привозити "човник" (накопичувач для сміття – ред.). Його завантажують і вивозять на Дергачівській полігон. Я вважаю, що ця допомога теж значна, якби сміття залишалося б просто біля яру, воно б просто "поверталося" назад. Тобто комунальники в межах своїх можливостей поки нам допомагають у такому об’ємі. У майбутньому, я сподіваюся, вони вже візьмуть яр на свій баланс і будуть підтримувати в ньому чистоту. Хоча б на першому етапі для нас це буде наче перемога над сміттям.

Крім власне прибирання, ви ще й розчищаєте там зарості якісь?

– Так, є така біда, інвазивна рослинність. Це золотарник канадський, ясенелистий клен – де він, там немає взагалі інших рослин. Побороти його, напевне, ще важче, ніж навіть сміття прибрати, тому що він дуже живучий. Його треба з корінням витягувати.

Але вже помітна ця робота. Зникло сміття на значному відрізку, люди почали виходити на прогулянки, з’явилися навіть місточки через річечку, і це виглядає вже досить привітно...

– По-перше, там почала відновлюватись рослинність, яка, ймовірно, була там ще до розбудови району. Тобто це звіробій, шавлія, очерет, інші рослини.

Бачила, що на розчищеному схилі діти самі будують собі велотрасу імпровізовану. Люди виходять гуляти з собаками, виходять просто пройтися.

– Так, яр почав користуватися популярністю. З’явилися ентузіасти, які почали розбудовувати там велотрасу. І я їх загалом розумію, тому що у нас на районі немає таких парків для велосипедистів. По-перше, і знайти місцевість, де є такий рельєф, тому що у них не просто велотраса, в них екстремальна велотраса. І загалом ці схили дуже підходять для цього. Але ми намагаємося це регулювати, щоб був баланс, щоб вони не шкодили природі, яка дуже постраждала за всі ці часи, коли там було сміттєзвалище.

Місточки на річці також зробили волонтери ваші?

– Це зробив волонтер, якого звати Іван. Він переселенець. Він збудував, якщо я не помиляюся, 8 чи 9 мостів через річку. І це дуже корисна справа, тому що загалом, коли ми тільки починали толоки, ніяких містків не було, тобто перейти річку, хоч вона і не глибока, але все ж таки це вода, можна було тільки в чоботах.

У вересні ваша ініціативна група звернулася до міськради з проханням внести цю локацію до переліку територій, які обслуговують комунальники, а також надати статусу лісопаркової зони. Чи відповіли на ваше звернення? Яка перспектива тут є?

– Взагалі це наша стратегічна мета – передати цей яр на баланс комунальних служб. У 2027-му році, як плануємо, ми вже завершимо наше прибирання, ми вже підходимо до визначеного кордону всіх наших робіт. Коли ми їх завершимо, то підемо з яру, а його треба підтримувати, тому що люди з’являються, на жаль, багато хто відпочиває і залишає після себе сміття. Тобто культури прибирати за собою майже немає.

Тобто після оцієї розчистки, яку ви проводите, смітять знову?

– На жаль, так. Вони вважають, що це комунальники прибирають. Але що, можна смітити, якщо це комунальники прибирають? Як багато хто каже: ми платимо податки, нехай прибирають. Але яр прибирають волонтери. Безкоштовно.

Що обіцяють у міськраді? Як поставилися до ваших пропозицій?

– Загалом вони не проти, звісно, передачі яру на баланс комунальних служб. Але сам процес передачі – це, по-перше, треба визначити кордони яру, по-друге, одна комунальна служба його обслуговує. Це "КВЗК" – зливова каналізація. Це КП обслуговує саму річку та колодязі, в які сходить дощова вода. Самі береги та схили ніким не обслуговуються.

Як ваша ініціативна група бачить розвиток цієї локації? Як би вона, на вашу думку, могла б чи мала б виглядати?

– Ми хочемо, щоб вона залишилася більш такою "дикою" зоною. Я не вважаю, що потрібно робити його таким, як, наприклад, Саржин яр. Все ж таки наші парки повинні чимось відрізнятися. Саржин яр, звісно, з благоустроєм, але він ближчий до центру міста, а наш яр більш віддалений, із виходом за межі міста. Тобто, я вважаю, що концепцію цього яру треба робити іншою, щоб він залишався більш "диким".

Розумію. Максимальну природність зберегти. Щоб там могло бути? Знаменитих харківських лавок туди треба чи ні?

– Я вважаю, що кожна лавка, на жаль, для людей – це привід смітити. Тому в межах берегів річки лавок не потрібно робити. Тому що це буде постійна концентрація сміття. Хоча, якщо комунальники будуть прибирати регулярно, то можна буде вже тоді й лавки. Але небагато.

А так, взагалі, для цього є схил яру. Там можна розбудувати, наприклад, панорамні види.

Тобто якась система доріжок, стежок?

– Стежки ми вже проклали. Там в яру вже є кільцева тропа. Вона йде від початку яру, лівим берегом, доходить до джерела і потім повертає назад – на правий берег і йде у зворотному напрямку. Ми її ще на початку 2024 року зробили.

Я не можу не згадати все-таки про те, що ви не лише волонтер, а ще й працівник одного з комунальних підприємств міста. На роботі ця тяжка праця, ще й у вільний час ви виходите три роки поспіль прибирати яр. Яка ваша особиста мотивація, і чи не дістало воно – це нове сміття, яке з’являється після цих прибирань?

– Найсильніша мотивація для мене особисто – це природа. Напевно, для тих, хто зі мною працює, теж. Тому що я з дитинства ріс у контакті з природою. Хоч жив у місті, але на літні канікули мене відправляли до бабусі в село. Воно було маленьке, біля річки, таке "дике". Тобто я з дитинства все це бачив і вже цінував.

На вашу думку, як можна виховувати екологічну культуру? Це ж навіть не діти залишають те нове сміття там, де вже прибрали. Що з цим робити?

– Дуже важке питання. Я навіть не знаю. Напевно, взяти приклад країн, в яких цього немає. Наприклад, Японія. У них це культура давня, їх так виховували ще з дуже давніх пір. І в них навіть в місті немає сміттєвих контейнерів. Вони з дитинства виховують: сміття ніколи не кидати просто на землю. Вони його заховають у кишені, в рюкзаки, донесуть додому і вдома викинуть. У нас цього, на жаль, не виховували, мабуть, узагалі ніколи.

Люди, якщо приходять в яр відпочити, несуть з собою важкі пляшки, наприклад, із пивом, важкі пакети. А коли все це випивають, з’їдають – воно вже значно легше, його легше підняти і принести до контейнера. Але ні. Або взагалі не збирають – просто кинули і пішли, або зібрали в пакет, але на схилі все одно на доріжці залишили.

Чесно – не знаю, як ви знаходите сили виходити знову туди на прибирання?

– Залишений пакет зі сміттям – це не така аж прямо демотивуюча прикрість. Прикро, коли люди, наприклад, ламають мости, які побудували. Це прикро.

Уже і таке було?

– Так. Мости піддаються вандалізму, на жаль, але ми до цього вже були готові, коли їх будували…

Читайте також: Директорка Департаменту по роботі з ВПО міськради Вікторія Івченко: Ми спостерігаємо стрімкий приріст переселенців у Харкові