Як "блокада Ленінграда" і обстріли України в люті морози уживаються в одній голови росіянина

Мета одна й та сама — зламати волю міста. Змусити здатися. Тоді — голодом і холодом. Зараз — майже тим самим.

Вони цілять по енергетичній інфраструктурі, залишаючи мільйони без світла, тепла, води. Навмисно. Системно.

Це геноцид через виснаження.

І ті самі люди, які аплодують цим ударам, які з ненавистю пишуть про "хохлів, що мерзнуть" — вони ж кожного 27 січня вишикуються з портретами дідів і будуть плакати над 872 днями пекла, над дітьми, що помирали від голоду, над -40 без опалення.

Вони будуть плакати. Щиро. Над блокадою Ленінграда, яку вчинили нацисти.

Не бачачи, що самі стали тими, кого проклинали.

Вони привласнили Перемогу, зробили з неї фетиш. "Можемо повторити", — і повторюють. Тільки не 1945-й, а 1941-й. Не визволення, а окупацію.

Георгіївська стрічка стала свастикою нового тисячоліття. "Денацифікація" — кодом для знищення нації. "Спецоперація" — евфемізмом геноциду.

Вони вторглися, вбивають, катують, депортують дітей — і щиро вважають себе антифашистами. Бо їхня пропаганда переконала, що фашисти — це ті, хто чинить опір російській агресії.

У цій перевернутій логіці жертва завжди винна, агресор завжди правий.

Вони кажуть про "традиційні цінності", обстрілюючи пологові. Про "захист дітей", викрадаючи українських дітей. Про "мир", готуючи мобілізацію. Про "братні народи", перетворюючи міста на руїни.

І найстрашніше — вони не бачать суперечності. Роки пропаганди знищили саму здатність до критичного мислення, до співчуття, до людяності.

Коли людина одночасно оплакує жертв блокади Ленінграда і підтримає блокаду Маріуполя — це вже не людина. Це продукт ідеологічної машини, яка вбила в ній все людське.

Росіяни обстрілюють Київ у мороз і не бачать протиріччя. Не розуміють, що стали тими фашистами, проти яких нібито борються.

Що історія засудить їх так само жорстоко, як нацистську Німеччину.

Німеччина каялася поколіннями. Вчила дітей у школах про Голокост. Ставила пам’ятники жертвам. Несла тягар відповідальності десятиліттями — і продовжує нести досі.

Росії доведеться пройти той самий шлях. Тільки довший. Тільки важчий. Бо їхнє лицемірство глибше, їхня омана — тотальніша.

Їм доведеться визнати, що вони не визволителі, а окупанти. Не антифашисти, а фашисти. Не жертви, а кати.

Їм доведеться відповісти за кожне розстріляне місто, за кожну зруйновану долю, за кожну вкрадену дитину.

І каятися. Поколіннями. Якщо хочуть колись повернутися до світу людей.

Джерело – телеграм Юрія Чевордова

Редакція "Думки" може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали у розділі Блоги несуть автори текстів. Кожен бажаючий опублікувати блог може звернутися до редакції сайту "Думка".