"Дивлюсь в книгу – бачу…": як зрозуміли ініціативу мовного омбудсмена в Харкові

От і автор запитав у ШІ, наче у вірменського радіо, як називається психічний розлад, за якого людина читає, але не розуміє прочитаного. ШІ подумав і відповів (майже, як вірменське радіо), що є різні варіанти такого розладу. Найчастіше це дислексія, коли мозку важко розпізнавати слова і пов’язувати їх з конкретним значенням. Ще є гіперлексія – стан, коли людина читає швидко і бездоганно, але взагалі не розуміє сенсу прочитаного. І наостанок – порушення семантичного читання – труднощі саме з аналізом та інтерпретацією тексту.

А інтерпретація тексту – річ дуже важлива. Недарма одна з монографій колишнього декана філфаку професора Юрія Безхутрого має підзаголовок "Проблеми інтерпретації". Хтозна, на що слабують ті, хто своїми відгуками спонукав автора взятись за перо, чи то пак, за клавіатуру. Може, навіть на все відразу, адже з розумінням текстів у них є явні проблеми, що виявляється у досить дивній, м’яко кажучи, інтерпретації прочитаного.

Ось, наприклад, з’явився в медіа і соцмережах матеріал про те, що уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська підтримала ідею збільшити штрафи за систематичні порушення мовного законодавства. Усе логічно: якщо на порушників закону не діє м’яке покарання, треба застосовувати жорсткіше. Ми ж не обурюємось, скажімо, коли підвищують штрафи за порушення ПДР.

Звісно, п’яний водій чи "їздун" на червоне світло значно небезпечніші за російськомовну касирку в супермаркеті чи офіціанта в кафе. Але і те, й те є порушеннями закону, і з цими порушеннями треба боротись.

Так ні, відразу в мережі здійнялись ревище, крик, плач і скрегіт зубів, чи то пак, "неправильних" щелеп: мовляв, забороняють говорити "на вєліком і моґучєм", зазіхають на "язик пап і мам", штрафами задавлять, нелюди. Ось кілька "перлів" (лексику, орфографію і пунктуацію зберігаємо): "Это уже шовинизм! Причем тут язык? … Запрещать разговаривать на любом языке в быту – это дикость!".

Як зазвичай, апелюють до російськомовних військових: "Вони стравлюють націю. Харків розмовляє російською, і це можна змінити тільки з часом. Але харківські військові тримають фронт, і вони російськомовні". Навіть досить відома в Харкові людина, дотична і до культури, і до журналістики, у якої не повинно б бути проблем з розумінням написаного, обурюється: "Скажу, что это не Моя Украина. Скажу, что мне никто не запретит разговаривать на языке, на котором разговаривала моя мама, мои друзья!".

А хіба хтось забороняє "разговаривать с друзьями"? Далі – традиційний для таких дописів реверанс у бік української мови: "С удовольствием слушаю друзей говорящих и пишущих на красивом украинском языке". Тобто мову люблю, але говорити не буду. І висновок: "Хочу жить в моем Харькове!". Очевидно, мається на увазі російськомовний Харків, де "по-руськи какось льогше". А ще цікаво, як може бути "мой Харьков" в "не моей Украине"?

Хочеться закричати: "Йой, людоньки добрі! Ви хоч розумієте, що читаєте? Хто ж вам забороняє говорити будь-якою мовою? Де ви прочитали, що штрафуватимуть просто за використанная російської?" Від таких нісенітниць недалеко й до лякалок про "шпрахфюрерів" і "мовні патрулі і айнзацкоманди".

Жоден закон в Україні не забороняє користуватись у побуті чи в інших сферах приватного життя жодною мовою. Ідеться про обов’язкове використання державної мови в публічному просторі: в освіті, діловодстві, у закладах торгівлі чи харчування, на транспорті, у рекламі.

Нічого нового, це загальноприйнята світова практика у країнах, де одна державна мова. Наприклад, у Франції ще з 1994 року діє так званий закон Тубона, який є вдосконаленим варіантом мовного закону Ба-Лоріоля (два автори) 1975 року. І саме в цій удосконаленій версії передбачені штрафи за порушення мовного законодавства. Як пише одне із джерел, "відповідно до Закону Тубона, французька мова є мовою освіти, праці, торгівлі та публічних послуг. Використання французької мови обов’язкове в описі поширення й умов гарантії майна, продукту або послуг, а також у рахунках і квитанціях". І далі: "Будь-який напис чи оголошення, зроблені в громадських, публічних місцях або в громадському транспорті і призначені інформувати населення, повинні бути зроблені французькою мовою", – читаємо в іншій статті закону.

Закон Тубона регламентує статус французької мови в освіті (мова освіти, іспитів і конкурсів, а також дисертацій і доповідей державних і приватних закладів – французька, за винятками, виправданими тими випадками, коли викладачі запрошені з іноземних держав) та в засобах масової інформації (публікації, огляди, повідомлення, поширювані у Франції через засоби масової інформації, повинні бути французькою або ж, принаймні, супроводжуватися тезами французькою)". І з цього приводу французи не влаштували ще однієї революції і Бастилії ще раз не брали (правда, на той час брати вже було нічого). Але революції не було точно. Принаймні авторові про неї нічого не відомо.

Закон може подобатись чи ні, але це закон, і його слід дотримуватись. Одне радує: є люди, які вміють не лише складати літери в слова, а слова – в речення, а ще й адекватно сприймати прочитане і так же адекватно реагувати на недолугі дописи: "Дивуюся, скільки людей не вміє читати і розуміти прочитане. Йдеться про використання української мови в державних і комунальних установах. Вдома або на вулиці розмовляйте, як завгодно. Але ні, одразу вереск до неба, і з цілковито недолугими версіями. … Люди, ви взагалі здатні розуміти сенс написаних текстів чи вже зовсім деградували?".

Щоправда, слід сказати, що матеріали про посилення покарання за порушення мовного матеріалу нерідко подаються досить тенденційно, якщо не провокаційно: "До 119 000 грн: штрафи за використання російської мови хочуть збільшити". І такі клікбейтні заголовки збурюють людей, які мало того, що слабують на українофобію, та ще й мають явні проблеми зі сприйняттям друкованих текстів. Недарма Кобзар закликав учитись, читати. А ще було б добре навчитись думати і розуміти прочитане без українофобської упередженості.

Читайте також: Русифікація чи зросійщення, русизм чи москворотина. Як правильно говорити