Представниця "Порятунку тварин Харків" Ярина Вінтонюк: Тварина перестає розуміти, для чого жити, якщо не має сім’ї

Як працюють евакуаційні групи, скільки тварин вивозять із зони бойових дій і прифронтових територій, як із ними працюють та чи вдається знайти родини для всіх – в інтерв’ю виданню "Думка" розповіла директорка з комунікацій громадської організації "Порятунок тварин Харків" Ярина Вінтонюк.

Із чого починалася організація? Спершу це був якийсь мало не стихійний волонтерський рух окремих людей, а нині – потужна структура, яку добре знають у місті (офіційно організація зареєстрована у червні 2016 року).

- Почну з того, що це справді була ініціатива декількох людей, які любили тварин з дитинства. Які брали тварин додому, усиновлювали їх, шукали їм родини також. "Порятунок тварин Харків" – це організація, яка виросла просто, можна сказати, з ентузіазму людей, які, незважаючи на те, що вони нічого не мали – ніякого обладнання, підтримки, фінансової подушки – а просто хотіли допомагати. Розуміли цю потребу, тому що не було в нашому місті структури, яка б на професійному та систематичному рівні допомагала тваринам, які потрапили в надзвичайні ситуації.

Так одного дня була запущена "гаряча лінія". Спочатку ми їздили на виклики на громадському транспорті, на трамваях і рятували тварин. Це були різні-різні ситуації. Поступово дійшли до того, що рятували тисячу тварин на рік, лікували їх у приватних клініках, а потім шукали родини. На початку орендували половину приватного будиночка з маленьким двориком, де було 20 собак, потім – 50. На початок 2022 року ми опікувалися 300 собаками та 80 котами.

Рятували тварин, яких збили на дорозі, які тонули, які потрапляли у важкодоступні місця – коти, собаки, птахи, змії та інші дикі тварини. Організація працювала 24 на 7.

Як повномасштабна війна вплинула?

- Ми продовжили виконувати нашу роботу, але вже в іншому форматі, тому що повномасштабне вторгнення вимагало від нас реорганізації – на команди, які діяли у Харкові, і команди рятувальників, які їздили на фронт. Ми почали вчитись працювати в нових умовах. І це переросло у те, що на сьогоднішній день ми рятуємо 7-8 тисяч тварин на рік. У середньому це до 500 тварин на місяць. Це в основному коти і собаки, але в нас бувають різні заявки, наприклад, коні, корови, гуси, кури, свинки, домашні декоративні тварини. Нещодавно була єнотовидна собака, їжачки маленькі, які потрапили в антидронову сітку. Тобто різні-різні випадки.

Звісно, найстрашніший і найскладніший був початок повномасштабного вторгнення, бо до нього ми ніколи не евакуювали тварин, не вивозили їх у великій кількості з Харкова до Львова, наприклад. І це все давалося великими зусиллями.

Сьомого березня стався "приліт" у наш притулок на П’ятихатках: вольєри зруйнувало, сім собак тоді загинуло. Ми шукали варіанти, думали – які ж наступні кроки, як діяти. У березні 2022 року ми "обнулилися", тому що всіх тварин евакуювали за кордон чи по Україні. Вдячні всім, хто відгукнувся, люди відкрили двері – й ці тварини були врятовані.

На сьогоднішній день у нас існує повноцінна екосистема: евакуація із зони бойових, дві клініки (одна у Харкові, друга – в передмісті), два реабілітаційні центри (один призначений для котів – "Маленький принц" – та "ARK Peace Sanctuary", де ми розміщуємо врятованих собак).

Скільки тварин у вас під опікою?

- На сьогоднішній день організація піклується про 1100 собак і 300 котів. І це динамічна кількість, тому що поки одних прилаштовуємо, інших евакуюємо.

Лікування – наступний етап після евакуації, який тісно пов’язаний із подальшою реабілітацією. Це процеси, що дуже залежні один від одного. Адопція – наша основна і кінцева ціль. Тому ми створили умови для тимчасового розміщення тварин, де приводимо їх у нормальний стан, а також напрацювали можливості транспортування цих тварин і по Україні, і за кордон. Бо Харків – прифронтове місто, і далеко не всі сюди приїдуть за твариною. Тому сім’я, яка живе в Італії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Польщі, де завгодно, може взяти у нас кота чи собаку. І це фінальна точка, на яку ми націлені, на яку ми всі працюємо.

Перераховані країни – це вже та "географія", де тепер живуть ваші експідопічні?

- І не тільки там. Це і Фінляндія, Чехія, є навіть тваринки в США, у Канаді, та по всій Європі. У США, звісно, зараз дуже складно доправити, можна сказати, майже неможливо. Але в інші країни можна. Ми постійно шукаємо варіанти співпраці, розвитку і відкриття цих можливостей для тварин – опинитися в родині.

Давайте поговоримо саме про евакуацію. Це великі безпекові ризики для ваших колег.

- На сьогоднішній день евакуація відрізняється від того, якою вона була у 2022-2023 році. Це зумовлено розвитком війни, дрони змінили всю ситуацію, всі ризики. У 2022-2023 роках багато людей і організацій були готові їхати в зону бойових дій, щоб рятувати тварин. Ми, наприклад, працювали в Бахмуті, коли визначалися певні квадрати та години для дій. А зараз куди б і коли не поїхав – завжди ризик. Тим не менш наші групи продовжують евакуювати тварин. Звісно, співробітникам довелося підвищувати свої знання та навички. І вони продовжують постійно тренуватися, наприклад, збивати дрони – в них є вже зброя. Вони їздять із РЕБом, зі Starlink, проходять курси тактичної медицини.

Із яких напрямків зараз евакуюєте тварин?

- В останні місяці працюємо в Дружківці. У нас є пріоритетність: обираємо населені пункти, де ми розуміємо, що небагато часу залишається на цю роботу. Це ризики – як для тварин, так і для нас. Ще один аспект. Господарі або опікуни, яких попросили наглянути, часто не виїжджають саме тому, що відчувають відповідальність за тварин. І ти розумієш: трохи часу мине – і люди загинуть, і ці тварини загинуть. І в нас неодноразово був зворотний зв’язок під людей, коли дзвонять і дякують, що вивезли, бо виявлялося, що наступного дня ставався "приліт", і будинку вже нема.

Тож наш фокус сьогодні – це Донбас, що залишилось від Донбасу, але першочергово, де найбільша небезпека. Також приймаємо заявки з Харківщини. А за час повномасштабного працювали і на Херсонщині, і на Сумщині.

Ви сказали, що трапляються нестандартні заявки – коні, навіть рогата худоба. Це тоді, коли жителі виїздять і просять допомогти перевезти своїх тварин?

- По-різному. Насправді, скільки викликів, скільки заявок – стільки і ситуацій різних. Так, є люди, яким уже війна підходить на поріг, і вони хочуть виїхати, та розуміють, що не можуть просто так залишити тварин. Є заявки, наприклад, від військових, коли вони бачать, що корови підриваються на мінах, вони просять просто врятувати цих тварин.

Бувало, що ми перевозили туди, де люди знайшли собі житло на Сумщині – велику ферму тоді перевезли.

Після того, як тварину вивезли, що відбувається далі? Ви сказали, що є клініки…

- Першочергово у нас відбувається, можна сказати, фільтрація: як поранених сортують, так і ми вирішуємо, яку тварину тільки оглядаємо і поміщаємо, наприклад, у зону карантину, а яку треба лікувати в стаціонарі. У нас є зони карантину для собак, окремо для котів. Там вони перебувають два тижні, але перші дві-три доби – вони ключові. У цей час тварини через стрес можуть повністю відмовлятися від їжі, не ходити в туалет.

Ми даємо їм час. Наприклад, собакам виділена спеціальна кімната, де вони відсипаються, від’їдаються, після чого починають розуміти, де вони, з ними розмовляють.

І в нас розроблений механізм імунізації тварин: кожні 12 годин коляться імуностимулятори, які допомагають запустити імунну систему. Потім проводиться дегельмінтизація, обробка від паразитів, далі планується вакцинація – перша, друга. І якщо тваринка не стерилізована, то це зроблять протягом місяця за умови, що немає ніяких ускладнень, не проявилося захворювань. Ось такий плановий курс проходять усі.

Важливо розуміти: тварина, яка приїжджає в клініку, – вона ж не з мирних міст. У 2026 році це тварини не з однією чи двома хворобами, а можуть бути з п’ятьма одночасно. Це можуть бути і переломи після обстрілів, і так само піроплазмоз (небезпечне, іноді смертельне захворювання крові у собак, яке передається через укуси іксодових кліщів; паразити руйнують еритроцити, викликаючи сильну інтоксикацію, анемію та кисневе голодування – ред.), бо цих тварин ніхто не обробляв. До цього ще психологічний стан на фоні стресу, який руйнує всю імунну систему, збої в нервовій системі.

І ось тварина перестає розуміти, для чого їй жити, якщо вона не має сім’ї, не розуміє, де вона, для чого. Що ми робимо: розказуємо, що ти нам потрібна, і з тобою будуть люблячі люди. В нас відбувається такий "full contact", тому що частина наших співробітників – це люди, які теж втратили домівки. З Луганська, з Донбасу, які залишились без житла, люди, в яких воюють чоловіки, сини. І вони розказують цим собакам, наприклад, що "слухай, не переживай, я був у такій же ситуації, я пройшов цей шлях, у тебе все буде добре, ти вже в надійному місці". Без цього моменту – скільки б ти не дав якихось ліків суперкрутих – ти не можеш вилікувати тварину. Це як з людьми: якщо пацієнт не хоче жити, то лікар безсилий. Працівники клініки не тільки таблетку дають, не тільки укол роблять, а ще й виконують цю психологічну роботу. Це ресурсно дуже витратно, тому що ти не можеш якийсь негатив випустити, тобі потрібно щось добре віддати, все своє серце, щоб цю тваринку врятувати.

Буває, що власники, які, наприклад, вимушено живуть у таких місцях, де з твариною не можна заселитися, приходять навідати своїх?

- Різні історії. У нас був випадок, коли військовий і собака, яким він опікувався, отримали поранення. Захисник лежав у госпіталі, а собаку привезли до нас. І військовий спеціально приїхав, щоб побачити свого чотирилапого друга. І це просто неймовірна була зустріч – як же той собака тішився. І зрештою військовий потім його забрав.

Це найкрутіший ефект – коли ти можеш відновити зв’язок між людиною і твариною. І це найшвидший варіант повного відновлення для обох.

Була сім’я, яка шукала своїх котів після того, як їхній будинок розбомбили. Вони сподівалися знайти їх і прийшли до нашого "Маленького принца". А там, коли ми не знаємо імен тварин, то даємо свої імена. І от ці люди зайшли і починають скликати своїх котів на імена. І троє – в нас, виявилося, були троє з п’яти – прибігли на голос, пізнали своїх господарів. Оце прекрасно і цінно!

Ти розумієш: який сенс, наприклад, від грошей – може, раніше всі мріяли про басейн, класні хати і кар’єри, – зараз нас війна навчила цінувати життя, розуміти, де справжня цінність, а де те, чого ти не купиш у магазині, грубо кажучи.

Ви вже перерахували структуру організації – клініки, реабілітаційні центри, евакуаційні групи... Як вдається координуватися? Скільки людей задіяно загалом?

- Це як великий вулик, де кожен підрозділ знає свою задачу, яка зв’язана і залежна від іншого підрозділу. Насправді, це дуже велика інформаційна робота: починаючи з оператора, який приймає заявку (на евакуацію, порятунок тварини – ред.), закінчуючи людиною, яка усиновлює. Через всі ці структури приходить кожна тваринка. Важливо інформацію не втратити, тому що вона багато чого дає.

На сьогоднішній день 120 людей в організації, і це, з одного боку, велика кількість, але з другого – їх не вистачає на всіх тварин, поки одних тварин прилаштовуємо, інших приймаємо.

Але кожен із секторів розвивається, ми шукаємо можливості, як удосконалити, оптимізувати. Наприклад, створюємо тренувальний парк при нашому реабілітаційному центрі для собак. У нас є проєкт, ми в цьому році його почали, маємо на нього поки частину коштів. Що це буде? Я вже вам описала, що ми робимо на перших етапах, але є і наступний крок.

Тваринам потрібно розвиватися. Вони не можуть просто сидіти, їсти корм, гавкати – це такий виключно тваринний інстинкт. Нема розвитку – тварини починають сваритися між собою, гризти будки, у них немає куди подіти енергію. Тому ми створюємо парк площею 900 квадратних метрів. Це загороджена територія, і там будуть два комплекси гірок різних – як для дітей роблять, а ми хочемо спеціально для собак зробити, буде зона з піском, зона з м’ячиками. У центрі – сухий фонтан. І ще планується зона з лавочками. Люди зможуть прийти, взяти собачку, зайти туди й гратися, спілкуватися з твариною. Це вкрай важливо для їхнього подальшого всиновлення, потрібна соціалізація та розвиток, щоб вони потрапили в родину.

Розкажіть, хто фінансує організацію і чи благодійники ставлять якісь свої умови? Я розумію, що донори завжди просять звітувати – і це зрозуміло, але, можливо, вони визначають якісь напрямки діяльності чи завжди підтримують ваші ідеї розвитку?

- Так, наша організація існує завдяки підтримці донорів. За нашими спинами є сотні людей, які в більшій чи меншій мірі допомагають чимось. І на сьогоднішній день наші основні партнери, які з нами із 2022 року, це PETA Deutschland (з англ. People for the Ethical Treatment of Animals, всесвітня організація, що веде боротьбу за права тварин; PETA Deutschland – відділення організації у Німеччині, одне з найбільших представництв – ред.), яка щомісячно нам допомагає. Вони забезпечують сухим кормом – а це базис для нас, допомагають із будівництвом реабілітаційного центру.

Ми розвиваємо зв’язки з різними країнами, з різними організаціями, з маленькими донорами. Все це побудовано на живій комунікації. Нам важливо, щоб донори розуміли, що ми робимо і для чого. Що це не просто "дайте, тому що нам дуже треба, ми за 20 кілометрів від Росії". Ні, ми на такому рівні не бажаємо працювати. Ми прагнемо, щоб люди відчували, що вони співучасники важливого процесу. Тому ми ділимося нашими ідеями, проблемами, пропонуємо, в чому можна взяти участь. І таким чином це потрошку рухається.

Звичайно, не буває так, що ми "в шоколаді", у нас усе забезпечено, і ми такі спокійні. Ні, це через піт і сльози – шукаються донати. От ця система, про яку вам розповіла, імунотерапія та вакцинація. Спочатку для моєї свідомості це було так: "Боже, де ми такі гроші знайдемо?!". Але зрештою знайшли ці кошти і запустили процеси. І що ми в результаті маємо? Те, що ми не витрачаємо ще більші гроші і людські ресурси, яких теж бракує, на лікування.

Тому ми постійно шукаємо партнерів, ми запрошуємо всіх, хто нас сьогодні почує і побачить, до співпраці. Не важливо в якому форматі. Нам, наприклад, потрібні медикаменти, розхідники, нашийники, повідки. Можна брати участь у будівництві. Можливо, хтось зможе надавати пальне чи донатити на нього.

Ще ми б дуже хотіли створити меморіал пам’яті та співдружності. Відобразити в ньому країни, які нас підтримують, на сьогоднішній день їх 15, а також загиблих військових, з якими ми співпрацювали, які нам передавали тварини, волонтерів і людей, які зараз рятують тварин.

Читайте також: Директорка Департаменту освіти мерії Харкова Ольга Деменко: Відсутність комунальних дитсадків у місті – це велика проблема