Голова комітету Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин: Телемарафон може закінчиться у 2027 році, коштів у нас немає

Україна перебуває у стані повномасштабної війни більше 4 років, відповідно, частина інформації стала закритою. Крім цього, громадяни України, у тому числі й журналісти, почали цензурувати самі себе, щоб не нашкодити державі. Накладання цих двох ситуацій закономірно призвело і до зловживань з боку представників влади та силових структур, і до погіршення свободи слова в цілому.
У інтерв’ю виданню "Думка" народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослав Юрчишин прокоментував свою скандальну репліку про російськомовних українців, розповів про стан розслідування справ про погроз журналісткам Катерині Лихогляд, Катерини Коберник та Анни Калюжної, можливість обмеження соцмереж в Україні, перспективи телемарафону у 2027 році та критику з боку європейських партнерів щодо обмеження прав "5 каналу", "Еспресо", "Прямого".
Як ви ставитеся до ідеї обмеження або заборони "Телеграму" та деяких інших соціальних мереж?
- В Україні рішенням Координаційного центру з питань кіберзахисту при РНБО вже обмежено використання "Телеграму" для державних службовців у робочих цілях, окрім поширення публічної інформації, тобто комунікації.
В принципі тут є два різних моменти. Перше, ця мережа є фактично російським продуктом. Згідно підходу Української держави, яка розглядає росію як країну-агресора, використання цієї мережі мало би бути заборонено повністю. Але ми тут маємо всі урядові комунікації, всі повідомлення про прильоти і тому подібне, всю інформацію. І хоча зараз дуже багато урядових і не тільки комунікацій продубльовано на WhatsApp, але люди до цього банально звикли. Тому обмеження буде надзвичайно непопулярне, і влада на нього просто не піде.
Стосовно того, що обов'язково треба зробити не лише стосовно "Телеграму", а й стосовно всіх соціальних мереж, - це використовувати помірковано.
"Телеграм" не шифрує персональні дані, тому будь-які персональні дані, які ви надали "Телеграму", можуть бути використані проти вас. Тому, будь ласка, з обережністю використовуйте як цю, так і будь-яку іншу мережу.
Як по-вашому, чи зараз залишається актуальним телемарафон?
- Він втратив свою актуальність десь із кінця 2023 року. Коли після того, як українські війська звільнили Київщину, частину Харківщини, частину Херсонщини, фактично мовлення перейшло в режим не те, щоб мирного часу, обмеження воєнні є, але до конкурентного підходу.
Влада в Києві, в принципі, уже не була в дуже тісних часових рамках, можливість адекватного спілкування через традиційні підходи, пресрелізи, пресконференції, у принципі повністю відновилися, окрім телебачення. Тому зараз телебачення програє всім іншим видам медіа фактично своєю монотонністю. І тим самим завдано шкоду не тільки каналам, які виключені з марафону, а й каналам марафону, бо вони мають досить обмежену інформацію і обмежене поширення.
Тому нам уже європейські партнери рекомендували повернутися до більш конкурентного мовлення в сфері телебачення. Ми витрачаємо кошти на приватні канали, як наслідок, маємо достатньо теплу ванну, таке дуже некритичне інформування про те, що відбувається в країні. Тому люди переважно голосують ногами і не користуються каналами, користуючись інтернет-мережами. Знову ж таки, тим же самим "Телеграмом".
Тому давно треба ці кошти переосмислити, куди направити. Моя пропозиція, я буду це подавати в цьому бюджеті, щоб ці кошти направити на відновлення зруйнованих російською агресією медіа. Бо це проблема зараз, цим медіа займаються самостійно.
Як думаєте, коли закінчиться цей телемарафон? Чи закінчиться у 2027 році?
- Є всі шанси, оскільки коштів у нас немає. Явно, що пріоритетом є забезпечення військових і оборонних потреб, а не "Єдиний марафон". Але поки що в бюджеті на нього кошти закладені. Тому уряд справді виконує обіцянку президента про те, що марафон закінчиться тоді, коли завершаться військові дії. Думаю, що набагато раніше, але поки що гарантій, що в 2027 році це станеться, немає.
Ви сказали, що відновилися пресконференції і подібні заходи. А як ви ставитеся до офф-реків, які останнім часом стали чи не єдиним способом комунікації багатьох чиновників, в тому числі, президента?
- Ну, насправді, зрозуміло, що це ніякі не офф-реки, тому що вони спеціально проводяться.
Контрольований злив, можна це називати.
- Це технологія контрольованого зливу. Плюс, на офф-рек ви можете запросити не всіх, а тих, кого хочеться. Тому це підміна поняття класична, яка насправді шкодить, у першу чергу, так званим "білим" медіа, які намагаються подавати інформацію збалансовано. Оскільки вони не готові бути придворними, то їх дуже рідко запрошують на офф-реки. А ті невеликі приклади, коли добросовісні "білі" медіа запрошують на офф-реки, вони то ці офф-реки витримують, і тим самим програють телеграм-каналам, в яких інформація зливається одразу. Тому офф-реки – це просто більш комфортна назва для прес-конференцій тим медіа, з якими ви готові говорити, а не критично щодо вас налаштованих.
Хто зараз найбільше цим зловживає?
- Офіс президента. І не тільки зараз. Хоча насправді можна сказати, що вже, як дзеркало цього, досить часто це використовують і антикорупційні органи. Тому тут якби хто в кого хорошому, хто в кого поганому вчиться.
Як ставитися до санкцій проти громадян України? Питання в контексті телеканалів, які виключили з сітки цифрового ефірного телебачення та не беруть у марафон.
- Перше, санкції проти громадянина України можуть бути лише за сукупністю двох факторів. Це, власне, шкода національній безпеці та підтримка терористичної діяльності. Ті канали, які відключені, їхні власники, як, умовно кажучи, названі, так і реальні, не мають жодного стосунку до терористичної діяльності. Тому вони не є законними, і, відповідно, тому, як наслідок, ми постійно маємо критику з боку наших європейських партнерів.
Тут можна було б через суд це питання вирішити. Але, на жаль, і суди не беруть на себе хоробрість підважити питання санкцій, бо зрозуміло, що якщо ми публічно визнаємо, що санкції мали політичний підтекст, а не підтекст національної безпеки, то дуже багато тих, хто реально під санкціями, почне шукати такий самий шлях і, можливо, не через український суд, а, в тому числі, через Європейський суд із прав людини можуть спробувати підважити санкції. А до чого це призведе, не мені пояснити.
Чи правильно я зрозумів, що європейські партнери ставлять питання санкцій щодо телеканалів Порошенка?
- Про повернення каналів не тільки Порошенка, а всіх вимкнутих: "5 каналу", "Еспресо", "Прямого". Не всі вони пов'язані з Порошенком. Номінально Порошенко не є власником жодного з них, він передав управління. Але європейські партнери без прив'язки до власників чітко говорять, що якщо одні комерційні канали мають доступ до єдиного марафону, то дивно, чому інших взагалі в Т2 не пускають.
Чи відстежуєте ви тиск і погрози щодо журналістів під час війни? Яка тут динаміка? Чи погіршується ситуація зараз, у 2026-му?
- На жаль, ситуація з мого досвіду звернень до нас (статистику ми будемо мати в кінці, коли нададуть правоохоронні органи), з кількості звернень до нас – збільшилась.
Тобто тиск і кількість погроз збільшуються?
- Не критично, але збільшуються. Це багато в чому пов'язується тяглістю війни, тим, що суспільство досить в складному психологічному стані. Деколи люди не вибирають методи спілкування, а деколи це цілеспрямовані атаки. Найгірше, що досить часто погрози до журналістів надходять, коли вони починають викривати проблемні питання у війську. Зрозуміло, що в таких умовах досить легко їх звинуватити в роботі на росію і тому подібне.
Але коли ми маємо підтверджені факти знущання над військовослужбовцями, то зрозуміло, що ніякий журналіст не може промовчати. Яскравим прикладом тут є ситуація з Анною Калюжною і "Бабелем". Тут дуже важливо, що дуже часто намагаються прив'язати проблему до цілого полку чи до цієї цілої частини. Це неправильно. У кожному конкретному випадку погрози надходять від конкретних людей.
Чим ситуація ускладнюється? Тим, що правоохоронні органи намагаються всіляко затягнути розслідування. І результатів журналісти не бачать, тим самим руйнуючи довіру, зокрема, і до правоохоронних органів. Нам критично важливо, щоб називалися конкретні винні, і тоді не буде, що до цього причетні військові такого-то полку, чи такого-то батальйону, що неправильно. Або це конкретні люди, часто не дуже військові, які мали чи не мали стосунок до цього чи іншого батальйону, але міняється фокус.
Анна Калюжна не критикує бойові частини, вона критикує діяльність конкретних військових чи конкретних керівників.
Ви моніторите конкретно її випадок? Чи він перебуває на контролі комітету?
- Так, у нас було у вересні засідання і по Анні Калюжній, і по "Бабелю".
По "Бабелю" можемо називати прізвище Лихогляд.
- Так, Катерина Лихогляд. Катерина Коберник теж отримувала як шеф-редакторка погрози. Вона теж була присутня. У вересні було засідання. Ми з'ясували, що за два з половиною місяці у справі Лихогляд і Коберник навіть не змогли визначити, а хто має розслідувати. Тільки зараз стало відомо, що остаточно це передали в Головне управління поліції Дніпропетровської області.
По Анні Калюжній ще складніша ситуація, тому що розслідування фактично два з половиною роки гальмується. Попередні погрози. Нові погрози тільки зараз почали розслідувати. Дуже сподіваюся, що наше жовтневе засідання, ми домовилися через місяць зібратися, подивитися динаміку, покаже, що нарешті правоохоронні органи почали працювати.
Зрозуміла їхня завантаженість. Зрозуміло, що, обираючи між розслідуванням військового злочину чи погрози комусь, незалежно того, чи журналісти, логіка пріоритетів зрозуміла. Але це про свободу слова. Тут дуже важливо показувати, що ми дбаємо про цю цінність. Це не про Анну Калюжну окремо, не про Катерину Лихогляд. Хоча, знову ж таки, одразу вказую, що тут ми маємо приклад ще й із гендерно орієнтованими погрозами. Власне, погрожують так, як погрожувати можуть тільки жінкам.
Тому в даному випадку дуже важливо, щоб ми відстежили цю динаміку. Сподіваюся, що це вдасться.
Чи стикалися з випадками, коли відбувається мобілізація, бусифікація саме журналістів, і це можна пов'язувати саме з тиском?
- Були спроби використання мобілізації. Власне, журналіст-розслідувач Євген Шульгат. Після одного з розслідувань. Але в переважній більшості це випадки, коли є справді певні неточності чи проблеми з документами. Насправді, безпідставно таких випадків не було. Принаймні, до нас з цим не зверталися. Я, наприклад, знаю один випадок, коли з Івано-Франківська головний редактор їхав на захід, не маючи повного комплекту документів, і його по дорозі мобілізували. Це переважно такі випадки.
Знаю, єдине, що було вручення незаконної повістки зі стеженням, використанням мобілізаційного центру, тобто працівників ТЦК, коли здійснювалось розслідування проти генерала СБУ Вітюка. Цей факт зафіксований, але зараз справа йде по самому Вітюку за незаконне збагачення.
Як бачите протидію російській дезінформації за кордоном?
- Це дуже складний момент. Насправді проблема в чому? В тому, що протидіяти дезінформації нереально. Коли ми спростовуємо фейки, то ми вже, умовно кажучи, програли. Ми подовжуємо життя цих фейків.
Що справді можна зробити, що треба робити? Це зміна поведінки в когнітивній війни на наступальну. Тобто замість того, щоб спростовувати російські фейки, треба насичувати європейський простір і світовий простір наративами, тобто меседжами, які розбивають російські наративи. Наприклад, демонстрація артефактів української історії з давніх-давен, бо росія ж постійно запускає те, що Україну вигадали як не австрійський генштаб, так Ленін, і тому подібне. Таких випадків досить багато, але для цього потрібні стратегічні комунікації. На жаль, у нас на рівні уряду фактично цю функцію покладено на Держкомтелерадіо без додаткових ресурсів, без додаткових спроможностей, тому маємо ту ситуацію, яку маємо.
МЗС у своєму напрямку намагається щось робити, РНБО у своєму напрямку намагається щось робити. Коли пана Корецького попризначали на посаду прем'єр-міністра, я йому пряме питання задав: хто на рівні уряду буде координувати стратегічну комунікацію як всередині країни, бо купа фейків живе і зараз тут, так і за кордоном. Відповідь була, що ми працюємо над цим. Можливо, це буде інституція, можливо, це буде навіть окремий віце-прем'єр із питань стратегічних комунікацій. Нагадаю, в нас таке міністерство було. І це не про пропаганду, це про формування наших наративів, якими ми розбиваємо як російські, так і інші тоталітарні наративи.
Але брак фінансів, брак часу поки що не дозволив прем'єр-міністру цим зайнятися. Я веду комунікацію з Міністерством культури, яке досі утримує певну частину регулювання інформаційної сфери, так само з Офісом прем'єр-міністра, ну і можливо, на рівні парламенту будемо під головуванням голови Верховної Ради створювати робочу групу, щоб напрацювати систему, як протидіяти FIMI (Foreign Information Manipulation and Interference – ред.), тобто закордонним злісним впливам, бо насправді Україна фактично оголена в цьому плані.
Наша протидія, умовно кажучи, як вчинок Владислава Гераскевича, - це скорше персональне якісь геройство, а не насправді системна робота. Хоча досвіду у Служби безпеки, Головного управління розвитку, Служби зовнішньої розвідки більш ніж достатньо, щоб його аналізувати і ефективно вибудовувати стратегічні комунікації так, щоб вони розбивали пропаганду, не опонуючи її.
Чи були випадки скарг до комітету ВРУ з питань свободи слова з Харківської області?
- Насправді, не пригадую, щоб були, власне, скарги… Скаржилися на закритість влади, але насправді це загальноукраїнська тенденція, що дуже багато моментів недобре прокомуніковано чи взагалі не прокомуніковано.
Це пов'язано з війною чи це пов'язано зі злими намірами влади?
- Тут важко, як би, сказати. Скорше всього, це пов'язано з тим, що влада не хоче про щось щиро говорити, але прикривається війною. Так само скаржилися на обмеження доступу до інформації. Так само на нечіткі правила висвітлення прильотів. На одних випадках не пускають, але це тут же з'являється в усім відомих телеграм-каналах.
Зрештою, всі розуміють, що Харківщина – це батьківщина такого явища, як "Труха". Хоча хотів би "Труху" навіть певним чином похвалити, бо вони намагаються реєструватися як електронне медіа. Це насправді правильний крок для тих, хто хоче згідно медіапідходів використовувати соціальні мережі.
У нас планується найближчим часом приїзд Тимчасової слідчої комісії у справах злочинів росії проти українських медіа в Харківську область. Візит і виїзне засідання. Я думаю, що харківські журналісти точно будуть про нього знати. Я думаю, там буде набагато більше піднято питань. А так, традиційно, працюю з багатьма харківськими журналістами.
Радіо "Накипіло" взагалі в швидкому наборі для того, щоб розуміти, що відбувається у нас в області. І хотів би висловити величезну подяку харківським журналістам, тому що ви фактично працюєте, незалежно від того, де ви працюєте, в умовах військових кореспондентів, бо Харківщина, Сумщина, Чернігівщина, Херсонщина, зрештою, зараз і Київ, і Київська область, це ті області, де виїзд на фіксацію міста прильоту можна дорівнювати до виїзду на лінію розмежування, оскільки повторні прильоти – це фактично вже стандартна тактика росіян.
Відомий харківський бізнесмен і волонтер Юрій Сапронов написав такий пост, я його зацитую і попрошу дати на нього відповідь. Юрій Сапронов написав: "Голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Юрчишин. "Немає російськомовних українців, є або росіяни, або українці, яких РФ перетягла в свій культурний світ і вони стали зрадниками". А я хто? Росіянин чи зрадник? Паспорт у мене тільки український, значить, зрадник". Пане Ярославе, прокоментуйте своє висловлювання щодо російськомовних українців!
- Я, власне, пану Сапронову вже відповідав. Перше, це вибачаюся перед усіма українцями, які в побуті використовують російську мову, яка жодним чином їх не характеризує як російськомовних, бо пан Сапронов сам вживає часто українську мову, за те, що вони могли сприйняти вирвані з контексту ці слова як особисту образу. Насправді, велика кількість українців, які користуються російською мовою, служать в армії, волонтерять і проносять дуже багато для нашої спільної перемоги.
Насправді ми обговорювали в матеріалі, з якого вирвані ці слова, питання культурної експансії росії і використання так званих українських культурних діячів для пропаганди "російського міра". І мова йшла більше про таких, як Потап, як Настя Каменських. І так, я вважаю, що ті люди, які свідомо ставлять російську культуру вище української, постійно нарікають, що їм важко спілкуватися українською мовою, у них вилазить кіста – це справді зрадники.
А всі, незалежно від побутової мови, хто працює на перемогу України – це герої. Тому ще раз приношу вибачення за те, що дозволив свої слова трактувати некоректно і міг образити ними тих, хто цього точно не заслуговує. Зрадники – ті, хто прислуговують росії. Ті, хто допомагають перемозі України – це, звісно, українці, незалежно від того, якою мовою вони спілкуються в побуті.
Читайте також: Архітектор Віктор Дворніков: Усі пам’ятки в історичному центрі Харкова пошкоджені російськими обстрілами