Схема "клофелін". Кримінальна історія Харкова, найнебезпечніші місця

Ідеальний варіант - приспати жертву, забрати все цінне і зникнути до того, як людина отямиться. Цей злочинний промисел з'явився ще в незапам'ятні часи, набув особливо широкого поширення в 1990-х роках і успішно продовжує існувати і сьогодні.

При слові "клофелін" у багатьох досі виникає образ спокусливої та підступної жінки у розкішному ресторані, яка знайомиться з чоловіком, а потім позбавляє його свідомості та грошей.

Кримінальна спеціалізація "клофелінщиця" з'явилася в СРСР на початку 1980-х, але в описах злочинного світу XIX – початку XX століття вже згадуються "сонники", "малинники" та "марочники".

Тих, хто промишляв приспанням і пограбуванням жертв у готелях і заїжджих дворах, на вокзалах і в поїздах, називали "сонниками". "Малинники" – ті, хто в "працював" у парі з повіями по трактирах, шинках і кублах: жінка підпаювала гостя, що захмелів, алкоголем з дурманом, після чого у нього забирали гаманець, годинник і верхній одяг. "Марочники" – професійно обчищали кишені, не чекаючи на повне присипання.

Типова жертва злочинців на той час – приїжджі дрібні купці і торговці, селяни, які приїхали на ярмарок.

У ті часи улюблені місця "промислу" у Харкові – мережа дешевих трактирів для візників та нічліжок прямо за шляхами вокзалу та біля привокзальної площі, заклади на вулиці Малопанасівській та Панасівських провулках, заїжджі двори в районі Суздальських рядів. Найпопулярніші засоби для присипання або введення у безпорадний стан – рослинні дурмани. Настоянки на основі насіння дурману та блекоти, концентровані витяжки з деяких видів лютикових та інших отруйних трав, що мали виражений седативний ефект. Також часто використовували опійну настойку або краплі морфію, які вільно продавалися в аптеках.

Пізніше з розвитком фармакології злочинці починають використовувати лікарські засоби, похідні барбітурової кислоти ("барбітура"): речовини, які пригнічують центральну нервову систему і працюють як заспокійливі та снодійні засоби. У кримінальній практиці минулих десятиліть серед барбітуратів для присипання жертв найчастіше використовувалися концентровані снодійні короткої та середньої дії. Злочинці вибирали їх через високу швидкість розчинення, швидкий ефект і сильне пригнічення пам'яті, що заважає жертві згадати деталі.

Але барбітурати були вкрай небезпечні тим, що навіть лікувальні дози були максимально близькі до летальної, а вживання в поєднанні з алкоголем часто призводило до смерті. Змішування барбітуратів з алкоголем у непродуманій пропорції призводило до гострого пригнічення дихального центру в головному мозку та глибокій комі. Незважаючи на смертельний ризик та складнощі у придбанні барбітуратів (відпускалися суворо за рецептом), до початку 80-х саме ці препарати активно використовували для скоєння злочинів.

Клофелін як очні краплі для зниження внутрішньоочного тиску при глаукомі набув широкого поширення та офіційного впровадження в медичну практику в СРСР у 1980-х.

Хто і коли придумав використовувати очні краплі як ефективний засіб для присипання та пограбування жертв, невідомо. Але з початку 80-х відбувається різке зростання злочинів із застосуванням клофеліну.

Через свої фармакологічні властивості прийом клофеліну з алкоголем призводив до того, що людина п'яніла в рази швидше і сильніше, ніж від звичайного алкоголю, втрачався контроль над тілом, порушувалася мова і просторова орієнтація, наставав глибокий наркотичний стан, що переходить у кому. Розбудити людину у цей момент було неможливо. Особливо популярними у злочинців виявилися рідкі форми ліків в ампулах і краплях, тому що їх було найпростіше непомітно підлити в келих і ліки не мали запаху, кольору та смаку.

З появою в арсеналі злочинців цього медичного препарату навіть законослухняні громадяни дізналися, у чому суть кримінальної спеціалізації "клофелін".

Криміногенна проблема була настільки серйозна, що спеціальною вказівкою МОЗ від 5 квітня 1989 року препарати клофеліну в ампулах і краплях очей були офіційно переведені на предметно-кількісний облік і стали відпускатися виключно за суворими рецептурними бланками.

З 80-х років минулого століття цим "промислом" займалися переважно жінки, а "робота" ця називалася "клофелінити" або "прибрати на клоф".

Класичний образ жертви таких злочинів у 1970–1980-і роки: провінціал у відрядженні, який приїхав у велике місто і вирішив пошукати розваг у якомусь другосортному ресторані, барі чи іншому розважальному закладі в компанії доступних жінок. Знайомство з дівчиною "легкої поведінки", випивка з нею – і події для громадянина закінчувалися втратою свідомості та провалом у пам'яті. Прокинувшись, потерпілий виявляв, що втратив гроші, годинники, документи та інші цінні речі. А прокинутися можна було будь-де – на лавочці, у під'їзді або навіть у витверезнику.

Професійна "клофелінниця", як окрема кримінальна спеціалізація, була скоріше винятком, ніж правилом. Набагато частіше "виступали за клофом" жінки з кримінального, навколокримінального і навіть богемного середовища, які через свій спосіб життя часто опинялися в ситуаціях, що підходять для його застосування "не за призначенням". Пляшечка з "очними краплями" чергово лежала в косметичці і застосовувалася "за нагоди".

Місця "роботи" клофелінниць Харкова

Наприкінці 80-х та у 90-х Харків – один із центрів ділової активності: відкриваються нові кооперативні комерційні ресторани, готелі та казино, розвиваються міські ринки та оптова торгівля, Південний вокзал пропускає сотні поїздів на добу та велику кількість транзитних пасажирів, багато приїжджих комерсантів та місць. Схема "клофелін" у місті на той час процвітає.

Готелі "Південна" на вулиці Карла Маркса (Благовіщенська) та "Первомайська" на вулиці Свердлова (Полтавський Шлях) знаходились у кроковій доступності від вокзалу та Центрального ринку.

У цьому старовинному будинку на Полтавському Шляху поряд з Південним вокзалом, між Будинком Побуту та пожежною частиною, знаходився готель "Первомайський"

Тут часто зупинялися дрібні бізнесмени, відрядження та транзитні пасажири. У цих недорогих готелях місцеві жриці кохання могли просто постукати у двері номера та запропонувати свої послуги. Познайомитися з дівчиною "для дозвілля" можна було й у привокзальних закладах, кафе чи барах.

Часто такі знайомства в готелі закінчувалися за традиційним сценарієм: постоялець "у процесі губився", а отямився вже без грошей і цінних речей.

У певних колах ходили чутки, що у "клофелінниць", які працювали в районі вокзалу, існувало негласне правило: після "відпрацювання" залишати "терпилам" трохи грошей на зворотний квиток. Не з жалю - так було безпечніше. Чим швидше потерпілий поїде, тим менша ймовірність, що він піде до міліції писати заяву та згадувати де, з ким і як провів попередній вечір.

Ресторани "Спартак" на початку Полтавського Шляху та ресторан "Старе мiсто" у центрі. Тут "клофелінщиці" працювали разом із місцевими кримінальними елементами, які забезпечували безпеку та надавали фізичну допомогу у разі потреби. У певний момент, коли "клієнт" вже був під впливом препарату, але міг самостійно пересуватися, його акуратно "під ручки" виводили із закладу. Після "обробки" оглушеного клофеліном громадянина намагалися відвести подалі від ресторану та залишали на лавці у сквері або садили на таксі. У холодну пору року спільники могли навіть викликати спецбригаду з найближчого витверезника. Тут уникали галасливих "розбірок" та не любили офіційні візити міліції. Якщо після чергового застілля з "клофеліном у меню" у відділенні міліції з'являлася заява потерпілого, працівники карного розшуку знали, як знайти тих, хто відповідав за місцевих "клофелінниць". Питання, як правило, вирішувалося без порушення кримінальної справи через так зване "повернення": потерпілому повертали всі гроші або тільки частину, після чого конфлікт вважався вичерпаним.

Нарватися на "клофелінщицю" у Харкові на той час можна було будь-де, і в привокзальних забігайлівках, і в дорогих престижних місцях, таких як "Інтурист" чи ресторан готелю "Мир". Тут, як правило, працювали "клофелінниці"-одиначки: "тусовщиці", професійні повії, які за сприятливої ситуації вважали за краще приспати клієнта і вкрасти гроші, не доводячи справу до ліжка.

Кафе "Милий друг". Ринок біля метро "Барабашова". 2009 рік

В історії про харківських "клофелінників" кафе "Милий друг" на Барабашова займало окрему "почесну" сторінку. Це був досить своєрідний, але популярний упродовж усіх "нульових" заклад, з особливою репутацією та строкатою публікою. Тут увечері за столами перетиналися торгаші та шахраї з ринку, приїжджі оптовики та "човникові" і завжди було чимало представниць "найдавнішої професії" різного віку, зовнішності та досвіду. У середині "нульових" вважалося, що "загул" у цьому кафе майже однозначно закінчується непомітним прийомом усередину клофеліну разом з якоюсь спиртовмісною рідиною. Про популярність клофеліну в цьому кафе ходив жарт: "Там його одразу в пляшки розливають перед подачею".

Реальних заяв і, тим більше, відкритих кримінальних справ щодо таких епізодів було дуже мало. Причина – практично за кожним випадком стояли сумнівні знайомства, повії, злачні місця та обставини, про які потерпілому доводилося розповідати у міліції. Щоб написати заяву, треба було фактично зізнатися, навіщо ти опинився у певному закладі, з ким і за яких обставин вживав спиртне, як "втратив" гроші та цінності. Для багатьох це означало ризик не лише неприємної розмови з правоохоронцями, а й серйозних наслідків – сімейних сварок, розлучення, падіння авторитету у сім'ї, на роботі чи у бізнесі.

В результаті багато хто волів промовчати не тільки про втрачені гроші і цінності, а й взагалі приховувати сам факт такого інциденту. Але у ненаписаній кримінальній історії Харкова збереглися деякі епізоди.

1994 року широко відомий у вузьких колах харківський напівкримінальний бізнесмен познайомився (знову ж таки в ресторані) з двома "бізнесменами" з ближнього зарубіжжя, які запропонували вигідну угоду з продажем цілого залізничного складу з деревиною. Ресторан визнали не найзручнішим місцем для обговорення умов та домовилися зустрітися наступного дня у номері одного з центральних готелів. Під час зустрічі між вирішенням серйозних комерційних питань пили найдорожчий французький коньяк. Через якийсь невизначений час важливий харківський підприємець загубився та від'їхав. Оскільки зустріч мала на увазі саме обговорення угоди, а не безпосередньо фінансову операцію, харків'янин приїхав без охорони. Зате виглядав він саме так, як у той час і мав виглядати успішний бізнесмен "зі статусом": багато золота на шиї та пальцях, золота запальничка, масивний і так само золотий годинник, товста пачка готівкових американських грошей "про всяк випадок". І залітні "бізнесмени" спокійно "розвантажили за все" підприємця, що заснув. З чуток, навіть зняли дуже дорогі італійські туфлі – комусь із них підійшли за розміром, напевно...

А в 1998 році жертвою "клофелінників" став один із найвпливовіших кримінальних авторитетів Харкова, який має відношення до міського "злодійського гуртка". Він вирушив до "ділової" поїздки до столиці суміжної держави, при собі мав дуже солідну суму в кілька десятків тисяч доларів. Зважаючи на обставини, до цієї комбінації виконавці ретельно готувалися.

У Харкові він сів вагон СВ, сусідка – мила літня жінка. Авторитет був ін'єкційним наркоманом, і тому байдуже ставився до алкоголю. Але добродушна сусідка запропонувала почастуватись зі свого термоса рідкісним китайським "імператорським чаєм". Прокинувся він тільки після приїзду...

У кримінальних новинах і сьогодні час від часу з'являються повідомлення про "приспання та пограбування" громадян. І хоча сучасні "фахівці" використовують уже інші, досконаліші препарати, у ЗМІ їх, як і раніше, називають "клофелінниками". Назва виявилася живучою.

Читайте також: Повоєнний Харків: як перемогли молодіжну злочинність після Другої світової