Директорка Департаменту освіти мерії Харкова Ольга Деменко: Відсутність комунальних дитсадків у місті – це велика проблема

Про шкільні випускні вечори під землею, нагородження відмінників харківськими медалями, проблеми з набором першокласників, результати основної сесії національного мультипредметного тесту, будівництво нових просторів для офлайн-навчання та навантаження вчителів в ексклюзивному інтерв’ю виданню "Думка" розповіла директорка департаменту освіти Харківської міської ради Ольга Деменко.

У школах пройшли святкові заходи, тож підсумуємо цей навчальний рік. Скільки у місті випускників і яка перспектива на наступний навчальний рік щодо набору дітей?

- Дійсно, в суботу та неділю (20-21 червня, – ред.) відбулися останні випускні. А всього у нас було цього року 17 випускних вечорів у дев’яти районах Харкова. Ми не маємо, на жаль, змоги проводити випускні в школах, тому вони пройшли у безпечних укриттях, але з великою кількістю випускників і батьків. Це було урочисто, це було красиво, це були справжні свята. І на випускних були присутні, мабуть, 95% випускників, які фізично перебувають у місті.

Цьогоріч школу закінчили більш ніж 9 тисяч випускників, 8 тисяч – у комунальних школах і тисяча – у приватних. Але ми їх не відділяємо, бо це харків’яни, і всі вони теж були присутні на випускних вечорах.

Міський голова Ігор Терехов особисто відвідав всі випускні вечори і вручив дітям харківські медалі, заслужені харківські медалі. Чому харківські медалі? Бо чомусь у 2025 році Міністерство освіти і науки України відмінило золоті і срібні медалі. Нас (міську владу, – ред.) це, навіть не можна сказати, що дивує чи ображає: бо дитина навчається 11 років, вона досягає певних успіхів, вона є переможцем і олімпіад, і турнірів, і Малої академії наук, врешті-решт вона має оцінки 10, 11, 12 – але золотої чи срібної медалі не отримує. А це ж величезний моральний стимул! Коли це трапилось, Ігор Олександрович сказав, що будемо робити власну медаль. І ми її створили. Вона називається: "Твої успіхи – сила Харкова".

Думку про те, що відзначення медалями – це, такий собі, радянський пережиток, ви не розділяєте?

- Розумієте, тоді давайте відмінимо Героїв України, давайте відмінимо орден княгині Ольги і так далі… Бо на кожному життєвому етапі є свої перемоги. У дитячому садочку, коли якусь листівочку пишуть, є перемоги в школі, є перемога далі в кар’єрі. Я вважаю, що це абсолютно правильно, коли дитина заслужено отримує якусь нагороду. А так, в чому тоді сенс добре навчатись?

Тоді давайте навчимося читати, писати і, починаючи з 5 класу, готуватися до НМТ. А як же кругозір, як же розвиток, як же інтелект? Бо якщо, наприклад, дитина думає, що вона вступатиме до певного вишу, і вчить ці 3-4 предмети, а інші? А, наприклад, громадянська освіта, здоров’я, біологія, географія? Це ж частина формування людини. Тому ми вважаємо, так (потрібне відзначення медалями, – ред.). І основне не те, як вважаємо ми, а що думають батьки. У нас дуже тісна і плідна співпраця з міською батьківською радою, яку створили 10 років тому. Це дорадчий орган, до складу якого входять представники від усіх районів. Перш ніж приймати якесь рішення щодо освіти, ми радимося. Батьки були одностайні: дитина, яка заслуговує на нагороду, має її одержати.

То скільки у нас медалістів?

- Цього року 1200. І майже тисяча з них перебуває у Харкові.

До речі, одночасно із випускними закінчився і перший основний етап національного мультипредметного тесту. І наші випускники нас дуже приємно здивували результатами: якщо минулого року ми мали 86 200-бальних результатів, то на сьогоднішній день їх уже 137. А ще буде додаткова сесія НМТ у липні. Я думаю, що не менш ніж 140-145 200-бальних результатів ми матимемо. Особлива гордість – це наша випускниця 156-го ліцею, яка одержала три 200-бальних результати з усіх обов’язкових предметів. Крім цього, є ще 9 випускників, які одержали по два 200-бальні результати.

Чи можете ви сказати, що ті діти, які показали найкращі результати, це ті, які перейшли на змішану форму навчання?

- Звичайно, так. Я якраз хотіла сказати, що вони вийшли з онлайну і навчалися в безпечних локаціях. І, крім цього, наші безпечні локації працюють же сім днів на тиждень і у дві зміни: на вихідних працюють дошкільні підрозділи і відбуваються консультації по підготовці до мультипредметного тесту – це теж впливає на результат.

Що з набором першокласників?

- Набір триває, і він нас дуже хвилює. І хвилює вже не перший рік. Бо до (повномасштабної – ред.) війни ми набирали щороку 11-12 тисяч дітей, а три останні роки, на жаль, – не більше, ніж по 5,5 тисяч. І це не тільки тому, що малеча з батьками виїхала за межі Харкова чи за кордон. Це тому, що в школу нині йдуть діти, які народжені були у 2019-2020 роках, а вже тоді був серйозний спад народжуваності. Цей спад розпочався ще десь у 2016 році.

Тому це вже дається взнаки, тобто маємо не лише наслідки військової агресії. Як наслідок, зменшується шкільна мережа (кількість класів, кількість дітей у класах – ред.). Ми випустили вісім тисяч одинадцятикласників, а наберемо п’ять тисяч першокласників. Зараз маємо 4800 заяв від батьків, і ми сподіваємося, що п’ять тисяч наберемо, але боюсь, що не більше. Виходить, мережа вже на 3 тисячі скоротилася. І ще буде скорочення. Дев’ятикласники ж не всі йдуть до десятих класів. Тому, якщо цього року ми навчали загалом 94 тисячі школярів, то з вересня їх, скоріше за все, буде не більше 90 тисяч.

Скільки дітей-переселенців навчається у харківських школах?

- Давайте так, ми будемо говорити про те, що є дві категорії. Є діти, які мають статус внутрішньо переміщених осіб. Їх більш ніж 17 тисяч. Але є ті, що перебувають, наприклад, у Львові. А є ті, що переїхали до Харкова із прифронтових небезпечних зон – з Вовчанська, Куп'янська, Ізюмщини і так далі, з різних регіонів – Донецької, Луганської, Сумської областей. Тобто це діти, на яких особливу увагу треба звернути, і таких ми навчали цьогоріч більше 3,5 тисяч. І вже майже півтори тисячі таких дітей підуть у вересні до першого класу у харківські школи. Ми проводимо дуже активну роботу з сім’ями, бо в основному школярі-переселенці навчаються онлайн, тому ми їх дуже запрошуємо до наших закладів, де є можливості офлайну.

І вчителів-переселенців із прифронтових територій багато. Ми прийняли на роботу понад 600. Прекрасні педагоги, вони вписалися в колективи, вони добре працюють.

Із-за кордону заяви до першого класу подають?

- Подають. Та, звичайно, таких дітей із кожним роком усе менше. Наприклад, у 2023 році їх було майже 35%. Ми це відслідковуємо. Це були діти, які виїхали за межі України у віці 4-5 років. А зараз до школи йдуть ті діти, яким на початок війни було півтора-два роки. Вони адаптувалися (за кордоном – ред.), вони відвідують садочки і підготовчі класи у школах.

Дуже приємно, коли батьки ще звертаються до нас. Саме тому так потрібні оці класи для навчання дітей, що перебувають за кордоном. Щоб не перевантажувати дитину всіма предметами, а взяти тільки україномовний компонент.

Вони створюються, такі класи?

- Ми спілкуємося з батьками, пояснюємо. Не можу сказати, що це в нас зараз масово, але такі класи є. І я думаю, на майбутнє, коли ми нарешті дочекаємося миру, ці класи будуть працювати дуже активно з дітьми, які перебувають за кордоном.

Перейдімо до теми підземних освітніх просторів. Нагадайте, скільки їх вже функціонує, що будують і коли планується відкриття?

- Наразі є 22 безпечні локації. І якщо на початку їх створення батьки сумнівалися – навчатися там чи ні – то зараз у нас шалений попит, і нам складно розмістити всіх у цих просторах. Тому продовжуємо розширюватися. На кінець навчального року ми маємо сім станцій метрополітену, шість ПРУ (протирадіаційних укриттів – ред.) і дев’ять підземних шкіл. До 1 вересня закінчимо ще одну підземну школу, ще одне ПРУ, тобто укриття під школою. І, я думаю, десь восени, у жовтні чи в листопаді, завершимо ще одну станцію метрополітену. Тобто на початку нового навчального року локацій буде 25. Крім цього, вже розпочалось будівництво ще двох підземних шкіл. Ну і, звичайно, омріяний дитячий садочок.

Розкажіть, на якому етапі цей об’єкт?

- Розпочато його будівництво, але сказати, що він найближчим часом буде завершений, я не можу, бо почалася основна серйозна робота – це ж котлован, земляні роботи і так далі.

Це зовсім інший тип споруди. Бо, якщо, наприклад, у підземній школі щодня у дві зміни навчається приблизно тисяча дітей, то садочок – це орієнтовно лише 200 дітей на день. Бо це зовсім інша концепція. Діти повинні тричі харчуватися, мають поспати, для них будуть заняття проводитися. Тому площа та ж сама, а охоплення дітей інше. Ми це розуміємо. Але це єдиний шлях до того, щоб молоді батьки залишалися в місті.

Оскільки комунальні садки не працюють зовсім, у нас цю нішу зайняли приватні. Та і вони, здається, не задовольняють, попит, який є.

- І не тільки тому, що попит серйозний, вони не задовольняють, бо це дуже дорого. Не кожна сім’я може собі дозволити 15-20 тисяч (гривень – ред.) на місяць витратити на перебування дитини у приватному дитячому садочку. Ті, хто можуть, вони це собі дозволяють. А хто не може, відсутність садків – це дійсно велика проблема.

Для комунальних закладів, крім підземного будівництва, немає якихось варіантів? Тобто немає зараз жодного садка з укриттям?

- Справа в тому, що навчально-виховний процес може відбуватися лише у захисних спорудах цивільного захисту. Тобто це не може бути найпростіше укриття. Це повинно бути або протирадіаційне укриття, або підземна школа, або, наприклад, споруда подвійного призначення, як метрополітен.

У нас половина шкіл мають найпростіше укриття, і ми їх ремонтуємо, залучаємо міжнародних партнерів, спонсорів, але не можемо там навчати дітей, бо це небезпечно. Так і з садочками. Є ряд садочків, які мають найпростіше укриття, але заняття там проводити не можна.

Як улітку використовуються підземні простори? Підготовка тих, хто піде до школи, може, надолуження освітніх втрат?

- Понад дві тисячі дітей ми охоплюємо підготовкою до школи в суботу та неділю. Працюють одинадцятикласники, готуються до НМТ, і працюють дошкільнята. Весь червень усі локації використовуються.

Також працюють "літні школи" – це ми так назвали, а якщо за нормативом, то це навчально-пізнавальна практика. Ми залучаємо наших партнерів, наприклад, "СпівДія" (благодійний проєкт за підтримки фонду ООН ЮНІСЕФ та Міністерства молоді та спорту України – ред.), вони проводять надолуження освітніх втрат, заняття з психології. Ми запрошуємо ДСНС, вони проводять заняття з мінної безпеки. Залучаємо позашкільні заклади, це і музичні заняття, і якісь квести спортивні. Дуже співпрацюємо з Департаментом сім’ї молоді спорту. У них є клуби за місцем проживання. Там такі круті воркаутисти. Вони приходять – діти просто у захваті. Тобто діти приходять до підземної школи о 9-й ранку і до другої години з ними працюють. Трохи навчального, трохи розважального, щось для здоров’я. І загалом дитина із задоволенням проводить час. Там є одноразове безкоштовне харчування – сесія міської ради одностайно прийняла таке рішення, і підвезення до локації за потреби.

Далі у липні цієї літньої школи вже не буде, вчителі йдуть у відпустку, ну, а в серпні починаємо готуватися до нового навчального року.

Я не так давно мала розмову зі вчителькою, яка працювала в підземній школі і покинула. Спілкувалася з тими, хто продовжує працювати, і чула думку тих, хто ще не має такого досвіду. І всі вони говорять, що дуже важко вчителям поєднувати формати, тобто ти викладаєш під землею, а потім ще проводиш уроки онлайн. Чи можливо охопити більше вчителів і розвантажити тих, хто задіяний зараз у підземних просторах, організувати по-іншому процес?

- Я вам так скажу: для будь-якого процесу, в будь-якій державі, у тому числі і в Україні як правовій державі, все вибудовується відповідно до чинного законодавства. Є закони, є підзаконні акти, є нормативно-правова база, згідно якої здійснюється навчально-виховний процес. Тому ця ідея, яку ви висловили, вона, звичайно, не може бути реалізована, бо є державний стандарт. Наприклад, тижневе навантаження вчителя на одну ставку – це 18 годин, 18 уроків. І неважливо, чи ви проводите їх онлайн, чи ви працюєте офлайн – оплата праці залежить від кількості проведених уроків.

Так, це нелегко. Моя сестра рідна – ми обидві вчительки, та я, на жаль, давно вже не була в класі з дітьми – вчитель початкової школи, і якраз працює кілька днів онлайн, кілька – офлайн. Так, це складно, це непросто. Але це вимушена необхідність.

Ми за цей час, за роки війни, багато чого робимо того, чого би ми не робили у мирний час. У нас у кожній другій школі – пункти незламності, у нас у 39 школах – пункти харчування (пункти видачі безкоштовного гарячого харчування – ред.). Ми і волонтери, ми і донори, ми і сітки плетемо.

Я знаю, що важко, я ж спілкуюся (з педагогами – ред.). Але всі, хто працюють офлайн, хто працює на підземних локаціях, одержують не 15% надбавки до заробітної плати, а 30%. Бо одне діло, коли людина, наприклад, перебуває – я навіть не можу сказати, де в нас безпечна область в Україні – десь у безпечнішій області або за кордоном – й інша справа, коли вчитель зустрічає вранці дітей у певній локації, разом із ними їде на автобусі, разом із ними заходить у підземну школу чи метрополітен, допомагає їм, проводить уроки.

Якщо в когось є велике бажання працювати офлайн, можна звернутися до керівництва школи і питання це вирішити. Зрештою можна звернутися до мене, якщо буде в мене змога, я обов’язково допоможу.

Розкажіть про ліцей №3, який потрапив у пілотний проєкт Міністерства освіти у межах реформування старшої школи. Що там планується, які профілі, які взагалі очікування від цього проєкту?

- Відразу скажу, що не один, а три заклади стали переможцями цього проєкту. Я не буду порівнювати з іншими областями, але це серйозний показник. Це три ліцеї, всі, до речі, Салтівського району: №№3, 138 і 124.

Вони подавалися, пройшли і стали експериментальними закладами щодо впровадження профільного навчання вже з 1 вересня 2026 року. Усі інші розпочнуть з 1 вересня 2027-го. Тобто вони першопрохідці. Довго з ними працювали, допомагали їм вибудувати концепції, бо це дуже-дуже складно. Але ж тепер всі інші ліцеї будуть у них вчитися, решті простіше буде вибудувати.

Обрані напрямки: це мовно-літературний, гуманітарний і STEM, де й математика, і фізика, й інформатика (STEM – інноваційний підхід до навчання, який базується на інтеграції чотирьох дисциплін: науки (Science), технології (Technology), інженерії (Engineering) та математики (Mathematics) – ред.).

Якщо говорити про третій ліцей: там завжди було поглиблене вивчення англійської мови, справді дуже потужна англійська, там і переможці всеукраїнських олімпіад. Але я вважаю, що абсолютно правильно зроблено те, що школа обрала не монопрофіль, а всі три, і діти зможуть обирати.

Насправді побудова профільної школи – це дуже складний процес, і теоретично, а особливо – практично. Бо я розумію, на рівні міністерства є оця така блага ідея, яку вони несуть, яку вони впроваджують, але треба ж мати базу. Наприклад, якщо беремо STEM-напрямок, то нам же потрібно облаштувати і кабінети, і лабораторії. Уже не говорячи про те, що й учителі мають пройти курси перепідготовки.

Повторюсь, це непростий крок (для пілотних ліцеїв – ред.). Тому моя щира повага директорам шкіл. Але це дуже класно, і я думаю, що в нас усе вийде.

Насамкінець хочу звернутися до теми профтехосвіти. Ще до повномасштабної війни ви неодноразово говорили, що не завершилась передача закладів.

- Нічого не змінилося. На рівні держави дуже багато про це говориться, але ми тут, унизу, ніяких результатів не бачимо. От наразі в Харкові 12 професійно-технічних навчальних закладів. Усі вони з 2017 року фінансуються за кошти місцевого бюджету. Це на рік 350 млн грн. І ось уже в січні 2027 року буде вже 10 років, як місто їх утримує, і за цей час нам не передали жодного закладу. Вони як були державні, так і залишилися. Видали постанову, що тимчасово, на час передання, фінансування має відбуватися з місцевих бюджетів, і все, тобто нема нічого постійнішого, ніж тимчасове.

Регіональне замовлення місто робить?

- Фінансує місто, а регіональне замовлення, як і раніше, формує область. Остання постанова (Кабміну – ред.), яка була, не надто розширила наші повноваження, бо місто фінансує, призначає директора закладу або продовжує контракт із ним – це і було. А те, що там написали, що ми маємо можливість розвивати матеріально-технічну базу навчального закладу, то, вибачте, це трохи суперечить Бюджетному кодексу, де чітко прописано, що приватний заклад фінансується за рахунок засновника, комунальний – за рахунок міста, а державний – за рахунок держави.

Тому регіональне замовлення залишилось на тій же стадії. Що стосується формування наглядових рад: знову ж таки, пробачте, але це не місто є засновником навчального закладу, а міністерство, то чому ми повинні зараз формувати наглядові ради? На підставі чого?

То як із цим бути?

- Знаєте, і виконати неможливо, і не виконати неможливо. Але я не бачу повноважень, які б нам давали можливість створювати наглядові ради. До ради входять представники закладу, роботодавці і представники засновника. Поки заклади не передані, наглядові ради має формувати міністерство, бо воно ж є засновником. Але я вам скажу, справа не в наглядових радах, справа в тому, що ми втрачаємо професійну освіту. Пам’ятаєте таку приказку, де сім господинь, там хата не метена? Так і тут. Власність міністерства фінансує місто, регіональне замовлення формує область. І так якось можна у цій мутній воді закладу, вибачте, і пропетляти. А нам потрібна чітка і зрозуміла політика в галузі професійно-технічної освіти, бо це надто серйозно, це робочі руки, кваліфіковані робітники, це ті, хто будуть працювати на відновлення нашої країни.

Місто зараз не може, наприклад, ремонтувати укриття в цих закладах?

- У нас є професійний ліцей залізничного транспорту в одному із районів, ми залучили міжнародних партнерів, створили там протирадіаційне укриття і навчаємо в ньому учнів.

Але якщо ми зараз візьмемо і в одному із професійних ліцеїв побудуємо ПРУ за кошти місцевого бюджету – субвенції на ці заклади не дають – то ми не розуміємо, це буде фінансове порушення чи ні, враховуючи, що це не комунальна власність міста. Тому дуже багато питань і, на жаль, дуже мало відповідей.

Читайте також: Архітектор Віктор Дворніков: Усі пам’ятки в історичному центрі Харкова пошкоджені російськими обстрілами