Членкор НАН, проректор ХПІ Олексій Ларін: Ми постійно створюємо власні моделі штучного інтелекту

Доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, в.о. проректора НТУ "ХПІ" з наукової роботи Олексій Ларін в інтерв’ю виданню "Думка" розповів про те, чи вдається університету займатися наукою під час війни, яке фінансування ВНЗ може отримати вже в листопаді 2026 року, які провідні наукові розробки просто зараз дозрівають у лабораторіях університету, а також про роботів для гуманітарного розмінування, яких за день можуть надрукувати в ХПІ, та про українські моделі ШІ.

Як для ХПІ закінчилася приймальна кампанія цього року?

- По-перше, вона ще не закінчилася, ще трошки триває, ще будуть деякі зарахування. Ми зараз, якщо казати про бакалавріат, магістратуру, вийшли на 3 тисячі здобувачів освіти двох рівнів. Буквально на цьому тижні отримали вже і бюджетне фінансування для аспірантури, PHD. У вересні буде ще йти процес екзаменів і так далі. У цілому макс-обсяг держава нам видала по бюджету в магістратуру на 161 місце, де майже 97% - це чиста інженерія і 50 місць дотична до неї інженерна освіта для PHD. Тобто в цілому це добре, це краще, ніж в минулому році.

У динаміці це більше?

- Це більше. При цьому суттєво більше, це не на відсоток, це десь 15-20%. По різних спеціальностях по-різному, але в цілому непоганий приріст. Він у цілому впадає в загальну парадигму збільшення по країні, тому похвалитись проривом ми тут не можемо, але дуже приємно, що йде відчутне збільшення зацікавленості абітурієнтів в інженерній освіті. І оце дуже приємно.

Зараз чим вдалося заманити студента? Чи з'явилися, можливо, нові освітні програми? І які саме найбільш рейтингові? Куди з інженерії вступають харків'яни або не харків'яни?

- Взагалі, оскільки в нас дистанційна освіта, то в цілому можна казати, що в нас вся мапа України. І навіть ті, хто виїхали. У нас дуже багато вступників із Німеччини. Це українці, які виїхали. Із Польщі, з інших країн, бо вони мали можливість складати НМТ і вступати зараз на дистанційну освіту.

Відверто кажучи, Харків і Харківська область переважають все одно у відсотковому співвідношенні. Думаю, за 40% точно, а то навіть більше.

Якщо говорити, які інженерні спеціальності, я би назвав дві основні групи. Перша — це спеціальності, пов'язані з енергетикою, це енергетичне машинобудування, це електрична інженерія. Якщо ти щось не знаєш, можна подивитись у Вікіпедії або запитати в чату GPT, але якщо в тебе нема електрики, то в тебе нічого цього нема. Це всі розуміють. Як ніколи, зараз стало зрозуміло, наскільки затребувана взагалі ця галузь, наскільки вона буде потрібна під час відновлення України. Наявність суттєвого попиту на ринку праці диктує і бажання здобувачів йти в цю галузь. Це перший напрям.

Другий, який дуже сильно попрацював, це інженерія на стику між електронікою та комп'ютерними технологіями. Наприклад, спеціальність автоматизація та комп'ютерно-електронні технології прямо всі рекорди б'є за кількістю бажаючих і вступників. Це теж не дивно, тому що автоматизація та IOT, так званий, тобто це вбудована електроніка, вбудовані системи – люди відчувають, що це навколо нас. Це більше не є чимось таким суто науковим. Це електроніка в автомобілях, роботи-пилососи, розумні холодильники.

Я не кажу вже про МілТех, який сьогодні теж на слуху, що Україна супертехнологічна, дронові речі і так далі. Це все є електроніка, яка вбудована, яку треба програмувати і одночасно створювати. Це теж створило відповідний попит.

Що є з нового? Це ви два найбільш затребуваних напрямки назвали.

- У цьому році нас здивувала хімія, хімічні технології. Там теж є приріст, дуже непоганий, дуже потужний. Трошки здивовані ми, але приємно здивовані тим, що хімія теж отримала свій поштовх. Класно спрацювали менеджмент і економіка, але це традиційно.

Якщо казати про нові напрями, то, розумієте, тут не можна сказати про якийсь прямо новий, але сьогодні такі речі, як в ІТ-сфері, чітко є домінування інтелектуальних систем. Тобто все, що орієнтовано на штучний інтелект, там є цікаві такі речі. Ми створили кілька міждисциплінарних програм, і є відповідний попит, такий фізично інформований штучний інтелект.

Це напрям, який поєднує традиційні інженерні речі, математизовані речі. Це складні програми, але є бажання у дітей рухатись в цьому напрямі. Кібербезпека. Це теж те, що сьогодні є в тренді, і дуже класно наш університет на цьому виступив.

Які є спеціальності, що найбільше дивляться в майбутнє?

- Якщо ми не про навчальний процес, а про дослідницький, то там у нас є сьогодні інтеграційні, міждисциплінарні прояви. Ви біомеханіку зачепили, так, є напрям біомеханічних досліджень. Дуже потужний. Є біомедична електроніка як освітня програма в галузі електроніки. Вона, на жаль, не мала такого попиту, як би хотілося серед дітей, але перспектива шалена, тому що сьогодні електроніка і інженерія приходять в медицину, а лікарі, на жаль, мають прогалини в розумінні технологічних речей, природні абсолютно, ніхто в освіті цим не займався, а сьогодні потрібно це впроваджувати, потрібно цим керуватися, і весь світ цим рухається.

Це і IT-речі, це електронні речі, це і механіка, то там все-все-все.

Але це наука, не освіта більше. І от звідси випливає питання наступного плану. Чи під час війни ХПІ має можливість займатися саме наукою? Розкажіть про провідні наукові дослідження! Чи не втекли харківські науковці до Польщі, Німеччини, Британії, Штатів і так далі?

- На щастя, ні. Є певна кількість людей, які виїхали за кордон, але вони підтримують зв'язок. Такі амбасадори наші там, провідники деяких там речей. Це досить приємно, і я сподіваюся, буде корисним.

Наукові школи, наукові групи працюють. Ті основні, найбільш потужні, які в нас традиційно були в університеті, всі сьогодні є. Лабораторії, на щастя для нас, цілі та працюють. Так, ми маємо безпекові проблеми, всі повідомлені, всі знають, де знаходиться бомбосховище. Вимушені інколи перериватись. Дослідження проводимо, і проводимо дуже якісно, ми тим пишаємося.

Наш університет минулого року проходив атестацію загальноукраїнську.

Де ви на загальному рівні серед університетів України?

- Якщо брати Харків, то взагалі дуже класно. А якщо прямо ХПІ, то ми теж тут родзинка. В інженерно-технологічному напрямі ми отримали категорію A. Це найвища категорія. А в загальному рейтингу всіх закладів освіти і науки України по інженерно-технологічному напрямку зайняли перше місце в Україні.

У цьому році?

- В минулому. Рейтинг раз на 5 років.

Тобто це діючий по факту рейтинг зараз?

- Діючий рейтинг на 5 років, так. В інженерно-технологічному рейтингу. В природничо-математичному ми теж брали участь. Ми увійшли в топ-5 закладів освіти і науки. Тобто ми це ще й із науково-дослідними інститутами змагалися.

Якщо, можливо, пам'ятаєте, кого пропустили вперед?

- Ой, знаєте, не соромно зовсім. Я на пам'ять прямо не скажу, хто там перший, другий, але це і Київський політех класно виступив, університет Тараса Шевченка, наш Каразінський, наш ХФТІ. Я не скажу, хто там з них перший, другий, де там шостий, але топ-10, якщо це природничо-математичні. Ну, а в інженерно-технологічному ми прямо навіть обійшли Сікорського, чим ми дуже-дуже пишаємося.

Чи є зараз можливість купувати нове обладнання для університету?

- Так!

Що купили у 2025-му або 26-му році?

- За результатами атестації, яку масштабно провело Міністерство освіти і науки України по всій країні, вони започаткували так зване базове фінансування наукових досліджень. Дуже класна концепція, мені дуже вона імпонує, тому що вони виділили певну частину грошей і чітко її зафіксували за тими науковими групами, які зробили найбільший внесок в отримання цього рівня атестації. Тобто якщо якась кафедра, якась група дала найбільшу кількість наукових розробок, публікацій, проєктів, підготувала аспірантів, вони їм дали більше грошей.

Друге, вони частку залишили університету на власний розсуд, щоб підтримати ті напрями, які вважаються перспективними, але, на жаль, сьогодні не мають власного якогось фінансування. Це якраз про перспективу, це дуже добре.

Уточніть, які там напрямки!

- Є інститут "Блискавка" у складі нашого університету. Це науково-дослідний проєкторсько-конструкторський центр, який займається високовольтними ситуаціями. У них зараз не дуже з фінансуванням прямим від держави, і ми спробували підтримати ці колективи. Там абсолютно унікальні вчені. Такі речі роблять, які взагалі ніхто й ніде. Вони мають сертифікацію світового рівня, центрів такого масштабу – одиниці в світі.

Крім цього, у нас є науково-дослідний інститут іоносфери. Він входить в Нацнадбання України. На превеликий жаль, буквально минулого тижня внаслідок збройної агресії зруйнована частина полігону, не на території кампусу, але в стороні була, зруйнована. Унікальна лабораторна база.

Але саме вчені цього інституту, які активно працюють з норвезькими, японськими, американськими колегами, теж потребували і ми теж фінансували, бо там є дослідження навколоземної плазми, космічної погоди. І хоч це виглядає дуже екзотично, але це насправді космічні технології. Це навігація, це зв'язок насправді, в прикладному аспекті це теж надзвичайно актуальні, потрібні речі.

І на це є фінансування?

- Так. Ми спрямували додатково, бо вони не отримали такого власного. Конкурсне – ще намагаються, але ми якраз спрямували туди підтримку з цього базового фінансування, як для пріоритетів для нашого університету, щоб підтримати ці центри і відповідні дослідження.

Цифру назвіть!

- Я зараз одразу цифру не скажу. Там мова йде про на кожен колектив 3-5 млн грн на рік.

Крім прямого фінансування з Міністерства освіти і науки, є ще конкурсні програми, в яких університет бере участь. Чи могли би розказати, які конкурси на фінансування є зараз актуальними для ХПІ? Де у вас є перспективи виграти?

- Так, звичайно. Міністерство освіти і науки України проводить два види конкурсів, насправді, всього-на-всього, щорічно. Один – це конкурс так званий основний, конкурс наукових досліджень. І конкурс молодих вчених. Є ще конкурс в середині основного, там є підсекції: розробки, прикладні, фундаментальні.

Ми на 2026 рік маємо 49 діючих проєктів, які отримали конкурсне фінансування. І це загалом 62,7 млн грн фінансування. Це основне наше фінансування в цьому році на конкурсах, яке ми здобули через МОН.

Є ще декілька проєктів на загальну суму 10 плюс мільйонів від Національного фонду досліджень України. Це фундаментальні дослідження, які проводяться. І є окремі грантові і прикладні дослідження на замовлення окремих виробників чи в рамках міжнародних проєктів і грантів. Такі теж є, вони точкові. Є білатеральні проєкти, є проєкти, підтримані НАТО, є така глобальна світова програма, яка підтримує дослідження наукові.

Є один зараз, його в 26-му році немає, але ми вже приєдналися, виграли, і з наступного, 2027-го, буде Horizon Europe програма, це загальноєвропейська рамкова програма фінансування, де ми теж як члени консорціуму будемо приймати участь. Дослідження, пов'язані з мікроелектронікою.

На що зараз в основному видаються європейські наукові гранти? Що досліджують в Європі?

- У Європі є глобальна рамкова програма на всю європейську спільноту, яка на конкурсних засадах пропонує фінансування. У межах цієї рамкової програми створюються так звані "колли" або конкурси, і вони завжди є тематичними.

Кожна тематика має свої пріоритети, туди можна подаватись. Вони кожні 7 років створюють пріоритети, куди вони будуть рухатись. Зараз якраз в 2027-му вони будуть переглядати діючі.

Якщо брати попередні, то основний пріоритет європейського фінансування був якраз мікронанотехнологічні речі в електроніці.

Тобто чипи, так?

- Так. Але взагалі мініатюризація електроніки і створення систем мінімізації енерговитрат на роботу процесорної техніки. Далі – це AI, тобто штучний інтелект, і навколо нього створення колективних дата-центрів, центрів високопродуктивних обчислень. Це інфраструктурні речі, на які виділяються кошти.

Європейці традиційно дуже сильно опікуються зеленим воднем. Тобто взагалі все, що пов'язано з низьковуглецевими речами, але переважно зараз є зміщення фокусу не просто на zero-emission, а мова йде зараз про саме водень. Водень, водні технології.

Розподілені обчислення – це теж до мікроелектроніки історія. Є загальне уявлення, що штучний інтелект потребує багато енергії, тобто великі обчислювальні центри, які там роблять обчислення. Питання в тому, як створити технології AI-електроніки, щоб певну частину розподілити і відправити на кінцевого споживача, на маленький пристрій, тобто на телефон, на якийсь сенсор, датчик.

Далі дуже активна історія в них пов'язана з екологічними питаннями. Тут так звана циркуляційна економіка, тобто питання утилізації, обробки відходів. Як зробити так, щоб відходи і все інше було в єдиному циклі. Тобто щоб економіка зациклилась від початку і до повного кінця з мінімумом викидів і втрат чи шкоди для довкілля.

Усе ще йде питання, пов'язане з альтернативними джерелами енергії. Але це сьогодні вже для них не стоїть таким прямим пріоритетом. Хоча це якщо казати про Horizon Euro та їхні пріоритети. Але якщо подивитись, наприклад, Euroatom кілька років тому отримав дуже цікавий політичний поштовх, коли атомну енергетику віднесли до питань зеленої енергетики. Це політичне рішення, яке дозволило повернути в політичне коло питання обговорення атомної, термоядерної і іншої енергетики в Європі.

Я мав у червні відрядження в Італії і мав консультації, спілкування з радником з питань енергетики цієї країни. Пан Джузеппе чітко формулював про те, що Італія розглядає на повному серйозі питання створення малих атомних реакторів по своїй країні. Це ще поки що політика, але університети вже готуються, розробляються проєкти, дослідження проводяться.

Як по-вашому, чи є в Україні можливість створення своєї моделі штучного інтелекту і створення потужного дата-центру?

- Ми створюємо їх (моделі штучного інтелекту – ред.) постійно насправді. Тут треба розділити. Штучний інтелект як мовна модель (чат GPT, Open AI) – це одна історія. Але насправді штучний інтелект – це ціла група математичних методів, алгоритмів і підходів, які дозволяють апроксимувати, вирішувати задачі регресії, класифікації.

І сьогодні таке велике питання: звідки система штучного інтелекту, яка навчилась на даних, розуміється на законах природи? Ідея в тому, щоб алгоритм дав нам прогноз. Не просто сказав, що ми попали чи не попали в якусь там хмару точок, яка вже і так була відома. Важливо, щоб він нам дав прогноз на тих даних, яких сьогодні ми не знали. Хто гарантує, що це відповідає взагалі світобуттю? Звідки йому, алгоритму, знати? Відповідь – не звідки. Сьогодні велика філософська битва між тим, що треба розвивати, так званий data driven, коли чисто дані й не треба втручатися, нехай він сам щось вгадає. Навіть якщо це дурня. І там є галюцинації.

Або ми в архітектуру штучного інтелекту, самого алгоритму, записуємо йому обмеження, пов'язане з законами природи. Закони Ньютона, Лагранжа, якщо це механіка, чи там електрика, там ще якісь. Формуємо закони електродинаміки, ентропію, базові фізичні закономірності вкладаємо і очікуємо, що він буде робити прогноз з врахуванням нашої відомості про те, як працює фізика і хімія навколо.

По-вашому, як треба робити?

- На мою думку, оцей другий трошки кращий підхід. Бо тоді є впевненість, що не буде наперед абсурдної галюцинації. Наприклад, проблеми з атеросклеротичними бляшками в судинах людини. Накопичуються там погані речі, формується бляшка, і ми прогнозуємо, як вона зростає. Є певні дані з різних пацієнтів, а є конкретна людина.

Як спрогнозувати? Так от, якщо без врахування того, що цей процес не може стати спадним, або від'ємним.

Тільки пряма динаміка.

- Ну, так, ви ж знаєте, як я жартую, якщо ти будеш курити, пити, матюкатись, то так чи інакше до інфаркту дійдеш через оце. Так і тут. Воно не може зупинитися. Тобто це треба хірургічний вплив, щоб воно змінилося. А само собою воно не може зменшуватись, воно може стабілізуватись.

Оце ж треба пояснити. Бо сам штучний інтелект каже, що може бути і мінус, і плюс, і скільки завгодно. Тобто він "падає", як ми кажемо. Алгоритм не дає адекватного прогнозу. Коли ми йому ввели відповідне математичне обмеження, неспадна функція, це стало працювати більш зрозуміло. Очікувано в якому плані? Не кількісно, а закономірно. Оцей напрям, він активний, дуже цікавий.

Коли інженери, біологи, медики, не має значення, люди з предметної області, закладають закони природи в розвиток штучних технологій, тут відкривається неймовірний горизонт, який, я не знаю, обмежений тільки фантазією науковців.

Але закладати треба їх.

- Так.

А якщо просто ці закони природи нами недостатньо вивчені і ми просто обмежені?

- Оце якраз та філософська дебата, яка і точиться між Data-driven і цим. Чи може він вгадати щось таке, що ми не знали? Може бути щось таке, але за певних умов от те нове має все одно виходити в відоме, а не суперечити взагалі.

Штучний інтелект може наштовхнути нас, людину, вже дослідника. Штучний інтелект – це математичний алгоритм. Там потрібна людина, яка здатна поставити коректно завдання і проаналізувати те, що він видає, і дати критичну оцінку того, що є.

Мовну модель можемо ми свою створити на рівні Gemini?

- Зараз є якийсь невеличкий проєкт створення власне української такої системи, але, на мою думку, ми не зможемо тягатися з такими гігантами, які сьогодні це роблять.

В Україні є зараз серйозна робота щодо промислового видобутку водню?

- Мені невідомі такі результати. Лабораторно питанням електролізу займаються, навіть у нас в університеті є, і дуже непогано це роблять. Там є дуже цікава історія, дуже велика проблема, весь світ зараз цим опікується: як водень дістати електролізом, але з непрісної води. З морської, з солоної води. От там є великі проблеми... Проблеми з прісною водою і так існують в світі. А солоної води – будь ласка.

Ми зрозуміли, чим займаються в Європі. Скажіть, чим європейські дослідження відрізняються від українських?

- Та ні, я б не сказав, що ми відрізняємося. Ні, ми рухаємося з ними, в принципі, в тому самому ключі. Багато напрямів, в яких ми не відстаємо. Маємо такого самого теоретичного рівня роботи. Звичайно, є відставання в лабораторній базі певні, якщо треба дослідницька інфраструктура. Все решта, в цілому, ми непогано працюємо.

У нашому університеті 5 чи 6 наукових груп, які займаються тими чи іншими аспектами матеріалознавства. Європейська історія по матеріалознавству трошки інша, трошки специфічніша. Там є такі групи, але нема оцих рамкових пріоритетів на фінансування цих досліджень. Або їх дуже мало. Чому, я вам дуже легко можу пояснити? Бо все, що стосується створення технологій, матеріалів або їх розвитку, це є цікаве для технологічного бізнесу.

І в Європі вони кажуть так: для чого комерціалізувати та давати якісь гаранти на дослідження тих речей, які можуть отримати...

Що може фінансувати бізнес, правильно?

- Саме так, саме так. У нашій країні є потужна наукова група, але немає отої зацікавленості бізнесу в цьому. І оце є велика проблема. Прямо в моделях дослідницької діяльності.

Нам треба дивитись як країні на інші моделі. Філософська думка, але це важливий момент. У нас модель існування науково-дослідної системи, а не інноваційної. Тобто в нас немає взагалі якогось концептуального бачення, як те, що робиться в лабораторії, має ставати продуктом, сервісом, який є прибутковим. Вчені цим не займаються, і нема системи, яка б це яким чином розвивала.

Якщо ми візьмемо традиційну європейську модель, то там як робиться? Є фундаментальні дослідження, які фінансуються якимось великим грантодавчим органом чи внутрішньодержавним інститутом. Потім є конкурси, які фінансують прикладні дослідження у співфінансуванні з бізнесом, тобто 50 на 50 або якось, на те, щоб оцю фундаментальну штуку перевести в прикладну.

Потім з'являється конкурс, це в них обов'язкова частина, який пропонує зробити бізнес-план та розробку з цього прикладного дослідження, де обов'язковим елементом є доведення до так званої теорелу 6.7, тобто коли є промисловий вже прототип.

Після того є глобальна ідея, щоб при університеті в науковому чи технологічному парку з'явилася спін-офф-кампанія. Це не стартап, це маленький бізнес, який консультується економічно та юридично все ж таки університетом, але вже самостійно починає шукати модель, бізнес-модель. Коли менеджери, економісти залучаються, на це теж є грантові певні кошти, але метою вже є бізнес-модель, а не сама технологія. Тобто в них є оця ця ланочка, розумієте, від фундаменту і до комерціалізації.

Розкажіть про найпомітніші, можливо, за рік останній або за 5 років наукові розробки ХПІ.

- З цікавого такого, це питання, пов'язані з інтеграцією інженерії та медицини. Декілька дуже цікавих проєктів, дуже амбітних, вони класно резонують європейських партнерів, які теж на це дивляться. Це перетинання IT, електроніки, механіки, комп'ютерних симуляцій і медичних застосувань.

Напрямів там у нас дуже багато. Від лікування хворих, аналізу пошкоджених тканин навколо поранення, моделювання цих процесів, прогнози розвитку некрозів, процесів протезування, механіки протеза, міцності протезів, кінематики руху людей з протезами, вивчення патернів ходи через електроніку, аби допомагати пацієнтам.

Цікаві проєкти моніторингу серцево-судинної системи, які передають в реальному часі інформацію лікарям, як допоміжний матеріал. Багато цікавих проєктів на стику IT-психологія, які мали би допомагати. Тобто де створюються AI-боти або якісь агенти, які допомагають.

Чи правильно я розумію, що науковці ХПІ в тому числі допомагають в реабілітації ветеранів війни з ампутаціями, з серйозними пораненнями?

- Так, ми цим зараз серйозно опікуємося. Прямо зараз, в цьому році, ви там питали, скільки проєктів, я вам казав, 49 це було, але в цьому році ми подали ще 77 на 110 млн грн. І серед них – чотири проєкти, якраз пов'язані з роботою з ветеранами, з пораненнями. Це дослідження прикладні, які б ми хотіли зробити так, щоб наука інженерна стала корисною людям, корисною медицині, допомагала ветеранам, скорочувала час реабілітації, скорочувала час інтеграції в суспільство.

Коли буде результат цих конкурсів?

- Результат, я думаю, десь на кінець листопада очікується.

Політех підписав меморандуми з Центром гуманітарного розмінування. Розкажіть, будь ласка, про суть цього меморандуму!

- Так, ми буквально нещодавно підписали. У нас є в Харкові Центр гуманітарного розмінування при Державній службі з надзвичайних ситуацій. Ми підписали меморандум про співпрацю, де взяли на себе разом з ними зобов'язання провадити просвітницьку інформаційну діяльність в процесі навчання як здобувачів, так і викладачів. Але крім того, ще і намітили дуже багато цікавих можливих дослідницьких проєктів. Наш досвід, який ми маємо сьогодні в питаннях, наприклад, адитивних технологій для створення засобами 3D-друку допоміжних елементів в поміч саперам.

Для того, щоб зробити легкі, дешеві, можна сказати, одноразові речі, які допоможуть їм убезпечити їхню діяльність і зробити її ефективною. Це один напрям.

Другий напрям – це пошук та ідентифікація небезпечних елементів і предметів. Це не така проста задача. Ми допомагаємо, ми створюємо системи, є навіть певні стартапи, де декілька сенсорів, датчиків, електромагнітних, інфрачервоних, плюс звичайне відео фокусується, накладається одне на одне. Далі йдеться детекція штучного інтелекту, яка допомагає ідентифікувати зони потенційного знаходження вибухонебезпечних речовин. Це другий напрям.

Третій – це створення НРК, тобто наземних роботизованих комплексів, але не військового типу, а саме гуманітарного. Це створення систем управління і взагалі не лише управління, а й програмного забезпечення, керування, комунікацію, телекомунікацію, механічної частини оцих комплексів, колісних роботів, які можуть використовуватися в небезпечних умовах, у важкодоступних умовах для людини. Це можуть бути різні інспекції, різні маніпулятори з вибухонебезпечними елементами. І там багато питань класичної механіки, як їхати по камінню, по піску, ще по чомусь. І як зробити таку машинку іграшковою, легкою. У нас є на кафедрі система, де колектив людей за добу можуть роздрукувати малий такий колісний транспортний засіб на звичайних 3D-принтерах і відправити його далі.

І він може працювати?

- Так, він дистанційно працює, їде і опрацьовує свою роботу. Коштує це смішні гроші насправді, а може реально рятувати життя людей.

Є ще один цікавий напрям. По електронно-магнітним опромінюванням ми можемо робити лабораторні тести на певні прояви електромагнітних хвиль, імпульсів. Це велике питання, як захищатись. Ми всі зараз про РЕБ знаємо. РЕБ – це щоб вплинути на якісь ворожі об'єкти. Але ж він впливає і на нашу корисну електроніку також. GPS у нас лягає по місту, потім пробуй поїхати. Як робити таким чином, щоб себе якось захищати в цьому плані? Принаймні критично важливі елементи електроніки.

Прямо зараз готуємо невеличкий спільний проєкт про навчання. Ми створюємо таку гру віртуальної реальності для дітей, аби їх навчити, як поводитися з вибухонебезпечними предметами. Просвітницька така історія.

І ви це подаруєте?

- Так. Якщо ми зараз подаємо спільний проєкт на фінансування, ми його зробимо і віддамо, звичайно, щоб люди працювали, щоб вони робили своє навчання дітям.

Зараз дуже багато говорять про так звану проєктну форму навчання. Чи в ХПІ вона запрацювала і чи є перші результати?

- Ми вже багато років працюємо в проєктній формі навчання. В нас їх аж три варіанти реалізовано, три різні схеми, скажімо так, пілотовано. Одна з них – це історія, коли студенти на певних курсах, на початкових, формують команди, пропонують свою ідею в рамках своєї спеціальності і намагаються цю ідею далі поруч з викладачем-ментором реалізувати. Замість стандартної нудної курсової роботи, вони роблять такий свій проєкт, який їх зацікавив.

Дуже часто це потім стає стартапом, бо в нас є кілька стартап-шкіл при університеті, де їх навчають, як це можна комерціалізувати, як це можна пропрацювати далі, щоб вийти на ринок або капітал залучити для цього. Є дуже багато класних, вже успішних стартапів, які виросли з цієї екосистеми.

Є інша форма, коли ми на трошки старших курсах створюємо, опікуючись бізнесом, з різними телекомунікаційними гігантами, з ІТ-компаніями, і просимо їх, щоб вони надали нам таке, знаєте, як технічне завдання невеличке у студентській команді. І студентська команда починає це опрацьовувати, часто залучається аспірант як ментор, і вони разом створюють це як свій проєкт.

Ну, і є третій формат, так звана концепція інноваційного кампусу. Це в нас взагалі окремо проєкт такий в університеті, коли проєктна робота доведена до найвищої точки, коли освіта йде челендж-бейс, так звана. Тобто коли студенту замість лабораторок іще даються якісь завдання проєктні, які потрібно командно або індивідуально реалізувати і таким чином здобути результат лабораторки, чи там предмету, чи здобути так званий результат навчання. Це дуже цікава історія, коли потрібно самостійно вчитись.

Будь-яка стандартна лабораторка чи практичне завдання першого, другого, третього курсу сьогодні — це не проблема для мовної моделі. І що перевіряти? Як мовна модель вирішує? От тут челендж бейс і стає дуже класним, коли формулюється якесь нестандартне, майже індивідуальне завдання, і студент нехай з AI, але спробує його вирішити, а потім презентувати і довести, що він розуміє, як це працює. І оце трошки інша історія навчального процесу.

Чи можливо об’єднати технологічну базу ХПІ та теоретичну базу Каразінського університету, щоб посилити спроможності вищої школи? Чи це має розвиватися паралельно і конкурувати один з одним?

- Тут конкуренції нема, від слова зовсім, я вам чесно скажу. Я завжди розказую про те, що дуже важливо вміти довести до практики, до життя будь-які наукові здобутки. У Айзека Азімова є класна така фраза, що наука розкриває світ, а інженерія створює.

От чому це варто поєднувати.

- А тому і варто, тому що насправді не можна створювати щось, не розуміючи з чого. Тобто відкриття законів природи і розуміння якихось таких речей, які є базові, без цього неможливо. Без фундаментальної математики прикладної ж не існує.

Це єдиний ланцюжок, який має існувати і бути в кооперації. І воно так історично було. Ландау працював в Каразінському і в нас викладав фізику в нашому університеті. Ляпунов Олександр Михайлович у нас на півставки працював на кафедрі прикладної математики, звідки власне я виходив.

Це між політиками можуть бути якісь там моменти, конкуруючи за ресурси. Між вченими такого і нема. Вартувало б створити систему комунікаційного обміну цієї інформації не лише пір-ту-пір, тобто людина до людини, а взагалі система до системи. Тоді б всі від того виграли. Тоді можна буде створити ту модель, про яку я вам казав: фундаментальне – прикладне – розробка і комерціалізація.

Може, якраз ми і можемо разом це відтворити, стати тими двома стовпами, які започатковують ці речі. Тому що ми один без одного не маємо сенсу глобально для суспільства. А університет – це ж не лише той, хто вчить і не лише той, хто досліджує. Є ж третя функція будь-якого університету – суспільне служіння. Усе це має бути до суспільства, на користь економіки, на користь людям, на користь розвитку громад. А як це можна зробити? Тільки разом через передачу експертності і інноваційності.

Читайте також: Судмедексперт В’ячеслав Сокол: До хвилини визначити час смерті неможливо