Тренер з гімнастики, майстер спорту Анастасія Волкова: Талант – це тільки вхідний квиток у спорт

Олімпійський спорт – це не лише змагання та медалі. За кожним результатом стоять роки тренувань, щоденна дисципліна, фізичні навантаження та велика робота не лише спортсмена, а й його родини та тренерів.

Особливо це помітно в дитячому спорті, де перед дитиною постає питання не тільки таланту, а й мотивації, психологічної готовності та підтримки дорослих.

В ексклюзивному інтерв’ю "Думці" майстер спорту України та тренер з художньої гімнастики Анастасія Волкова розповіла, скільки коштують заняття, чи може дитина з небагатої сім’ї потрапити у великий спорт, де проходить межа між підтримкою та тиском батьків і як війна змінила тренування юних гімнасток у Харкові.

Художня гімнастика – вид олімпійського спорту, зрозуміло, що вона вимагає багато тренувань, відповідно, і багато грошей. Скільки в середньому за місяць родина витрачає на тренування дитини?

– Тут дуже важливо розділяти. Перше, вік спортсменки, про який ми говоримо. Друге, етап, на якому зараз знаходиться спортсменка. І третє, це мета, з якою дитина прийшла у спорт. Якщо ми говоримо про дитячий спорт – це одне. Якщо ми говоримо про вже дорослу спортсменку, яка йде до олімпійської медалі, - це, звісно, зовсім різні суми, різні витрати.

На перший рік, якщо родина тільки вирішила віддати дитину, скільки буде це коштувати? Щоб люди, які бажають почати тренування, знали, на яку суму їм треба розраховувати.

– А вік дитини? Скільки тренувань буде на тиждень, це дуже залежить. Одразу не потрібно купувати всю атрибутику. Є багато речей, на яких сім'я може вкластися в будь-який бюджет. Наприклад, купальник можна купити, можна взяти в оренду. Предмети не обов'язково купувати одразу всі. Можна взяти не обов'язково професійні предмети. Можна купити предмети у подружки, вони не повинні бути нові.

Скільки на перший рік треба купити предметів? Це і м'яч, і булава, і скакалка має бути. Що взагалі треба буде купляти?

– Перший рік тренувань обов'язкова тренувальна форма, напівчешки, білі шкарпетки і скакалка. Скакалку можна купити за 200 грн. Вона не обов'язково повинна бути якась дорога, професійна.

У перший рік тренувань виступів немає?

– Це залежить від віку дитини, але найчастіше в перший рік тренувань виступів майже немає.

На перший виступ це обов'язково має бути купальник. Якщо немає в подружки і його треба придбати. От зараз ціна, я дивилася, від 5 до 10 тис. грн новий. Оренда значно дешевше, я так розумію, 1,5-2 тис. грн залежить під купальника.

– Оренда – 1-2 тис. грн. Щоб придбати новий купальник, його можна пошити за 2 тис. грн. Не обов'язково, щоб там одразу було багато каміння, щоб вони були якісь дуже дорогі. Можна пошити без камінців. Можна пошити більш дорогий купальник, так.

Чи талановита дитина з небагатої сім'ї може дійти до збірної?

– Талант – це тільки вхідний квиток у спорт. На довгостроковій перспективі талант не дає більш нічого. Якщо дитина працьовита, якщо дитина дисциплінована, якщо медалі – це мрія дитини, а не батьків, тоді навіть якщо в сім'ї небагато грошей, дитина може дійти до дуже високого рівня у спорті.

На першому етапі, як я вже казала, можна брати купальники в оренду, не обов'язково купувати нові предмети. Надалі може допомагати тренер. І якщо в спортсменці зацікавлена наша країна, можуть допомагати спонсори та федерація.

Ви сказали, що кількість тренувань залежить від віку і цілей. Майбутня олімпійська чемпіонка, давайте візьмемо вік десь 12-13 років, скільки годин на день або на тиждень має тренуватися?

– Якщо ми говоримо про спорт високих досягнень, коли в спортсменки є мета дійти до збірної країни, є мета олімпійської медалі, звісно, тренування повинні бути кожного дня. Іноді це два тренування на день.

Але якщо такої мети немає, тренувань може бути значно менше. І це теж не виключає, наприклад, міжнародні змагання, медалі всеукраїнського рівня.

Якщо є мета і дитина займається по два тренування на день, але в такому віці вона все одно відвідує школу, вона має відпочивати, навчатися, якесь дозвілля мати. Чи важко це все разом поєднати?

– Якщо ми кажемо про дитячий спорт, дитина може встигати займатися англійською, ходити до школи, зустрічатися з друзями. Можна встигнути. Якщо це вже доросла спортсменка, яка обрала в своєму житті спортивний шлях, тут, звісно, на навчання вже небагато часу. На подружок, на якесь цікаве дозвілля також вже не буде часу.

Гімнастику часто називають жорстким видом олімпійського спорту саме через тренування. Чи можливо зараз дівчинці стати чемпіонкою без болю і без сліз?

– Гімнастика – дуже вимогливий вид спорту. Бо вона вимагає водночас від спортсмена розвинутої гнучкості, координації, роботи з предметом. Але тренер повинен бути вимогливим, але не жорстоким.

Виховувати чемпіона через страх, через біль, через негативну мотивацію – сучасний спорт вже трохи відходить від цього. Я думаю, що всі помітили, що зараз дуже змінюється педагогіка. Навіть у батьківстві вже по-іншому виховують дітей. І спорт теж вже йде до цього, щоб діти тренувались в більш психологічно комфортній атмосфері.

Коли ви тренувалися, була інакша система тренувань? Вона була жорсткіша?

– Я тренувалась спочатку в звичайної спортивної школі, і там було комфортно. Потім я тренувалась в Школі олімпійського резерву, і там вже були дуже такі суворі методи виховання.

Але це дуже класний досвід, і я тепер точно знаю, чого я не буду вимагати від своїх дітей, як я не буду їх тренувати. Я не хочу виховувати спортсменів через страх, через приниження, через якісь образи. Я точно знаю, що можна тренувати по-іншому.

Чи є вправи, від яких ви відмовились як тренер, але які використовували ваші тренери?

– Так. Наприклад, розтяжка, коли тренер своєю вагою давить на дитину. Коли я тренувалася, це було нормально, вважалося так. Зараз я цього не використовую, і в дітей не стала гіршою гнучкість. Можна тягнутися без цих сліз, без того, що тренер тисне, і теж отримати гарний результат.

Якщо казати про моральний тиск, хто більше тисне на дитину – тренер чи батьки?

– Чомусь так прийнято вважати, що на дитину обов'язково хтось тисне. Або тренер, або батьки. Діти у спорті страждають, без цього неможливо. Чи буває, що тисне тренер? Буває. Чи буває, що тиснуть батьки? Буває. А буває, що ніхто не тисне, і дитина тисне на себе сама. І це дуже розповсюджена історія, коли дитина вимагає від себе більше, ніж вона може.

А буває так, що на дитину ніхто не тисне. І спорт додає дитинству яскравості, цікавості. Діти можуть кайфувати від спорту, їздити на змагання, на спортивні збори. Вони дружать, вони роблять якісь вечірки. І спорт дуже емоційно наповнює всю родину.

Чи доводилось вам розмовляти з батьками, коли ви помічаєте, що турбота і піклування вже переходить у стадію власних амбіцій, і батьки вже не допомагають дитині займатися спортом, а тільки заважають?

- Так, це найпоширеніша ситуація. У спорті є трикутник – тренер, спортсмен та батьки. І кожен повинен виконувати свої обов'язки. Тренер повинен тренувати, мотивувати. Спортсмен повинен тренуватись. Батьки повинні бути опорою, підтримкою. І як тільки батьки заходять на зону відповідальності тренера, починається не дуже здорова ситуація.

Якщо батьки не розуміють, навіщо тренер робить щось, нормально підійти до тренера та спросити, чому так. Буває, що батьки не розуміють тренерську тактику.

І тренер розкаже, що він робить і на що. Але якщо батьки не довіряють своєму тренеру, потрібно змінювати тренера. Це як з лікарем. Якщо ви не довіряєте своєму лікарю, треба змінити лікаря. Не треба робити операцію самостійно. Так і тут. Не треба починати тренувати дитину вдома на кухні, з дитиною обговорювати, тому що це буде дуже негативно відображатися саме на результатах спортсмена.

Якщо дитина починає плакати, не хоче йти на тренування, відмовляється, кожен раз якісь істерики, що робити батькам в цьому випадку? Вони мають наполягати чи все ж таки перестати відвідувати секцію?

– Ні те, ні інше. По-перше, дорослому потрібно розібратися, чому дитина плаче, на якому етапі це відбувається. Наприклад, це період адаптації дитини.

Це нормально, коли дитина плаче перед садочком? Так, таке буває. Нормально. Чому дитина плаче? Це сепараційна тривога. Дитина ще не адаптувалася. І саме той момент, коли дитина відділяється від мами, мама нервує, дитина нервує, у дитини з'являються сльози. Це нормальний момент і таке буває на заняттях.

Мама віддає дитину, сама десь у роздягальні дуже нервує. Тренер бере дитину, заводить в зал, і вже через 5 секунд дитина радісно біжить гратися зі стрічкою. Це один момент.

Другий момент. Якщо розмовляти з дитиною, іноді виявляється, що дитині не подобається якась вправа. Я запитую, що саме тобі не подобається? Не любить вона робити цей місток з полу. Боїться, не хоче. Добре, я зміню тобі вправу, давай робити іншу. Нема сліз.

Буває так, що дитина плаче через страх перед тренером або її, наприклад, ображають в колективі. Це інша ситуація. І дорослий потрібен розділяти, бо іноді сльози можуть казати: "Мамо, допоможи мені пройти цю ситуацію, ти мені потрібна поруч". І батьки допомагають пройти це далі. А іноді сльози можуть казати: "Мамо, захисти мене, мені тут погано". І коли дорослий вміє розібратися в ситуації, це було б дуже гарно.

Сльози, істерики – це вже ознака, що дитині стало важко. Чи можна завчасно помітити ці сигнали? Якщо це не можуть помітити батьки, чи помічають це тоді тренери?

– Якщо ми говоримо про перетренованість, про те, що дитина вже втомилася від занять, таке може бути. Це повинен побачити тренер, бо це його зона відповідальності, він коригує навантаження.

Що можуть побачити батьки? Якщо в дитини 5 різних секцій, школа, дитина робить уроки до другої години ночі. В дитини немає режиму сну, харчування. Чи буде втомлюватись така дитина? Звичайно, буде.

Тому зона відповідальності батьків зробити так, щоб дитина лягала спати тоді, коли потрібно, щоб вона харчувалася правильно. І ось за цим батьки повинні стежити.

Якщо прийшло в гімнастику одразу 100 дівчаток, скільки з них реально доходить до якихось чемпіонатів України, міжнародних змагань, до збірної?

– Якщо в зал прийшло 100 дівчаток, і з них одна, наприклад, дійшла до збірної країни, це не означає, що 99 дівчаток прийшли даремно. Бо кожна спортсменка приходить в зал з різною метою. Хтось прийшов за медаллю, хтось прийшов за гарною поставою, за дисципліною, за подружками. Це не означає, що інші щось не отримали.

У якому віці варто перший раз привести дитину саме на художню гімнастику? Коли це буде оптимально?

– Зараз батьки приводять дітей з трьох років, але в три роки це може бути тільки загально-розвиваючі вправи, ігровий метод тренувань. Ніяких складних вправ на гнучкість, ніяких виснажливих тренувань не повинно бути ні в 3, ні в 4, ні в 5 років. Сам спорт, сама художня гімнастика – це вже ближче до 6 років.

Чи є вік, в якому вже запізно?

– Теж, запізно для чого? Щоб отримати олімпійську медаль, або гарну поставу, або подружок знайти?

Можливо, якісь фізичні обмеження, коли треба було розтягнутися добре? Чи такого немає?

– Таке є у художній гімнастиці. Художня гімнастика, ми знаємо, це дуже молодий вид спорту. І раніше я вважала, що прийти в гімнастику, наприклад, вже в 12 років, і щось там зробити неможливо. Але досвід показує, що ми приймаємо дівчат в 12 років. Якщо дитина мріє, то вона показує гарний результат.

І коли мені здавалося, що ні, вже запізно, діти мені кожен раз доводять, що ні, можна.

Чи є поширені травми, характерні саме для цього виду спорту? Або, можливо, просто наслідки якісь для здоров'я.

– Є чомусь такий міф, що якщо дитина зайшла в зал художньої гімнастики, в неї обов'язково буде травма. Але кожен лікар, травматолог вам скаже, що найбільше травм в дітей саме на дитячих майданчиках відбувається. Коли дитина ніколи не займалася спортом, вона не відчуває свого тіла, вона вилізла на драбину, на гойдалку, впала і отримала травму. А коли батьки приводять дітей до спортивної зали, дитина тренується під наглядом тренера, насправді в дитячому спорті травми дуже рідко бувають.

Але якщо ми говоримо про професійний спорт, про дорослих спортсменів, про олімпійську збірну, так, там, звісно, можуть бути травми, але вже дорослий спортсмен точно розуміє, що він робить, навіщо це йому, він обрав цей шлях, і це частина шляху.

Зрозуміло, що художня гімнастика, вона естетична, красива, там всі струнки, гнучкі. Якщо у дитини є зайва вага, вона може стати гімнасткою?

- Вважається, що надмірна вага в художній гімнастиці – це тільки питання естетики. Але чому у художній гімнастиці контролюють вагу? По-перше, це питання здоров'я. Якщо спортсмен тренується кожного дня та має надмірну вагу, звісно, це більш високе навантаження на суглоби.

Якщо ми говоримо про дитячий спорт і дитина з зайвою вагою прийшла на тренування, їй так комфортно, тренер адаптує навантаження, дитина може тренуватись. І питання зайвої ваги зараз стоїть не тільки перед спортсменами, а й перед звичайними дітьми, які не тренуються.

Бо зараз дитяче харчування, там дуже багато цукру, багато дітей мають надмірну вагу. Це призводить до інсулінорезистентності та різних хвороб та проблем зі здоров'ям. Тому спорт допомагає це якось контролювати.

Якщо в дитини є амбіція, але є зайва вага, чи можливо досягнути високих результатів?

– Зараз світова художня гімнастика нам показує, що так, можна виступати з надмірною вагою, але тоді тренеру дуже складно коригувати навантаження, щоб не перевантажити суглоби спортсмена.

Дуже часто батьки вважають, що їхню дитину засудили, коли починаються змагання, конкурси. Наскільки суб'єктивне суддівство і чи доводилося вам бути незгодною з рішенням суддів?

– У художній гімнастиці є дуже багато дрібних помилок, які не можна побачити батьківським оком. Помилки, які не бачать глядачі. Що бачать глядачі? Спортсменка загубила, наприклад, обруч. Він полетів за межі килима. І, здається, все. Ця спортсменка повинна стояти на останньому місці. Все провалила. Але це не зовсім так.

Наприклад, спортсменка робила кидок і притиснула м'яч до тіла. Це дуже серйозна помилка. Робила кидок предметом, під кидком потрібно зробити два обертання, і якщо друге обертання спортсменка не доробила на 20 градусів, але піймала обруч – це нуль. Недотягнуті стопи, коліна.

Це на кожному кроці під час програми теж знімається оцінка. І іноді здається, що як так? Все спіймала, всі кидки, а оцінка дуже низька. Таке буває.

Тому, якщо вам так здається, треба підійти до тренера, запитати. Що робить тренер? Сідає поряд з батьками та переглядає виступ доньки. І я вам із задоволенням поясню, чому така оцінка.

Ось, наприклад, вона робила елемент. Тут не достояла рівновагу, тут не дострибнула, тут не докрутила оберт якийсь. Тут вона зробила класну рівновагу на шпагаті, але на цій рівновазі не було роботи предметом.

Якщо під час елементу спортсменка не зробила роботу предметом – це нуль. Але здається, шпагат був так яскраво, так красиво, чому нуль? Тут батьки просто не знають цих помилок і тому їм не завжди зрозуміло, що саме вийшло не так. І потрібно спочатку комунікувати з тренером. Якщо тренер вам все пояснив, то ви все зрозуміли.

Якщо і тренер не побачив, тоді вже це питання задається суддям?

– Так, так.

Яскраві купальники, яскравий макіяж у дітей. Наскільки це обов'язково, наскільки це потрібно?

– Художня гімнастика – це ще й мистецтво. Гарна зачіска, макіяж – це частина образу спортсменки. Коли дитина знаходиться на білому килимі, яскраве світло, риси обличчя губляться, їх судді вже не бачать. І задача макіяжу – трохи це якось підкреслити, але не сховати дитину за макіяжем.

Звісно, маленькій дитині не потрібно робити якийсь дорослий, серйозний макіяж. Але це такий класний момент, я обожнюю за цим спостерігати, коли гімнастка біжить до своєї мами, вони разом малюють ці очі, губи, маминою помадою. Це момент, який так об'єднує маму з донькою. Я обожнювала змагання, тому що я знала, що мама мені своєю помадою намалює губи. А у школу так не можна.

Тобто це не обов'язково. Немає таких вимог щодо того, що на гімнастці обов'язково має бути яскравий макіяж?

– У правилах такої вимоги немає.

Ви тренуєте зараз дітей у Харкові. Зрозуміло, кожен день тривога, є обстріли. Як змінилися тренування під час війни?

– Так, ми, звісно, спускаємось в укриття. Діти вже усе знають, усе розуміють, вже не перший рік. Є інструкція, за якої працюють тренери, коли ми спускаємось. Діти знають, що вони повинні дуже швидко одягнутися. Діти беруть з собою в укриття свої улюблені предмети, не айфон, в першу чергу, беруть, а стрічки, м'ячик. Іноді ми продовжуємо тренування в укритті.

Але це дуже складно, тому що іноді ми в залі тільки зробили розминку, підготувалися. Бац, в укриття треба йти. Повертаємось, знову потрібно робити розминку.

Чи відобразилася війна на результатах дітей, на ефективності тренувань?

– Війна дуже сильно змінила дітей. Це не завжди можна побачити ось так на тренуванні, але я це бачу кожні змагання. Коли стресовий момент і спортсменці потрібно зібратися, цей страх, який вона приховує, він піднімається зсередини. Складно вже концентруватися, виходити на килим. Зовсім по-іншому треба вже мотивувати дітей, підтримувати їх.

І дуже круто, що в дітей залишився спорт, у якому вони можуть проживати ці емоції страху, отримати підтримку від тренера, бо він дуже допомагає знімати цей стрес і цей страх з дітей.

Іноді, коли після змагань мама запитує, чому вона м'яч не піймала, вона що, погано тренувалась? Вночі було дуже гучно, дитина не спала, сиділа десь в укритті, переживала, а на наступний день від спортсмена вимагають, що він повинен сконцентруватися, вийти, показати свою програму. Іноді батьки забувають, що це, по-перше, дитина, а вже потім перед ними спортсменка.

Коли дитина виступає, а в неї щось не вдається, що потрібно сказати батькам, тренеру? Як підтримати, щоб заспокоїти правильно?

– Що батькам не можна робити? По-перше, розбирати помилки. Це зона відповідальності тренера. Я завжди кажу, зробити зауваження – це робота тренера.

Підтримати, похвалити – це обов'язок батьків. Коли дитина знає, що після змагань, якби вона не виступила, вона повернеться додому і її будуть любити, навіть якщо вона виступила погано або вона виступила добре, це дуже важлива опора, яка формується всередині дитини. А якщо дитина, готуючись до змагань, вже знає, якщо вона загубить той м'яч, дорога в машині додому буде така, що її будуть якось ображати, робити зауваження, "ти що не могла краще". Звісно, це вже набагато складніше змагання для цієї дитини.

Чи може тренер через місяць, можливо, через пів року побачити, що в дитини немає потенціалу?

– Давайте спочатку так. Мені здається, що це найбільша фантазія молодих тренерів, коли тренер через півроку тренувань каже про майбутнє дитини щось. Ні, це неможливо.

Що може тренер? Побачити фізичну підготовку тільки в цей момент, ось в цю секунду. Діти розвиваються, розкриваються дуже по-різному. І дуже часто буває так, що 3-4 роки дитина не показує якісь результати. Потім вона починає працювати, вона росте, вона змінюється, стає дуже класною гімнастикою.

Якщо дитина займалася 10 років, прийшла в 6, зараз їй 16, але успіхів якихось досягти не вдалося, що від художньої гімнастики отримала ця дитина?

– Я дуже не люблю, коли спорт вимірюють кількістю медалей. Спорт вчить багаторазовому повторенню без очікування швидкого результату.

Спорт вчить дисципліні. Спорт дає гарне тіло, фізичну форму, яку не можна позичити, купити або вкрасти. Спорт дає ці навички, які зроблять цю дитину успішною в подальшому житті.

І якщо дитина прийшла в спорт і не стала чемпіонкою, це зовсім не означає, що вона десь програла. Якщо вона вийшла зі спорту сильнішою, наполегливою та впевненою в собі – спорт зробив свою справу.

Читайте також: Ритейлерка Аліна Ярова: McDonald's не відкриється на підземному паркінгу "Нікольського" в Харкові через технічні вимоги