Представниця "Порятунку тварин" Олена Донець: Іноземці приїздять до Харкова, щоб забрати покинутих тварин

Понад 90% евакуйованих тварин, які перебувають під опікою громадської організації "Порятунок тварин Харків", були домашніми, страждають без "своїх" людей і втраченого життєвого простору. Як для вихованців шукають нові родини, чому іноземці хочуть узяти чотирилапого компаньйона саме з України та яких тварин найважче прилаштовувати – в інтерв’ю виданню "Думка" розповіла керівниця напрямку адопції Олена Донець.

Що мають зробити нові потенційні господарі, які беруть тварину із ваших центрів?

- Механізм, якщо його можна так назвати, відпрацьований. Ми обов’язково спілкуємося з майбутньою сім’єю. У нас є анкета, за якою ми працюємо. Звичайно, що все проговорюється, ми з’ясовуємо, куди їде тварина, в яких умовах житиме, наскільки людина зацікавлена в адопції.

Більшість ваших підопічних – це коти та собаки.

- Так. Звичайно, що евакуація – це ціла палітра різних тварин. І свійські – і курочки, і гусочки, і всі. Все, що тільки можливо! Тобто якщо є такі заявки та є можливість провести евакуацію, то ми це робимо. Але наш фокус – це котики та собаки. Велику частину цих тварин знаходять і привозять наші військові, бо вони перебувають якраз на тих територіях, звідки їдуть люди. І тварини до них прибиваються, вони їх підбирають, виходжують, годують. І потім їх треба кудись прилаштовувати, бо військовим треба їхати далі.

Я хочу відзначити, що за вже чотири роки війни трошки змінилася ситуація в плані поведінки тварин. Напевно, що вони стають більш обізнаними. Тому що на початку вторгнення було так, що коли розбомбили будинок, собака все одно залишається його охороняти. Вона сидить у цих завалах… Наприклад, ми спостерігали ситуацію: собака спускалася в погріб і водила з собою всіх своїх друзів, потім вони виходили і далі сиділи, охороняли свої зруйновані будинки. І це було проблемою для собак. А зараз що собаки роблять? Вони шукають людей, біжать до військових.

Це теж своєрідна адаптація…

- А наші захисники, виконуючи свою важку роботу в тих нелюдських умовах, не просто рятують, а змінюють життя тварини. Наша комунікація з ними не виглядає так: я знайшов собаку – заберіть. Ні. Нам дзвонять, коли вже пройдений дуже великий етап. Тварини вже і оброблені від всього, що можливо, і вакциновані, доглянуті, і цуценята вже вигодовані з пляшечки. Тобто вони вже все зробили. Знаєте, це як найвищий прояв людяності. Нам залишається тільки сказати: "Звичайно, так, заберемо".

З нами досі на зв’язку військова Наталія, яка знайшла собаку ще на початку 2023 року, вона виявилася вагітною. Вона її возила всюди з собою, йшла на завдання – залишала на побратимів. Собака народила, ці всі цуценята були доглянуті, по графіку оброблені і вакциновані. І вже купою вони їх возили всюди, куди переміщувалися. І військова нам подзвонила і попросила забрати, бо сказала, що йдуть туди, куди їх просто не хочуть забирати. Тобто основна ціль – це порятунок. А не так, що вони нам заважають, заберіть. Вони їм ніколи не заважають. І ці тварини – ми це підмічаємо – знаєте, високоінтелектуальні та високорозвинені. Вони легко йдуть на контакт, легко спілкуються, весь час намагаються зрозуміти, що ж ти мені кажеш, я тебе бачу вперше, але я тебе послухаю. Вони максимально налаштовані на людину.

Ніби службові собаки "на мінімалках".

- Це не те, що слухняна собака, яка сидить, лежить, виконує команди, а вони такі дуже-дуже комунікативні.

У нас нещодавно був собака від військових, хлопці назвали його Містер Кавалер. Він із ними стільки проїздив, у всіх бліндажах, де тільки не був. Ми забрали його, бо вони вирушили на такі позиції, що не могли собаку взяти. І ми його прилаштували в Чехію. І настільки вдячна ця родина. Тобто це, знаєте, таке рукостискання на багато тисяч кілометрів: починається все із зони бойових дій, а закінчується щасливою родиною і щасливою собакою. Наші тварини і в Польщі, і в Німеччині, в інших країнах Європи – в родині. І це всіх надихає.

Прилаштування за кордон, здається, що це нереальна, складна процедура. Чому іноземці хочуть узяти тварину з України, з зони бойових дій?

- Насправді їм важливо. Тому що хтось їде за нас воювати, є інтернаціональні легіони. А є люди, які залучені емоційно та ментально в те, що відбувається у нас. Ми отримуємо дзвінки, повідомлення – іноземці дякують за порятунок тварин.

Ми так жартома можемо сказати про адопцію за кордон, наприклад: "автобус Бахмут – Париж". Такого не існує, але є розтягнутий у часі процес. І це можливо. Ми потім підтримуємо зв’язок із європейськими сім’ями. І вони відмічають, що це дуже вдячні тварини. Так, треба вкладатися в них душею, більше, ніж з тваринами, які не пережили подібного. Але ж яку велику вдячність проявляють ці котики і собачки. А їхні нові сім’ї таким чином стають дотичним до українців, до нашої нації. І це насправді ще крок до нашої підтримки. І це сильна підтримка. Вони більше починають слідкувати за нашими новинами, наприклад, запитують, як ми, коли прочитали про чергові обстріли. Це люди, які переживають не просто за команду "Порятунку тварин", а взагалі за нашу країну. Це такий коннект (з англ. connect – зв’язок, з’єднувати, – ред.) інших суспільств із нашим.

Іноземці приїздять особисто за твариною чи організовується вами логістика?

- Буває, що і приїздять. Днями у нас була жінка з Фінляндії, вона викладачка бальних танців. Вона вже якось взяла в нас кішечку і вирішила, що приїде ще раз.

Я розумію, що після зони бойових дій у тварин хвороби, стрес. Вони недоглянуті, деякі й поранені. Як із цими групами працювати, кого найважче прилаштовувати?

- Я спочатку відзначу, що у нас від початку зберігаються всі дані – хто й коли до нас приїхав, з якими проблемами, що у нас отримував. Розроблена унікальна схема для фізичної реабілітації, бо всі мають постійний рівень стресу і гормональні збої. Ми піднімаємо імунну систему на той рівень, щоб вона запрацювала максимально добре. Чітко по схемі тварини отримують декілька препаратів. І ми таким чином досягли того, що у нас немає перезараження між тваринами. Вийшло сформувати саме колективний імунітет. І коли приїжджають нові собаки, вони легко входять у ці колективи.

Щодо складностей із прилаштуванням. Є такі категорії. Перші, можна сказати, найзалежніші від людей – це породисті собаки. Це вівчарки, алабаї, стаффорди, хаскі, лайки, а також метиси. Це собаки, яких сотні років виводили спеціально для того, щоб бути поруч із людиною, присвячувати їй увесь свій час. Не просто бігати десь поруч чи сидіти. Вони не уявляють свого життя без людини, а тому дуже страждають. Це в їхніх генах.

Уже є багато іноземних досліджень на цю тему: якщо не стало господаря, то і собака хоче померти. Тобто максимально просто і жахливо вона сприймає світ. Тому після евакуації ми працюємо на відновлення психоемоційного стану цих тварин. Бо ніяка імунізація не спрацює, якщо тварина відмовляється жити, якщо їй настільки важко зрозуміти, чому я тут, де мої люди, що сталося зі мною. Це все проговорюється. Ми кажемо: дивися, все добре, ми знайдемо тобі, якщо хочеш, жовтий диванчик, а хочеш – сім’я буде з дитиною. Ми фантазуємо для того, щоб запустити процес емоційного відновлення, психологічного стану собаки.

Маленькі собаки – це ще окрема категорія. Вони взагалі не розуміють, як вони можуть жити без людини. Тому що їм необхідний зовнішній захист фізичний, вони на руках. Якщо господаря немає, то вони теж впадають у різні важкі стани.

І, напевно, виділю ще категорію – старенькі собаки. Ми створюємо для них максимально комфортні умови. Ці тварини спокійні, з ними треба спілкуватися, вони люблять гуляти. Вони не будуть бігати, стрибати з огляду на стан.

Як із котами?

- Котики ще більш стресові, ще більше відчувають, що відбувається. Ми протягом війни отримуємо таких котів, які настільки вистраждалися в зоні бойових дій, настільки їхня нервова система не може переварювати, що в них починаються захворювання. Наприклад, є коти, в яких узагалі немає імунітету. Він не просто знижений, його не існує.

Є коти, в яких через надмірний рівень стресу настільки вже йдуть незворотні зміни в організмі. І їм потрібні умови.

Крім того, більшість котиків виросли з людьми, вони налаштовані на людей, вони домашні. Потрапляючи в реабілітаційний центр, тварини взагалі не хочуть ні з ким спілкуватися, тому що ти жив один узагалі, а тут тебе поселили у колектив. І переїжджаючи в нову родину або хоча б у тимчасову, домашні коти швидше відновлюються. Знову ж таки, цей психоемоційний фактор, який дуже зв’язаний із фізичним станом. Якщо емоційно котик чи собака перебувають у стресі, то ніякі ліки не допомагають. Ми можемо колами, колами їх давати, але…

Тому намагаємося знайти максимально комфортні умови для кожного. Щоб було добре, спокійно. Якщо тобі потрібна чорна лежаночка, бо ти чорний котик – вони люблять на чорному лежати або сидіти в темних кутках – будь ласка, ми тобі забезпечимо. До речі, руденькі котики туляться до руденьких, а триколірні до триколірних. Вони групами такими з’єднуться, знають свої особливості. Тобто робимо все, щоб зрозуміти їх, і допомогти максимально відновитися. Але для повного відновлення потрібні родини.

Бачила в соцмережах на сторінках вашої організації, що проводяться різні заходи, наприклад, вигули собак чи залучення для облаштування території. Наскільки це допомагає у прилаштуванні тварин?

- Так, з червня ми відкрили свої двері і аж до холодної осені запрошуємо всіх до врятованих тварин. Для чого це і чому важливо. Звичайно, ви можете всиновити когось, якщо серце ляже до якоїсь тваринки, а можете просто прийти й поділитися своїм теплом, частинкою себе, задля того, щоб у майбутньому відбулася адопція. Ефект від спілкування відразу видно – наскільки собака змінюється, коли їй приділяють увагу. Вона розуміє: ага, я така красива, ага, я можу не тікати, я можу тут походити, а ще мене почухають, а ще дадуть смаколик. Цей процес взаємодії цілющий для собаки чи котика. Ці 30-40 хвилин, година уваги багато коштує для них.

В організації є притулок "Маленький принц". Я одного разу там подувала, він мене шокував у найкращому сенсі цього слова. Тому що я не бачила ще такої кількості тварин на обмеженій території, де б не було взагалі ніякого запаху поганого, де настільки системний догляд. Туди можна прийти просто поспілкуватися з тваринами чи й обрати для себе, чи навпаки – якийсь котик сам обере вас.

Вони саме так і роблять. "Маленький принц" – це реабілітаційний центр саме для котиків, і це простір, де відбувається комунікація. Приходять люди, зокрема, військові та діти. Це місце, де можна розслабитися, приємно провести час – і це має певний терапевтичний ефект, і для тварин, і для наших гостей.

Скільки тварин вдається прилаштувати за місяць? А скільки хотілося б прилаштувати?

- Насправді, нам треба небагато. Всього тисяча щасливих людей, які можуть долучитися до порятунку, і тоді в нас нікого не залишиться. Тобто у нас зараз 1100 собак і близько 300 котів. Якби ж щомісяця знаходити 150 нових сімей.

А яка динаміка?

- Виходить так, що яку кількість на місяць ми приймаємо нових, таку приблизно й вдається прилаштовувати. Але цього недостатньо все одно, тому що у нас постійно є цей "залишок".

Як би ви заохотили тих, хто хоче завести домашнього улюбленця, але схиляється до купівлі тварини, а не бере у притулку?

- Ми для цього і відкрили двері – і "Маленького принца", і ARK Peace Sanctuary, реабілітаційного центру для собак. Бо евакуація – хоч це і важка, дуже страшна в якийсь момент робота – лише початок. Це перший крок до остаточного порятунку життя. Ми запрошуємо всіх долучатися до нашої діяльності – окремих людей, організації чи клуби, які займаються породистими собаками, кінологів, зоопсихологів. Тільки в сім’ї, під захистом нової родини, яка буде любити, турбуватися, віддавати себе, відбувається відновлення, тварина віднаходить сенс життя. І для цього ми й працюємо.

Наші тварини готові до адопції, вакциновані, проліковані. І як я вже казала, вони проявляють надзвичайну вдячність у нових сім’ях.

Читайте також: Представниця "Порятунку тварин Харків" Ярина Вінтонюк: Тварина перестає розуміти, для чого жити, якщо не має сім’ї