СЗЧ: з армії – у трудовое рабство. Ринок праці поза законом у Харківській області

Офіс генерального прокурора України перестав публікувати ці дані, пояснивши рішення міркуваннями національної безпеки для запобігання використанню інформації ворожою пропагандою.

Точна кількість військовослужбовців, які самовільно залишили свої частини, невідома. Виступаючи у Верховній Раді 14 січня 2026 року під час свого призначення тодішній міністр оборони Михайло Федоров заявив, що у статусі СЗЧ перебувало близько 200 тисяч військовослужбовців.

За різними оцінками та опублікованими даними, за час повномасштабної війни було зареєстровано від 235 до 290 тисяч кримінальних проваджень за фактами самовільного залишення частини та дезертирства. За інформацією окремих спеціалізованих прокуратур та народних депутатів, у деяких спеціалізованих прокуратурах сфери оборони до 80% усіх кримінальних проваджень були пов'язані саме із цими правопорушеннями.

Станом на листопад 2025 року, згідно з даними української громадської організації "Інтенція", яка займається захистом прав військовослужбовців, було зафіксовано 306 072 випадки самовільного залишення частини та дезертирства, з яких 250 399 припадали на СЗЧ, а 55 673 - на дезертирство. Виходячи з цих даних, загальна кількість подібних випадків становить майже третину від чисельності мільйонної армії.

Автори дослідження зазначають: через те, що основні причини правопорушень залишаються невирішеними, можна прогнозувати, що за 2026 рік кількість СЗЧ зросте до понад 500 тисяч, а дезертирство – до 28 тисяч. Це дорівнює 1/2 чисельності Сил оборони. І це оптимістичний прогноз. Навіть якщо подібні прогнози виявляться завищеними, масштаб проблеми сьогодні виглядає безпрецедентним.

Різні джерела наводять різні цифри, проте всі вони свідчать про одне: кількість громадян України, які мають статус, що "самовільно залишив частину" або "дезертир", надзвичайно велика. Така значна кількість людей, які пройшли військову підготовку, які володіють зброєю і перебувають поза законом, могло б значно ускладнити криміногенну обстановку країни.

Проте насправді ситуація інша. Випадки скоєння тяжких кримінальних злочинів особами, які перебувають у статусі СЗЧ, залишаються відносно рідкісними. Більшість тих, хто несанкціоновано залишив військову службу, за наявними даними, прагнуть не до протиправної кримінальної діяльності, а до того, щоб знайти роботу, забезпечити себе та свої сім'ї засобами існування та, наскільки це можливо, продовжувати звичайне життя, незважаючи на нелегальний статус.

Інтеграція та пошук роботи

Закономірно, що така численна група людей зі специфічним правовим статусом починає формувати власні канали комунікації. Основні способи обміну інформацією – особисті зв'язки, "сарафанне радіо" та інтернет.

Попри очікування, військовослужбовці, які пішли в СЗЧ, не стають вигнанцями. Фактів соціальної ізоляції щодо СЗЧ-шників не спостерігається. Родичі, друзі, сусіди та колишні колеги продовжують підтримувати з ними стосунки. Навіть товариші по службі, що залишилися на фронті, нерідко підтримують зв'язок з тими, хто самовільно залишив частину.

Військовослужбовці, які самовільно залишили місце служби, підтримують комунікацію через родичів та спільних знайомих. Це дозволяє їм обмінюватися інформацією про можливості та умови працевлаштування, рекомендаціями та відгуками про роботодавців. Також активно подібна інформація поширюється в інтернеті, де стихійно виникають спільноти користувачів зі статусом СЗЧ.

Обговорювані теми на таких імпровізованих форумах – не можливе кримінальне переслідування, а пошук роботи, способи легалізації свого існування та адаптація до життя поза армією. Головна тема для більшості учасників цих обговорень – вирішення самих повсякденних завдань: де жити, на що існувати і як знайти роботодавця, готового прийняти людину, яка фактично перебуває в становищі злочинця "в розшуку".

Питання працевлаштування осіб зі статусом СЗЧ є пріоритетним. Працювати необхідно кожному, але нелегальний статус означає повну відсутність громадянських прав, а це суттєво обмежує вибір, підвищує ризик трудової експлуатації з боку несумлінних роботодавців та унеможливлює офіційне працевлаштування.

Як знайти роботу в СЗЧ

Через особисті зв'язки

Якщо людина до війни мала репутацію працьовитого і "майстра на всі руки", вона може працювати по дрібному побутовому ремонту по-місцевому. Через знайомих та сусідів він починає отримувати замовлення на будівельний ремонт, сантехнічні, електротехнічні та інші господарські роботи. Фахівців у цій сфері залишилося зовсім небагато, а ті, хто працює легально, дуже підняли ціни. Інформація про хорошого майстра "по сусідству" поширюється по довколишніх будинках. Нерідко один такий майстер обслуговує відразу кілька багатоквартирних будинків, не потребуючи будь-якої реклами.

Дистанційна робота – інтернет

Робота в інтернеті - це повна анонімність, відсутність прямих контактів, можливість не залишати житло. Ідеальні умови для того, кого шукають. Але не все так райдужно.

Знайти роботу в інтернеті просто, і для цього необов'язково бути айтішником. Знайти дистанційну роботу без досвіду цілком реально, оскільки багато компаній готові навчати співробітників з нуля для виконання базових та стандартизованих завдань. Найбільший в Україні інтернет-портал для пошуку роботи на запит "дистанційна робота в Харкові без досвіду роботи" видає понад п'ять з половиною тисяч вакансій.

Найбільш затребуваними залишаються вакансії операторів служби підтримки, співробітників кол-центрів, операторів текстового чату, онлайн-консультантів, менеджерів з продажу, фахівців з обробки даних та копірайтерів.

Однак саме цей сегмент ринку приваблює велику кількість шахраїв. Під виглядом роботодавців вони пропонують сплатити за навчання, придбати методичні матеріали або виконати об'ємне "тестове завдання". Після отримання результату зв'язок із кандидатом припиняється, а виконана робота використовується безкоштовно. Тому пошук віддаленої роботи потребує особливої обережності.

Професійні навички та колишні роботодавці

У Харкові ще з 2023 року з початком "бусифікації" з'явилися правила щодо безпечної роботи для "ухилянтів". Майже так само ці правила застосовуються і для "СЗЧ-шників": мінімум пересувань містом та безпечні маршрути, переважно закрите місце роботи та проживання там же.

До війни Харків вважався одним із найбільших будівельних центрів України. На даний момент у будівництві є величезний дефіцит кадрів, і влаштується в цій галузі найлегше. Роботодавці охоче беруть на роботу охочих, не питаючи їх документів та поточного статусу. До того ж абсолютна більшість усіх харківських будівельників до війни працювала без офіційного працевлаштування. Раніше для влаштування на роботу не потрібно трудових книжок і трудових договорів, домовлялися в усній формі, "били по руках", а розрахунок відбувався виключно готівкою. Будівельна галузь в Україні завжди була у сірій зоні і війна нічого не змінила.

Як правило, підрядники ("виконроби") знаходять фахівців зі своїх старих баз даних або через своїх робітників, які мають відстрочку.

Часто ті, хто пішов у СЗЧ, самі знаходять своїх колишніх наймачів і якщо умови дозволяють, продовжують працювати у них, як раніше, але з можливістю проживання (на будівельному об'єкті, на виробництві, в офісі). Їжею забезпечує наймач або привозять дружини.

Зараз звичайна справа, коли роботодавці у разі проживання робітників на місці роботи, суттєво урізають рівень оплати, порушуючи попередній усний договір, називаючи це "платою за проживання", яка може становити до 50% від спочатку обумовленої суми. І навіть якщо це важкі та некомфортні побутові умови або їхня повна відсутність, це нікого не зупиняє.

Робота з проживанням та виїздом

Ще одним поширеним варіантом є робота на віддалених будівельних об'єктах.

Великі забудови, зазвичай, розташовані поза містами – у невеликих населених пунктах чи сільській місцевості. Саме на великих об'єктах нестача кадрів відчувається особливо. Для людини, яка ховається від офіційного розшуку, такі умови виглядають значно безпечнішими, ніж постійне перебування у великому місті.

До 2025 року у Харкові існувала практика неофіційного набору робітників на будівництво фортифікаційних споруд в області. Для працевлаштування не були потрібні ні документи, що підтверджують кваліфікацію, ні навіть паспорт. Робітників наймали через посередників – виконробів, оплату обіцяли від 1000 до 1500 гривень на день, залежно від жадібності посередників. Робітників організовано доставляли транспортом до місця виконання робіт в область, розміщували на базах відпочинку чи інших тимчасових об'єктах, а відрядження зазвичай тривали один – два тижні.

Ця робота була важкої фізично і пов'язаної з високим ризиком. Відомі випадки загибелі робітників внаслідок артилерійських обстрілів та підривів на вибухонебезпечних предметах, деякі зникли безвісти. Незважаючи на це, подібні пропозиції мали попит серед військовослужбовців, які перебували у статусі СЗЧ.

Фахівці високої кваліфікації

Наразі існує гостра потреба у кваліфікованих кадрах для виконання робіт з ремонту доріг, капітального будівництва, зведення об'єктів критичної інфраструктури та фортифікаційних споруд. Також затребувані фахівці з аварійно-відновлювальних робіт та налагодження інженерних комунікацій.

Але особлива увага приділяється пошуку майстрів у галузі будівництва залізобетонних конструкцій – саме військові дії багаторазово збільшили потребу в таких кадрах, а кількість кваліфікованих робітників скоротилася до критичного рівня. З цієї причини, якщо працівники мають необхідні навички, деякі підрядники та замовники готові заплющувати очі на правовий статус і відсутність документів навіть на офіційних та секретних об'єктах.

Фахівцям-бетонникам пропонують проживання безпосередньо на території, харчування, мінімум контактів із сторонніми та безпечну доставку до місця роботи у супроводі тих, хто може безперешкодно провезти через блокпости.

Втікачі з армії задіяні на будівництві тваринницьких та сільськогосподарських комплексів і навіть на військових та об'єктах, що охороняються, з обмеженим доступом і пропускною системою.

Жертви трудового рабства та обману

Офіційної статистики не існує, але відомо про велику кількість порушень, пов'язаних із трудовою експлуатацією осіб, які перебувають у статусі СЗЧ. Проблема незаконного використання праці та невиплати грошей військовослужбовцям у статусі СЗЧ – одна з найгостріших та найболючіших тем у правозахисній та правоохоронній практиці на даний момент. Безвихідь, загроза кримінального переслідування та неможливість працевлаштуватися офіційно створюють сприятливі умови для роботодавців або несумлінних посередників.

Що чекає на військовослужбовців, які самовільно залишили частину, у разі нелегального працевлаштування. Типові ситуації:

• Робітників доставляють місце роботи, іноді в іншу область, переправляючи через блок-пости. Назад люди самі повернутися не можуть і стають абсолютно безправними заручниками. Перебуваючи у безвихідній ситуації їм доводиться виконувати будь-яку роботу, буквально за їжу та житло.
• Коли підходить час розрахунку, замість грошей отримують погрози: "Вимагатимете гроші – ми повідомимо, де ви знаходитесь, і вас відправлять на фронт або у в'язницю".
• Нечесні роботодавці плавно виплачують невеликі аванси на цигарки та їжу, нарощуючи основний "борг", щоб утримувати людину на об'єкті якомога довше.

У юридичному сенсі військовослужбовець, який вчинив СЗЧ, залишається громадянином України та зберігає базові конституційні та цивільні права, але реалізація цих прав обмежується через статус кримінального правопорушення та оголошення у розшук. Юристи та правозахисники наголошують: спроба "схоронитися" на нелегальній роботі майже завжди веде до фінансового обману та ізоляції. Єдиний дієвий спосіб вийти із зони ризику – повернутися у правове поле.

Читайте також: Злочинність після війни. Що може бути у Харкові