Найгучніше викрадення людини в Харкові: версії міліції та "вулиці"

Слово "кіднепінг" увійшло до нашого лексикону наприкінці 1980-х років з голлівудських бойовиків після появи відеосалонів. Досі цей термін більшість законослухняних громадян сприймає як щось нереальне, постановкове та суто кіношне. Але у 1990-х викрадення людей з метою викупу стало страшною реальністю.

Пік викрадень людей у Харкові припав на середину дев'яностих – початок нульових. За цей короткий період харківські правоохоронці розкрили понад десять таких злочинів. І не завжди такі спецоперації були успішними.

У січні 1996 року було викрадено та вбито 19-річного студента медичного університету – злочинці знали про те, що у нього багаті батьки. Викрадачі були з ним знайомі, вмовили його сісти до них у машину, де й задушили. Тільки після розправи бандити вимагали викупу. За місяць їх затримали.

Того ж року навесні у під'їзді власного будинку був викраденний онук на той момент колишнього заступника харківського губернатора С. Як тільки родичі хлопчика звернулися до міліції, викрадачі подвоїли суму викупу та пригрозили привезти дитину частинами. Гроші передали без участі правоохоронців. Після чого хлопчика показово підвезли та відпустили на вулиці Весніна біля дверей УБОЗ.

Листопад 1996 року – викрадено учня другого класу, його бабуся працювала у торгівлі. За викуп у 500 доларів хлопчика відпустили, викрадача затримали. Березень 1997-го. У Чугуєві викрадено 19-річного хлопця. Коли мати передавала гроші 450 доларів, злочинців затримали. У січні 2000 року на Малій Панасівській викрадено директора науково-медичного центру. Злочинців затримали завдяки операції "перехоплення", чоловік залишився живим. У 2001 році сталося останнє з гучних викрадень. 10 тис. дол. вимагали бандити в бізнесмена за повернення його дружини. Злочинців затримали під час передачі грошей, жінку врятували. І це лише ті епізоди, про які стало відомо, тобто ті, за якими працювали правоохоронці. Скільки жертв вирішували по-тихому заплатити викуп і не зв'язуватися з офіційною владою, невідомо.

Найгучніше, за сумою викупу, викрадення, не лише у Харкові та в усій Україні, сталося 13 грудня 1996 року.

Версія міліцейського начальства Харкова

Бандити увірвалися до квартири викладача-репетитора і викрали шестирічну дочку великого харківського підприємця Олександра Л. – одного з найбагатших харківських підприємців того часу, який займався постачанням окорочкыв "ніжки Буша" до країни.

Виконавці – сім'я наркоманів та їхні друзі, у тому числі колишній міліціонер, усього 7 осіб. Замовником викрадення був приятель. Викуп, що вимагали, за одними даними мільйон доларів, за іншими – півтора. Стільки батько викраденої дівчинки заборгував компаньйону за угоду. Дівчинку довго ховали по квартирах у Харкові, а потім – відвезли на дачу до Москви. Операція зі звільнення дитини затяглася на 3 місяці. Сищиків підвела експертиза.

"Експертиза 3 тижні робилася, не ідентифікувала голос, а за ці дні він зник, тому так довго не могли звільнити дівчинку. Вдруге вийшли у березні, затримали у Москві".

Неофіційна версія

13 грудня 1996 року була викрадена восьмирічна Н., дочка президента концерну Олександра Л., одного з найбільших харківських підприємців. Батька дівчинки називали "горілчаним королем" Харкова. Того дня дівчинка займалася музикою на квартирі викладачка. Удома був і син учительки. Зазвичай дівчинку супроводжували двоє охоронців, але того дня з низки причин їх не було.

Під час заняття у двері подзвонили. Подивившись у вічко, господиня побачила пристойного вигляду жінку. "Харківгаз", - представилася вона. Викладачка відчинила двері – і одразу до квартири увірвалися троє чоловіків. Господиню та її сина зв'язали. Дитину забрали з собою.

Того ж дня батькові дівчинки зателефонували та повідомили, що він може викупити дочку за півтора мільйона доларів. Олександр обіцяв зібрати потрібну суму. Як стало відомо, бізнесмен справді хотів заплатити і не хотів зв'язуватися із владою. Але навіть продавши свій бізнес, він не набрав би стільки грошей.

Почалися тривалі переговори із викрадачами. Представником злочинців у них виступав О. Бунтагов, у минулому співробітник МВС однієї з колишніх союзних республік, а нині безробітний громадянин Греції. Бунтагов озвучив свою приналежність до силових структур, що багато в чому стало причиною, через яку батько дівчинки відмовився від співпраці з міліцією.

Олександр Л. зустрічався з "переговорником" кілька разів. Шукали компромісне рішення. Цікаво, що в телефонних розмовах із батьком дівчинка також переконувала батька віддати гроші. "Тату, ну ти ж винен грошей, дай їм". Пізніше з'ясувалося, що здирники переконали дівчинку в тому, що батько їм винен, щоб використовувати її для тиску на нього. Звідси й пішла версія про якогось лиходія-компаньйона. Весь цей час, понад два місяці, поки йшли переговори з викрадачами, харківська міліція залишалася у невіданні, ніхто навіть не підозрював про те, що сталося. Рух у справі розпочався після зникнення харків'янина Михайла С. у середині лютого.

19-річний Михайло С. був сином впливового та заможного харківського "сірого" бізнесмена, який мав тісні зв'язки зі злочинним світом і був у дружніх стосунках з лідером однієї з харківських "районних" ОЗУ, а також мав ділові зв'язки з батьком викраденої дівчинки. Михайло входив до будинку сім'ї бізнесмена Олександра Л, добре знав його доньку, їхні сім'ї часто влаштовували спільні урочистості. Михайло був типовим представником "золотої молоді" на той час. Розпещений хлопчик, у якого було все, не було жодних фінансових проблем, але він тягнувся до кримінального світу та блатної романтики. Він часто бував у закладах, де збирався криміналітет. Саме в одному з таких закладів його і взяли "в оборот". Згодом він погодився допомогти з викраденням дівчинки, причому без матеріальної винагороди, лише за обіцянку підтримки у підвищенні його "кримінального авторитету" у блатному середовищі. Це називалося "взяти на слюнтявку". Саме Михайло дав повний розклад за маршрутами пересування дівчинки, адресу репетитора та кількістю охорони. Була версія, що він дізнався і повідомив викрадачам, в який день з дівчинкою не буде охоронців, оскільки посилена охорона потрібна буде в цей день її батькові.

Михайла "прийняли" неподалік ВНЗ, в якому він навчався. Двоє чоловіків пред'явили посвідчення, посадили в машину і відвезли, це бачили кілька його однокурсників. Наступного дня Михайло не з'явився вдома, його батьки забили на сполох і почали пошук. Але молодик зник безслідно. Все, що з'ясував його батько, використовуючи весь свій вплив та чималі кошти – в жодну з установ силових відомств міста його не доставляли. Були чутки, що якісь особливо завзяті співробітники карного розшуку через своїх інформаторів дізналися про причетність Михайла до викрадення дочки якогось дуже багатого бізнесмена. Щоб дізнатися про місцезнаходження жертви та за це отримати відповідний грошовий бонус, як тоді було прийнято, хлопця неофіційно забрали з вулиці, привезли на конспіративне місце та допитали, але погарячкували та не розрахували сил.

Що розповів Михайло невідомо, але після цього харківська міліція почала виявляти інтерес до справи та шукати виходи на викрадачів. Запідозривши недобре, наприкінці лютого здирники перебралися до Москви. Після цього харківські міліціонери вже повноцінно працюють у справі разом із московським РУОП.

Злочинці знову зв'язалися з бізнесменом та вимагали зустрічі. Батько терміново прилетів до Москви. Остання зустріч із Бунтаговим відбулася 28 лютого у готелі "Академічна" вже під контролем московського РУОП. Олександр Л. зажадав підтвердження того, що його дочка жива. Він дав здирникові іграшку доньки, щоб дитину з нею сфотографували. Через день вимога була виконана. Батько переконався, що з Ніною все нормально, а правоохоронці вирішили заарештувати злочинців. Місце, де тримали заручницю, вже було відоме.

У ніч проти 5 березня міліціонери оточили дачу в підмосковному селищі Малахівка, де, як передбачалося, тримали заручницю. Але вона виявилася порожньою. За дві години до візиту спецназу дівчинку перевезли до Москви, до будинку на вулиці Великій Філівській вулиці. О п'ятій ранку там уже були співробітники РУОП разом із харківським спецназом. Хоч як дивно, але дівчинка спокійно сприйняла появу міліціонерів. Вона була весела і бадьора. Чого не скажеш про Людмилу Лудан, ту саму "жінку з Харківгазу", яка майже три місяці охороняла заручницю.

Лудан зізналася, що їй обіцяли 25 тисяч доларів. Троє її спільників, у тому числі її син, який брав участь у викраденні дитини, були заарештовані в Харкові. Бунтагова затримали лише 9 березня в аеропорту "Шереметьєво-2". За два дні до звільнення Ніни він відлетів до Греції і повернувся лише тоді, коли йому передали дезінформацію про те, що гроші отримано.

А дитина з мамою увечері 5 березня відлетіла до Харкова.

Ця справа досить широко висвітлювалася у ЗМІ, було знято кілька документальних фільмів. Обговорювали її в Харкові та в "певних колах":

Насамперед, офіційна версія про те, що викрадення організувала "родина наркоманів" - цілковита нісенітниця. Ретельна попередня підготовка, чітко організовані дії під час викрадення, часті зміни місць утримання заручниці, перетин державного кордону з викраденою дитиною, проживання в престижному дачному селищі, а потім в елітній квартирі в центрі Москви - на це необхідні колосальні кошти. Таке підприємство могло організувати лише велике злочинне угруповання. Те, що один із викрадачів був громадянином Греції, могло вказувати на причетність до викрадення Курганської ОЗУ, члени якої дуже легко отримували саме грецьке громадянство. Або це було якесь міжнародне угруповання, що спеціалізується на викраденнях.

А ще казали, що тіло Михайла С., швидше за все, закопали десь у лісі під Харковом.

Читайте також: Харківські "домушники". Специфіка квартирних крадіжок у Харкові