Харківський бізнесмен і волонтер Юрій Сапронов, незважаючи на загрозу, із перших днів російського вторгнення залишався в Харкові та підтримував і цивільних, і військових. За часи війни він не втратив медійності та впливу на громадську думку.

Один із найбільших харківських бізнесменів в інтерв’ю виданню "Думка" розповів про своє бачення економічного майбутнього Харкова, про потенційні прибуткові галузі, про перспективи членства України в НАТО та Європейському Союзі, про військові загрози, про світову стратегію придушення росії, про політику під час війни і після перемоги, а також анонсував свій вихід із усіх бізнесів.

ЕКОНОМІКА ВОЄННОГО ХАРКОВА

Що зараз відбувається з економікою Харкова?

- По-перше, Харків ожив, люди повернулися. Людей 1,1 мільйона, мабуть, це три чверті. Кафе вже більше 50% відкриті, великі маркети, якась спортивна і розважальна інфраструктура, мабуть, ні, за дуже рідкими винятками. Можливо, корти у парку Горького грають у теніс. Я не чув, що працюють фітнес-центри.

Давно не питав і не залазив у бюджет міста, але інтуїтивно, за тими вибірковими статтями видатків, які я бачу у відкритому доступі, мені здається, що дохідна частина бюджету міста не впала. Відповідь дуже проста: у Харкові і навколо Харкова зареєстрована велика кількість підрозділів, заробітні плати у хлопців, на мій погляд, гідні, хоча й не може бути такого, що на війні може бути гідна зарплата, коли ти ризикуєш життям і можеш його втратити у будь-який момент. Але, наскільки я знаю, 110-115 тис. грн (мінімум 44 тис. грн, максимум – 144 тис. грн) – це заробітна плата наших хлопців, бійців. Саме завдяки цьому бюджет не має провалитися, тому що податок на доходи фізичних осіб залишається тут, на території.

Як щодо виробництва?

- Я знаю, що кілька десятків підприємств, скажемо так, цехів, маленьких заводиків, переїхали з обладнанням на правий берег Дніпра. Тобто це Чернівецька, Львівська, Хмельницька, Франківська, Рівненська області, Закарпаття. Багато знаю людей із прізвищами, із назвами підприємств. У душі я розумію, що з точки зору бізнесу навіть, якщо завтра перемога, вірогідність, що всі вони повернуться сюди, маленька. Тому що якщо вже обладнання поставили і станки…

Але я абсолютно спокійний, місто все одно буде жити, буде жити за рахунок дрібного бізнесу. Наскільки я пам’ятаю довоєнні цифри по Україні, доля малого бізнесу в економіці України не перевищувала 26%. Саме малого, а не малого та середнього. Це дуже мало. У світі – 50+%, так прийнято. Малий бізнес – це годівник. Тому я вірю, що місто точно буде жити за рахунок саме малого бізнесу, за рахунок того, що нас багато, внутрішнє споживання достатньо велике.

Я не вірю, що прийдуть великі, якірні інвестори. Я в це не вірю, тому що близько кордони.

Фото тут і нижче: Фейсбук Юрія Сапронова

А якщо говорити не про інвеститорів, а про власників великих виробництв, які вже були? Вони не повернуться також?

- Я не знаю. Я не впевнений. Кому потрібен "Харків Палас" або "Суперіор" після війни. Це лакшері-сегмент.

Але у виробництво я також вірю. Тому що виробничих приміщень у Харкові дуже багато, у тому числі покинутих, у тому числі нереалізованих, не проданих, у тому числі й державних. А шлях України у найближчі роки після перемоги – це тільки мілітарі. Це мілітарі-економіка. Умовно, економіка Ізраїлю, на мій погляд.

Що ви маєте на увазі, коли говорите про якірні інвестиції?

- Я говорю про прямі іноземні інвестиції. Я говорю про іноземних інвесторів. Умовно, Boeing не прийде і не знаю, чи будемо ми тут виготовляти "Леопарди". Я говорю про прямі іноземні інвестиції. Це теж однин із найважливіших макропоказників і валового внутрішнього продукту, і валового регіонального продукту. Однак ремонтну базу для "Леопардів" та "Абрамс" Харків може мати.

Але ж ці інвестиції останні роки ставали і так щоразу меншими.

- Так, але, тим не менше, ходять чутки, я не знаю, точно чи ні, але в західних областях України навіть зараз великі інвестори дивляться на правий берег. Умовно, "Байрактар" дивиться, умовно, "Ікеа" дивиться тощо. Але це все після перемоги.

Чи мають харківські машинобудівельні гіганти, зокрема, Завод імені Малишева, "Українські енергетичні машини" тощо перспективи в умовах післявоєнної мілітарі-економіки?

- Я дуже сподіваюся. І сподіваюся, умовно, не на Укроборонпром, а сподіваюся на те, що ми все ж переходимо і точно перейдемо на стандарти НАТО. А раз ми перейдемо на стандарти НАТО, нехай і "Леопарди" ми випускати не будемо, але ремонтна база під "Леопарди" або під "Бредлі" буде в Харкові. У це я вірю.

У попередніх інтерв’ю ви казали, що вже не хочете займатися бізнесом. Чому? Втомилися?

Мабуть.

Що будете робити зі своїм бізнесом?

- Продавати буду! Звичайно, буду продавати. Зараз завдання зберегти, виняньчити його, щоб не розвалився. Умовно, той же "Суперіор" – це 70 га території, це 20 тис. кв.м приміщень. Не обов’язково, щоб там був п’ятизірковий готель. На базі "Суперіор" може бути чудова клініка, чудовий реабілітаційний центр, які будуть потрібні, щоб лікувати не тільки військових, але й цивільних людей. Мабуть, і таких, як я, треба лікувати. Тому що цей постр-синдром я відчуваю на собі. Я вважаю, що я достатньо мотивований, як і раніше, але я знаю, що, швидше за все, це все на адреналіні. Організм тримається на адреналіні. На ненависті, на адреналіні.

Ви хочете повністю піти з бізнесу чи просто хочете його вести за межами України?

- Ні, я хочу повністю піти з бізнесу. Мені 60 років через 6 місяців. Я хочу мандрувати, я хочу віддати те, що я, мабуть, не віддав дружині, коли багато років був грошеробною машиною. Хочу більше бачити доньок, онуків.

За кордоном у вас, якщо не помиляюся, теж були бізнеси.

- Так, є. Там є невеликі потоки. Але там, звичайно, дуже стабільні ці бізнеси. Це хороші гроші, це сумарно кілька десятків тисяч доларів на місяць доходу. Це хороші гроші.

Я не хочу ці бізнеси розширювати. Я розумію, що треба возитися, треба ними займатися. У мене там маленькі долі, міноритарні долі. Тому я би теж хотів їх позбутися.

За моєю інформацією, у Харкові і державні, і комерційні банки часто відмовляють бізнесу у кредитах, грантах, овердрафтах, посилаючись на те, що це місто в зоні бойових дій. Чи чули ви про таке?

- Чи це правда, чи ні, я не можу сказати, тому що я не просив такі кредити, але я від 5 разів і більше чув про те, що ви зараз мені сказали. Швидше за все, така проблема є. Якщо це цікаво, можу подзвонити у кілька банків та уточнити.

Усі переселенці отримують виплати, релокований бізнес може отримувати кредити, при цьому ті, хто залишився в Харкові не отримують соцвиплат від держави і не можуть отримати кредити на розвиток місцевого бізнесу, що б могло сприяти поверненню людей. Видається так, що це несправедливо.

- Швейка працює дуже добре вся. Берці, тактичні кросівки, рюкзаки, форма, причому, чудово реально працює в Харкові. Багато, збільшилося, підсилилося. Швейка дуже добре працює вся.

Тим не менше є дисбаланс, на мою думку, коли в Харків потрібно повернути людей, але в Харкові є складності з працевлаштуванням і відновленням бізнесу.

- Звичайно, проблема. І це проблема одразу після перемоги.

Тобто це треба вирішувати потім?

- Це неправильно потім вирішувати. Думати потрібно зараз. Хотілося би побачити стратегію. Ми зараз затикаємо діри. Якщо міський бюджет більш-менш живий, то обласний бюджет неживий. Обласний бюджет завжди залежав від трансфертів із центру. Це одвічна проблема при всіх губернаторах, вона мало змінювалася.

Припустімо, завтра перемога. Терехов говорить, що більше 4 тисяч будинків зруйновані або пошкоджені, так і є, мабуть. Для порівняння, в Києві – трохи більше 300. Як вони пошкоджені? Це треба експертизу провести, проект замовити, витратити гроші. Потрібно зрозуміти, в якому стані комунікації. Вулицю Наталії Ужвій, по-моєму, простіше знести всю.

Стратегія. Чи є час у влади зараз займатися стратегією, я не знаю. Зараз затикання дір, але треба займатися стратегією. Потрібно писати програми розвитку, потрібно, умовно, щось показати чи то іноземному, чи то внутрішньому інвестору, щоб він прийшов. Хоча би ескізний план, хоча би картинки проекту якогось. Ось майданчик, проектно-кошторисна документація. Потрібно витратити гроші зараз.

За словами мера Ігоря Терехова, зараз за участі британського архітектора Нормана Фостера для Харкова створюється новий генплан, який насамперед буде відображати нову економічну стратегію розвитку міста. Як ви вважаєте, якою має бути економічна стратегія міста?

- Дві речі, які ми вже проговорили мазками. Давайте більш конкретно. Перша річ: це ті державні монополії, про які я казав, що країна буде з мілітарі-економікою. Навіть якщо завтра буде мир, все одно сусід дуже близько. Величезна кількість виробничих площ наших заводів – "Комунар", Завод імені Малишева, величезні площі ХАЗ, ФЕД – це буде жити.

Друга частина: однозначно, малий бізнес і торгівля. Валовий регіональний продукт Харківщини на піку був більше 6,5%. Це після Києва, Київської області і Дніпропетровщини. Це крута цифра.

З огляду на те, що в Харкові було одне з найбільший військових виробництво в Україні, все видається не настільки песимістичним.

- Так! Чого не буде? На місці або замість "Барабашово" з'явиться щось. Хто це реалізує? Фельдман зможе відновити, місто або ще хтось – за великим рахунком, яка мені різниця, якщо це буде майданчик, що створить нові робочі місця і відновить цей сегмент ринку. А в "Барабашово" була велика доля в економіці Харкова. Інше питання, що вже не буде росіян.

Чи британці, котрі формують новий генплан Харкова, розуміють, що в місті буде саме військова економіка?

- Британія історично дуже цікава земля. Це теж мілітарі, були постійні війни. Чому я вважаю, що розуміють, тому що для британців найважливіша річ – це принцип прецедентного права. Не знаю, наскільки місто може вплинути на це замовлення.

Наприклад, архітектура міста мені не подобається. Я вважаю, що всі архітектори міста останніх 20 років його по трохи угробили. Зрозуміло, що це було під тиском Кернеса, десь – іншого якогось мера.

Чи є зараз у Харкові легальні бізнес-перспективи?

- Величезна кількість маленьких цехів, які роблять, я з цим стикався уже під час війни, якісь бронепластини з кевларовими вставками, підсилювачі для рацій, глушилки для аероскопу. Зараз робиться! І в Харкові, і в Україні. Інше питання, наскільки це якісно, як їм вийти на ринок після перемоги. Але вони поставляють свої одиничні екземпляри на війну хлопцям. Якщо звідти будуть позитивні відгуки, то невже ми будемо такими ідіотами… Це ж є, я в руках тримав.

У які бізнеси ви би порадили вкластися саме зараз?

- Нікуди. В Україні нікуди. Єдине, на що би я дивився, на те, що продається. Тому що багато людей від безнадії продають за бросовою ціною. Що завгодно: квадратні метри, бізнеси тощо. Куди би вкладався, я не знаю… У ІТ. І, звичайно, уважно дивитися на ціну. Ринку практично немає, можна купити будь-які квадратні метри і підприємства, у тому числі сільгосппідприємства, за неринкові, невеликі гроші.

Як ви ставитеся до релокації бізнесу із Харкова? Чи можна порівнювати бізнес із чоловіком, який має захищати свою землю? Чи така модель не переноситься на бізнес?

- Хто може відповісти на це питання, чи так це працює, чи ні? Мені здається, не працює. Завдання нелінійне. Дуже багато залежить від правил гри. Правила гри у нас, як і раніше, для всіх різні. Корупція є. Так, борються з нею, десь когось б'ють періодично, але вона є точно. І, на жаль, мені не бачиться, що вона стала меншою. Банальна і забита фраза: закон один для всіх. Але він у нас не один для всіх досі.

Я боюся часу після перемоги. Тому що, я абсолютно переконаний, наша внутрішня боротьба за владу буде не менш страшною. Я сподіваюся, що без руйнувань і без жертв або з одиничними жертвами кримінальними. Але це рубилово буде круте. І в мене песимістичний погляд на все це.

Грубо кажучи, пів країни знімає останню сорочку, а пів країни – умовний батальйон "Монако", "Закарпаття", "Дубай", як завгодно можна називати. Люди, які там, вони по суті накопичують ресурс або принаймні його зберігають. Ми тут втрачаємо ресурс, витрачаємо. А де я гроші беру? У мене немає потоку. Із тумбочки. Тумбочка, на жаль, все менше і менше. І так у дуже багатьох. А потім прийдуть ці хлопці і почнуть нас учити, як любити батьківщину, розтягнуть реальних героїв-військових по маленьких партіях і рухах. Між ними вони організують срач дуже легко. Як цього уникнути?

Виходить, що задля збереження рівноваги, питання "Де ти був?" ставити не потрібно? Але чи це буде справедливо?

- Не треба би ставити, як мені достатньо часто ставлять, питання: "Чому ти говориш російською мовою?". А його ставлять. Складно, але я вчу і я вивчу. Але мені дуже складно, тому що я ніколи не вчив, років мені вже багато, потрібно вчасно все робити. По-друге, навіть якщо я вивчу непогано, я все одно не зможу донести свої емоції людям, співрозмовнику, аудиторії, ще довгий час не зможу.

Тому це те ж саме. Я не впевнений, чи правильно задають мені питання, чому я говорю російською мовою. І я так само не впевнений, чи правильно ставити питання, де ти був. Я не знаю, чи це правильно. Я розумію ризики, про які ви говорите. Але з іншого боку, як зрозуміти. Де ти був? Ок. Що ти робив? Це краще питання? М'якіше. Я знаю чоловік 50 із умовного батальйону а-ля "Монако", знаю лише кількох, котрі там з початку війни, але знаю, що вони круто допомагають військовим і цивільним в Україні. Інше питання, що це має бути підтверджене публічно, умовно, свідками.

Тоді умовний боєць батальйону "Монако" Абрамович скаже, що дав мільйони доларів.

- Нехай підтвердять, куди дав, кому дав. Можливо, дав. Не знаю.

Чи можливий план Маршала для України? Чи це утопія у ХХІ столітті?

- Я зараз скажу те, що не кажуть, і що не подобається 80-90% людей, які прочитають це інтерв’ю. Я взагалі не вірю, що нас найближчим часом приймуть до Євросоюзу. Я взагалі не вірю, що нас будуть відновлювати так, як зараз обіцяють. Так, я вірю, що, умовно, Туреччина відповідає за Харків, приїдуть сюди турки і щось десь побудують, але не у відповідності із тим генеральним планом, який британці зроблять, і не до кінця. Якісь мазки будуть, але системно і до кінця не буде це зроблено.

Чому я в це не вірю? Тому що Європі за великим рахунком невигідно, щоб ми були в НАТО. Європі не потрібно, щоб ми були в Євросоюзі. Європі потрібно, щоб на їхньому східному кордоні була величезна буферна зона між ними і дикунами, між ними і варварами, які називаються російська федерація чи російські окупаційні війська тощо.

Зерно у нас є, земля у нас є – це їм потрібно. Ми будемо це робити. Ми говорили за якісь інвестиції. У сільське господарство. Але знову ж у якій частині купити 1000 га або довготривале право оренди 10 тис. га? Десь мільйон доларів коштує 1 тис. га. 10 тис. га – 10 млн доларів. Але де? У Куп'янському районі? Вовчанському? У Харківському чи Красноградському? Що буде? Зараз, мабуть, можна купити не по мільйону доларів за 1000 га. Я думаю, можна купити за 700 тисяч. Але це ризики.

Бізнес – це величезні ризики. Були роки, коли я заробляв більше 10 млн доларів на рік. Я дуже добре пам’ятаю ці роки. Я йшов по лезу ножа, я дуже сильно ризикував. Не завжди вгадував.

Тому я не вірю, що ми будемо в НАТО. Я хочу, але не вірю. Я хочу, бо це єдиний вихід, щоб після миру не було іншої війни.

Ізраїль не в НАТО.

- Ні, звичайно!

Значить, існує модель, коли можна бути захищеним без НАТО?

- Я абсолютно щиро говорю, що потрібно їхати туди всім, сідати, вмовляти, щоб розповіли, як вони 40 років це все робили. Із першого кроку. І будувати Ізраїль. Ізраїльську Україну. Український Ізраїль. Як завгодно. Тільки цей шлях. Кордон ніхто не скасує, ми його не відсунемо.

На якому ви зараз місці серед харківських бізнесменів?

- Я не знаю, у двадцятці точно.

ВІЙНА В УКРАЇНІ

Чи існує якась економічна модель у російської експансії в Україні?

- Звичайно, це не економічна модель. На мій погляд, я не істина в останній інстанції, але немає тут ніякої економіки. Тут є тільки те, що проговорено вже скрізь: старик із діркою голові хоче просто поработити, повернути якийсь умовний "руський мир", умовні слов'янські народи тощо. Але ми не хочемо так жити. Я думаю, його дико бісить, що ми не хочемо жити по-російськи, що ми хочемо жити по-європейськи. Він не зрозумів, що ми інші. Нехай книжку хоча би Кучми "Україна не Росія" візьме і прочитає. Там є цікаві речі.

Економіки тут взагалі немає. Мародерство, насилля, грабежі, убивства – це будь-яка війна. В історії все однакове: будь-який агресор руйнує, убиває, ґвалтує жінок, забирає дітей, він грабує. І ці такі ж самі. Я чув, що в цього божевільного старика завдання – увесь лівий берег. Це все: Харківська, Дніпропетровська, Полтавська тощо.

Ви як волонтер дуже багато спілкуєтеся з бійцями. Яка зараз ситуація на фронті? Яка динаміка?

- Фронт зараз практично – це лінія від Сватового до Вугледара. Або до Кремінної, умовно. У цілому фронт, прямі бойові зіткнення зараз – це Донецька, Луганська і Харківська області. Це зараз основна лінія. Там важко, я це точно знаю. Я не військовий, я не стратег, мене непокоїть те, що я не знаю, який у нас мобілізаційний ресурс. А там мобілізаційний ресурс ще великий. Я точно знаю, що на цій лінії втрати росії 5 до 1. Це навіть більше, ніж прямий наступ. По класиці, кажуть, що 3,5-4 – це втрати під час наступу. У них 5 до 1, але їх дуже багато. На жаль, ми в иключно залежимо не просто від поставок зброї, а від кількості і часу поставленої зброї. Тому танки – відмінно, 300-400 – не погано. Але коли? Через два тижні чи через два місяці? Я дивлюся на цю карту кожного дня. Я дилетант, цивільний, але мені здається, що великого стратегічного значення для нас ця лінія не має. Те, що росіяни багато там втрачають людей, багато техніки – це, звичайно, дуже добре. Ми теж втрачаємо. Тому якщо ми навіть підемо з Бахмута, я як цивільний не бачу нічого страшного. На істину не претендую, це моя непрофесійна думка.

Оглядачі прогнозують в лютому-березні загострення ситуації на фронті. Як ви вважаєте, чи є загроза місту Харкову?

- По-перше, так, як було 24 лютого 2022 року, не буде, коли приблизно о 18:00 – 18:30 російська танкова колона була на окружній, біля П'ятихаток, там, де Євген Громадський бій прийняв разом зі взводом. Так не буде. Тому що є три кільця оборони, це три ешелони. За найгіршого сценарію, вони в місто не увійдуть, навіть такими ДРГ, як було 27 лютого, коли був прорив через Олексіївку на вулицю Шевченка.

Інше питання, що для міста є велика небезпека, якщо вони просунуться від умовної Гоптівки на 20 км вперед, тоді місто почне діставати знову ствольна артилерія, РСЗВ і важкі міномети. А це знову березень – квітень, адже це були найтяжчі місяці. Коли звільнили Циркуни і Руську Лозову 30 квітня, стало значно легше.

Ви висловлювали припущення, що 27 лютого російська ДРГ, яка засіла у школі на вулиці Шевченка, заблукала містом. Але учасники бою з російським спецназом говорять, що в школі №134 був великий склад із боєкомплектом.

- Так, я це знаю. Я про це дізнався потім. Моя фраза "вони заблукали", тому що я був на даху будинку, це 250-270 метрів до вулиці Дерев'янка. Я їх бачив близько 7:00, три "Тигри" і два "Урала" чи "Камази". Вони пройшли по Дерев'янка, біля "Тетри" повернули праворуч у бік парку Горького. Грубо кажучи, їм півтора кілометри – і вони біля обладміністрації та університету. А вони перед парком Горького пішли наліво, на Весніна і на Шевченка. Але вже потім я дізнався, що був величезний БК саме в цій школі. Вони йшли туди, де в них був схрон.

Пройти в центр і налякати людей – і що далі. Обладміністрація. І що? Там поруч СБУ і поліція, вони ще не були зруйновані, там зброя. Вони могли розуміти, що отримають там. Я потім дізнався, що був БК конкретний. Я теж знаю, що вони чекали на прорив через Північну Салтівку і могли відрізати значну частину міста.

На чому ґрунтуються ваші слова про перемогу у червні 2023 року?

- Теж із розвідкою говорив. Вони кажуть, що край – це пізня осінь 2023 року. Хоча про що ми можемо розмірковувати? Де ця зброя, де ці танки? У мене є своя відповідь, я це ніде не читав, чому все дають дозовано. Насправді, мені здається, що світ і Європа бояться розпаду росії. Умовно, якщо б нам завтра дали 800 танків, 100 "Хімарсів" і 70 літаків F-16, усе закінчиться за тиждень.

Далі що почнеться в росії? На Кавказі – мінімум 3 держави, Татарстан – держава, Башкірія – швидше за все, також так. Калінінградська область – найімовірніше, так. За Уралом ще 2-3 держави буде. Сьогодні 5700 ядерних боєголовок під умовним контролем одного ідіота, а потім буде, умовно, у 8 ідіотів. Як воно розляжеться: 1000 у Кадирова, 1000 – у Шаймієва, півтори тисячі – за Уралом? Куди воно піде? Мені здається, захід саме цього боїться, тому і йде західна концепція і західна стратегія за рахунок життів наших людей, за рахунок життя мирних українців і пацанів на позиціях на "нулі".

Саме економічне придушення росії (буде – ред.). Адже дефіцит бюджету росії сьогодні – 2,5% ВВП, це більше 50 млрд доларів. Це вже багато.

Ви вважаєте, що перемога буде не військова, а економічна?

- Тут, найімовірніше, буде якийсь симбіоз. Я ці цифри побачив до тижня тому. Прочитав, перевірив. Ще півроку тому я читав, що в них був профіцит бюджету. Нічого собі, як швидко. Тому найімовірніше симбіоз буде. Але я переконаний, що захід сподівається саме на економічне послаблення, на економічне придушення росії.

Ви питаєте, чи буде щось на Харків. Не буде в них ніякого крутого наступу, тому що за цим слідкуємо не тільки ми, а й більш круті розвідки американські і натівські тощо. Над Харковом згустяться хмари – і вони в Харків дадуть 100 "Леопардів". У мене є дика впевненість. На жаль, нами грають, ми не самостійні, ми ще не сильні. Так, у нас є дух, якого світ і Європа не очікували. Ми же пам’ятаємо, вони сиділи і чекали через три дні, через місяць. І тільки місяці через 3 вони зрозуміли, що не вийде.

Схоже, що й економічно поки росію не дуже швидко придушують.

- Звичайно. Є ж рішення круті: вируби всім завтра SWIFT, і все. А вони починають писати, що кілька банків у 10-му пакеті санкцій (обмежать – ред.). Я почитаю, які банки. Буде там "Газпромбанк"? Тому я і кажу, що нами грають. Спасибі їм велике за те, що вони дають. Тому що якби не було тієї зброї, скоріше за все, нас би не було вже.

Але і я уявляю, якби я був на місці президента Зеленського, у мене було би більше інформації, Залужний, Буданов, СБУ поруч сиділи, я би мав більш повну картинку, я би скрежетав зубами, розуміючи, що в принципі ви завтра можете дати все – і ми переможемо. А ви цього не робите. І я маю виходити і кожного дня говорити їм спасибі. Воно ж щире "спасибі", але це "недоспасибі", це не те. Звичайно, божевільна витримка у Зеленського.

На яких умовах можливий мир із росією?

- Я не знаю. Якби я ухвалював рішення, зараз знову тапки полетять…

Територіальні поступки?

- По кордону на початок війни, 2014 року, по лінії так званих "лнр" і "днр". Питання Криму відкласти на 10 років. Умовно.

У 2014 році почалася війна. Діти, які пішли у перший клас і зараз закінчили школу, 9 років виховувалися на обмані, брехні, пропаганді, на всьому цьому рашистському. І старики. І якщо це зупинить війну, я розумію, що це заморожений конфлікт… Я це сказав. Я не претендую на істину. Вибачте мене, заради Бога.

Ви вважаєте, що це мають бути окремі райони Донецької і Луганської області, які були окуповані у 2014 році? Чи в адміністративних межах?

- Тут доведеться домовлятися. Путіну треба продати цю "перемогу" своєму електорату. Якщо по лінії розмежування – це одна ситуація. Він скаже, я тоді із Запорізької та Херсонської не піду. Я намагаюся якусь логіку шукати, але навряд чи тут є якась логіка. Я не знаю, як правильно.

Чи потрібно запроваджувати паспорти негромадян, як це є у Латвії та Естонії?

- У Харкові вчора схопили чергового корегувальника. Є смисл вводити. Як зробити, щоб не було зловживань? Як цю фільтрацію провести правильно? Як зрозуміти, де покидьок, де цей ждун, який чекає Путіна, а вони досі є, і в Харкові вони є?

Звідки вони беруться?

- Я не знаю. Харків називали "проросійським містом". Можу припустити, що 30% населення міста до війни дуже лояльно були налаштовані щодо росії. Думаю, що зараз лишилися, можливо, 5%. Значно менше. Ніхто швидше, ніж це зробив Путін, не породив би масову ненависть харків’ян до всього російського. Ніхто би так швидко не зробив. Але вони все одно є. Тому я одразу з льоту, не задумуючись, відповів: так, потрібно запроваджувати паспорти негромадян. Які критерії і як це зробити, я цього не знаю.

Як ви ставитеся до дерусифікації публічного простору Харкова: повне перейменування топонімів, демонтаж усіх пам’ятників тощо?

- У цьому плані, так, це легко. Я думав, що ви про те, щоб заборонити взагалі російську мову. Ну як у побуті можна заборонити будь-яку мову.

Я позитивно ставлюся (до дерусифікації топонімів – ред.). І це при тому, що я росіянин за національністю, я народився і виріс у росії, я там 18 років жив. Уся рідня в мене у Курській і Орловській області.

Ви себе кілька разів називали" російськомовним бандерівцем". Хто це?

- Це красиво. "Російськомовний бандерівець" – будь ласка. Я говорю російською мовою, але я бандерівець. Так, це два антоніми.

Чи залишається ще в України вікно можливостей?

- Останнє. Воно є. Чи залишиться воно, чи ні, чи буде воно реалізоване, чи ні, ми зрозуміємо дуже швидко. Буквально через 3 місяці після перемоги. Я для себе сказав, якщо воно закриється через наші внутрішні розбірки, яких я дуже остерігаюся, не за себе остерігаюся, за державу, то я поїду.

Поїдете з України через 3 місяці після перемоги?

- Так. Ну, через 6. Я буду ці 3 чи 6 місяців стояти на площі з тими пацанами, які однодумці, яким я вірю. Але якщо це знову буде боротьба з вітряками, якою вона була до цього, то ні. Тоді поїду.

ПОЛІТИКА ПІД ЧАС ВІЙНИ

Для чого вам публічність?

- Хороше питання. Мені дружина задає це питання: що ти хочеш. Я кажу: "Ну, ти то мені віриш, що я вже не хочу бути ані мером, ані губернатором, ані народним депутатом?" Не хочу. Я не хочу ніякої посади. Був час, хотів. Але вже не хочу точно. Я себе уже з усіх сторін запитав. Для чого публічність? Вона є, і все. Яка публічність? Фейсбук мій?

Ви завели телеграм-канал нещодавно?

- Це від безнадії. Я не хотів, чесно. Мені радили, але для чого мені це треба, треба вникати, щось придумати. А тут взяли і мене забанили на "Фейсбуці" на рівному місці. Це була причина. Я упирався до останнього, але мене забанили. Раніше, коли банили, я за добу відбивався. А тут мене тиждень немає.

Чому така назва "Харківський дід"? Чому дід? Ви себе старим відчуваєте?

- А я і є дід. У мене троє онуків. Борода в мене є, сива.

Тобто це для розваги?

- Для розваги? Ні! Не для розваги. Мені треба сказати, якщо я щось бачу. Сьогодні я скажу обов’язково. Коли я до вас їхав, був дзвінок. Молодий хлопець, 26-27 років, командир однієї з рот, із Бахмута. Дзвонить хлопець Саша: "Анатолійович, а у вас екземпляру "Енеїди" з малюнками Базилевича не лишилося?" А хлопець освічений, інтелігентний. Попросив передати книжку. Для чого, питаю. "Анатолійович, буду читати в бліндажі вголос пацанам. Ми ж козацького роду". Я плакав. Читати буде, вголос.

Хто зараз найбільш впливова людина в Харкові?

- В усіх рейтингах впливовості завжди відокремлено стояла влада. Якщо пряме питання – то, звичайно ж, мер Ігор Терехов і голова військової адміністрації Олег Синєгубов. Але це некоректне питання. Не знаю, хто. Військові хлопці. Впливовий – це ж і пізнаваність і публічність. Я багато знаю офіцерів від комбатів до командирів бригад. І Федосенко "Маестро" крутий, і Півненко "Каскад" 3-а бригада, і Сева Кожемяко з "Хартії" – теж хлопець різкий, здібний, патріот.

Відповідаючи, ви обираєте тільки певний сектор осіб – військових?

- Ви маєте на увазі Абрамович і Яровий? Їхній вплив? Це хлопці влаштувалися. Визнаю, у них дуже хороших розум. Розумні хлопці. Я теж так усе життя мріяв, я навіть трошки заздрю. Я теж хотів стати або Мазаріні, або Ришельє. Я ще не вирішив, хто мені більше подобається, щоб нічого не робити, ні за що не відповідати і все вирішувати. Не тільки вони, в Україні зараз таких людей пару десятків, більше навіть. Я до цього ставлюся дуже спокійно. Це явище тимчасове. Усі люди, які приходять до влади, думають, що це на все життя. Умовно, корона на голові виростає дуже швидко, місяців через 6, ми через це проходили. Боротися з цією короною дуже важко. Вона спускається, як у класика, спочатку на очі – очі не бачать, потім вона злазить на вуха – вуха не чують, потім вона на губах – і ти вже і не говориш.

Ви займаєтеся волонтерство, але не присутні ані в міській, ані в обласній раді волонтерів. Чому?

- Є поганий мій досвід 2014 і 2015 років. Тоді я сидів у красивому офісі, витрачав пристойні гроші на війну, давав волонтерам, які збирали, їздили, роздавали. А коли восени 2015 року я пішов на мерські вибори, половина з цих волонтерів, які, я абсолютно переконаний, зробили собі ім'я моїми грошима, просто не захотіли публічно підтвердити факт.

Я засмутився тому, що це несправедливо. Я не святий, у мене є скелети в шафі. Якщо Солонтай брякнув 24 лютого 2014 року з 5 Каналу, що Янукович у гольф-клубі, то досі пів країни вірить, що він був у гольф-клубі. Я виграв усі суди, у "Еспресо", у "5 Каналу". Спростування, рішення судів – ну і що? Гуглиш "Сапронов Юрій" – і в тебе знову вилізе. Щось було, а щось придумали.

Я подивився, коли почалася активна фаза війни, що в мене є півтора десятки людей, які не роз'їхалися через тиждень, зараз їх 9, і я зрозумів, що мені достатньо. Я зрозумів, що буду робити сам, це більше часу, але це менеджмент, це не складно, я вчуся кожного дня.

Ви казали, що після перемоги одразу потрібно проводити вибори всіх рівнів? Чи ви досі так думаєте?

- Однозначно! Тільки повне перезавантеження!

Настільки сильно змінилося суспільство?

- Звичайно! Вірю в це. Хочу вірити в це! Хочу вірити в те, що з одного боку ніхто не проголосує за табуретку, я маю на увазі, як було на виборах 2020 року. Вірю, що і Порошенко втратить. Вірю, що не буде вже ніяких ОПЗЖ і ніяких проросійських взагалі. Ані "Шаріїв", ані ОПЗЖ – нічого цього не буде. Вірю, що роздрай буде, розтягнуть хороших хлопців, військових. Але нічого, нехай вчаться. Я хочу, щоб головний критерій був репутація і совість.

Ви проти, щоб герої війни потрапляли до виборчих списків?

- Ні, я не проти. Але, умовно, Валерій Федорович Залужний буде у партії "альфа", Кирило Буданов – у партії "бета", Олександр Сирський – у партії "гама", Павло Федосенко – у якийсь ще тощо. Я більше за все не хочу, щоб їх зіштовхували лобами. А будуть зіштовхувати. Тому що різні завдання будуть в умовних Абрамовича, Ярового тощо. До речі, і Абрамович, і Яровий – талановиті хлопці. Я кілька разів чув, це дуже розумні хлопці.

Чи є політики або активісти, яких ви зараз підтримуєте в Харкові?

- Звичайно, є! Не буду говорити, тому що завтра їх почнуть переслідувати. Про всяк випадок. Половина людей сидить і не вірить: Сапронов – публічна особа, для чого йому публічність, значить, він щось придумав. Він переконливо каже п’ятий чи п’ятнадцяти раз, що не хоче бути мером, депутатом будь-якого рівня, у тому числі міської, обласної ради, у тому числі, народним. А народ сидить і думає: для чого йому ця репутація, авторитет, публічність, він точно щось придумав. Зараз я називаю прізвища, кого я підтримую, люблю і поважаю – і одразу почнеться. Нехай це поки побуде у шухлядці. Поки що.

Тим не менше ви публічно часто підтримували, наприклад, Валерію Мураєву.

- Валерія Мураєва – найрозумніша жінка. Я хочу нагадати тим, хто не знає. Увесь світ вважає, що це дружина Євгенія Мураєва. З Євгенієм Мураєвим вона розлучена, по-моєму, 6 років, у них є двоє спільних дітей. Половина Харкова вважає, що це Жені Мураєву пощастило, що він одружився з донькою Олега Таранова. Вона з дуже освіченої, інтелігентної, багатої родини людини, котра стояла у витоків харківського бізнесу. Тому Валерія Олегівна Таранова в дівоцтві – це донька свого батька, а не дружина Жені Мураєва. А її пинають. Дуже розумна жінка, волонтерить. Я її знаю багато років, я її поважаю, я буду з нею спілкуватися, незалежно від того, чи це подобається комусь, чи ні. Я її знаю. Вона мене ніколи не підставляла. Я бачу, що вона робить.

Як ви оцінюєте діяльність голови Харківської облради Тетяни Єгорової-Луценко?

- Тетяна Петрівна на своєму місці. Вона політик. Мистецтво можливого. У цій непростій ситуації вона на своєму місці, давайте так, коротко. Я її поважаю.

Як ви ставитеся до можливості об'єднання місцевих політиків в умовну партію "старих еліт"?

- Це мрія будь-якого харків’янина, який мислить здорово. Це моя мрія, щоб харківські еліти об'єдналися, щоб було харківське лоббі, щоб коли-небудь говорили: "Харківські в Києві у владі". Не донецькі, не дніпропетровські, а харківські. Як це зробити? Харків – дуже складний. Скрізь, де є два українці є три гетьмани, у Харкові також.

Ярославський усе життя вважав, що він тут "король Харкова", Сашко (Фельдман – ред.) також, мабуть, вважав так свого часу. Амбіції, гординя. Я теж амбіціозна людина, теж є, мабуть, гординя. Єдине, що я точно знаю і люди це можуть підтвердити (звичайно ж, вони крутіше по бізнесу, Ярославський, Фельдман і так далі, були), але я, Бог бачить, ніколи не соромився сказати "вибачте". І я це все життя вважав і зараз вважаю силою, а не слабкістю.

Чим ви займетеся одразу після інтерв’ю?

- Зараз візьму "Енеїду", приїдуть хлопці, віддам книгу. Сьогодні ще один підрозділ буде в мене о шостій вечора, завантажимо їх.

Читайте також: Мер Ігор Терехов: Формула відновлення міста, яку запропонував Зеленський, ідеально підходить Харкову